Рішення № 90645986, 28.07.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2020 року м. Житомир справа № 240/7690/20

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Черноліхова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-61324-53 У від 07 листопада 2019 року.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єктом підприємницької діяльності від 20 жовтня 2003 року в силу вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" стало недійсним з 2012 року, а тому він не мав статусу фізичної особи-підприємця у період, за який спірною вимогою нараховано недоїмку по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ), і не був зобов`язаний його сплачувати.

Увалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року дану справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено відкрите судове засідання на 09 червня 2020 року.

09 червня 2020 року судове засідання не відбулося у зв`язку з клопотанням представника відповідача про відкладення. Наступне судове засідання призначено на 14 липня 2020 року.

14 липня 2020 року судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

25 червня 2020 року Головне управління ДПС у Житомирській області подало відзив на позов, в якому просило у його задоволенні відмовити. Пояснило, що в період з 20 жовтня 2003 року по 22 травня 2020 року позивач мав статус фізичної особи-підприємця, а тому мав сплачувати ЄСВ. Тому за 2017, 2018 та 1-3 квартал 2019 року йому у повній відповідності до норм чинного законодавства нараховано заборгованість по ЄСВ у сумі 26539,26 грн. і направлено податкову вимогу № Ф-61324-53 від 07 листопада 2019 року.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що 07 листопада 2019 року Головним управлінням ДПС у Житомирській області було сформовано вимогу № Ф-61324-53 У про сплату ОСОБА_1 недоїмки по єдиному соціальному внеску у сумі 26539,26 грн.

Не погоджуючись з вказаною вимогою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок обчислення і сплати єдиного соціального внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ).

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VІ, єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

Платниками єдиного внеску, відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464, є фізичні особи-підприємці, у тому числі, ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність.

Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

У свою чергу, відносини, які виникають у сфері державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, регулюються Законом України № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі - Закон № 755-IV), який набрав чинності 1 липня 2004 року.

Так, із введенням в дію Закону було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який є автоматизованою системою збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону № 755-IV, відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону № 755-IV (в редакції Закону від 15 травня 2003 року), державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому, реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується. Під час заміни свідоцтва про державну реєстрацію відомості про таких осіб включалися до ЄДР.

Верховною Радою України 01 липня 2010 року прийнято Закон України № 2390-VІ "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання", яким пункт 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" викладено в такій редакції: усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру".

Тобто, усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них.

Відповідно до розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" передбачено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

03 лютого 2012 року завершився процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року.

Свідоцтво про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Згідно з розділом 11 Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" та наказу Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 575/5 з метою проведення в Автономної Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, утворено тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії до складу яких входять представники органів Пенсійного фонду України, Державної податкової інспекції та статистики.

Після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, уповноважені органи у місячний строк проводять звернення відомчих реєстрів, за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до встановленого строку не включені до ЄДР.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи, відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, будуть включені до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтво про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Відповідно до пункту 3.2 Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №575/5 від 12 квітня 2012 року, комісія відповідно до покладеного на неї завдання, серед іншого, передає узагальнену інформацію про не включених суб`єктів реєстраційним службам головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономної Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб-підприємців для подальшого включення їх державними реєстраторами до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з пунктом 4.3 зазначеного вище Положення, комісія, серед іншого, передає узагальнену інформацію про не включених суб`єктів державним реєстратором за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб-підприємців для подальшого включення цих відомостей до Єдиного державного реєстру, про що складається акт приймання-передачі у двох примірниках. Узагальнена інформація про не включених суб`єктів може передаватися частинами.

Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VІ, встановлено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців", державний реєстратор - посадова особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, яка відповідно до цього Закону від імені держави здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Крім того, 25 березня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України, щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру" № 1155-VII.

З дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України, щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру" припиняється проведення державними реєстраторами включення до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців відомостей про невключених юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасової міжвідомчої спеціальної комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Як вбачається із матеріалів справи, у Єдиному державному реєстрі міститься запис 23081750000003414 від 14 травня 2013 року про включення відомостей про фізичну особу-підприємця у разі коли, державна реєстрація була проведена до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Позивач вказує на те, що ним державному реєстратору реєстраційна картка для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру не подавалася. Відповідачем такі твердження ОСОБА_1 не спростовані та протилежного не доведено.

На підставі викладеного, суд вважає, що підставою для включення позивача до Єдиного державного реєстру слугувала аналітична інформація, отримана в електронному виді від тимчасової міжвідомчої спеціальної комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а не дії позивача, направлені на його реєстрацію як фізичної особи-підприємця.

Таким чином, позивач фактично не мав статусу фізичної особи-підприємця та не міг здійснювати підприємницьку діяльність у 2017-2019 роках, оскільки свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи вважається недійсним з підстав, наведених у вказаних правових нормах.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач з 1 кварталу 2004 року по 4 квартал 2019 року не займається підприємницькою діяльністю, що підтверджують інформаційні відомості Головного управління ДПС у Житомирській області від 26 травня 2020 року.

Крім того, слід наголосити, що відповідно до статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року), єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Так, в постанові від 04 грудня 2019 року в справі №440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

При цьому, суд має перевірити чи за вказані відповідачем періоди було дійсним свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця і чи був у нього взагалі статус фізичної особи-підприємця в період нарахування сум єдиного внеску.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи те, що у 2017-2019 роках свідоцтво позивача про державну реєстрацію фізичною особою-підприємцем було недійсне, тобто, у нього не було статусу фізичної особи-підприємця у вказаний період, тому у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування ОСОБА_1 недоїмки по сплати єдиного соціального внеску у сумі 26539,26 грн.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку, що вимога Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-61324-53 У від 07 листопада 2019 року прийнята з порушенням норм податкового законодавства, а тому позовні вимоги про визнання її протиправною і скасування є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду.

Згідно зі частиною 1 статті 135 КАС України, витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 135 КАС України).

У відповідності до Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Витрати на переїзд можуть бути відшкодовані лише у випадках, коли стороні необхідно було здійснити переїзд до адміністративного суду в інше місто або селище. Розмір витрат визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.

У своїй заяві представник позивача Семенюк В.Г. просить відшкодувати понесені ним витрати на переїзд до іншого населеного пункту та повернення в пункт реєстрації для участі в судових засіданнях 09 червня та 14 липня 2020 року: м.Малин - м. Житомир - м.Малин.

На підтвердження здійснених витрат представник позивача надав проїзні квитки від 09 червня 2020 року та від 14 липня 2020 року, згідно з якими загальна вартість проїзду становить 316,20 грн.

Також позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1471,40 грн. (квитанція № 0.0.1772976272.1 від 18 липня 2020 року).

У відповідності до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача відшкодуванню підлягає 1471,40 грн. судового збору, а на користь представника позивача ОСОБА_2 - документально підтверджені судові витрати, пов`язані із прибуттям до суду, у сумі 316,20 грн.

Керуючись статтями 77, 90, 132, 135, 139, 242-246, 256 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 43142501) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.

Визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-61324-53 У від 07 листопада 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 1471,40 грн. сплаченого судового збору.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь представника позивача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) документально підтверджені судові витрати, пов`язані із прибуттям до суду, у сумі 316,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов