Рішення № 90670397, 30.07.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 липня 2020 р. Справа № 120/2024/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1493 про визнання протиправною бездіяльності та нарахувати і виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки при звільнені

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі- А.П.Андрічук, позивач) до військової частини А1493 (далі - військова частина А1493, відповідач ) із адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 липня 2019 року по 19 вересня 2019 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що проходив службу у ЗСУ та в липні 2019 року його виключено із списків особового складу. Однак, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати компенсації за неотримане речове майно. 19.09.2019 р. на картковий рахунок надійшла компенсація за неотримане речове майно, однак не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку, що і стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 12.06.2020 р. відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження в порядку письмового провадження без виклику учасників справи та поновлено строки звернення до суду.

02.07.2020 р.надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову та вказав, що компенсація за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення, відтак за невиплату такої не може бути застосована відповідальність визначена ст.117 КЗпП України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Наказом командира військової частини А1493 №177 від 05.07.2019 р. виключено із списків особового складу військової частини ОСОБА_1 .

Однак, при звільненні не виплачено компенсацію за речове майно. Компенсація перерахована лише у вересні 2019 року.

На думку позивача, йому безпідставно не виплачено середній заробіток за час затримки виплати компенсації за речове майно.

27.01.2020 р. звернувся із заявою про надання інформації щодо виплати всіх належних йому сум після звільнення, за наслідком розгляду якої листом від 21.04.2020 р., повідомлено, що виплата компенсації за речове майно здійснена 19.09.2019 р.

Не погоджуюючись із бездіяльністю суб`єкта владних повноважень , позивач звернувся до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог , суд виходить з наступного.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанова Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 р. № 704.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (далі - Закон) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Статтею 1-2 Закону передбачено, що військовослужбовці користосуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військо військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Положеннями статті 2 даного Закону передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

У відповідності до частини 1 статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина четверта даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Так, частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Положеннями пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Із процитованих норм видно, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової час тини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Разом з тим, Положенням № 1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За правилами встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідна правова позиція викладена в постанові ВС від 31.01.2019 р.

Враховуючи те, що на день виключення зі списків особового складу військової частини позивач не був забезпечений повністю грошовим забезпеченням, а саме грошовою компенсацією вартості за неотримане речове майно, а також позицію Верховного та Конституційного Судів щодо застосування ст. 116, 117 до військовослужбовців Збройних Сил України, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, судом встановлено, що відповідачем при виключенні позивача з списків особового складу 05.07.2019 р. не виплачено усіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум не було виплачено компенсацію за речове майно, яке отримував позивач. Остаточний розрахунок проведено лише 19.09.2019 р.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у непроведенні 05.07.2019 року остаточного розрахунку при звільненні позивача з військової служби, як наслідок слід зобов`язати нарахувати та виплатити таку.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1493 щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .

Зобов`язати військову частину А1493 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.07.2019 року по 19.09.2019 року.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО НОМЕР_1 ).

Відповідач: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Повний текст ріщення сформовано: 30.07.2020 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна