Рішення № 90651382, 29.07.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/1540/19

провадження 2/201/328/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Малбі Фудс» про зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення не виплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди і витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 07 лютого 2019 року звернулася до суду з позовом до відповідача ТОВ «Малбі Фудс» про зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення не виплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди і витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником в ході судового засідання посилалися на те, що наказом № 27-к від 01 червня 2009 року позивачка 01 червня 2009 року була прийнята на роботу в ТОВ «Малбі фудс» по переводу з ЧП «Агенство Малбі» , 01 серпня 2013 наказом № 433-к її було переведено на посаду бухгалтера фінансової служби того ж підприємства, 01 вересня 2016 року наказом № 184-к від 01 вересня 2016 року вона була переведена на посаду бухгалтера відділу управлінського обліку, а 21 листопада 2018 року її було звільнено наказом № 219-к від 21 листопада 2018 року з формулюванням «за винні дії при обслуговуванні грошових цінностей, які дають підстави для втрати довіри за ст. 41 п 2 КЗпП України».

Про своє звільнення, як стверджує позивач, вона офіційно дізналася 18 грудня 2018 року, вважає своє звільнення з підстави недовіри незаконним, та не відповідаючим чинному законодавству України До того, як вона була звільнена з своєї посади, нею було подано до підприємства заяву про звільнення за угодою сторін і вона вважаю, що її повинно було звільнити саме за такою підставою. Працювати у підприємстві вона вже не бажала тому, що стосовно неї було скоєно противоправні дії керівництвом підприємства, а саме: вона мешкає за вказаною у позовній заяві адресою разом з чоловіком ОСОБА_2 та сином ОСОБА_3 , офіційно працювала у ТОВ «Малбі фудс», котре розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Марії Кюрі, АДРЕСА_1 ; угод матеріального відповідальності з даним підприємством вона не укладала, на підприємстві працює 12 бухгалтерів, кожен бухгалтер мав свій напрямок у роботі. В її обов`язки як бухгалтера входило нарахування та зарахування заробітної плати, контроль за діяльністю здійснював фінансовий директор ОСОБА_4 ; вказівки до їх діяльності, як бухгалтерів надавала саме вона. Заробітна плата надавалася таким чином: зарахування заробітної плати здійснювалося у 20 числах місяця надавався аванс та до 7 числа наступного місяця нараховувалася остання частина, заробітна плата зараховувалася згідно з прожитковим мінімумами. Також, керівництво надавало заробітну плату «у конвертах»; вона надавалася або на руки працівникам або зараховувалася через банк на дебітову картку працівника підприємства (тобто, грошові кошти, котрі не обкладалися податком). В обов`язки позивачки входили саме такі зарахування, вона, як стверджує позивач, довідалась про це вже напередодні того, як керівництво вирішило зі нею «розправитися» і повідомила керівництво про те, що дані дії незаконні, однак керівництвом було заявлено, що вона намагається працювати проти підприємства.. При зарахуванні заробітної плати на травень 2018 року нею була виявлена помилка, а саме зарахування заробітної плати працівнику у розмірі 12 500 гривень якого було звільнено з роботи, про це вона повідомила ОСОБА_4 , остання надала їй вказівку, щоб карту працівника було заблоковано. Їх підприємство обслуговувалося Альфа банком, вказаний працівник дізнавшись про це, повернув картку з грошовими коштами ОСОБА_4 , після чого позивачка була оштрафована на розмір заробітної плати; пізніше їх обслуговував інший банк – «Конкорд», позивач зрозуміла, що коється щось незаконне.

23 липня 2018 року близько 15:00 години її викликав керівник підприємства ОСОБА_5 та почав розмовляти з нею, в ході бесіди він почав питати позивачку про грошові кошти, котрі вона перерахувала на свій рахунок та почав звинувачувати її у тому, що вона начебто на протязі всього часу роботи постійно викрадала грошові кошти на суму 587 000 гривень; потім він викликав до себе у кабінет ОСОБА_4 , директора департаменту по персоналу ОСОБА_6 , вони позивачці повідомили, що звільнять її, виженуть мене з роботи так, що вона не зможе знайти більше роботу. Потім з`явився юрист ОСОБА_7 та приніс зразок розписки і пішов. Дверіс звинуватив її у викраденні грошових коштів підприємства та наказав їй написати розписку від свого прізвища на ім`я ОСОБА_8 про те, що вона начебто взяла у нього в борг 22500 доларів США. Вона не хотіла писати вказану розписку та попрохала надати їй якісь документальні підтвердження про те, у чому вона винувата про які грошові кошти іде мова, та які конкретно до неї є претензії; їй стали погрожувати та голосно кричати, вона дуже злякалася та почала писати розписку, таким чином, Дверіс та ОСОБА_9 змусили її написати розписку, погрожуючи вбивством. В розписці її змусили написати, що в строк до 01 вересня 2018 року вона повинна повернути особисто ОСОБА_5 борг на суму 22500 доларів США, які вона начебто взяла у нього в борг. Ніяких грошових коштів на таку суму їй ніхто не надавав. Потім одразу же звернулася до Шевченківського відділу поліції ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, де було порушено кримінальне провадження за № 12018040650001812 увід 26 липня 2018 року, і дане провадження на сьогодні розслідується слідчим ОСОБА_10 .

У той же день, 26 липня 2018 року їй стало погано, оскільки вона хворіє на цукровий діабет і вона потрапила у лікарню з діагнозом: загострення цукрового діабету, вона є інвалідом III ступеню, їй був наданий лікарняний лист, в неї стався напад гіпоглікеміі та вона потрапила у 9 клінічну лікарню м Дніпро з діагнозом «загострення перебігу інсулінозалежного цукрового діабету», де вона знаходилась на стаціонарному лікуванні до 13 серпня 2018 року (лікарняний № 323772). З 14 серпня 2018 року по 3 вересня 2018 року вона була направлена на реабілітацію в санаторій «Бердянськ». Про це повідомляла відділ кадрів свого підприємства.

04 вересня 2018 року прийшла на роботу з заявою про звільнення за угодою сторін та лікарняним листом АГШ №323773. Але її на підприємство не пропустила охорона за наказом адміністрації підприємства і вона була вимушена відправити заяву та лікарняний лист з описом Укрпоштою накл. 4901001858728 від 4 вересня 2018 року. Таким чином, 4 вересня 20018 року намагалася вийти на роботу, але її не пропустили на підприємство охоронці, які повідомили мене про те, що вона не можу пройти на своє робоче місце, оскільки таке розпорядження було надано керівництвом підприємства. Вона не могла пройти на своє робоче місце, не могла приступити до роботи, не мала змоги здати до відділу кадрів свій лікарняний лист. Вважає, що її права було грубо порушено, оскільки її, по суті, позбавили трудових та конституційних прав. Вона не могла звільнитися, поступити на іншу роботу, і довгий час знаходилася у вимушеному прогулі. Вона є інвалідом 3 групи за загальним захворюванням, і та обставина, що з нею проступили не згідно закону, спричинило їй не тільки моральні, а й фізичні страждання, стан її здоров`я значно погіршився, їй не можна хвилюватися, тому, що показники цукру у її організмі привели її до значного погіршення здоров`я.

Таким чином, безпідставно, а також в порушення норм чинного законодавства України та порушення самої процедури такого звільнення, відповідач звільнив її з займаної мною посади бухгалтера за недовіру (ст. 41, п. 2 Кодексу законів про працю України), про що 21 листопада 2018 року зроблено відповідний запис у її трудову книжку. Позивач вважає своє звільнення з роботи незаконними, та такими, що грубо порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства щодо порядку звільнення робітника, звернувся до відповідача і просив відповісти, чому його так звільнено, відповіді не було, що також не законно. Вважаючи незаконним не тільки саму видачу наказів, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований, просив визнати незаконним таке звільнення, змінити формулювання причини звільнення з роботи, стягнути зарплату за час вимушеного прогулу і витрати, моральну шкоду, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Малбі фудс» в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили; вказаним і матеріалами справи, наданим відзивом на позов позовні вимоги не визнали, позовні вимоги безпідставні та не можливими до задоволення, не заперечували проти розгляду справи без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаного відповідача і третьої особи згідно ст. 223 ЦПУ України.

