Вирок № 90657722, 29.07.2020, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/2831/20

Провадження № 1-кп/263/684/2020

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2020 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючої – судді Ікорської Є.С.,

за участю: секретаря – Шпичак Є.М.,

сторін кримінального провадження:

прокурора – Гарварт Г.А.,

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Маріуполі кримінальне провадження № 12020050770000320 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Маріуполі Донецької області, громадянина України, не працюючого, неодруженого, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 15 жовтня 2019 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області за ч. 1 ст. 185 КК України до штрафу у розмірі 850 гривень, який оплачений,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 27 грудня 2019 року, приблизно о 23 години 00 хвилин, перебуваючи біля будинку № 100 по проспекту Мира в Центральному районі м. Маріуполя, побачив у потерпілого ОСОБА_2 сумку та, скориставшись тим, що останній спить на лавці, будучи в стані алкогольного сп`яніння, і не спостерігає за його злочинними діями, діючи умисно, з корисливих мотивів, на ґрунті раптово виниклого злочинного умислу, спрямованого на повторне таємне викрадення чужого майна, таємно, шляхом вільного доступу, з сумки викрав майно, що належить потерпілому ОСОБА_2 , а саме мобільний телефон «Xiaomi Redmi 5+» 4 НОМЕР_1 , імей: НОМЕР_2 , імей: НОМЕР_3 у корпусі чорного кольору, вартістю 2733,33 грн. Після цього ОСОБА_1 з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим заподіяв ОСОБА_2 матеріальний збиток на суму 2733,33 грн.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжка), повторно, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України.

Крім цього, 31 січня 2020 року, приблизно о 10 годині 45 хвилин, ОСОБА_1 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою таємного викрадення чужого майна, перебуваючи в приміщені магазину «Продукти-626» ТОВ «АТБ-Маркет», який розташований за адресою: вул. Соборна, 15, у Центральному районі м. Маріуполя, усвідомлюючи, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, з полиці, розташованої біля каси № 2, таємно викрав майно, яке належить ТОВ «АТБ-Маркет», а саме: 1 упаковку змінних касет фірми «Gillette» МАСН3, вартістю 110,55 грн. та 1 упаковку змінних касет фірми «Gillette» Fusion, вартістю 165,47 грн., які поклав собі у правий карман надягнутої на ньому куртки. Після вказаного ОСОБА_1 пройшов через касу, не оплативши товар, та вийшов з приміщення магазину, чим спричинив магазину «Продукти-626» ТОВ «АТБ-Маркет» матеріальний збиток на загальну суму 276,02 грн.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжка), повторно, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за обставин, встановлених судом, наведених вище, визнав повністю, суду пояснив, що справді за указаних обставин вчинив крадіжки. Так, 27 грудня 2019 року повертався випивший додому, побачив потерпілого ОСОБА_3 без тями, п`яного, з сумки якого забрав мобільний телефон, який потім здав до ломбарду за 2000 гривень, а гроші витратив на ігрові автомати. 31 січня 2020 року за порадою знайомого зайшов до магазину «АТБ-Маркет», взяв з полиці 2 касети фірми «Gillette», пройшов касу, не оплативши за товар, касети продав на Центральному ринку за 250 гривень. Розкаявся, при визначенні міри покарання просив суворо не карати.

Потерпілий ОСОБА_2 та представник потерпілого ТОВ «АТБ-Маркет» Сімаков В.В. у судове засідання не з`явилися, попередньо подали до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає змісту ст. 56 КПК України. Оскільки обвинувачений визнав вину у повному обсязі, за відсутності потерпілого та представника потерпілого можливо з`ясувати усі обставини під час судового розгляду, сторони кримінального провадження не наполягали на їх допиті, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за їх відсутності.

Враховуючи, що учасники судового провадження визнають недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, роз`яснивши їм, що згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України у такому випадку вони будуть позбавленні права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Надавши юридичну оцінку діям обвинуваченого, суд вважає, що його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно.

За встановлених обставин суд вважає, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю.

