Рішення № 90643045, 20.07.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/849/20

Провадження №2/522/1645/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси:

в складі: головуючої судді - Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання - Вадуцкої В.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду 17.01.2020 року з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення зі спадкоємців заборгованості за кредитним договором.

Згідно обґрунтувань позовних вимог, 31.10.2012 року ОСОБА_3 уклав із АТ КБ «Приватбанк» договір кредиту №б/н, за яким отримав 1800.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору. Вказували, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник, ОСОБА_3 , помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 27.01.2017 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємці ОСОБА_3 мали право подати заяву про прийняття або про відмову від спадщини у строк з 02.09.2014 року по 02.03.2015 року. Особами, який постійно проживали разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Банком 03.04.2019 року було отримано відповідь Першої одеської державної нотаріальної контори (приморський), в якій зазначалось, що спадкоємці померлого ОСОБА_3 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не звертались та спадкова справа після смерті спадкодавця була заведена на підставі претензії АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Між тим позивач вважає, що відповідача у відповідності до ст. 1269 ЦК України прийняли спадщину, до складу якої входять, у тому числі, кредитні зобов`язання померлого позичальника. Спадкоємцям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 03.10.2019 року було направлено лист-претензію, згідно яких позивач пред`явив свої вимоги, але ніяких дій не було виконано. Станом на дату смерті заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором №б/н від 31.10.2012 року склала – 5384.14 грн., яка складається з наступного: 1800.00 грн. – заборгованість за кредитом; 3584.14 грн. – заборгованість за відсотками. Оскільки добровільно спадкоємці померлого боргові зобов`язання не виконують, банк змушений був звернутися до суду з дійсним позовом.

28.01.2020 прийшла відповідь щодо реєстрації місця проживання відповідачів.

Ухвалою суду від 04.02.2020 року провадження у справі було відкрито в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні на 28.02.2020 року.

Розгляд справи 28.02.2020р., 25.03.2020р. та 07.05.2020р.відкладався через неявку сторін.

Ухвалою суду від 14.05.2020 року було вирішено питання про витребування доказів із Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі. Вимоги ухвали суду від 14.05.2020 року були виконанні 10.07.2020 року.

У судові засідання 15.06.2020 року та 20.07.2020 року сторони не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час та місце проведення судових засідань.

Від ОСОБА_2 16.07.2020 року надійшла до суду заява найменована про зупинення провадження у справі, між тим згідно її змісту фактично це є заява про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності та залишення позову без задоволення. Згідно вказаної заяви, відповідачка посилалась на те, що останній платіж за кредитним договором б/н від 31.10.2012 був здійснений не пізніше 22.09.2014 року, тобто дня смерті їх брата – позичальника за кредитним договором. Із відповідним позовом банк звернувся до суду лише 24.12.2019 року, тобто більше ніж через 4 з половиною роки після останнього платежу, тобто, на думку відповідачки, із пропуском строків давності. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судове засідання 20.07.2020 року сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляд справи належним чином. Жодних клопотань до суду не заявляли, поважність причин неявки суду не повідомили.

Виходячи із вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи (справа призначена до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження), баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, тобто створення судом умов для реалізації положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України, суд вважає розглянути справу за відсутності її учасників.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, у зв`язку з неявкою позивача і відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з цим, датою складення цього судового рішення є 27.07.2020 року.

Суд, дослідивши докази по справі, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_3 31.10.2012 року звернувся до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ "ПРИВАТБАНК", (далі – Позивач, Банк) з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав(-ла) Анкету-Заяву № б/н від 31.10.2012 року, згідно якої отримав(-ла) кредит у розмірі 1800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.(а.с.6).

Банк виконав вимоги укладеної між ним та ОСОБА_3 кредитного договору та надав позичальнику кредитні кошти, що не спростовано стороною Відповідачами. Згідно позову, був посилався на те, що позичальник ОСОБА_3 свої зобов`язання не виконував належним чином у зв`язку з чим у нього виникла прострочена заборгованість.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна умов договору не допускається.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано: Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Між тим, із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в Одеській області було зроблено актовий запис про смерть №9602 від 22.09.2014 року та видано свідоцтво про смерть.

Із витребуваної судом копії спадкової справи №88/2017 року, заведеної Шостою Одеською державною нотаріальною конторою 24.03.2017 року до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , вбачається, що остання була заведена на підставі претензії кредитора – АТ КБ «Приватбанк» від 24.03.2017 року.

Згідно матеріалів спадкової справи, інформації про реєстрацію заповіту та про реєстрацію інших спадкових справи не встановлено.

Разом із померлим ОСОБА_3 проживали та були зареєстровані його сестри – відповідачки по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Зазначене підтверджується копіями паспортів відповідачів, наявними у матеріалах справи, а також визнається відповідачкою в заяві від 16.07.2020 року про застосування до спірних правовідносин строків давності.

На адресу відповідачів банком 17.09.2019 року направлялись листи-претензії із вимогами щодо повернення суми боргу спадкодавця ОСОБА_3 , які були залишенні без задоволення, що і стало приводу звернення банку до суду з відповідним позовом.

Сума заборгованості ОСОБА_3 розрахована банком станом на 15.08.2019 року, становить 5384, 14 грн. та складається із наступного: - 1800.00 грн. – заборгованість за кредитом; - 3584.14 грн. – заборгованість за відсотками.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії , які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

У ст.1218 Цивільного кодексу передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті.