З`ясувавши думку сторін, дослідивши добуті та надані докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву не обгрунтованою і не підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що наказом № 27-к від 01 червня 2009 року позивач ОСОБА_1 01 червня 2009 року була прийнята на роботу в ТОВ «Малбі фудс» по переводу з ЧП «Агенство Малбі» , 01 серпня 2013 наказом № 433-к її було переведено на посаду бухгалтера фінансової служби того ж підприємства, 01 вересня 2016 року наказом № 184-к від 01 вересня 2016 року вона була переведена на посаду бухгалтера відділу управлінського обліку, а 21 листопада 2018 року її було звільнено наказом № 219-к від 21 листопада 2018 року з формулюванням «за винні дії при обслуговуванні грошових цінностей, які дають підстави для втрати довіри за ст. 41 п. 2 КЗпП України».

Позивач стверджує, що про своє звільнення вона дізналася 18 грудня 2018 року, вважає своє звільнення з підстави недовіри незаконним, та не відповідаючим чинному законодавству України. До того, як вона була звільнена з своєї посади, нею було подано до підприємства заяву про звільнення за угодою сторін і вона вважаю, що її повинно було звільнити саме за такою підставою. Працювати у підприємстві вона вже не бажала тому, що стосовно неї було скоєно противоправні дії керівництвом підприємства.

04 вересня 2018 року прийшла на роботу з заявою про звільнення за угодою сторін та лікарняним листом АГШ №323773. Але її на підприємство не пропустила охорона за наказом адміністрації підприємства. Вважає, що її права було грубо порушено, оскільки її, по суті, позбавили трудових та конституційних прав. Вона не могла звільнитися, поступити на іншу роботу, і довгий час знаходилася у вимушеному прогулі. Вона є інвалідом 3 групи за загальним захворюванням, і та обставина, що з нею проступили не згідно закону, спричинило їй не тільки моральні, а й фізичні страждання, стан її здоров`я значно погіршився, їй не можна хвилюватися, тому, що показники цукру у її організмі привели її до значного погіршення здоров`я. Позивач вважає своє звільнення з роботи незаконними, та такими, що грубо порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства щодо порядку звільнення робітника, звернувся до відповідача і просив відповісти, чому його так звільнено, відповіді не було, що також не законно. Вважаючи незаконним не тільки саму видачу наказів, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований, просив змінити формулювання причини звільнення з роботи, стягнути зарплату за час вимушеного прогулу і витрати, моральну шкоду. В даному випадку, на думку позивача, є підстави говорити про дискримінацію, яка виражається в упередженому відношенні з боку керівництва, прискіпливому ставленню та вчиненні перепон щодо реалізації її законного права на працю. Виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За загальновідомими правилами, встановленими ст. 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158, 04 лютого 1994 року ратифікованої Верховною Радою України, яка набула чинності 16 травня 1995 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного зі здібностями або поведінкою працівника, або викликаного виробничою необхідністю підприємства, установи або служби.

Згідно ч. 2 ст. 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Як неодноразово зазначалось судами під час розгляду аналогічних спорів, у наказі про звільнення, накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення закону, трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про звільнення з роботи повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто відповідач повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого позивач звільняється чи притягується до дисциплінарної відповідальності.

Дійсно наказом № 27-к від 01 червня 2009 року позивач ОСОБА_1 01 червня 2009 року була прийнята на роботу в ТОВ «Малбі фудс» по переводу з ЧП «Агенство Малбі» , 01 серпня 2013 наказом № 433-к її було переведено на посаду бухгалтера фінансової служби того ж підприємства, 01 вересня 2016 року наказом № 184-к від 01 вересня 2016 року вона була переведена на посаду бухгалтера відділу управлінського обліку, а 21 листопада 2018 року її було звільнено наказом № 219-к від 21 листопада 2018 року з формулюванням «за винні дії при обслуговуванні грошових цінностей, які дають підстави для втрати довіри за ст. 41 п 2 КЗпП України».

В своїй позовній заяві позивачка викладає своє бачення подій, які сталися в 2018 році, і вважає, що її звільнення на підставі п. 2 ст. 41 КзПП України є не законним і не правильним. В свою чергу, відповідач вважає, що своїм зверненням з позовною заявою до суду, позивачка намагається уникнути відповідальності за вчинені нею винні дії під час виконання нею своїх трудових обов`язків.

ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду бухгалтера бухгалтерії ТОВ «Малбі фудс» 01 червня 2009 року, 01 вересня 2016 року за наказом № 284-к позивачка була переведена на роботу бухгалтером відділу управлінського обліку. 20 липня 2018 року головним бухгалтером ТОВ «Малбі фудс» ОСОБА_11 було виявлено недостачу грошових коштів в касі підприємства. З цього факту було розпочате службове розслідування, за результатами якого встановлено, що ОСОБА_1 , виконуючи обов`язки касира ОСОБА_12 (пункт 3 розділу IV Посадової інструкції), яка на той час знаходилась у черговій відпустці, отримала готівкові кошти (виручку) в загальній сумі 577 478.00 грн., але в касу підприємства ці кошти не внесла і обернула їх на свою користь.

Під час бесіди з керівництвом ТОВ «Малбі фудс» позивачка зізналася у скоєному і пообіцяла повернути гроші підприємства в строк до 01 вересня 2018 року, у якості підтвердження своїх намірів запропонувала написати розписку про борг. Але пізніше, замість того, щоб виправити ситуацію та повернути кошти підприємству, позивачка оформила лікарняний, а потім відправилась у санаторій. ТОВ «Малбі фудс» 21 серпня 2018 року звернулось з заявою про кримінальне правопорушення до Соборного ВП ДВП ГУНП. За заявою ТОВ «Малбі фудс» було зареєстровано кримінальне провадження 12018040650002080 за ч.1 от. 190 Кримінально Кодексу України. В свою чергу позивачка почала писати скарги та заяви до всіх можливих інстанцій - Держпраці, податкової, поліції, прокуратури, намагаючись в такий спосіб уникнути відповідальності. Жодний з цих органів порушень у діях ТОВ «Малбі фудс» не знайшов.

Оскільки на робочому місці позивачка після закінчення лікарняного (який був надісланий поштовим відправленням) не з`являлась більше двох місяців, було прийнято рішення про її звільнення; заяви про звільнення ТОВ «Малбі фудс» не отримувало.

Заява про звільнення, що надана позивачкою в якості доказу, не може прийматися до уваги, оскільки: відсутні докази її вручення ТОВ «Малбі фудс», і, навіть, поштове повідомлення про вручення не є таким доказом, адже відсутній опис вкладення і не зрозуміло, що саме було отримано в цьому конверті; надана копія заяви, яка нібито була направлена поштою, унеможливлює для роботодавця ідентифікацію, чи була заява написана саме ОСОБА_13 , чий саме підпис стоїть на заяві, чи є це волевиявленням саме ОСОБА_14 0.0..

Згідно пункту 2 статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Для розірвання трудового договору по пункту 2 статті 41 КЗпП України потрібна наявність наступних умов: працівник безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності (прийом, зберігання, розподіл і т.д.); винна дія працівника; втрата довіри до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Всі зазначені умови виконані: на бухгалтера ОСОБА_14 0.0. було покладено функції касира, що безпосередньо пов`язані з обслуговуванням грошових коштів - їх прийманням, обліком, зберіганням; ОСОБА_14 0.0. порушила встановлені на підприємстві правила і звернула грошові кошти підприємства на власну користь. Зазначені дії були вчинені умисно, на що вказує тривалий характер дій і їх корисливий мотив; винні дії ОСОБА_13 були вчинені в період її тимчасового виконання функцій, пов`язаних з обслуговуванням грошових цінностей, але обслуговування матеріальних та грошових цінностей є складовою частиною її трудової функції на постійній роботі, отже подальше залишення такого працівника на роботі може призвести до втрати таких цінностей.

Довіра (те ж саме, що довір`я) - це впевненість у порядності й доброзичливості іншої сторони, з котрою довіряючий знаходиться в тих чи інших відносинах, що базується на його досвіді. В соціології (та психології) рівні довіри, до яких одна сторона може довіряти іншій, вимірюються у вірі в чесності, доброчинності та компетенції іншої сторони. Базуючись на останніх наукових дослідженнях, недовіра може бути прощена значно легше, коли вона інтерпретується як недостатня компетентність, ніж недостатня доброзичливість, чи чесність. З цих перспектив, довіра являє собою ментальний стан, котрий не може бути виміряний безпосередньо. Отже довіра/або втрата довір`я - це поняття суб`єктивне, і ті дії, які були вчинені позивачкою та її нечесність, призвели до втрати довір`я з боку власника.

Обставини протиправної поведінки позивачки, які стали підставою до втрати довіри з боку власника, повинно встановити розслідування в кримінальному провадженні. Стосується погроз, залякувань, тощо, з боку керівництва ТОВ «Малбі фудс», то це без належного доказування є черговою спробою позивачки уникнути відповідальності, фактично оціночними судженнями самої позивачки.

Відсутність у діях керівництва ТОВ «Малбі фудс» будь-яких протиправних діянь підтверджує факт закриття кримінального провадження 12019040640001276, розпочатого за заявою ОСОБА_1 про грубе порушення законодавства про працю (ч.1 ст.172 КК України), на підставі п.2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Стосовно вимог про невиплачену заробітну плату за період з 04 вересня 2018 року по 21 листопада 2018 року. Відповідно до ст. 94 КЗпП заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. В період з 04 вересня 2018 року по 21 листопада 2018 року позивачка свої трудові функції не виконувала, на робочому місці не з`являлась, жодних документів (лікарняний, тощо), які б надавали їй право на нарахування заробітної плати не надала, отже підстави для нарахування їй заробітної плати за цей період відсутні. Розрахунок при звільненні з позивачкою здійснено в повному обсязі та у встановлені строки.

Щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

Позовними вимогами ОСОБА_1 є визнання незаконними дії щодо звільнення її за п. 2 ст. 41 КЗпП України та зобов`язати ТОВ «Малбі фудс» змінити підставу звільнення на п. 1 ст. 36 КЗпП України. Все. Діями ж якими завдано моральну шкоду позивачка вказує «вчинення відповідачем протиправних дій, невиконання ним умов трудових договорів, та безпідставного систематичного порушення моїх прав...» Потім «я була піддана приниженню, знущанню і майже катуванню з боку роботодавця» і, головне «використанні відповідачем свого домінуючого положення, що призводе до вчинення ним протиправних дій які він дозволяє собі здійснювати, з метою використання своїх можливостей для задоволення його власних потреб». Виникає питання: про що іде мова? Яке домінуюче становище з боку юридичної особи, які його власні потреби? Адже відповідачем по справі є ТОВ «Малбі фудс».

Позивачка обґрунтовує свою моральну шкоду перебуванням у стаціонарі у зв`язку з різким погіршенням стану здоров`я. Згідно наданої нею виписки з медичної карти позивачка знаходилась на стаціонарному лікуванні у період з 06 серпня 2018 року по 13 серпня 2018 року, а звільнена вона була за п. 2 ст. 41 КЗпП України 21 листопада 2018 року, тобто пізніше, отже відсутній причинно- наслідковий зв`язок між цими двома подіями.

Частина 1 статті 2371 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим їм органом моральної шкоди працівникові проводиться у випадку, якщо порушення його законних прав привело до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв`язків і жадають від його додаткових зусиль для організації свого життя.