При обранні виду та міри покарання суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачений раніше судимий за вчинення корисливого злочину, на обліку у міському наркологічному диспансері м. Маріуполь та КЛПУ «Міська психіатрична лікарня № 7» не перебуває, не працює, суспільно-корисною працею не займається, за місцем проживання характеризується негативно.

За змістом ч. 6 ст. 368 КПК України при обранні та застосуванні норми закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд повинен враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

При визнанні щирого каяття ОСОБА_1 як обставину, що пом`якшує його покарання, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к, стосовно того, що факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження, зокрема, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, у бажанні виправити наслідки вчиненого.

У матеріалах кримінального провадження наявні відомості про заподіяння матеріальної шкоди потерпілим у розмірі 2733,33 грн. та 276,02 грн., викрадені речі не повернуто потерпілим, отже під час розгляду кримінального провадження не здобуто даних на підтвердження того, що обвинувачений дійсно, відверто розкаявся у вчиненому, має щирий жаль з приводу вчиненого, осудив свою поведінку та намагався виправити наслідки вчиненого, а сам факт визнання вини не може бути розцінено як щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Виходячи із принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

У відповідності до вимог ст. 50 КК України при призначенні міри покарання обвинуваченому, суд вважає за необхідне призначити такий захід примусу, який би був відповідною мірою кари за скоєне, сприяв виправленню засудженого та запобігав вчиненню інших кримінальних правопорушень.

Отже, враховуючи характер і ступінь суспільної небезпечності вчинених кримінальних правопорушень, обставин їх вчинення, зважаючи на відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих вину обвинуваченого обставин, відомостей, що характеризують його особу, тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, суд вважає, що покаранням необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів буде покарання, визначене у межах, установлених у санкції ч. 2 ст. 185 КК України, у вигляді арешту.

Суд також вважає, що відсутні підстави для застосування до обвинуваченого іншого виду покарань та відповідно положень ст. 75 КК України, оскільки, враховуючи конкретні обставини справи, суд вважає, що у даному випадку відсутні обставини і факти, які б вказували на міцні соціальні зв`язки обвинуваченого і стимулювання його до правомірної поведінки, що в достатній мірі впливали би на суспільну небезпечність особи обвинуваченого та істотно знижували би ступінь тяжкості вчинених ним злочинів. Звільнення від відбування покарання у даному випадку за своїм видом та розміром не буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Також суд враховує ту обставину, що ОСОБА_1 , маючи незняту і непогашену судимість, не став на шлях виправлення, у незначний проміжок часу після вироку суду від 15 жовтня 2019 року знову вчинив два корисливих злочини, фактично не працює, а отже і не має джерела прибутку, що дає суду підстави з високою вірогідністю передбачати у майбутньому рецидив нового правопорушення.

Оскільки суд призначає покарання у виді арешту та для забезпечення кримінального провадження щодо виконання вироку, відповідно до вимог ч. 4 ст. 374 КПК України, з урахуванням того, що з березня 2020 року ОСОБА_1 ухилявся від явки до суду, у зв`язку з чим оголошений у розшук, суд вважає за необхідне обрати засудженому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили. При обранні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у рішенні від 04 червня 2015 року (остаточне 04 вересня 2015 року) у справі «Руслан Яковенко проти України», в якому Суд зазначив, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити та національне законодавство України чітко передбачає, що суд, який постановляє вирок, повинен вирішити, який запобіжний захід застосовуватиметься до засудженого до набрання вироком законної сили ( п. 46, п. 62).

Відповідно до ст. ст. 100, 124 КПК України суд вирішує питання про долю речових доказів та про процесуальні витрати.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 185 КК України, і призначити йому покарання у виді трьох місяців арешту.

Обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Маріупольському слідчому ізоляторі на період набрання вироком законної сили, взявши його під варту у залі суду.

Строк відбування покарання обчислювати з 29 липня 2020 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на проведення експертизи в сумі 471,03 грн.

Речові докази – 2 диски – зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляції протягом 30 днів з дня його проголошення.

З підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку.

Суддя Є.С. Ікорська