Рішення № 90647955, 29.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2020 року м. Київ № 640/25596/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клименчук Н.М., розглянув у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Громадської ради доброчесності

третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог щодо предмета

спору на стороні відповідача Вища кваліфікаційна комісія суддів України

про визнання протиправним та скасування Висновку від 18.06.2019 року

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Громадської ради доброчесності (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - третя особа), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати Висновок Громадської ради доброчесності від 18 червня 2019 року про невідповідність судді Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивачем зазначено, що спірний висновок відповідача є безпідставним, необґрунтованим, таким, що містить неправдиві та недостовірні відомості і прийнятий без врахування усіх обставин та вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просить визнати його протиправним та скасувати. Зокрема, позивачем зазначено про порушення відповідачем строку подання висновку, відсутність у ньому підписів усіх членів Громадської ради доброчесності.

Крім того, позивачем звернуто увагу на те, що обставини, які відображено відповідачем у спірному висновку, містять недостовірні та такі, що не підтверджені будь-якими доказами, відомості, а тому жодним чином не можуть свідчити про його недоброчесність.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 січня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем право на надання відзиву на позовну заяву не використано.

З урахуванням вимог частини 1 статті 130 Кодексу адміністративного судочинства України про розгляд вищевказаної справи Громадську раду доброчесності повідомлено шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Третя особа правом надати пояснення по суті спору не скористалась, разом з тим надало суду матеріали суддівського досьє судді ОСОБА_1., які приєднано до матеріалів справи.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Указом Президента України від 24 лютого 2011 року № 246/2011 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років у місцевих загальних судах на посаду судді Згурівського районного суду Київської області.

Указом Президента України від 23 травня 2013 року № 301/2013 суддю Згурівського районного суду Київської області ОСОБА_1 . переведено у межах п`ятирічного строку на роботу на посаді судді Солом`янського районного суду міста Києва.

Наказом Згурівського районного суду Київської області від 12 червня 2013 року №5г(о) суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату Згурівського районного суду Київської області для подальшої роботи в Солом`янському районному суді міста Києва з 12 червня 2013 року.

Наказом Солом`янського районного суду м. Києва від 13 червня 2013 року № 19-о.с. ОСОБА_1 зараховано за переведенням на посаду судді Солом`янського районного суду м. Києва у межах п`ятирічного строку з 13 червня 2013 року.

З 13 червня 2013 року і по теперішній час, ОСОБА_1 обіймає посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія, ВККСУ) від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, у тому числі Позивача.

В рамках проведення ВККСУ співбесіди, за результатами дослідження досьє, у межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих судів на відповідність займаній посаді, Позивачем пройдено тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівень показників критеріїв особистої та соціальної компетенції, професійної етики та доброчесності.

Рішенням Комісії № 45/зп-18 від 06 березня 2018 року затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді "Іспит". За результатами даного етапу, Позивача допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди".

Із Позивачем 03 квітня 2018 року розпочато співбесіду, однак оголошено перерву для додаткового дослідження матеріалів суддівського досьє та надання додаткової інформації з підтверджуючими документами.

Співбесіду продовжено 24 липня 2018 року та знову оголошено перерву без повідомлення причини.

18 червня 2019 року о 09 годині 48 хвилин Відповідачем на електронну пошту Третьої особи направлено Висновок про невідповідність судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1. критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 18 червня 2019 року .

В день надходження оскаржуваного Висновку Відповідача, 18 червня 2019 року із Позивачем продовжено співбесіду, однак знову оголошено перерву з підстав перевірки відомостей, викладений у Висновку Відповідача.

Наведений Висновок ГРД слугував єдиною підставою для оголошення ВККСУ перерви в проведенні співбесіди із Позивачем.

Не погоджуючись із зазначеним висновком про невідповідність судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 18 червня 2019 року, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружним адміністративним судом міста Києва зроблено висновок, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Для вирішення правовідносин, що виникли судом застосовано, зокрема, норми Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі по тексту також - Закон № 1402-VIII) та Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі по тексту також - Положення № 143/зп-16).

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 6 та 7 статті 87 Закону № 1402-VIII, Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Громадська рада доброчесності, окрім іншого: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

Для здійснення повноважень, зазначених у цій статті, членам Громадської ради доброчесності надається право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів.

