Рішення № 90645680, 20.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2020 року Справа № 160/4675/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

27 квітня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у включенні до страхового стажу для обчислення пенсії періоду навчання з 01.07.1982 р. по 01.10.1982 р., періоду роботи з 22.12.1992 р. по 02.03.1993 р., періоду роботи з 03.03.1993 р. по 26.08.1999 р.;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області включити до страхового стажу для обчислення пенсії ОСОБА_1 починаючи з дня призначення пенсії, періоду навчання у Криворізькому гірничорудному інституті з 01.07.1982 р. по 01.10.1982 р., періоду роботи з 22.12.1992 р. по 02.03.1992 р. на посаді наукового співробітника ТОВ "Кварц-1", періоду роботи з 03.03.1993 р. по 26.08.1999 р. на посаді наукового співробітника у Раді первинної організації науково-дослідного гірничо-рудного інституту;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити перерахунок починаючи з дня призначення пенсії ОСОБА_1 із включенням до страхового стажу періоду навчання у Криворізькому гірничорудному інституті з 01.07.1982 р. по 01.10.1982 р., періоду роботи з 22.12.1992 р. по 02.03.1992 р. на посаді наукового співробітника ТОВ "Кварц-1", періоду роботи з 03.03.1993 р. по 26.08.1999 р. на посаді наукового співробітника у Раді первинної організації науково-дослідного гірничо-рудного інституту та виплатити заборгованість, яка утворилась в результаті невиплати різниці між місячним розміром підвищеної пенсії та місячним розміром отриманої пенсії.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що 22.02.2020 р. позивач звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Звернення було подано через сервісний центр Центрально-Міського відділу обслуговування громадян у м. Кривому Розі. Разом з цим, 27.02.2020 р. відповідачем було здійснено розрахунок пенсії та видано відповідне розпорядження про призначення пенсії. Однак, при здійсненні розрахунку страхового стажу позивача для обчислення пенсії, не було включено три періоди його навчання та роботи загальною тривалістю понад сім років, а саме: з 01.07.1982 р. по 01.10.1982 р. - період навчання; з 22.12.1992 р. по 02.03.1993 р. - період роботи на посаді наукового співробітника МПТ "Кварц-1"; з 03.03.1993 р. по 26.08.1999 р. - період роботи на посаді наукового співробітника у Раді первинної організації науково-дослідного гірничо-рудного інституту. Не погоджуючись з відмовою у включенні вказаних періодів до страхового стажу, позивачем було направлено звернення до відповідача через електронний веб-портал Пенсійного фонду України із вимогою надати роз`яснення щодо причин не включення до страхового стажу кожного періоду. У відповіді відповідача №5735-56722/А-03/8-0400/20 від 17.04.2020 року вказано, що: щодо стажу в період навчання з 01.07.1982 р. по 01.10.1982 р., відповідач у відповіді на звернення жодних пояснень не надав; щодо стажу в період з 22.12.1992 р. по 02.03.1993 р. повідомлено, що стаж не враховано так як у трудовій книжці відсутній наказ про звільнення; щодо стажу стаж в період з 03.03.1993 р. по 26.08.1999 р. повідомлено, що стаж не враховано у зв`язку з відсутністю в трудовій книжці наказів на звільнення та прийняття на роботу, що не відповідає інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 р. Таким чином позивач вважає, що невключення відповідачем до його страхового стажу означених періодів свідчить щодо протиправності дій відповідача та порушує права та інтереси останнього.

