Рішення № 90647730, 28.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2020 року м. Київ № 640/9795/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер"

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення

представники позивача та відповідача - не з`явилися,

сторін:

ВСТАНОВИВ:

Науково-виробничим Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер" (адреса: 01023, м. Київ, вул. Л. Первомайського, буд. 11, ідентифікаційний код - 31306940) (далі - позивач або НВ ТОВ "Агро-Інтер" або Товариство) подано на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (адреса: 54056, Миколаївська обл., м. Миколаїв, просп. Миру, 46/1, ідентифікаційний код Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - 43315529) (надалі - відповідач або ДВС), у якому позивач просить суд:

- визнати причини пропуску строку поважними та поновити Науково-виробничому Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер" строк на звернення з адміністративним позовом;

- визнати протиправною бездіяльність посадової особи (державного виконавця) відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яка полягає у не вчиненні дій щодо надсилання постанови про відкриття виконавчого провадження № 60748257 від 28.11.2019 на адресу Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер";

- визнати протиправною та скасувати постанову посадової особи (державного виконавця) відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відкриття виконавчого провадження № 60748257 від 28.11.2019.

Мотивуючи позовні вимоги позивач наголошує на наявності підстав для визнання спірної постанови протиправною та її скасування у судовому порядку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.05.2020 (суддя Пащенко К.С.) залишено без руху позовну заяву НВ ТОВ «Агро-Інтер».

Позивачем, у встановлений судом строк, усунуто недоліки позовної заяви, про що через канцелярію до суду подано відповідні докази.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2020 відкрито провадження у означеній адміністративній справі; постановлено розглядати справу за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (в рішенні - КАС України); призначено справу до розгляду на 10.06.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2020 витребувано у Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження № 60748257.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2020 витребувано у Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) належним чином завірені копії матеріалів виконавчих проваджень № 60748257 та № 37674119, в тому числі постанови про завершення виконавчого провадження від 26.11.2019 ВП № 37674119.

Поряд з цим 10.06.2020 та 02.07.2020 розгляд справи, з причин неявки представників сторін, було відкладено, призначено справу до судового розгляду на 16.07.2020.

Вказаної дати представники сторін в судове засідання не з`явилися.

В той же час від Товариства до суду, двічі, надходили заяви про розгляд справи без участі представника останнього.

За ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 194 КАС України).

За таких обставин приймаючи до уваги заявлене позивачем клопотання, беручи до уваги належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання 16.07.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01051 0525712 7, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів згідно ч. 9 ст. 205, ч. 3 ст. 268 та ч. 9 ст. 205 КАС України.

Поряд із цим суд примічає, що у відповідності до ч. 1 ст. 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Так 25.06.2020 через канцелярію до суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому ДВС проти позову заперечує у повному обсязі. Зокрема акцентує необґрунтованість позовної заяви.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

22.04.2013 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції в Миколаївській області Пухтій С.М., прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № ВП 37674119 з примусового виконання виконавчого напису № 231 від 14.04.2013, виданого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчук К.Б.

Згідно даної постанови стягувачем є Приватне підприємство «Воронівка Агро», а боржником - НВ ТОВ "Агро-Інтер".

26.11.2019 заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управляння юстиції у Миколаївській області Квашенком С.С. винесено постанову № 37674119 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 117 982,18 грн.

28.11.2019 вказаним суб`єктом прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови № 37674119 про стягнення з боржника виконавчого збору (по тексту - Постанова або Спірна постанова або Оскаржувана постанова).

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Обґрунтовуючи позов позивач відмічає, що Спірну постанову відповідач, у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», зокрема, шляхом направлення такої рекомендованим поштовим відправленням, боржнику не надіслав.

Крім того ДВС також не надіслано спірної постанови на адресу НВ ТОВ "Агро-Інтер" на запити останнього.

Тому така бездіяльність відповідача, на думку Товариства, є протиправною.

Також позивач звертає увагу, що постанова про стягнення виконавчого боргу від 26.11.2019 на суму 117 982,18 грн. мала б бути пред`явленою до виконання за місцем знаходження НВ ТОВ «Агро-Інтер», а саме до Печерського районного відділу державної виконавчої служби. А в разі пред`явлення до виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції державний виконавець мав би діяти в порядку п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» та повернути постанову від 26.11.2019 без прийняття до виконання.

З викладеними позивачем твердженнями відповідач не погоджується та у своєму відзиві зазначив, що 26.08.2014 матеріали виконавчого провадження № 37674119 прийнято до виконання відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області.

26.11.2019 державним виконавцем прийнято рішення щодо завершення виконавчого провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 37 та ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (нова редакція закону), копію якого направлено сторонам виконавчого провадження.

ДВС з огляду на обставини завершення виконавчого провадження та вимоги Закону України «Про виконавче провадження» вказує, що 28.11.2019 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60748257 з виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору № 37674119, виданої 26.11.2019 про стягнення з Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» на користь держави виконавчого збору у розмірі 117 982,18 грн.