Зі смертю позичальника зобов`язання щодо повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються ст.ст.1281 і 1282 ЦК.

У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника), за загальним правилом, переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного в спадщину.

Таким чином, правовідносини, що виникли між банком і боржником (який помер), після його смерті трансформуються в зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем і спадкоємцями боржника й вирішуються в порядку положень ст.1282 ЦК.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

Згідно ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

При цьому, за змістом цієї статті ЦК України не зобов`язує учасників спадкових правовідносин з`ясовувати наявність усіх боргів, які мав спадкоємець за життя, та всіх кредиторів, які мають право вимоги за такими боргами. Єдиним обов`язком правонаступника є повідомлення кредиторів спадкодавця про відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1281 ЦКУ), і лише якщо правонаступник знає про наявність таких кредиторів і має їхні координати.

Обґрунтовуючи підстави позову, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» посилався на те, що відповідачі, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 .. оскільки проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та не відмовились від прийняття спадщини шляхом подання відповідної заяви.

Суд погоджується із відповідними доводами представника банку.

Як вбачається із копії матеріалів спадкової справи, спадкоємці ОСОБА_3 із заявами про прийняття чи відмову від прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертались. Були зареєстровані та проживали разом із позичальником на момент його смерті (цей факт визнається відповідачами), а отже у відповідності до ст. 1270 ЦК України є такими, що прийняли спадщину померлого ОСОБА_3 ..

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 1281 ЦК України Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до вимог статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємні зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Отже, пред`явленню позову кредитора до суду має передувати пред`явлення кредиторської вимоги до спадкоємця та відмова останнього задовольнити таку вимогу одним платежем чи вчинення ним фактичних дій, які свідчать про відмову від одноразового платежу.

Спадкоємці боржника не пов`язані строком виконання зобов`язання, визначеним договором між його сторонами, та зобов`язані виконати умови договору одноразовим платежем у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимоги кредиторів до спадкоємців боржника.

При цьому, вищевказана норма матеріального права пов`язує настання строку пред`явлення вимоги до спадкоємців від дня, коли кредитор дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, а не з часу його обізнаності щодо наявності спадкоємців, які прийняли спадщину.

Поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті.

Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

Зазначене вище узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, постановах Верховного Суду від 11.03.2019р. у справі №759/12484/15-ц, від 11.07.2018р. у справі №495/1933/15-ц, від 14.05.2018р. у справі №14-53цс18.

Як вбачається з матеріалів справи, банк був обізнаний про смерть позичальника ще в 2016 року, зокрема, на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 07.11.2016 року по справі №522/25650/15-ц, якою провадження у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором було закрито у зв`язку зі смертю відповідача (а.с.36).

Окрім того, саме на підставі претензії банку було відкрито спадкову справу до майна померлого ОСОБА_3 , зазначене відбулось 24.03.2017 року.

Отже, суд вбачає, що право на пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника про виконання зобов`язань за кредитним договором б/н від 31.10.2012 року згідно положень ст. 1281 та 1282 ЦК України виникло у банку з 07.11.2016 року.

Між тим, із відповідними вимогами до спадкоємців померлого ОСОБА_3 банк звернувся лише 17.09.2019 року (першого разу пред`явивши письмову претензію) та 18.01.2019 року (вдруге пред`явивши відповідну претензію) (а.с.38, 40-41), а з відповідним позовом – 17.01.2020 року.

Отже, суд вбачає, що банком було пропущено строк, передбачений ст. 1281 ЦК України.

Таким чином, вимоги банку не підлягають задоволенню, оскільки позивач звернувся до суду з відповідним позовом до спадкоємців поза межами передбаченого частиною другою статті 1281 ЦК України шестимісячного строку, який є присічним.

Окрім того, суд вбачає, що банком здійснено нарахування процентів за користування кредитним коштами по 31 січня 2017 року, тобто вже після смерті позичальника, але згідно наведених вище правових норм, спадкоємці несуть зобов`язання погасити нараховані відсотки тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Отже, крім вищевикладеного, суд не погоджується із розрахунком заборгованості, наданим банком.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку що банк позбавлений права вимоги до спадкоємців ОСОБА_3 за кредитним договором №б/н від 31.10.2012 року та на підставі вищезазначеного відмовляє в задоволенні позовних вимог за їх необґрунтованості.

У заяві від 16.07.2020 року відповідачка ОСОБА_2 посилалась на строк позовної давності, та просила відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ст.ст. 256, 257, 264 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

У п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» №14 від 18 грудня 2009 року роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, тільки у разі, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у задоволенні заявлених вимог у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення – захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із застосуванням наведеної норми ЦК).

Між тим, із урахуванням викладеного, суд не застосовує наслідки пропуску строку позовної давності, про застосування яких було заявлено відповідачем, оскільки в позові суд відмовляє за його НЕОБГРУНТОВАНОСТІ.

У зв`язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 3, 16, 203, 207, 509, 524, 525, 526, 530, 536, 549, 550-551, 610-612, 625-626, 629, 638, 639, 640, 1048, 1050, 1052, 1054, 1055, 1056-1, 1216, 1268-1270, 1281-1282 ЦК України, ст.ст. 2, 4,10-12, 13, 27, 43, 64, 76, 81, 89, 95, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 353-354 ЦПК України; суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації АДРЕСА_1 ) – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду виготовлено 27.07.2020 року.

Суддя Л.В. Домусчі