Ухвала суду № 90669892, 29.07.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

29 липня 2020 року Справа № 915/928/20

м. Миколаїв

Суддя Господарського суду Миколаївської області Адаховська В.С., розглянувши без виклику сторін

заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО ЮГ ІМПОРТ” № 68 від 24.07.2020 (вх. № 9133/20) про забезпечення позову у справі № 915/928/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО ЮГ ІМПОРТ” (55101, Миколаївська обл., Кривоозерський р-н, с. Криве Озеро Друге, вул. Горького, буд. 376, ідентифікаційний код 43051315)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Ільницьких” (55131, Миколаївська обл., Кривоозерський р-н, с. Токарівка, вул. Степова, буд. 1; ідентифікаційний код 32093798)

про: стягнення 343 987,11 грн.

В С Т А Н О В И В:

08.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю “АГРО ЮГ ІМПОРТ” звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою за вих. № 66 від 07.07.2020, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Ільницьких” заборгованість на загальну суму 343 987,11 грн., з якої: 272 930,00 грн. – основний борг, 34 818,34 грн. – пеня, 27 293,00 грн. – 10 % штраф, 4 565,03 грн. – 3 % річних, 4 380,74 грн. – інфляційні втрати, а також судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 13.08.2020.

27.07.2020 позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову № 68 від 24.07.2020 (вх. № 9133/20), у якій заявник просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу в межах суми позову та витрат, пов`язаних з поданням позову в сумі 349 146,92 грн., які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських установах.

Заявник в обґрунтування поданої заяви вказує, що станом на дату звернення до суду з даною заявою відповідачем не виконано зобов`язання щодо сплати заборгованості на користь позивача за договором купівлі-продажу № 27 від 10 вересня 2020 року. Таким чином, бездіяльність відповідача свідчить про відмову від виконання свого зобов`язання перед позивачем, а тому керуючись пунктом 3 частини 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) позивач, вважає за необхідне звернутися до суду з даною заявою про забезпечення позову.

Також позивач зазначає, що звертався до відповідача з вимогою про сплату заборгованості, але нажаль жодної відповіді від відповідача та коштів на користь позивача не надходило, що вкотре підтверджує зухвале ігнорування виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-проваджу № 27 від 10 вересня 2020 року.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у відповідача відсутнє нерухоме майно.

Також позивач повідомляє, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Ільницьких” є відповідачем в інших справах, предметом яких є стягнення заборгованості з останнього.

Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі з високою імовірністю може призвести до того, що на день набрання законної сили будь-яким рішенням у цій справі у відповідача будуть відсутні або значно зменшені майно та грошові кошти. Це може призвести до неможливості ефективного захисту або поновленню порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (приведе до виникнення нових судових проваджень щодо спірного майна та грошових коштів), чи зробить взагалі неможливим реальне відновлення порушених прав.

Також позивач вважає, що обраний ним спосіб забезпечення позову, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично залишиться у володінні боржника (власника), а буде обмежено лише можливість розпоряджатися ним.

Дослідивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову, судом встановлено наступне.

За загальним правилом, встановленим 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.

У відповідності до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 137 ГПК України, позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Таким чином, із змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення.

Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Одночасно з цим, заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, в тому числі:

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Позивачем на підтвердження наявності підстав для вжиття вказаних заходів забезпечення позову не подано суду доказів, які б підтверджували наявність у відповідача рахунків в установах банків та наявність на цих рахунках грошових коштів, на які позивач просить застосувати заходи забезпечення позову, а також обставин того, що зазначені грошові кошти можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 14 ГПК України, встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України” і ст. 3 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Подана позивачем заява про забезпечення позову не містить жодних належних, допустимих та вірогідних доказів в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 ГПК України, із яким діюче законодавство пов`язує застосування заходів щодо забезпечення позову.

З огляду на наведене вище, оскільки правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову суд на даний час не вбачає, тому у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234, 235, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО ЮГ ІМПОРТ” за вих. № 68 від 24.07.2020 (вх. № 9133/20) про забезпечення позову – відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.С. Адаховська