Ст. 1167 ЦПК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем було не надано належні докази наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації, чого позивачем зроблено не було.

Щодо заявлених вимог про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 10800 грн. Згідно ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частина 4 ст. 137 ЦПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Отже сума 10800 грн. є явно невідповідною складності справи і ціні позову.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство»), контракт, як особлива форма трудового договору, повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову і соціальну захищеність. Умови контракту, які погіршують становище працівника, порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (стаття 9 КЗпП України) (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини). На момент прийняття Конституційним Судом України Рішення від № 12-рп/98 положення частини третьої статті 21 Кодексу передбачали, що сфера застосування контракту визначається законодавством. Надаючи офіційне тлумачення цій нормі Конституційний Суд України зазначив, що терміном «законодавство» охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Враховуючи вищенаведене та відповідно до ч. З ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Натомість позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували викладені у позові доводи та вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу.

Згідно з п. 2 ст. 26 Європейської соціальної хартії: «з метою забезпечення ефективного здійснення права всіх працівників на захист їхньої гідності на роботі Сторони зобов`язуються, консультуючись з організаціями роботодавців і працівників поглиблювати поінформованість, поширювати інформацію про систематичні непорядні або явно негативні та образливі дії щодо окремих працівників на робочому місці або у зв`язку з виконанням роботи, сприяти запобіганню таким діям і вживати всіх відповідних заходів для захисту працівників від такої поведінки».

Відповідно до пп. b п. 1 ст. 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять N 111 від 24 червня 1975 року, відповідно до мети цієї Конвенції термін «дискримінація» охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевага, що призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять і визначається відповідним членом Організації після консультації з представницькими організаціями роботодавців і працівників, де такі є, та з іншими відповідними органами.

Вказані обставини були враховані відповідачем при звільненні позивача, виданні оскаржуваного наказу.

У відповідності до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України закріплено поняття «Заробітна плата», а саме: Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з вимогами ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Як вказав Європейський суд у рішенні від 9 січня 2013 року «Олександр ОСОБА_15 ти України», № 21722/11, п. п. 165, 166, приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (C. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-ІІІ). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251-В). Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. рішення у справах «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004-VIII, та «Бігаєва проти Греції» (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, пп. 22-25, від 28 травня 2009 року). Стаття 8 Конвенції охоплює питання захисту честі та репутації як частину захисту права на повагу до приватного життя (див. рішення у справах «Пфайфер проти Австрії» (Pfeifer v. Austria), заява № 12556/03, п. 35, від 15 листопада 2007 року, та «А. проти Норвегії» (A. v. Norway), заява №28070/06, пп. 63 та 64, від 9 квітня 2009 року); впливає на широке коло стосунків заявника з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру, під впливом опиняється і професійна репутація заявника.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторона відповідача заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Тобто, позивач або інші особи повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права відповідача. Однак, жодних доказiв зазначеними особами до суду не надано.

Не може суд прийняти до уваги позицію сторони позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується. Суд вважає не правомірними позовні вимоги про порядок, який відповідачем був застосований при видачі вказаних спірних наказів та інш., оскільки вони не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні: порушення законодавства з боку відповідача неправомірність дій по відношенню до позивача судом не встановлено.

Твердження представника позивача відносно протиправності дій самого відповідача є лише його оціночним судженням, що не може бути витлумачене, як таке, що містить фактичні дані. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів, які використовує в своєму позові позивач.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ТОВ «Малбі Фудс» про зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення не виплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди і витрат відмовити.

Таким чином суд вважає, що обставини позовних вимог не знайшли своє об`єктивного підтвердження в ході судового засідання, позовні вимоги про зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення не виплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди і витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 43, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 21, 22, 36, 39-1, 40, 41, 47, 48, 147, 149, 221, 232, 233, 235 КЗпП України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Малбі Фудс» про зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення не виплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди і витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 29 липня 2020 року.

Суддя -