Рішення № 90662311, 22.07.2020, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/125/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2020 року

Залізничний районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Іванюк І.Д.

з участю секретаря с/з Гербут Н.М.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_4 10.01.2020 року звернувся в суд із позовом до відповідача ЛМКП «Львівтеплоенерго», у якому просить стягнути із відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 160322,56 грн. та 2500 грн. витрати на професійну правничу допомогу. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 23.07.2012 року він був прийнятий котлоочистильником третього розряду в групу з обмурівки, ізоляції та антикорозійного покриття котельного та турбінного устаткування цеху з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ-1, будівель та споруд Теплоелектроцентралі-1 згідно наказу № 391-к від 23.07.2012 р. 18.09.2012 року він був переведений учнем апаратника хімводоочищення четвертої групи хімічного цеху Теплоелектроцентралі-1 на час відпустки для догляду за дитиною іншого працівника згідно наказу № 491-к від 18.09.2012 р. 18.10.2012 р. він був переведений апаратником хімводоочищення хімічного цеху ТЕЦ-1 по четвертій групі на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення 3-х років працівниці згідно наказу №572-к від 18.10.2012 р. 25.07.2015 р. йому продовжено термін строкового трудового договору апаратником хімводоочищення четвертої групи цього ж цеху ТЕЦ-1 на час відпустки для догляду за дитиною працівниці до фактичного виходу її на роботу згідно наказу № 475-к від 24.07.2015 р. 26.06.2016 р. йому продовжено термін строкового трудового договору на час щорічної відпустки іншого працівника за даною посадою згідно наказу № 363-к від 24.06.2016 р. 21.07.2016 р. йому продовжено термін строкового трудового договору апаратником хімводоочищення четвертої групи у хімічному цеху Теплоелектроцентралі-1 на час хвороби іншого працівника згідно наказу № 467-к від 21.07.2016 р. 15.08.2016 р. він був переведений на постійне місце роботи за даною професією згідно наказу № 445-к від 12.08.2016 р. 06.01.2017 р. він був звільнений за угодою сторін по п. 1 ст. 36 КЗпП України згідно наказу № 10-к від 06.01.2017 р. Відповідач здійснював нарахування заробітної плати з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до суттєвого заниження її розміру, чому він був змушений звернутися в суд з позовом про стягнення заробітної плати. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 26.06.2019 по справі №462/2902/19 на користь позивача із відповідача стягнуто 23362 грн. недорахованої заробітної плати за період з 23 липня 2012 р. по 31 жовтня 2015р., без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів та 26365 грн. 81 коп. компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушення строків її виплати, а всього - 49727 /сорок дев`ять тисяч сімсот двадцять сім/ грн. 81 коп., а також стягнуто витрати на професійну допомогу в сумі 3000 грн. Фактичний розрахунок відповідачем перед позивачем проведено 18.10.2019 року. Оскільки відповідач у день звільнення позивача не здійснив всіх розрахунків, останній має право, згідно норм чинного законодавства на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за період з 07.01.2017 року по 18.10.2019 року в розмірі 160332,56 грн. З цих підстав просить позов задовольнити.

07.02.2020 року представником відповідача подано відзив на позову заяву, в якому вона проти позову заперечила та просила відмовити у задоволенні такого у зв?язку з пропуском строку позовної давності. Додатково зазначила, що суд має застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки позивачу було недоплачено заробітну плату в розмірі 23362 грн., що становить 21 % від загальної суми нарахованої заробітної плати у розмірі 110043,00 грн. Зазначає, що в даному спорі, застосування принципу співмірності і справедливості буде обґрунтованим, виходячи з ч.2 ст.117 КЗпП України, в разі задоволення позову частково. Також наголошує на пропущення позивачем строку позовної давності на звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права, а тому на момент звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати позивач знав про порушення своїх прав, відповідно строк звернення до суду про стягнення середнього заробітку повинен рахуватись з дня набрання чинності судовим рішенням про стягнення недорахованої заробітної плати.

24.02.2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вона зазначила, що вважає його необгрунтованим, а твердження представника відповідача на те, що позивачем умисно затягувався час звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необгрунтованим і недоцільним, так як відповідач 06.01.2017 року (день звільнення позивача з роботи) добровільно не вжив заходів для того, щоб виплатити позивачу належні суми. Якщо б відповідач добровільно виплатив позивачу до дня звільнення усі належні суми, то це б мінімізувало його витрати на сплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати позивачу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та судові витрати, пов`язані із судовим розглядом позову позивача. Крім цього вважає, що немає підстав застосовувати принцип співмірності при вирішення даної позову.

08.04.2020 року від представника відповідача надійшли заперечення, в яких вона звертає увагу на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, всупереч вимог ст. 233 КЗпП України.

19.05.2020 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких вона зазначила, що згідно з роз?ясненнями Конституційного Суду України у рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року у справі №1-5/2012, для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Від так, перебіг тримісячного строку для звернення позивача до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні розпочався 19.10.2020 року, тобто з наступного дня після того, коли відповідач провів із позивачем повний та фактичний розрахунок і не був пропущений позивачем. Також зазначила, що у даній справі не підлягає застосуванню постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року, оскільки його позовні вимоги до відповідача про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати судом були задоволені в повному обсязі. Крім цього, просить врахувати, що відповідач недораховував позивачу заробітну плату систематично протягом 3 років та 3 місяців ( з 23.07.2012р. по 18.10.2015 р.).

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, надала пояснення аналогічні наведеним у позовній заяві, відповіді на відзив та поданих письмових поясненнях. Просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з мотивів викладених у поданому відзиві на позову заяву і запереченнях та просила відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 з 23.07.2012 року був прийнятий котлоочистильником третього розряду в групу з обмурівки, ізоляції та антикорозійного покриття котельного та турбінного устаткування цеху з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ-1, будівель та споруд Теплоелектроцентралі-1 згідно наказу № 391-к від 23.07.2012 р. 18.09.2012 року він був переведений учнем апаратника хімводоочищення четвертої групи хімічного цеху Теплоелектроцентралі-1 на час відпустки для догляду за дитиною іншого працівника згідно наказу № 491-к від 18.09.2012 р. 18.10.2012 р. він був переведений апаратником хімводоочищення хімічного цеху ТЕЦ-1 по четвертій групі на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення 3-х років працівниці згідно наказу №572-к від 18.10.2012 р. 25.07.2015 р. йому продовжено термін строкового трудового договору апаратником хімводоочищення четвертої групи цього ж цеху ТЕЦ-1 на час відпустки для догляду за дитиною працівниці до фактичного виходу її на роботу згідно наказу № 475-к від 24.07.2015 р. 26.06.2016 р. йому продовжено термін строкового трудового договору на час щорічної відпустки іншого працівника за даною посадою згідно наказу № 363-к від 24.06.2016 р. 21.07.2016 р. йому продовжено термін строкового трудового договору апаратником хімводоочищення четвертої групи у хімічному цеху Теплоелектроцентралі-1 на час хвороби іншого працівника згідно наказу № 467-к від 21.07.2016 р. 15.08.2016 р. він був переведений на постійне місце роботи за даною професією згідно наказу № 445-к від 12.08.2016 р. 06.01.2017 р. він був звільнений за угодою сторін по п. 1 ст. 36 КЗпП України згідно наказу № 10-к від 06.01.2017 р.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 26.06.2019 по справі №462/2902/19 на користь позивача із відповідача стягнуто 23362 грн. недорахованої заробітної плати за період з 23 липня 2012 р. по 31 жовтня 2015р., без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів та 26365 грн. 81 коп. компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушення строків її виплати, а всього - 49727 /сорок дев`ять тисяч сімсот двадцять сім/ грн. 81 коп., а також стягнуто витрати на професійну допомогу в сумі 3000 грн.

Вказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем трудових прав позивача на належний рівень оплати праці, передбачений чинним законодавством. Отже, ця обставина не потребує додаткового доведення.

18 жовтня 2019 року відповідачем було виплачено позивачу 23362, 00 грн. недорахованої заробітної плати та 26365 грн. 81 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

З наданого позивачем розрахунку, вбачається, що відповідно до розрахункових листків заробітна плата за листопад - грудень 2016 року становила 8339,85 (4518,76 +3821,09). Позивачем було відпрацьовано за листопад - грудень 2016 року 288 робочих годин ( 156 роб. год. + 132 роб. год.), отже, його середньогодинна заробітна плата складає 28,96 грн. (8339,85 грн. : 288 роб. год. ).

Відповідно, середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки по день фактичного розрахунку, обчислюється шляхом множення 28,96 грн. (середньогодинної заробітної плати) на кількість робочих годин, за весь час затримки.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» норма тривалості робочого часу за 2017 рік становить 1986 роб. год., а за період з 07.01.2017р. по 31.12.2017 р. - 1955 роб. год.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 19 жовтня 2017 року № 224/0/103-17/214 «Про надання роз`яснення» роботодавцям рекомендовано скористатися розрахунком норм тривалості робочого часу на 2018 рік, відповідно до якого при 40-годинному робочому тижні норма тривалості робочого часу становить 1994 год.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206- 18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» норма тривалості робочого часу за період з 01.01.2019 р. По 18.10.2019 р. становить 1587 роб. год.

Разом кількість робочих годин за весь час затримки розрахунку, тобто починаючи з 07.01.2017 року по 18.10.2019 року становить 5536 роб. год.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2017 року по 18.10.2019 року в розмірі 160332,56 грн. /28,96 грн. середньогодинна заробітної плати х 5536 робочих годин/ проведено позивачем відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 8 лютого 1995 року.

Вказаний розрахунок відповідач не оспорює та не спростовує, власний розрахунок не надає, а отже приймається судом до уваги як такий (ч.1 ст.82 ЦПК України).

Натомість відповідач не погоджується із розміром відшкодування та з врахуванням принципу співмірності просить його зменшити.

Відповідно до ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових відносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи права відповідно до частини третьої статті 13 ЦК, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761(9584)15-ц у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.

При цьому, зменшення суми відшкодування залежить від розміру недоплаченої роботодавцем суми. Істотним є період затримки (прострочення) невиплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (п.п.91; 91п.1,2,3,4 постанови).

Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суд, беручи до уваги правові позиції Великої палати прописані у постанові від 26 червня 2019 року, вважає за необхідне зменшити суму компенсаційних виплат ОСОБА_4 .

При цьому, суд бере до уваги період часу недоплати заробітної плати роботодавцем протягом 2012-2015 років та звернення позивача з позовом про виплату недорахованої заробітної плати за вказаний період лише у 2019 році.

Згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26.06.2019 року сума невиплаченої заробітної плати від фактично відповідачем нарахованої та отриманої заробітної плати позивачем за спірний період становила 21% або 23362,00 грн., а сума компенсаційних виплат за оскаржуваним рішенням суду 26365,81 грн., що у 1,13 разів перевищує суму основного боргу та порушує принцип співмірності.

Однак, позивачем не доведено, які майнові втрати понесені ним через невчасну доплату, чому мало місце тривале затягування у часі для звернення до роботодавця та в подальшому до суду з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати.

За наведених обставин, встановивши, що під час звільнення ОСОБА_4 підприємство не провело з ним розрахунок у повному обсязі, при цьому взявши до уваги, що сума невиплаченої заробітної плати за спірний період становила 23362,00 грн., що становить 21% від розміру фактично відповідачем нарахованої та отриманої заробітної плати позивачем, а також 26.06.2019 р. було прийнято рішення про компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати у розмірі 26365,81 грн., а також те, що з даним позовом до суду позивач звернувся майже через три роки після звільнення, суд приходить до висновку, що з урахуванням принципу справедливості та співмірності з відповідача підлягає стягненню кошти в сумі 33669,84 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 21% від розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який позивач просить стягнути .

Згідно п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи вищенаведене, а також принцип справедливості та співмірності, суд приходить до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме із ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь позивача слід стягнути 33669,84 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Посилання відповідача на пропуск позивачем тримісячного строку для звернення до суду, не приймаються до уваги судом, виходячи з наступного.

Стаття 233 КЗпП України встановлює тримісячний строк як загальний строк для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників.

З роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п.20, 25 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» N 13 від 24.12.99 р., вбачається. Що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

З рішення Конституційного Суду України у рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року у справі №1-5/2012 вбачається, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач 18 жовтня 2019 року провів повний розрахунок з позивачем, виплативши йому 23362,00 грн. невиплаченої заробітної плати, а з даним позовом позивач звернувся до суду 10 січня 2020 року. Таким чином, позивачем не пропущено тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Зі змісту ст.137 ЦПК України вбачається, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно долучених до матеріалів справи витягу з договору про надання правничої (правової) допомоги від 02.01.2020 р., додаткової угоди до Договору про надання правничої допомоги від 02.01.2020, акта приймання-передачі до Договору про надання правничої допомоги від 09.01.2020, розрахунку витрат на професійну правничу допомогу та квитанції до прибуткового касового ордера № 1 про сплату коштів від 09.01.2020 року позивач уклав з адвокатом договір про надання правничої допомоги та здійснив оплату послуг адвоката у розмірі 2500 грн.

У відповідності п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, із відповідача на користь позивача слід стягнути 525 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд присуджує стягнути із відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 342,36 грн.

Керуючись статями 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд -

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_4 33669 (тридцять три тисячі шістсот шістдесят дев`ять) грн. 84 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_4 525 грн. витрат на правничу допомогу та 342 грн. 36 коп. судового збору, а всього - 867 (вісімсот шістдесят сім ) грн. 36 коп. судових витрат .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до вимог п.п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.

При цьому, у відповідності до вимог п.3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повний текст рішення складено та підписано 29.07.2020 р.

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», ЄДРПОУ 05506460, знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Д.Апостола, 1.

Суддя: Іванюк І.Д.