Рішення № 90647938, 29.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2020 року м. Київ № 370/2059/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І, за участі представника позивача Хасіна І.Б., відповідача Мазура Г.І., розглянувши у відкритому судовому засідання адміністративну справу,

за позовомОСОБА_1 до Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України провизнання протиправним та скасування рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2017 року позивач звернувся до суду із скаргою до державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О. О. про визнання незаконною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору.

Скарга мотивована тим, що скаржник вважає дії державного виконавця незаконними та такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент пред`явлення виконавчого документа до виконання) оскільки: правові підстави для стягнення виконавчого збору, як санкції за відмову від добровільного виконання рішення, у відповідача відсутні; скаржник є майновим поручителем, тому несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки; розмір виконавчого збору підлягає стягненню виключно в сумі, обрахованій у розмірі 10 % від фактично стягнутої суми, а не від загальної заборгованості позичальника, і цей збір погашається виключно з суми, отриманої від продажу предмета іпотеки.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 23 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2018 року, визнано незаконною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О. О. від 01 вересня 2017 року у виконавчому провадженні № 43800471 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 17841184,48 гривень, та визнано незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О. О. від 21 вересня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 54748979 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 17841184,48 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 370/2059/17 (провадження № 61-40160св18) касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено частково. Ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 23 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2018 року скасовано.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу № 370/2059/17 про визнання незаконною і скасування постанови про стягнення виконавчого збору передати для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвалою від 17 липня 2020 року справу було прийнято до провадження судді Каракашьяна С.К., та при значено розгляд справи на 29.07.2020р.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти їх задоволення заперечив.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

26 червня 2014 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 43800471 з примусового виконання виконавчого листа № 1016/653/12 від 25 березня 2014 року.

Примусовому виконанню підлягало рішення суду про звернення стягнення на заставне майно, передане в іпотеку позивачем, як майновим поручителем за кредитним договором, заборгованість за яким складала 178411844,83 грн.

Одночасно, пунктом 2 постанови, боржнику надано семи денний строк з моменту внесення (отримання) цієї постанови для добровільного її виконання.

Пунктом 3 цієї постанови, боржника попереджено, що в разі невиконання постанови добровільно з нього буде стягнуто виконавчий збір, як санкцію за відмову виконати постанову добровільно.

Оскільки рішення суду боржником добровільно не виконано, державний виконавець застосував до боржника санкцію у вигляді стягнення виконавчого збору у розмірі 10 % від загальної суми боргу, що становить 17841184,48 грн.

Постановою від 01 вересня 2017 року (в межах ВП № 43800471) виконавчий документ (виконавчий лист № 1016/653/12 виданий 25 березня 2014 року Макарівським районним судом Київської області) на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто стягувачу.

Цією ж постановою, постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 01 вересня 2017 року № 43800471 виділено в окреме провадження.

Постановою від 21 вересня 2017 року в межах виконавчого провадження № 54748979 відкрито виконавче провадження з виконання постанови № 43800471 від 01 вересня 2017 року, яку видав Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Спірні правовідносини виникли у сфері примусового виконання рішень і стосуються правомірності постанов про стягнення виконавчого збору та постанови про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору.

Згідно із ч. 2 ст. 27 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Частиною 3 ст. 40 Закону №1404 передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Як встановлено судом, виконавчий лист Макарівського районного суду Київської області повернуто стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону №1404, а відтак ч. 3 ст. 40 цього передбачено винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору.

Водночас, ч. 5 ст. 51 Закону №1404 визначено, що за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються відрахування, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої статті 45 цього Закону, після чого кошти перераховуються заставодержателю та стягується виконавчий збір.

Частиною 1 ст. 45 Закону №1404 визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у т.ч. одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:

1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;

2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;

3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів);

4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Отже, згідно з ч. 5 ст. 51 Закону №1404 передумовою для стягнення виконавчого збору, у разі звернення стягнення на заставлене майно, є надходження коштів від реалізації заставленого майна. При цьому, стягнення виконавчого збору здійснюється після проведення відрахувань, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 45 Закону №1404.

Суд зауважує на неузгодженості положень ч. 2 ст. 27 і ч. 5 ст. 51 Закону №1404, однак норма ч. 5 ст. 51 цього Закону є спеціальною, оскільки стосується порядку стягнення виконавчого збору у разі звернення на майно боржника, тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

У даній справі заставлене майно реалізовано не було, кошти не надійшли, а відтак підстав для стягнення виконавчого збору не було.

Департамент ДВС не навів аргументованих доводів, які б спростовували доводи позивача і надані ним докази та дали б суду підстави для інших висновків.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про наявність підстав для скасування постанови про стягнення виконавчого збору, тому вона підлягає задоволенню.

Розглядаючи вимогу про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, суд зважає на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 Закону №1404 визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору.

Отже, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом і підлягає виконанню відповідно до Закону №1404.

Водночас, Закон №1404 не передбачає правових наслідків у разі скасування судом постанови Департаменту ДВС , на підставі якої винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, у зв`язку з чим суд, погоджуючись з доводами позивача про похідний характер цієї вимоги та зважаючи на відсутність заперечень відповідача, дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови державного виконавця Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 90, 139, 241-246, 250, 268, 269, 287 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О. О. від 01 вересня 2017 року у виконавчому провадженні № 43800471 про стягнення виконавчого збору у розмірі 17841184,48 гривень.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О. О. від 21 вересня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 54748979 про стягнення виконавчого збору у розмірі 17841184,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 287, 293-298 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня підписання рішення.

Дата рішення є днем прийняття його у повному обсязі.

Суддя С.К. Каракашьян