Таким чином, згідно акцентів ДВС, державний виконавець при виконанні рішення діяв в межах наданих йому повноважень, не порушуючи прав та інтересів сторін виконавчого провадження.

Окремо відповідач відзначає про невикористання боржником свого права на доступ до Автоматизованої системи виконавчого провадження, ЄДР та Єдиного реєстру боржників.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ст.ст. 1, 18, 26 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Як видно з матеріалів справи, 22.04.2013 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції в Миколаївській області Пухтій С.М. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № ВП 37674119 з примусового виконання виконавчого напису № 231 від 14.04.2013, виданого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчук К.Б.

28.11.2019 заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Квашенком С.С. прийнято Спірну постанову.

Суд зазначає, що за ч. 1 ст. 28 Закону копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

З припису ст. 31 Закону слідує два правила надсилання сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження копій постанов державного виконавця та інших документів виконавчого провадження. За правилом першим копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією. Правилом другим встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, надсилаються адресатам рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Матеріали справи свідчать про скерування ДВС 26.11.2019 для направлення на адресу НВ ТОВ "Агро-Інтер" Постанови, що убачається із супровідного листа № 7757.

Поряд з цим матеріали справи не містять доказів надсилання ДВС означеного рішення на адресу Товариства саме рекомендованим поштовим повідомленням, як визначено вищевказаними нормами, а відповідно, і доказів вручення Постанови боржнику.

За таких обставин доведеними є твердження позивача щодо недотримання відповідачем встановленого ч. 1 ст. 28 Закону порядку надсилання боржнику Оскаржуваної постанови, що, як наслідок, обумовлює вмотивованість позовних вимог про протиправну бездіяльність ДВС.

Судом установлено, що 26.11.2019 заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управляння юстиції у Миколаївській області Квашенком С.С. винесено, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 37 Закону, постанову № 37674119 про повернення виконавчого документу стягувачу.

Цього ж дня вказаною особою прийнята постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 37674119.

Зі змісту постанови від 26.11.2018 видно, що стягувачем є відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управляння юстиції у Миколаївській області, а боржником - НВ ТОВ "Агро-Інтер". Строк пред`явлення постанови до виконання три місяці.

На підставі цього рішення 28.11.2019 заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управляння юстиції у Миколаївській області Квашенком С.С. відкрито виконавче провадження з виконання Постанови, внаслідок чого прийнято спірне рішення № ВП 60748257.

За викладеного суд відзначає, що в силу ст. 37 Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо, зокрема, стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.

За ч. 3 ст. 40 Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 8 р. ІІІ «Інструкції з організації примусового виконання рішень», у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Згідно наведених норм Закону та «Інструкції з організації примусового виконання рішень», в їх сукупності, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відмови стягувача залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

При цьому державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, та виконувати таку постанову у порядку, встановленому Законом.

Приймаючи до уваги наведені нормативні положення суд примічає, що зважаючи на винесення ДВС Постанови з підстав повернення виконавчого документа стягувачу згідно п. 3 ч. 1 ст. 37 Закону, беручи до уваги обов`язок державного виконавця відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору у разі повернення виконавчого документа стягувачу, невмотивованими, на думку суду, є доводи позивача щодо наявності підстав для повернення відповідачем постанови ВП № 37674119 від 26.11.2019 без прийняття до виконання, а відтак позовні вимоги про визнання протиправною та скасування Постанови є необґрунтованими.

Щодо посилань позивача на п. 4 р. І «Інструкції з організації примусового виконання рішень», згідно якого Відділу примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підвідомчі рішення, за якими: боржниками є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, місцеві прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи; сума зобов`язання становить від двадцяти п`яти до п`ятдесяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті, а також на п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону, за яким виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю, що, за переконанням Товариства, свідчить про необхідність пред`явлення постанови ВП № 37674119 від 26.11.2019 до виконання за місцем знаходження НВ ТОВ "Агро-Інтер", а саме до Печерського районного відділу державної виконавчої служби, суд звертає увагу, що з урахуванням покладення Законом на державного виконавця обов`язку відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору у разі повернення виконавчого документа стягувачу, з огляду на те, що сума стягнення за Постановою становить 117 982,18 грн., суд відхиляє аргументи позивача про те, що ДВС повинно було повернути постанову ВП № 37674119 від 26.11.2019 стягувачу без прийняття її до виконання.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

В частині судових витрат у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В силу ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, судові витрати пропорційно до розміру задоволених підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповдіача у справі.

Стосовно стягнення судових витрат на правову допомогу, суд визначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, разом з позовом позивачем до суду надано копію договору № 22-04 про надання правової допомоги від 22.04.2020, укладеного між НВ ТОВ "Агро-Інтер", як клієнтом, та Адвокатським об`єднанням «Щиглов і партнери», як виконавцем.

Також надано додаток № 1 до цього договору, відповідно до умов якої перелік адвокатських послуг включає в себе: юридичний аналіз документів, які надані Клієнтом та формування правової позиції; підготовка та подання адміністративного позову; підготовка процесуальних документів в ході розгляду справи (заяв, клопотань, відповідь на відзив, заперечення тощо); отримання інформації у суді щодо руху справи та ознайомлення з матеріалами справи; надання Клієнту інформації щодо руху справи у суді; надання Клієнтові усних консультацій з приводу вчинених процесуальних дій в рамках справи; участь в судових засіданнях; інше.

Згідно долученого позивачем до справи акту наданих послуг, Адвокатським об`єднанням «Щиглов і партнери» надано Товариству професійну допомогу на загальну вартість 30 000,00 грн., яка складається з: юридичного аналізу документів, формування правової позиції, підготовки та подання адміністративного позову від 30.04.2020; підготовки та подання заяви про усунення недоліків адміністративного позову від 18.05.2020; підготовки та подання клопотання про стягнення витрат на правничу допомоги від 29.05.2020; підготовки та подання заява про розгляд справи без участі позивача від 03.06.2020, від 24.06.2020, уточнення інформації про стан розгляду справи у суді 1 інстанції; підготовки та подання відповіді на відзив від 25.06.2020.

Всебічно і повно дослідивши матеріали справи, обґрунтування заяви, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 132 КАС України, визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Тобто розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закону № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076 визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076).

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Так дослідивши наданий позивачем відповідний договір, додаток до нього, акт наданих послуг, рахунок на оплату послуг та квитанцію до прибуткового касового ордеру, суд дійшов висновку, що зазначені послуги взагалі не дають можливості суду ототожнювати вказані види робіт із наданням правничої допомоги позивачу в межах розгляду адміністративної справи № 640/9795/20, позаяк у відповідних документах не висвітлено про надання правової допомоги, пов`язаної з розглядом відповідної справи, в межах якої надавалася правнича допомога.

Крім іншого послуги як-то: «уточнення інформації про розгляд справи», «подання позову, заяв, клопотань, відповіді на відзив» суд розуміє як здійснення представником позивача направлення таких до суду поштовим зв`язком, що не потребує спеціальних професійних навичок.

Беручи до уваги встановлене, враховуючи здатність кожної особи бути позивачем у суді, самостійним вибором Товариством конкретного адвокатського об`єднання, яке надаватиме йому юридичні послуги та представлятиме його інтереси в суді, зважаючи на тривалість розгляду і складність справи, з урахуванням також неприйняття Адвокатським об`єднанням «Щиглов і партнери» участі у судових засіданнях, в той час як надання відповідних послуг прямо покладено на такого виконавця, за висновками суду витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн. є не обґрунтованими та неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатським об`єднанням послуг позивачу, відтак суд відмовляє у задоволенні заяви позивача щодо здійснення розподілу судових витрат в повному обсязі.

Щодо заявленого позивачем клопотання, викладеного у мотивувальній частині позову, про поновлення Науково-виробничому Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер" строку на звернення з адміністративним позовом, яке обґрунтоване обставинами не направлення Постанови на адресу позивача рекомендованим поштовим відправленням, а також обізнаності Товариства про Спірну постанову 22.04.2020 з Автоматизованої системи виконавчого провадження, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Судом також враховується те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як видно з матеріалів справи, Оскаржувана постанова прийнята 28.11.2019.

Поряд з цим доказів реального вручення позивачу такого рішення відповідачем до суду не представлено.

З огляду на вказане, проаналізувавши у сукупності наведені позивачем у заяві доводи та наявні у матеріалах справи докази, з метою забезпечення можливості останнього звернутись до суду для вирішення спору, беручи до уваги отримання Товариством оспорюваної постанови 22.04.2020 з Автоматизованої системи виконавчого провадження, суд вважає заяву про поновлення строку на звернення до суду обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, у зв`язку з чим пропущений позивачем строк звернення до суду підлягає поновленню.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 123, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Заяву «Про поновлення строків», викладену у мотивувальній частині позову б/н від 30.04.2020, представника НВ ТОВ "Агро-Інтер" Васюка М.Г. (директора) - задовольнити.

2. Поновити Науково-виробничому Товариству з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» строк звернення до суду.

3. Позов б/н від 30.04.2020 Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер" - задовольнити частково.

4. Визнати протиправною бездіяльність посадової особи (державного виконавця) відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яка полягає у не вчиненні дій щодо надсилання постанови про відкриття виконавчого провадження № 60748257 від 28.11.2019 на адресу Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер".

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Стягнути на користь Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер" (адреса: 01023, м. Київ, вул. Л. Первомайського, буд. 11, ідентифікаційний код - 31306940) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (адреса: 54056, Миколаївська обл., м. Миколаїв, просп. Миру, 46/1, ідентифікаційний код Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - 43315529) понесені НВ ТОВ "Агро-Інтер" витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні).

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя К.С. Пащенко