Згідно з пунктом 16 частини 4 статті 85 Закону № 1402-VIII, суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).

За приписами абзацу 2 частини 1 статі 88 Закону № 1402-VIII, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону № 1402-VIII на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.

Разом з тим, виходячи з наведених норм, ГРД наділена повноваженнями збору, перевірки та аналізу достовірної інформації щодо судді, тобто інформації з офіційних джерел. Відповідно, формування висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності має здійснюватися виключно на підставі достовірних даних (достовірної інформації).

Виходячи з наведеного в сукупності суд дійшов висновку, що оскільки висновки ГРД, затверджені відповідним рішенням, як одностороннє владне волевиявлення, є обов`язковими для розгляду ВККС та є правовим актом індивідуальної дії (оскільки безпосередньо стосується прав та інтересів позивача, містить твердження про невідповідність його критеріям доброчесності та професійної етики і підлягає дослідженню у межах кваліфікаційного оцінювання), на підставі якого виникають публічно-правові відносини, то спори щодо таких висновків носять характер публічно-правового спору, який вирішується за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту також - КАС України).

При цьому, суд вважає, що ГРД має всі визначені ознаки «іншого суб`єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства», оскільки здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом № 1402-VIII завдань, а тому є суб`єктом владних повноважень в розумінні положень КАС України, тож є належним відповідачем у даній справі.

За таких підстав, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивачем обрано належний, допустимий та ефективний спосіб захисту свого порушеного права.

Надаючи оцінку правомірності прийнятого відповідачем висновку, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 6 статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Громадська рада доброчесності: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Статтею 2 Регламенту ГРД передбачено, що завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Згідно з частинами 1, 2 статті 19 Регламенту ГРД, за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Про необхідність надання саме обґрунтованого висновку йдеться також і у вказаному Висновку Ради Європи щодо Регламенту ГРД (п. 3.4), а саме: усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими, що кореспондується з вимогами, встановленими у частині 2 статті 2 КАС України.

Водночас, суд звертає увагу, що поняття «доброчесність» чинним законодавством України не визначене, а тому є оціночним поняттям, на чому зауважено також і у згаданому Висновку Ради Європи щодо ГРД доброчесності, а також у Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності ГРД в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи.

Норма права є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», заява № 23543/02).

Як вбачається з наведених та інших норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Регламенту ГРД, обсяг оцінювання, що здійснюється ГРД, обмежується питаннями професійної етики та доброчесності суддів (кандидатів на посаду судді).

Згідно з пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККСУ від 03.11.2016 №143/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 13.02.2018 №20/зп-18), відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 9, 12, 15, 19 частини першої статті 106 Закону; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді; наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності. Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема, висновків або інформації ГРД (за наявності).

При цьому, суд наголошує, що будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень, у тому числі висновок ГРД, як вже зазначалося, має бути мотивованим і ґрунтуватись на достовірних і перевірених обставинах, тобто підтверджуватись відповідними доказами.

На користь такого висновку свідчить і Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, у пункті 58 якої вказано, що системи для оцінювання роботи суддів мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях; процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.

Згідно з пунктом 39 Висновку КРЄС щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади від 24 жовтня 2014 року № 17 (CCJE(2014)2) джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, повинні бути надійними. Це особливо стосується інформації, на якій повинно базуватися негативне оцінювання. Крім того, дуже важливо, щоб таке оцінювання ґрунтувалося на достатніх доказах. Суддя, який проходить оцінювання, повинен мати безпосередній доступ до будь-яких доказів, призначених для використання в оцінюванні, щоб мати можливість при необхідності оскаржити їх.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини та обставин справи, суд приходить до висновку, що необхідним для прийняття ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики є визнання ГРД достовірною інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) і повинно підтверджуватися достатньою і достовірною інформацією.

У Звіті USAID щодо ГРД та результатів її роботи, які використовує Комісія (квітень-травень 2017 року, контракт №AID-OAA-I-13-00032) (https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_grd.pdf) констатується, що відповідно до пункту 6 статті 87 Закону «Про судоустрій та статус суддів» ГРД збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) і надає ВККСУ інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді). Якщо кандидат не задовольняє критерії професійної етики та доброчесності, разом з іншою інформацією мають повідомлятися також обґрунтовані причини, з урахуванням яких зроблено висновок про невідповідність.

Виходячи з тлумачення змісту цієї статті, рекомендується, щоб висновок ГРД про невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, що надається ВККСУ, не просто містив мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документацією, яка перевіряється, і яка містить інформацію про та посилання на порушення кандидатом певних стандартів професійної етики та доброчесності.

У Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності ГРД в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи (грудень 2017 року) зазначається, що у пункті 24 Висновку КРЄС №1 (2001) про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів вказано, що об`єктивні стандарти потрібні не лише для того, щоб виключити політичний вплив, але й з інших причин, наприклад, щоб уникнути ризику, пов`язаного з припущенням про наявність фаворитизму, консерватизму та корпоративізму, який виникає, коли призначення або оцінювання здійснюються не на основі чітко визначеної процедури, а на підставі особистих рекомендацій. Згідно з викладеними у Звіті в пункті 6 висновками, усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими (пункт 92 Висновку КРЄС №10 (2007) про судову раду на службі суспільству). Однак через вказані вище недоліки щодо нерелевантності інформації, оцінювання судових рішень та різних підходів до конкретних фактів можна дійти висновку, що окремі затверджені ГРД висновки були необґрунтованими або частково необґрунтованими.

За таких обставин, виходячи з вимог положень статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 19 Регламенту ГРД, суд вважає, що висновки ГРД повинні бути обґрунтованими, а викладені в них обставини - достовірно підтвердженими.

Тобто, лише належно обґрунтовані висновки (із чітким викладенням фактів і доказів, а також оцінка доказів з ретельним віднесенням факту до відповідної категорії) дають основу для висновку про недоброчесність. Належно обґрунтовані висновки мають містити мінімальні складові (правову підставу, встановлені факти, оцінку доказів, віднесення факту до відповідної категорії тощо) та слугують основою для правильного та справедливого рішення. Окрім того, лише належно викладені рішення можуть бути основою для формування практики визнання поведінки недоброчесною та такою, що порушує правила етики судді.

Водночас, ГРД під час складання своїх рішень, не повинна перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції ГРД, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку.

Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Отже, оцінюючи оскаржуваний висновок ГРД на предмет обґрунтованості по суті викладених у ньому питань, суд зважає на таке.

Так, в пункті 1 оскаржуваного Висновку Відповідач вказує, що суддя або пов`язана з ним особа отримали майно, дохід або вигоду, легальність походження яких, на думку розсудливого спостерігача, викликає обґрунтовані сумніви (отримання у подарунок ліквідного майна, отримання ліквідного майна від власника, щодо якого немає підтверджень легальності доходу для придбання такого майна, заниження вартості такого майна тощо). (підпункт 4.10 п. 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019).

ГРД виходило з того, що згідно з даними щорічної декларації судді за 2017 рік, дружина судді отримала від своєї матері 8 подарунків у негрошовій формі на загальну суму 2 610 720 грн, а також вона 8 разів отримувала у звітному році дохід від відчуження нерухомого майна на загальну суму 2 798 220 грн. Ймовірно мова йде про 8 квартир у м. Вишгород та с. Нові Петрівці. При цьому, всі 8 квартир переходили до дружини судді за договорами дарування від її матері, при цьому раніше власником цих квартир був рідний брат дружини судді, ОСОБА_3 . Згідно з даними досьє, дохід рідного брата дружини судді протягом 2012-2016 років становив 110 752 110 грн., водночас, теща судді, відповідно до досьє, у 2015 році отримала дохід, у спадщину (подарований) від члена сім`ї першого ступеня споріднення на загальну суму 23 352 832 грн, а у 2016 році заробила 18 238 534 грн від продажу нерухомого майна. При цьому, її дохід у 2012 році склав всього 16 734 грн, у 2013 році - 23 384 грн, а у 2014 році - 376 589 грн, із яких 360 300 грн становив дохід від продажу рухомого майна.

Крім того, в п. 2 оскаржуваного Висновку Відповідач вказує, що суддя безпідставно не задекларував своєчасно своє майно чи члена сім`ї, що є ліквідним активом, дохід, або значно занизив його обсяг і (або) вартість, або безпідставно не подав інформацію для декларування членом сім`ї (підпункт 4.6 п. 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням Громадської ради доброчесності від 11 січня 2019 року), а саме:

2.1. Не декларування суддею у щорічних деклараціях, зокрема за 2012-2016 роки право власності дружини ОСОБА_4 на 39/100 житлового будинку у АДРЕСА_1, якими вона володіла з 24 жовтня 2006 року;

2.2. Суддя вказав у декларації за 2017 рік, що його дружині на праві власності належить 2 361 000 грн готівкових коштів, хоча ще у 2016 році у неї було всього 69 000 грн. Враховуючи те, що загальна сума доходу дружини від відчуження всього нерухомого майна у 2017 році склала 2 798 220 грн, а коштовних придбань у звітному році не здійснювалося, зазначене потребує пояснень від судді.

Крім того, згідно з даними щорічної декларації за 2018 рік, дружиною судді отримано від своєї матері у звітному році ще 2 подарунки у негрошовій формі на загальну суму 427 600 грн та отримано дохід від відчуження нерухомого майна на суму 228 600 грн. 11 квітня 2018 року дружиною набуто у власність квартиру у м . Вишгород, загальною площею 81,9 кв.м (задекларована вартість на дату набуття - 393 120 грн) та 26 квітня 2018 року автомобіль Mazda 06, 2015 р.в. (задекларована вартість на дату набуття - 192 049 грн). Водночас, розмір готівки, яка перебуває у власності дружини, суттєво зменшився і склав -1 686 001 грн.

2.3. Згідно з даними щорічної декларації за 2018 рік дружиною судді 26 квітня 2018 року набуто у власність автомобіль Mazda 06, 2015 р.в. (задекларована вартість на дату набуття - 192 049 грн). Водночас, відповідно до оголошень на спеціалізованих сайтах із продажу автомобілів, вартість такого авто на сьогодні складає близько 300 000 грн.

Також, в оскаржуваному висновку ГРД наявна інформація, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснення судді, а саме, щодо походження майна та доходів тестя та тещі судді (пункти 1 та 2 інформації).

Таким чином, пункти 1 та 2 оскаржуваного Висновку ГРД та пункти 1 і 2 інформації у цьому Висновку стосуються правильності та повноти заповнення Позивачем декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Аналізуючи та оцінюючи вказані висновки, слід вказати наступне.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої, зокрема, у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 814/886/17 (адміністративне провадження №К/9901/505/17), від 23 січня 2019 року у справі № 820/1783/17 (провадження №К/9901/3542/17), здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності і повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, зазначення відповідачем за результатом здійснення аналізу декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ознак можливого відображення у декларації недостовірних відомостей, не є підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.

Отже, з огляду на існуючий в Україні конституційний порядок, контроль та перевірку декларацій, поданих суб`єктами декларування, проводить Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), здійснюючи такі види контролю: щодо своєчасності подання; щодо правильності та повноти заповнення; логічний та арифметичний контроль (частина 1 статті 48 Закону України «Про запобігання корупції»).

Водночас, рішенням НАЗК від 10 лютого 2017 року №56 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2017 року за №201/30069) затверджено Порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

До набрання чинності Законом України «Про запобігання корупції» перевірка достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, здійснювалася органами Державної фіскальної служби України відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» та Порядку здійснення перевірки достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 2015 року № 333 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2015 року за №418/26863, яким, зокрема, визначено механізм проведення контролюючими органами, зокрема, органами Державної фіскальної служби України, перевірки (арифметичний контроль) відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за минулий рік з метою забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб`єктів декларування.

Крім того, зважаючи на займану позивачем посаду, відповідність вартості майна (майнових прав) позивача та членів її сім`ї, доходам, отриманим із законних джерел, була предметом спеціальної для цього перевірки в порядку Закону України «Про очищення влади».

Отже, здійснення контролю та перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування належить до виключних повноважень відповідних спеціально для цього уповноважених органів державної влади (згідно з пунктом 8 частини 1 статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» наразі це НАЗК) та не віднесено до повноважень і завдань ГРД, визначених частиною 6 статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За таких умов, однозначним є висновок про те, що відповідач вийшов за межі своїх повноважень, фактично виконавши функції органів Державної фіскальної служби України та НАЗК.

В цьому контексті варто зазначити, що у Звіті USAID щодо ГРД та результатів її роботи, які використовує Комісія (квітень-травень 2017 року, контракт №AID-OAA-I-13-00032) (https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_grd.pdf) викладено позицію про те, що ГРД важливо уникати виконання функцій інших компетентних державних органів та інституцій та перевищення ГРД своїх повноважень у цьому зв`язку.

