Рішення № 90647694, 27.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2020 року м. Київ № 640/3456/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України

про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього

заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3 наказу №135-к від 16 січня 2020 року Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, поновити його, позивача, на роботі та зобов`язати відповідача перевести його, позивача, на рівнозначну посаду заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва - начальника відділу стандартизації департаменту технічного регулювання метрології Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України; стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 05 листопада 2019 року Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України прийнято наказ №322 «Про внесення змін до структури штату апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України» та 11 листопада 2019 року затверджено новий штатний розпис. У зв`язку з викладеним ним, позивачем, написано заяву про переведення його у зв`язку із змінами у структурі та штатному розписі з посади заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва - начальника відділу стандартизації департаменту технічного регулювання на рівнозначну посаду заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва - начальника відділу стандартизації департаменту технічного регулювання та метрології. Проте, відповідачем оскаржуваним наказом №135-к від 16 січня 2020 року звільнено позивача із займаної посади.

Позивач вказує, що при прийнятті оскаржуваного наказу №135-к від 16 січня 2020 року відповідачем порушено норми статті 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки його не було повідомлено за два місяці про наступне вивільнення. При цьому позивач вказує на порушення відповідачем статті 42 Кодексу законів про працю України, так як він, позивач, є працівником з високою кваліфікацією.

Позивач наголошує, що у зв`язку з прийняттям 05 листопада 2019 року наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №322 «Про внесення змін до структури штату апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України» фактично не відбулось змін у структурі департаменту технічного регулювання. При цьому відділ стандартизації у складі управління стандартизації та міжнародного співробітництва залишився без змін, що на думку позивача вказує на відсутність підстав для його звільнення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України вказує, що оскаржуваний наказ №135-к від 16 січня 2020 року було прийнято у звязку із скороченням посади державної служби та зміною штатного розпису Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України без скорочення чисельності або штату державних службовців на підставі частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

У відповіді на відзив позивач вказує, що з огляду на те, що процедура вивільнення державних службовців не була врегульована Законом України «Про державну службу», отже підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, які при прийнятті оскаржуваного наказу не були виконані.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Станом на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва - начальника відділу стандартизації департаменту технічного регулювання метрології Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 859 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» Міністерство економічного розвитку і торгівлі перейменовано на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 05 листопада 2019 року № 322 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України» унесено зміни до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, затвердженої наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18 вересня 2019 року № 26, відповідно до якої, зокрема, на зміну Департаменту технічного регулювання створено Департамент технічного регулювання та метрології зі зміненим функціональним спрямуванням.

Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16 січня 2020 року №135-к звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва - начальника відділу стандартизації департаменту технічного регулювання метрології Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 27 лютого 2020 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України без скорочення чисельності або штату державних службовців пункт 1 частини статті 87 Закону України «Про державну службу» (пункт 2 зазначеного наказу). Також, наказано Департаменту фінансово-господарської діяльності виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати та компенсацію за три календарні дні щорічної відпустки.

Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 19 лютого 2020 року №449-к унесено зміни до пункту 3 наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16 січня 2020 року №135-к слова «вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати» замінено на слова «вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Станом на час прийняття оскаржуваного наказу Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX (набрав чинності 25 вересня 2019 року) внесено зміни до норм законодавчих актів, зокрема до Закону України «Про державну службу» (далі - Закон), зокрема, виключено частину першу статті 43 Закону. Таким чином, законодавець встановив, що скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу не є підставою для зміни істотних умов державної служби.

При цьому, статтею 87 Закону № 889-VIII передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Внесені Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX зміни та доповнення до Законів України № 3166-VI та № 889-VIII (зокрема статей 83 та 87-1) значно розширили повноваження суб`єктів призначення в частині звільнення державних службовців (підстав такого звільнення).

Натомість, на думку суду, такі зміни поставили під загрозу гарантовані конституційні права на працю відповідної категорії осіб, які були призначені за процедурами та у порядку, що діяли до набрання чинності відповідними змінами у законодавстві.

Такі висновки суду обумовлюються обставинами, що є предметом розгляду у цій справі відносно звільнення позивача, який призначався на відповідну посаду у порядку, визначеному положеннями Законів України № 3166-VI та № 889-VIII до набрання чинності вищенаведеними змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 19 вересня 2019року № 117-IX, що надавало йому певні соціальні гарантії, впевненість у майбутньому тощо, проте позивач був звільнений саме на підставі доповненої Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX редакції Закону № 889-VIII, яка набрала чинності 25 вересня 2019 року та визначила додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення, погіршивши становище позивача, яке існувало до прийняття нової норми закону.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 22 Конституції України закріплено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (зокрема, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, пункт 155).

Окрім того, суд не залишає поза увагою концепцію правомірного очікування (англ. - legitimate expectation), яка уперше була сформульована в галузі адміністративного права англійськими судами. Згідно з цією концепцією дії або рішення органу публічної влади вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.