03.06.2020 року від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечує. Стосовно зарахування періодів роботи з 22.12.1992 по 02.03.1993 (00 р. 02 міс. 10 дн.) та з 03.03.1993 по 26.08.1999 (06 р. 05 міс. 23 дн.) до загального (страхового) стажу відповідач зазначає, що документально встановлено, що 27.02.2020 позивачем подано заяву зареєстровану за №866 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають чоловіки після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 27 років. Отже, розглянувши усі наявні документи стаж позивача склав 34 роки 11 місяців 04 дні. З 27.02.2020 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Листом від 17.04.2020 за №5735-5672/А-03/8-0400 ГУ ПФУ в Дніпропетровської області повідомило позивача, що пенсія призначена без урахування стажу роботи з 22.12.1992 по 02.03.1993, так як відсутній наказ про звільнення та з 03.03.1993 по 26.08.1999, так як відсутні накази на звільнення та прийняття на роботу, що не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993. Так, згідно записів № 9-12 трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_1 : з 22.12.1992 - працював в ТОВ «Кварц-1» на посаді наукового співробітника (запис внесено на підставі наказу №44 від 2.12.1992); з 02.03.1993 - звільнений за власним бажанням по ст.38 КзпП України (відсутній наказ (розпорядження) про звільнення); з 03.03.1993 - працював у Раді первинної організації науково-дослідного гірничо рудного інституту на посаді наукового співробітника (запис внесено на підставі Постанови президії Ради 29.03.1993); з 26.08.1999 - звільнений за власним бажанням по ст.38 КзпП України (запис внесено на підставі Постанови президії Ради від 03.08.1999). Відповідно до п.2.3. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20.06.1974 №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Пунктами 2.5. - 2.8. Інструкції №162 передбачено, що у випадку виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження і заохочення та інше виправлення здійснюється адміністрацією підприємства, де було внесено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, виправлення вноситься правонаступником, а вразі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане ліквідоване підприємство. Виправлення відомостей про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження і заохочення та інше повинні повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Згідно п.2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій бу ю підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядженню) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. В записі №10 трудової книжки позивача відсутня інформація про документ на підставі якого вноситься запис про звільнення. Записи №11-12 внесено на підставі Постанови президії Ради від 29.03.1993 та від 03.08.1999 що суперечить вимогам Інструкцій про порядок ведення трудових книжок №162 та №58, оскільки запис про

прийняття на роботу або звільнення повинен вноситись на підставі наказу або

розпорядження.

Щодо зарахування періоду навчання у Криворізькому гірничорудному інституті з 01.07.1982 по 01.10.1982 до загального (страхового) стажу ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зазначило наступне. Так, відповідно до п.4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. До 01.01.2004 року діяв Закон України «Про пенсійне забезпечення». Статтею 56 Закону передбачено, що до трудового стажу зараховується, зокрема: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Відповідно до п.8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 за №1556-411 здобувані вищої освіти - особи, які навчаються у закладі вищої освіти на певному рівні вищої освіти з метою здобуття відповідного ступеня і кваліфікації. Кваліфікація - офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту. Студент (слухач) - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів. Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальна закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 02.06.1993 №161 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23.11.1993 за №173, студенту, який захистив дипломний проект (роботу), склав державні екзамени відповідно до вимог освітньо-професійної програми підготовки, рішенням державної комісії присвоюється відповідне освітній рівень (кваліфікація) та видається державний документ про освіту (кваліфікацію).Отже, навчанням у вищому навчальному закладі є період з дня зарахування особи до вищого навчального закладу на денну, вечірню або заочну форму навчання до дня її відрахування у зв`язку із завершенням навчання та отриманням відповідного документа про вищу освіту державного зразка. Датою закінчення навчання є день присвоєння особі кваліфікації рішенням держкомісії. Відповідно до диплому НОМЕР_1 ОСОБА_1 в 1977 році вступив до Криворізького ордена Трудового Червоного Прапора гірничорудного інституту та в 1982 році закінчив повний курс за спеціальністю "Технологія та комплексна механізація відкритої розробки родовищ корисних копалин". Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 15.06.1982 позивачу присвоєно кваліфікацію гірничого інженера та видано диплом. Таким чином, період навчання позивача у Криворізькому ордена Трудового Червоного Прапора гірничорудному інституті", з 01.09.1977 по 30.06.1982 врахований для обчислення страхового стажу та складає 04 роки 10 місяців 00 днів. Розглядати період проходження навчальних зборів з військової підготовки позивача з 01.07.1982 по 01.10.1982 як навчання чи військову службу немає підстав. Період перебування на військових зборах не є складовою навчання у вищому навчальному закладі. Після проходження військового збору особа не здобуває певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів, до стажу роботи зараховується лише період з дня зарахування студентом першого курсу вищого навчального закладу до закінчення чи відрахування. Відтак, відсутні підстави для зарахування періоду перебування на військових зборах з 01.07.1982 по 01.10.1982 до загального (страхового) стажу, оскільки зарахування періодів перебування на військових зборах не передбачено ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2020 року зазначена вище справа розподілена та 28.04.2020 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 04.05.2020 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.02.2020 р. звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Звернення було подано через сервісний центр Центрально-Міського відділу обслуговування громадян у м. Кривому Розі.

Листом від 17.04.2020 року №5735-5672/А-03/8-0400/20 на звернення позивача ПФУ повідомило останньому про те, з 27.02.2020 року позивачу було призначено пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 5739,58 грн. Загальний стаж склав 34 роки 10 місяців 4 дні. Пенсія позивачу була призначена без урахування стажу роботи з 22.12.1992 по 02.03.1993, так як відсутній наказ на звільнення та з 03.03.01993 року по 26.08.1999 року, так як відсутні накази на звільнення та прийняття на роботу, що не відповідає Інструкції про порядок ведення трудовик книжок працівників №58 від 29.07.1993 року. Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня права, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх виходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Вважаючи такі дії ПФУ протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ч.1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Відповідно до ч.1 ст.44 Закону № 1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно ч.3 ст.44 Закону № 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637(далі - Порядок № 637).

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).

Аналізуючи нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, суд зазначає, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону України «Про пенсійне забезпечення», мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону № 788-XII).

Наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993.

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 4.1 Інструкції №58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Згідно п.3 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Як слідує з матеріалів справи, позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу період його роботи з 22.12.1992 р. по 02.03.1992 р. на посаді наукового співробітника ТОВ "Кварц-1", періоду роботи з 03.03.1993 р. по 26.08.1999 р. на посаді наукового співробітника у Раді первинної організації науково-дослідного гірничо-рудного інституту, при цьому, спірне рішення 17.04.2020 року №5735-5672/А-03/8-0400/20 не містить в собі жодних підстав для вказаного не зарахування.

Посилання відповідача, що в трудовій книжці ОСОБА_1 відсутні записи щодо прийняття та звільнення з роботи про вищевказаним періодам роботи, що не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (зі змінами), суд відхиляє, оскільки спірне рішення про відмову в призначенні пенсії не містить в собі зазначеної підстави.

Згідно зі статтею 62 Закону «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ та Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків, У тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

Порядок заповнення трудової книжки в спірні періоди регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі Інструкція про порядок ведення трудових книжок).

Відповідно до п. 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п. 2.6. Інструкції про порядок ведення трудових книжок - у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до п. 2.8. Інструкції про порядок ведення трудових книжок зазначено, що якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності-вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Таким чином суд вважає, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Тож суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач при винесені оскаржуваного рішення не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.03.2018 р. по справі №754/14898/15-а, в постанові від 17.07.2018 по справі №220/989/17, в постанові від 25 квітня 2019 року по справі №593/283/17 та в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року по справі № 638/18467/15-а.

Стосовно невключення до загального страхового стажу періоду навчання з 01.07.1982р. по 01.10.1982р. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судовим розглядом встановлено, що в період з 01.07.1982 р. по 01.10.1982 р. позивач перебував на військових табірних зборах по спеціальній підготовці, які були організовані військовою кафедрою інституту і були складовою учбового процесу. Це підтверджується копією довідки Криворізького національного університету № 02-67 від 13.02.2020 р., яка також була надана позивачем до ПФУ разом із заявою про призначення пенсії. Так, у довідці вказано, що згідно наказу №643-с від 30.06.1982 р. ОСОБА_1 було закінчено Гірничорудний інститут 01.10.1982 р. у зв`язку з військовими зборами. Це також підтверджується і самим наказом №643-с.

Натомість, відповідач, при здійсненні розрахунку страхового стажу вважає датою закінчення позивачем інституту 30.06.1982 р., а не 01.10.1982 р. Таким чином, відповідач не включив до страхового стажу позивача 3 місяця, що в свою чергу є підставою для зменшення розміру пенсійних виплат.

Згідно із пунктом 2.18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110) до трудових книжок за місцем роботи вноситься окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів зокрема, записи про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті, тощо), у вищих навчальних закладах та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі.

Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів (пункт 2.16 Інструкції).

В свою ж чергу, як вже зазначалось вище, основним документом, який підтверджує стаж роботи, відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є трудова книжка, тому саме її даними повинен підтверджуватися період навчання у вищому навчальному закладі.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 березня 2015 року у справі № 344/11838/14-а.

Отже, враховуючи те, що в трудовій книжці позивача є всі відповідні записи на підтвердження страхового стажу, в тому числі й періоду проходження ним військових/табірних зборів по спеціальній підготовці, суд вважає, що є протиправним посилання відповідача на необхідність підтвердження стажу згідно з Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою KM України від 12 серпня 1993 року № 637.

Посилання відповідача на відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періоду перебування на військових зборах є безпідставним, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами абзацу 2 пункту 1 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Пунктом "в" частини третьої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Також, відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Статтею 11 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що військова підготовка громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу проводиться у вищих військових навчальних закладах та у військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів.

Військову підготовку за програмою підготовки офіцерів запасу на добровільних засадах проходять студенти вищих навчальних закладів III або IV рівня акредитації з денною формою навчання, придатні до військової служби за станом здоров`я та морально-діловими якостями.

Військова підготовка за програмою підготовки офіцерів запасу включається до навчальних планів вищого навчального закладу як окрема навчальна дисципліна. Програми військової підготовки розробляються згідно з вимогами кваліфікаційних характеристик офіцерів запасу за відповідною військово-обліковою спеціальністю. Порядок розроблення та затвердження кваліфікаційних характеристик офіцерів запасу та програм військової підготовки офіцерів запасу визначається Міністерством оборони України.

Згідно з пунктом 13 Порядку проведення військової підготовки студентів вищих навчальних закладів за програмою підготовки офіцерів запасу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2012 року № 48, (далі - Порядок № 48) військова підготовка здійснюється у формі навчальних занять, самостійної роботи студентів, практичної підготовки, навчального збору, контрольних заходів.

Відповідно до пункту 14 Порядку № 48 навчальний збір організовується після закінчення навчання у військовому навчальному підрозділі або вищому військовому навчальному закладі у поточному році або за рахунок часу, відведеного на канікулярну відпустку студентів.

Порядок призову і направлення студентів та інших осіб на навчальний збір, проходження перед початком навчального збору медичного огляду визначається Міноборони разом з Генеральним штабом Збройних Сил (пункт 17 Порядку № 48).

Навчальний збір завершується складенням студентами та іншими особами екзамену (пункт 19 Порядку).

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції про організацію підготовки офіцерів запасу з числа студентів вищих навчальних закладів, затвердженої Наказом Міністра оборони України, Міністерства освіти і науки України 11 листопада 2004 року № 531/857 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2004 року за № 1509/10108 (далі - Інструкція) до військової підготовки за програмою офіцерів запасу (далі - військова підготовка) залучаються студенти (денної форми навчання) вищих навчальних закладів (далі - студенти) відповідно до статті 11 Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу".

Пунктом 3.1. цієї Інструкції передбачено, що військова підготовка студентів організовується і проводиться згідно з вимогами Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 02 червня 1993 року № 161, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 листопада 1993 року за № 173, та цієї Інструкції.