Відтак, ГРД невмотивовано, без зазначення належної правової підстави, в розрізі визначеного Законом України «Про запобігання корупції» порядку, зокрема, за відсутності відповідного рішення НАЗК, прийнятого за наслідком проведення перевірки (перевірок) поданої (их) позивачем декларації (й) як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, складено оскаржуваний висновок, в межах якого зазначено про обставини зазначення позивачем неправдивих та неповних відомостей у поданій ним декларації стосовно майна.

Крім того, відповідачем не тільки перевищено власні повноваження, а й жодним чином необґрунтовано твердження у спірному висновку про те, що суддя або пов`язана з ним особа отримали майно, дохід або вигоду, легальність походження яких, на думку розсудливого спостерігача, викликає обґрунтовані сумніви (отримання у подарунок ліквідного майна, отримання ліквідного майна від власника, щодо якого немає підтверджень легальності доходу для придбання такого майна, заниження вартості такого майна тощо).

При цьому, будь-яких належних доказів на підтвердження вказаних обставин, у тому числі, як того вимагає стаття 19 Регламенту ГРД, наведення посилання на джерела інформації, або, в разі необхідності, додання таких джерел до висновку, відповідачем не надано.

Отже, висновок ГРД в даній частині ґрунтується виключно на припущеннях та не відповідає фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим згадана вище необґрунтована інформація щодо повноти і достовірності відомостей, зазначених позивачем у декларації, протиправно внесена відповідачем до оскаржуваного висновку ГРД від 18 червня 2019 року.

В свою чергу, статтею 3 Регламенту ГРД передбачено, що члени Ради поділяють такі цінності як гідність, справедливість, права людини, доброчесність, повага до незалежності суддів і керуються ними у своїй діяльності. Рада та її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності.

При цьому, висновок від 18 червня 2019 року містить непідтверджену належними та допустимими доказами інформацію щодо позивача, що є суттєвим порушенням не тільки вимог частини 2 статті 2 КАС України, а і Регламенту ГРД, зокрема, статті 19.

Невчинення відповідачем дій щодо перевірки отриманої інформації свідчить не лише про неповне збирання інформації, а й про відсутність наміру щодо надання об`єктивної характеристики позивачу з метою здійснення його кваліфікаційного оцінювання Комісією, що, в свою чергу, розцінюється як невикористання повноважень з метою, з якою це повноваження надано.

Прийняття відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, висновку щодо позивача про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики без перевірки отриманої інформації з інших джерел свідчить також про те, що таке рішення прийнято без урахування всіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, базується на припущеннях відповідача щодо певних обставин, тобто прийнято необґрунтовано.

Таким чином, викладені в оскаржуваному висновку доводи ГРД не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованого сумніву чи можливість виникнення обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивача критерію доброчесності чи професійної етики.

Доводи відповідача, викладені у висновку, ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, є гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, а відтак не можуть бути підставою для прийняття оскаржуваного висновку.

Також, у пункті 3 інформації, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснення судді та міститься в оскаржуваному висновку зазначено, що «у деклараціях доброчесності за 2016, 2017 та 2018 роки суддя зазначив, що ним не приймалися одноособово або у колегії суддів рішення, передбачені статтею 3 Закону України «Про підновлення довіри до судової влади в Україні» (п.І7 декларації). Одночасно із цим суддя підтвердив, що у звітних періодах він проходив перевірку відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», за результатами якої не встановлено фактів» що свідчать про порушення присяги судді, та не виявлено підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності (п. 18 декларації). Оскільки суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» виключно у разі прийняття ним одного із рішень, визначених у частині 1 статті 3 цього Закону або якщо такі судді розглядали справу або ухвалили рішення з допущенням порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, констатованих у рішенні ЄСПЛ, інформація щодо проходження суддею перевірки потребує пояснень».

Так, згідно з частинами 1, 4 та 5 статті 5 Закону України «Про очищення влади» органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України. Організація проведення перевірки суддів покладається на голову суду, в якому працює суддя. Перевірці підлягають: 1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; 2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Одночасно, Порядком проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563, передбачено суб`єктів, які здійснюють таку перевірку, до яких ГРД не віднесено.

Таким чином, з наведених норм вбачається, що ГРД не є суб`єктом, який організовує та/або здійснює перевірку, передбачену Законом України «Про очищення влади», та, відповідно, уповноважена визначати поширення норм такого Закону на відповідних осіб, у тому числі позивача.

Суд також звертає увагу, що оскаржуваний Висновок складено та подано до Комісії без дотримання вимог Регламенту Комісії, а саме: не дотримано строку подання висновку до Комісії.

Відповідно до п.п. 4.10.1 та 4.10.2 Регламенту ВККС, інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) (далі - інформація) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності (далі - висновок) надається до Комісії Громадською радою доброчесності не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді) (далі - співбесіда).

Інформація або висновок подаються до Комісії у паперовій або електронній формі безпосередньо чи за допомогою засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію подання документів.

Приймання Комісією інформації або висновку завершується о 18 год. 00 хв. (о 24 год. 00 хв. у разі направлення електронною поштою) дня, який передує першому з 10 днів до визначеної Комісією дати проведення співбесіди.

Інформація або висновок вважаються поданими, якщо отримані Комісією у строк, визначений абзацом третім цього пункту.

У разі недотримання Громадською радою доброчесності строку, визначеного абзацом третім цього пункту, питання щодо розгляду матеріалів, вирішується Комісією у складі колегії під час проведення засідання, про що ухвалюється протокольне рішення.

Висновок, що надійшов після початку засідання з проведення співбесіди, Комісією не розглядається.

Суддя (кандидат на посаду судді) має бути ознайомлений Громадською радою доброчесності з інформацією, що може свідчити про невідповідність його критеріям професійної етики та доброчесності (далі - інформація негативного характеру) або висновком, та має право надати Громадській раді доброчесності відповідні пояснення.

Як вбачається з матеріалів справи, всупереч вищезазначеним нормам оскаржуваний висновок подано відповідачем до ВККС у день проведення співбесіди 18 червня 2019 року, тобто після початку проведення співбесіди, чим порушено право позивача на ознайомлення з висновком та право на надання пояснень з приводу викладених у такому висновку фактів або міркувань.

При цьому, з самого висновку від 18 червня 2019 року вбачається, що ГРД не змогла забезпечити право судді на відповідь до початку його співбесіди з Комісією з огляду на те, що суддя не надав контактної інформації.

Разом з тим, суд зазначає, що досьє судді, до якого за відповідним запитом може мати доступ член ГРД, містить відповідну контактну інформацію, тому відповідач не був позбавлений права направити такий запит та отримати засоби зв`язку з позивачем, або самостійно направити інформацію до Солом`янського районного суду м. Києва (через канцелярію), або на електронну адресу судді/суду.

Ненадання можливості позивачу надати пояснення щодо питань, які зазначені у висновку ГРД, на переконання суду, свідчить про неповне отримання інформації, використання її без належної перевірки.

Аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (частина третя статті 21 Регламенту ГРД).

З висновку ГРД та інших матеріалів справи не вбачається, що відповідач мав будь-які перешкоди для з`ясування обставин, які на думку відповідача, свідчать про недоброчесну поведінку позивача.

Невчинення дій щодо перевірки отриманої інформації свідчить не лише про неповне збирання інформації, а й про відсутність наміру щодо надання об`єктивної характеристики позивачу з метою здійснення його кваліфікаційного оцінювання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, що, в свою чергу, розцінюється як невикористання повноважень з метою, з якою це повноваження надано.

Суд вважає, що прийняття відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, рішення щодо позивача про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики без перевірки отриманої інформації з інших джерел свідчить про те, що таке рішення прийнято без урахування всіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, базується на припущеннях відповідача щодо певних обставин, тобто необґрунтовано.

При цьому, судом наголошується, що ненадання позивачу можливості подати пояснення з приводу отриманої щодо нього негативної інформації позбавило позивача права на участь у процесі прийняття рішення щодо нього.

З урахуванням викладеного, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування висновку про невідповідність судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 18 червня 2019 року.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд звертає увагу, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову (частина 4 статті 159 КАС України).

На думку суду, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного висновку з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з адміністративним позовом до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню йому у повному обсязі за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати висновок від 18 червня 2019 року про невідповідність судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 18 червня 2019 року.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Громадської ради доброчесності (код ЄДРПОУ 43141267, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) копійок.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Н.М. Клименчук