Отже, норми Закону України від 19 вересня 2019 року № 117-IX, якими внесено зміни та доповнення до Законів України № 3166-VI та № 889-VIII, саме в частині розширення повноважень суб`єкта призначення щодо звільнення державних службовців з посад державної служби, поставивши під загрозу гарантовані конституційні права на працю відповідної категорії осіб, які були призначені на визначений строк за процедурами до набрання чинності вказаними змінами та доповненнями, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Положеннями статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), серед іншого, передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Разом з цим, за правилами частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення із зазначених вище підстав допускається лише, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Відповідно до частин 1-3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Таким чином, з системного аналізу та взаємозв`язку частини 2 статті 19 Конституції України, статті 87 Закону № 889-VIII, статей 5-1, 40, 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, у тому числі інші рівноцінні посади державної служби. Тобто вжити заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

За приписами статті 22 Закону № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Разом з цим, пунктом 6 частини 1 статті 2 Закону № 889-VIII визначено, що рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Відповідно до частини 1 статті 51 Закону № 889-VIII з метою встановлення розмірів посадових окладів державні органи поділяються за такими рівнями:

1) Апарат Верховної Ради України, Секретаріат Кабінету Міністрів України, постійно діючий допоміжний орган, утворений Президентом України, апарати (секретаріати) Ради національної безпеки і оборони України, Рахункової палати, Конституційного Суду України, Верховного Суду, Офісу Генерального прокурора;

2) міністерства, центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом, який встановлений законом, апарати (секретаріати) вищих спеціалізованих судів, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) інші державні органи, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;

4) державні органи, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва та Севастополя;

5) державні органи, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення.

При цьому, звільнення особи відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України та неможливість запропонувати інші, рівнозначні посади, має обумовлюватися вимогами, які ставляться до осіб, які можуть займати такі посади.

Таким чином, відповідач зобов`язаний був запропонувати позивачу усі вакантні посади, у тому числі вакантні посади, які були рівнозначними посаді заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва - начальника відділу стандартизації департаменту технічного регулювання метрології Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Так, матеріалами справи підтверджено та відповідачем не заперечується, що позивачу не було запропоновано жодної посади.

Суд наголошує, що відповідно до порівняльного аналізу штатного розпису, затвердженого відповідним наказом від 05 листопада 2019 року № 322 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України», та попереднього штатного розпису, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18 вересня 2019 року № 26, зокрема, на зміну Департаменту технічного регулювання створено Департамент технічного регулювання та метрології, встановлено наявність у новому штатному розписі посади заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва - начальника відділу стандартизації департаменту технічного регулювання та метрології.

При цьому, відповідач не повідомив позивача про наявність вимог, яким не відповідав би позивач та/або не надав інших пояснень щодо того, чому вказана вище посада не була запропонована позивачу або чому позивачу не було запропоновано будь-які інші посади.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку щодо протиправності пункту 2 наказу №135-к від 16 січня 2020 року Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Щодо пункту 3 наказу №135-к від 16 січня 2020 року Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яким позивачу призначено виплату вихідної допомоги, з урахуванням наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 19 лютого 2020 року №449-к, яким внесено зміни щодо розміру вихідної допомоги, суд не вбачає підстав для скасування таких наказів, оскільки вони фактично не порушують права позивача, проте присудити позивачу до виплати середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за вирахуванням виплаченої вихідної допомоги.

З урахуванням встановлених обставин, у звязку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 з 27 лютого 2020 року на посаді в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом 16 січня 2020 року.

З урахуванням приписів частини 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України, а саме Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладені норми, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 06 квітня 2020 року середньоденна заробітна плата становить 1693,27 грн, середньомісячна заробітна плата становить 35 558,67 грн.

Період вимушеного прогулу становить з 27 лютого 2020 року по 27 липня 2020 року, тобто 102 робочі дні.

Відтак, середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу становитиме 102*1693,27 грн = 172 713,54 грн.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до пункту 3 оскаржуваного наказу, з урахуванням змін, внесених наказом від 19 лютого 2020 року №449-к, позивачу виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

З урахуванням наведеного, суд вважає на можливе присудити позивачу до виплати середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за вирахуванням виплаченої вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, тобто 172 713,54 - (35 558,67*2) =101 596,20 грн.

Пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 27 лютого 2020 року на посаді в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом 16 січня 2020 року та присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць, що становить 35 558,67 грн.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем доведено відсутність правових підстав для прийняття пункту 2 оскаржуваного наказу про звільнення, в той час, як відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правих підстав для часткового задоволення позову.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250, 257-263, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №135-к від 16 січня 2020 року.

3.Поновити ОСОБА_1 з 27 лютого 2020 року на посаді в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом 16 січня 2020 року.

4.Стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 101 596 (сто одна тисяча п`ятсот дев`яносто шість) грн 20 коп.

5.Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 з 27 лютого 2020 року на посаді в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом 16 січня 2020 року підлягає негайному виконанню.

6.Рішення в частині стягнення з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що становить 35 558 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят вісім) грн 67 коп. підлягає негайному виконанню.

7. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко