Рішення № 90663172, 23.07.2020, Франківський районний суд м. Львова

465/3768/18

2/465/1215/20

РІШЕННЯ

Іменем України

23.07.2020 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

Головуючого судді: Кузя В.Я.

за участю секретаря судових засідань: Терлецького В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом Публічного акціонерного товариства "ОКСІ БАНК" до ОСОБА_1 , за участі третьої особи- ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

встановив:

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить в рахунок погашення кредитних зобов`язань на користь Публічного акціонерного товариства «ОКСІ БАНК» за кредитним договором № 03/11, укладеним між ПАТ «ОКСІ БАНК» та ОСОБА_2 в сумі 731 011,79 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 а та належить на праві власності ОСОБА_1 , що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 21.09.2004 за №4805565, реєстраційний номер 7163021, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, також стягнути судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 01 лютого 2011 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «ОКСІ БАНК» було укладено Кредитний договір № 03/11 (надалі - Кредитний договір) на суму 320 000,00 гривень з кінцевою датою погашення кредиту 29 січня 2016 року і сплатою 23% річних.

Всупереч положень Кредитного договору станом на час звернення до суду із позовом Відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін не сплатив нараховані відсотки та інші платежі відповідно до умов Кредитного договору, у зв`язку з чим він, Позивач, був змушений звернутися до суду.

У забезпечення виконання кредитних зобов`язань між Банком та ОСОБА_1 1 лютого 2011 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Н.Б., реєстраційний №310 .Предметом іпотеки по договору є нерухоме майно, а саме - квартира АДРЕСА_1 а та належить на праві власності Відповідачу, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 21.09.2004 за № 48055с, реєстраційний номер 7163021.

Додатково, заявою, посвідченою приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Н.Б., Іпотекодавець підтвердила, що вказана квартира належить їй на праві особистої приватної власності, набута нею в той час, коли вона ні в зареєстрованому шлюбі, ні в фактичних шлюбних відносинах не перебувала.

Отже, оскільки ні Позичальник, ні Майновий поручитель у добровільному порядку не погасили заборгованість за Кредитним договором, в тому числі кредит, відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, Позивач змушений звернутись за захистом своїх порушених прав та інтересів до суду.

Вказує також. що 30 вересня 2014 року Миколаївський районний суд Львівської області ухвалив рішення у справі № 447/999/14-ц про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОК БАНК» заборгованості за кредитним договором № 03/11 від 1 лютого 2011 року.

13 березня 2018 року Апеляційним судом Львівської області прийнято постанову за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 30.09.2014, яким рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ПАТ «ОКСІ БАНК» до ОСОБА_1 скасовано. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Оскільки ні боржником , ні поручителем рішення суду в добровільному порядку не виконано, просить позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, пояснення надав аналогічні викладеним у позові. Просить такі задовольнити.

В чергове судове засідання представник позивача не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутності та додаткові пояснення, у яких вказує, що з моменту звернення до суду із позовом до 23.07.2020 року в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору було сплачено 113706,52 гривні, що були зараховані банком в рахунок погашення процентів за користування кредитом. Таким чином заборгованість за кредитним договором № 03/11 від 01.02.2011 року становить: 241461,29 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 76048,24 грн. - заборгованість по відсоткам; 116877,63 грн. - заборгованість по пені; 182918, 11 грн. - заборгованість із 3% річних та інфляційних втрат. Загальна сума заборгованості становить 617305, 27 грн.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не прибула, подала заяву про розгляд справи у її відсутності.

В матеріалах справи міститься відзив на позов, згідно якого, вона, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки , у зв`язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного

договору № 03/11 від 01.02.2011 року, позивачем було надіслано вимогу про

дострокове (у тридцятиденний термін з дня отримання листа-вимоги) погашення усієї

суми заборгованості за кредитом, яка отримана нею 26.09.2012 року. Відповідно, строк

виконання вимоги настав 26.10.2012 року. Ця обставина встановлена постановою

Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2018 року (копія додається).

Оскільки банком було змінено термін виконання зобов`язання, а

саме, встановлено новий - до 26.10.2012 року, то із вимогою до іпотекодавця Банк

позивач) мав право звернутися до спливу трирічної позовної давності - 26.10.2015 р.

Натомість, позовна заява про звернення стягнення на предмет іпотеки

оформлена банком 15 червня 2018 року, тобто, після спливу трьох років з моменту,

коли позивач дізнався про порушення свого права.

Відтак просить застосувати строки позовної давності.

Крім того, зазначає, що 30.09.2014 року Миколаївським районним судом Львівської області ухвалено заочне рішення у справі за позовом ПАТ «Оксі Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 260365, 59 грн,

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2018 року рішення Миколаївського районного суду Львівської області скасовано в частині вимог до ОСОБА_1 та в цій частині у задоволенні позову відмовлено. В решті рішення першої інстанції залишено без змін.

Вказаною постановою встановлено, що заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ "ОКСІ БАНК" станом на 08.04.2014 року становила 260365,59 гривень та стягнуто її.

Звертає увагу суду, що постановою апеляційного суду Львівської області від 13.03.2018 року встановлено, що Банком в односторонньому порядку змінено термін виконання зобов`язання за кредитним договором на 26.10.2012 року, із саме з цього часу слід рахувати початок спливу позовної давності до ОСОБА_1 . Спростовує аргументи позивача щодо переривання строків позовної давності, у зв`язку із частковим погашенням боргу, оскільки визнання боргу має вчинити саме той боржник щодо якого може бути заявлена вимога, а нею, ОСОБА_1 жодних дій з погашення заборгованості не вчинялось.

Також зазначила, що банком неправомірно нараховано відсотки за користування кредитом, оскільки, як зазначено у Постанові ВП ВС від 28.03.2018 року № 44419519/12 вказано, що з пред`явленням банком вимоги про дострокове стягнення коштів, він втрачає право нараховувати відсотки за договором і застосовуються лише положення ст. 625 ЦК України.

Оскільки з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість рішенням Миколаївського районного суду Львівської області за кредитним договором, і це рішення виконується, що стверджується Листом приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білого А.М. № 585 від 21.07.2020 року, згідно якого залишок заборгованості перед стягувачем у ВП № 56743843 становить 51310, 67 грн., то вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки не може бути задоволена.

Третя особа ОСОБА_2 в чергове судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи за його відсутності. В матеріалах справи містяться його письмові пояснення, згідно яких, вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки рішення Миколаївського районного суду Львівської області ним виконується , відтак банк не вправі нараховувати відсотки та пеню. Звертає увагу суду на строки позовної давності у справі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Судом встановлено, що 01 лютого 2011 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «ОКСІ БАНК» було укладено Кредитний договір № 03/11 (надалі - Кредитний договір) на суму 320 000,00 гривень з кінцевою датою погашення кредиту 29 січня 2016 року і сплатою 23% річних.

У забезпечення виконання кредитних зобов`язань між Банком та ОСОБА_1 1 лютого 2011 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Н.Б., реєстраційний №310 .Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 а та належить на праві власності Відповідачу, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 21.09.2004 за № 48055с, реєстраційний номер 7163021.

Додатково, заявою, посвідченою приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Н.Б., Іпотекодавець підтвердила, що вказана квартира належить їй на праві особистої приватної власності, набута нею в той час, коли вона ні в зареєстрованому шлюбі, ні в фактичних шлюбних відносинах не перебувала.

У зв`язку із неналежним виконанням позичальником своїх кредитних зобов`язань, 30 вересня 2014 року Миколаївський районний суд Львівської області ухвалив рішення у справі № 447/999/14-ц про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОКСІ БАНК» заборгованості за кредитним договором № 03/11 від 1 лютого 2011 року.

13 березня 2018 року Апеляційним судом Львівської області прийнято постанову за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 30.09.2014, яким рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ПАТ «ОКСІ БАНК» до ОСОБА_1 скасовано. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Зокрема, із ОСОБА_2 стягнуто 260365, 59 грн., з яких: 241461,29 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 12240, 52 грн.- заборгованість по відсоткам та 6663, 78 грн.- пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків.

Постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили 13 березня 2018 року, із розглядуваним позовом звернувся до суду 21 червня 2018 року.

Із довідки приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білого А.М, № 585 від 21.07.2020 року вбачається, що станом на 08 липня 2020 року залишок заборгованості ОСОБА_3 перед стягувачем у ВП № 56743843 становить 51310, 67 грн.

Відповідно до статті 589 ЦК України та частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 5.2 іпотечного договору, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду у встановленому законом порядку.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. Зокрема в частині першій та другій вказаної статті зазначається, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.

З огляду на наведене суд з"ясовує загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, як це вважає позивач.

Позивач з урахуванням позовних вимог наполягає на тому, що станом на 23.07.2020 року заборгованість за кредитним договором № 03/11 від 01.02.2011 року становить: 241461,29 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 76048,24 грн. - заборгованість по відсоткам; 116877,63 грн. - заборгованість по пені; 182918, 11 грн. - заборгованість із 3% річних та інфляційних втрат. Загальна сума заборгованості становить 617305, 27 грн.

