
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 липня 2020 р. № 400/1873/20 м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001
про:визнання протиправною та скасування вимоги від 20.02.2020 р. № Ф-70382-17,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївської області (далі - відповідач) з вимогами:
- визнати протиправними та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївської області про сплату боргу від 20.02.2020 року № Ф-70382-17 в сумі 29293,44 гривні;
- зобов`язати Головне управління ДПС у Миколаївської області виключити з інтегрованої автоматизованої системи «Податковий блок» заборгованості ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 зі сплати ЄСВ за 2017- 2020 рік в сумі 29 293,44 гривень;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївської області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 гривень та судовий збір в розмірі 840,80гривень.
Ухвалою від 18.05.2020р. справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.
Ухвалою від 18.05.2020р. суд витребував у відповідача в строк до 16.06.2020р. копію Акта перевірки на підставі якого приймалась оскаржувана вимога.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначила, що 05.05.2020р. отримала від ГУ ДПС у Миколаївської області вимогу про сплату боргу (недоїмки), якою відповідач відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі-Закон № 2464-VI) та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, акта документальної перевірки без № та дати, визначив позивачу заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 29293,44 грн. Проте, як вказала позивач в позові, вона з 01.12.2009 року припинила свою підприємницьку діяльність написавши заяву до державного реєстратора Ленінського району м. Миколаєва. З 2014 року позивач працює офіційно в країні Польща, де роботодавець сплачує всі страхові внески за особу - найманого працівника, що підтверджується довідкою доданою до позовної заяви (а.с.12).
Відповідач позов не визнав, у відзиві просив відмовити в його задоволенні. Як зазначив відповідач, платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки,встановлені Законом 2464,є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Інструкція Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 передбачає право контролюючого органу нарахувати єдиний внесок не тільки на підставі поданих платником податків звітів, як помилково вважає позивач, а й на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, що і було зроблено відповідачем. Позивачка перебуває на обліку у відповідача як фізична особа - підприємець з 02.07.2009 р. на загальній системі оподаткування, тому повинна сплачувати єдиний внесок. Відповідач вказав у відзиві, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 0.02.2020 р. №Ф-70382-17 прийнята на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу, тому на виконання ухвали суду від 18.05.2020р. про витребування Акту перевірки не вбачається можливим.
У відповіді на відзив позивач вказала, що вона припинила свою діяльність, як фізична особа-підприємець, доходів не отримувала за весь час підприємницької діяльності. Водночас, як вказала позивач, матеріалами справи підтверджено, що за позивача сплачувалися податки так як вона офіційно працює за кордоном. Таким чином, наявність у позивача статусу платника ЄСВ та, як наслідок, пов`язаного з ним боргу по сплаті єдиного соціального внеску не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, матеріали, що містяться у справі, суд встановив таке.
Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осі-підприємців та громадських формувань, станом на час розгляду справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець з 02.07.2009 року Миколаївською міською радою.
При цьому, суд зауважує, що запису про припинення підприємницької діяльності позивача державний рестр не містить.
Згідно пояснень позивача, викладених в позовній заяві, вона з 01.12.2009 року припиила свою підприємницьку дільність написавши зааву до державного реєстратора Ленінського району м.Миколаєва. Також позивач в позові вказує, що вона офіційно працює з 2014 року в країні Польща на фірмі "Sekpol " Lech Kukorowski. Ludwik Chomicz. Посада перукар", що підтверджено довідкою наданою до справи.
20.02.2020 року відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-70382-17 в сумі 29293,44 грн. відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі-Закон №2464).
Позивач вважаючи вимогу протиправною, звернулась до суду з даним позовом про її скасування.
Суд вирішуючи спір між сторонами, виходить з такого.
Відповідно до Закону №2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий
внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У постанові від 04.12.2019 року по справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Факт працевлаштування позивача в країні Польща не підтверджено матеріалами справи. Довідка надана позивачем до позову на польській мові (а.с.12) не підтверджує факту трудових відносин позивача з роботодавцем. Виходячи зі змісту такої довідки, суд навіть не будучи фахівцем з перекладу іноземних мов (перекладачем з польської мови) вбачає, що така довідка надає позивачу лише дозвіл на працевлаштування в країні Польща в період з 20.03.2015р. по 28.02.2018р.
Крім того, виходячи з інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осі-підприємців та громадських формувань, станом на час розгляду справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець з 02.07.2009 року Миколаївською міською радою, азапису щодо припинення підприємницької діяльності позивача державний рестр не містить.
Доказів того, що позивач в 2009 році припинила свою підприємницьку дільність написавши зааву до державного реєстратора Ленінського району м.Миколаєва, матеріали справи не містять.
Оцінюючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, не позивач була позбавлена всіх визначених законом підстав для здійснення своєї підприємницької діяльності та отримання від такої діяльності доходу, що свідчить про наявність у позивача обов`язку сплати єдиного внеску.
Отже, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-70382-17 від 20.02.2020 року сформована відповідачем та направлена на адресу позивача правомірно.
Тому позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя І. А. Устинов
Судове рішення № 90646749, Миколаївський окружний адміністративний суд було прийнято 28.07.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 400/1873/20. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: