Рішення № 90645169, 29.07.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1637/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Пономарьова Валерія Вікторовича (юридична адреса: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд-Корвет" (61003, м. Харків, м-н Конституції, б. 21; код ЄДРПОУ: 36225400) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

27 травня 2020 року Фізична особа-підприємець Пономарьов Валерій Вікторович звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд-Корвет", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд-Корвет" заборгованість в загальному розмірі 12 546,91 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 9 500,00 грн., пеню у розмірі 2 055,01 грн., інфляційні втрати у розмірі 583,00 грн., 3% річних у розмірі 408,90 грн., а також витрати на сплату судового збору у розмірі 2 102,00 грн. та витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 5 000,00 грн.

В обґрунтування позову позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №04/18 від 27.08.2018 в частині своєчасного розрахунку за фактично виконані роботи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.05.2020 прийнято позовну заяву (вх.№1637/20 від 27 травня 2020 року) до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1637/20. Визначено, що розгляд справи №922/1637/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України) з урахуванням п.4 Прикінцевих положень ГПК України та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України з урахуванням п.4 Прикінцевих положень ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст.251 ГПК України). Роз`яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків, встановлених статтею 248 ГПК України.

26.06.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області від директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд-Корвет" надійшов відзив на позовну заяву (вх.№14635 від 26.06.2020), в якому зазначив, що несплата коштів за виконані роботи за договором №04/18 від 27.08.2018 станом на 23.06.2020 складає 8 500,00 грн., оскільки відповідачем було частково сплачено суму заборгованості. А також заявляє клопотання про застосування позовної давності щодо вимоги про стягнення пені.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

27.08.2018 між Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд-Корвет" (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Пономарьовим Валерієм Вікторовичем (виконавець) було укладено договір №04/18 (надалі - Договір) (а.с.15-16 т.1).

Відповідно до пункту 1.1. вищезазначеного Договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується за плату розробити за завданням замовника та передати останньому наступну розділи проектно-кошторисної документації «Реставраційно-ремонтні роботи приміщень Харківського окружного адміністративного суду за адресою: м.Харків, майдан Свободи, 6» (коригування) додаткові роботи код ДК 021:2015 - 45453000-7 - «Архітектурні рішення» та «Генеральний план», (надалі іменується "документація"), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити розроблену виконавцем документацію.

Строк розробки і передання документації виконавцем становить не більше 90 днів після отримання завдання на проектування від замовника (п.1.2.Договору).

Відповідно до пункту 2.1. Договору, загальна ціна робіт щодо розробки документації виконавцем включає в себе відшкодування витрат виконавця та плату за виконані ним роботи і становить: 10 000,00 грн., без ПДВ.

Оплата виконаних робіт щодо розробки документації виконавцем здійснюється замовником протягом 10 банківських днів після підписання сторонами Акту приймання - передачі робіт (п.2.2.Договору).

Пунктом 3.1. Договору замовник зобов`язався сплатити виконавцю ціну робіт у порядку та на умовах, визначених цим договором.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим договором (п.5.1.Договору).

Сторонами було узгоджено та засвідчено власними підписами та печаткою протокол угоди про договірну ціну робіт по договору, яка становить 10 000,00 грн. (а.с.16 т.1).

Як вбачається з акту здачі-приймання виконаних робіт з розробки проектно-кошторисної документації за договором №04/18 від 27.08.2018 засвідчено власними підписами та печаткою сторін, виконані роботи були здійснені 29.12.2018 у відповідності до умов договору, в належному порядку оформлені та прийняті замовником. При підписанні даного акту сторони будь-яких претензій одна до одної не мали (а.с.17 т.1).

Проте, як зазначає позивач, відповідачем розрахунку за виконані роботи у повному обсязі не здійснено.

31.03.2020 позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості (а.с.18-22 т.1).

04.05.2020 відповідачем було частково сплачено заборгованість за договором у розмірі 500,00 грн.

Листом від 04.05.2020 відповідач надав відповідь позивачу, відповідно до якої відповідач визнає наявність заборгованості, проте повідомляє про неможливість її погашення через відсутність коштів (а.с.23 т.1).

В свою чергу відповідач наявність заборгованості за договором №04/18 від 27.08.2020 не спростовує, та надав суду платіжні доручення №2657 від 12.06.2020 та №2660 від 22.06.2020, відповідно до яких останнім 12.06.2020 та 22.06.2020 було сплачено частково заборгованість за договором №04/18 від 27.08.2018 у загальному розмірі 1 000,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою договір №04/18 від 27.08.2018 є договором підряду.

Пунктом 1 статті 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 887 ЦК України, за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх.

Пунктом 1 статті 846 ЦК України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

У пункті 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 889 ЦК України встановлено, що замовник зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.

При цьому, пунктом 2.2. Договору сторони погодили, що оплата виконаних робіт щодо розробки документації виконавцем здійснюється замовником протягом 10 банківських днів після підписання сторонами акту приймання - передачі робіт.

Таким чином відповідач повинен був виконати своє зобов`язання в частині оплати виконаних робіт у строк до 16.01.2019 включно.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що відповідач про наявність заборгованість у розмірі 8 500,00 грн. за договором №04/18 від 27.08.2018 не заперечує, суд дійшов висновку, що заборгованість за відповідним договором у розмірі 8 500,00 грн. належним чином доведена, у зв`язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що станом на 22.06.2020 (тобто після відкриття провадження у справі) відповідачем було частково сплачено основну заборгованість у розмірі 1 000,00 грн.

Приймаючи до уваги, що відповідачем після відкриття провадження у справі, сплачено частину суми основної заборгованості у розмірі 1 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №2657 від 12.06.2020 на суму 500,00 грн. та №2660 від 22.06.2020 на суму 500,00 грн., суд дійшов висновку про те, що провадження в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 000,00 грн. підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору у цій частині.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 583,00 грн., 3% річних у розмірі 408,90 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки інфляційні втрати та 3% річних з використанням калькулятора "Ліга-Закон" суд встановив, що дані розрахунки є арифметично невірними, а тому суд, здійснивши контррозрахунок, задовольняє позов у цій частині частково, а саме: інфляційні втрати у розмірі 457,32 грн. та 3% річних у розмірі 405,62 грн.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення пені у розмірі 2 055,01 грн. за прострочену заборгованість відповідача у відповідності до договору №04/18 від 27.08.2018.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що період нарахування пені у даному випадку становить з 17.01.2019 по 17.07.2019 і складає 1 772,33 грн., що не відповідає розрахункам пені наданим позивачем.

Разом з цим, відповідачем було заявлено клопотання про застосування позовної давності щодо вимоги про стягнення пені.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина 1 статті 259 ЦК України).

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. За правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

Разом з тим, Верховний Суд України у постанові від 18.05.2016 по справі №6-474цс16 зазначив, що правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15 та від 25 травня 2016 року у справі №6-1138цс 15.

Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву позивачем було подано 27.05.2020.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності щодо стягнення пені в даному випадку сплив 17.01.2020, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги в частині стягнення пені.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, не враховуючи закриття провадження в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 1 000,00 грн. (зважаючи на те, що погашення суми основного боргу у розмірі 1 000,00 грн. відповідачем було здійснено після відкриття провадження по справі), що складає 1 736,12 грн.

Також у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Розглянувши зазначену заяву суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 2,3 статті 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 130, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Пономарьова Валерія Вікторовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд-Корвет" - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд-Корвет" (61003, м. Харків, м-н Конституції, б. 21; код ЄДРПОУ: 36225400) на користь Фізичної особи-підприємця Пономарьова Валерія Вікторовича (юридична адреса: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) основну заборгованості у розмірі 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 457 (чотириста п`ятдесят сім) грн. 32 коп., 3% річних у розмірі 405 (чотириста п`ять) грн. 62 коп., а також витрати на сплату судового збору у розмірі 1 736 (одна тисяча сімсот тридцять шість) грн. 12 коп.

Провадження у справі №922/1637/20 в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 1 000,00 грн. закрити за відсутністю предмету спору в цій частині.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "29" липня 2020 р.

Суддя Т.О. Пономаренко