Разом із тим, вказаний розмір заборгованості спростоється довідкою приватного виконавця від 21.07.2020 року.

Крім того, позивач скористався своїм правом дострокового повернення всіх сум за кредитним договором згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) передбачено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У пункті 81 вказаної постанови зазначено, що оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки.

В постанові від 31 серпня 2018 року (справа №202/4494/16-ц) Велика Палата Верховного Суду зробила аналогічні висновки, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання

Таким чином, нарахування позивачем відсотків, пені та комісії за період після звернення до суду з позовом про дострокове стягнення кредиту (19 березня 2010 року) не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до п.4.3 укладеного між сторонами договору іпотеки, іпотекодержатель вправі задовольнити за рахунок предмету іпотеки свої вимоги у повному обсязі, який визначається іпотекодержателем самостійно на момент реалізації права іпотеки, у тому числі, але не виключно: а) основну суму кредиту; б) проценти за користування кредитом; в) комісійну винагороду, визначену договором про іпотечний кредит; г) нараховані та несплачені на момент реалізації права застави штрафні санкції за порушення зобовь`язань за договором про іпотечний кредит (пеня, штраф); д) витрати, понесені іпотекодержателем у зв`язку із зверненнм стягнення на предмет застави та його реалізацію, у тому числі витрати на оплату послуг аудитоів, адвокатів та інші документально підтверджені витрати іпотекодержателя, якшо вони будуть мати місце; е) спричинені іпотекодержателю збитки в повному обсязі.

З огляду на наведене, враховуючи, що передбачені статею 625 ЦК України санкції є видом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а не збитками, включення позивачем при уточненні позовних вимог в загальну суму заборгованості, яка має бути задоволена за рахунок предмета іпотеки, інфляційних втрат, 3% річних та неустойки на них, є необрунтованим.

Згідно умов договору іпотеки від 01.02.2011 року п.1.3, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 28.01.2011 року № 28823737, вартість предмету іпотеки становить 254752,00 грн.

Згідно п.1.4. Договору, за згодою сторін заставна вартість Предмета іпотеки становить 654152,00 грн.

Відповідно п.41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, що допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов`язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Залишкова заборгованість за кредитним договором значно менша за вартість предмета іпотеки. Суд враховує як зазначену обставину, так і те, що погашення третьою особою заборгованості за кредитним договором відбувається з 2018 року, однак рішення суду не виконане.

Відповідачкою подано заяву про застосування строку давності .

Умовами укладеного кредитного договору передбачено дату остаточного повернення кредиту 29 січня 2016 року.

Разом з тим сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому або у визначеній банком частині.

З рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 30 вересня 2014 року вбачається, що 08 квітня 2014 року позивач звернувся до суду з позовом про дострокове повернення кредитних коштів.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно із статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Пунктом 7.8 кредитного договору, сторони домовились про збільшення строку позовної давності до трьох років для всіх грошових зобов`язань позичальника за кредитним договором.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку`передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Умовами укладеного кредитного договору передбачено дату остаточного повернення кредиту - 29 січня 2016 року.

Разом з тим, сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому або у визначеній банком частині.

У судових рішеннях щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь банку заборгованості за кредитним договором суди встановили, що вимога банку про дострокове повернення кредиту направлена відповідачу до звернення до суду з позовом.

Пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК Українита умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов`язання.

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

При цьому таке право згідно з умовами укладених договорів виникає через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання.

У справі, яка розглядається, позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин, початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Відповідно до статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.

За змістом статті 264 ЦК України, переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Однією із підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову до одного із боржників.

Верховний Суд звертає увагу, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження 61-3872св18).

У зв`язку із цим, звернувшись до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості у квітня 2014 року, який розглянутий судом по суті, банк перервав строк позовної давності у спорі з відповідачем щодо погашення останньою спірної кредитної заборгованості, а тому при зверненні у червні 2018 року до суду із позовом у цій справі щодо тієї ж суми кредитної заборгованості, але шляхом вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк пропустив строк позовної давності.

З огляду на викладене, у задоволенні позову слід відмовити. Витрати позивача, понесені по справі, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, поверненню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "ОКСІ БАНК" до ОСОБА_1 , за участі третьої особи- ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Сторони:

Позивач: Публічне акціонерне товариство " ОКСІ БАНК", юридична адреса: м. Львів, вул. Глазова, 17;

Відповідач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;

Третя особа: ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя В. Кузь