Військова підготовка студентів включається до варіативних частин освітньо-професійних програм ВНЗ як самостійна навчальна дисципліна і складається з теоретичного і практичного курсів навчання, навчальних зборів (стажувань), які проводяться у військових частинах (на кораблях), ВНЗ, навчальних центрах, на полігонах тощо.

Проведення навчального збору (стажування) студентів є завершальним етапом військової підготовки студентів (пункт 4.2. Інструкції).

Враховуючи викладене вище, суд дійшов переконання, що доводи відповідача, щодо незарахування періоду проходження позивачем військових/табірних зборів з 01.07.1982р. по 01.10.1982р. до страхового стажу є необґрунтованими, оскільки перебування позивача на військових зборах є складовою учбового процесу.

Відтак, враховуючи все вище наведене, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області стосовно відмови ОСОБА_1 у невключенні до страхового стажу для обчислення пенсії періоду навчання з 01.07.1982 р. по 01.10.1982 р., періоду роботи з 22.12.1992 р. по 02.03.1993 р., періоду роботи з 03.03.1993 р. по 26.08.1999 р. підлягають задоволенню.

Позовні вимоги зобов`язального характеру щодо включення до страхового стажу для обчислення пенсії ОСОБА_1 починаючи з дня призначення пенсії, періоду навчання у Криворізькому гірничорудному інституті з 01.07.1982 р. по 01.10.1982 р., періоду роботи з 22.12.1992 р. по 02.03.1992 р. на посаді наукового співробітника ТОВ "Кварц-1", періоду роботи з 03.03.1993 р. по 26.08.1999 р. на посаді наукового співробітника у Раді первинної організації науково-дослідного гірничо-рудного інституту та здійснення перерахунку починаючи з дня призначення пенсії ОСОБА_1 із включенням до страхового стажу періоду навчання у Криворізькому гірничорудному інституті з 01.07.1982 р. по 01.10.1982 р., періоду роботи з 22.12.1992 р. по 02.03.1992 р. на посаді наукового співробітника ТОВ "Кварц-1", періоду роботи з 03.03.1993 р. по 26.08.1999 р. на посаді наукового співробітника у Раді первинної організації науково-дослідного гірничо-рудного інституту та виплатити заборгованість, яка утворилась в результаті невиплати різниці між місячним розміром підвищеної пенсії та місячним розміром отриманої пенсії є похідними, а тому також підлягають задоволенню.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 92319 від 24.04.2020 року.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у включенні до страхового стажу для обчислення пенсії періоду навчання з 01.07.1982 р. по 01.10.1982 р., періоду роботи з 22.12.1992 р. по 02.03.1993 р., періоду роботи з 03.03.1993 р. по 26.08.1999 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області включити до страхового стажу для обчислення пенсії ОСОБА_1 починаючи з дня призначення пенсії, періоду навчання у Криворізькому гірничорудному інституті з 01.07.1982 р. по 01.10.1982 р., періоду роботи з 22.12.1992 р. по 02.03.1992 р. на посаді наукового співробітника ТОВ "Кварц-1", періоду роботи з 03.03.1993 р. по 26.08.1999 р. на посаді наукового співробітника у Раді первинної організації науково-дослідного гірничо-рудного інституту;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок починаючи з дня призначення пенсії ОСОБА_1 із включенням до страхового стажу періоду навчання у Криворізькому гірничорудному інституті з 01.07.1982 р. по 01.10.1982 р., періоду роботи з 22.12.1992 р. по 02.03.1992 р. на посаді наукового співробітника ТОВ "Кварц-1", періоду роботи з 03.03.1993 р. по 26.08.1999 р. на посаді наукового співробітника у Раді первинної організації науково-дослідного гірничо-рудного інституту та виплатити заборгованість, яка утворилась в результаті невиплати різниці між місячним розміром підвищеної пенсії та місячним розміром отриманої пенсії.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник