Рішення № 90639672, 14.07.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/3553/19

Провадження № 2/761/874/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Юзькової О.Л.

при секретарі Пірак М.В.,

за участі

представника позивача Прохорова І.Р. ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Лисенка М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , третя особа: Відділ опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод в праві розпорядження майном,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги наступним. 28.04.2007 р. між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого з 18.12.2009 р. є ПАБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1115008000, за умовами якого ОСОБА_4 було надано кредит у розмірі 90 000,00 доларів США. В забезпечення виконання зобов`язань за таким договором між сторонами було укладено договір іпотеки № 53689 від 28.04.2007 р. за умовами якого в іпотеку банку позичальником передано нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 . 12.12.2011 р. між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» був укладений договори факторингу № 1 та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки. У зв`язку із невиконанням умов кредитного договору позичальником, позивач звернув стягнення на предмет іпотеки 13.02.2018 р. - шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до ст. ст. 35, 36. 37 Закону України «Про іпотеку». В подальшому, звернувшись до нотаріуса з запитом про можливість проведення відчуження майна, саме квартири, ТОВ «Кей - Колект» дізналось, що в помешканні зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Їх реєстрація відбулась в порушення п. 2.4.7 договору іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець взяв на себе зобов`язання не здійснювати в квартирі реєстрацію будь - яких осіб без згоди іпотекодержателя. З огляду на такі обставини та відповідно до положень ст.ст. 317,319,328,346,388,391 ЦК України , представник ТАВ «Кей-Колект» просить суд усунути перешкоди в праві розпорядження майном шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Провадження у даній цивільній справі відкрито 07.02.2019 р., відповідно до положень до положень ст. ст. 19, 274 ЦПК України, вирішено питання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 не скористалась правом надати відзив на позов.

Представник третьої особи не надавав письмові пояснення по суті спору.

В судовому зсіданні представник позивач підтримав заявлені вимоги, просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 просила ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства України.

Представник третьої особи просив відмовити у задоволенні позову, оскільки неповнолітня особа була зареєстрована в спірній квартирі відповідно до вимог чинного законодавства.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані докази та надавши їм відповідну оцінку суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Встановлено і не заперечується сторонами, що 13.12.2018 р. за позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , як свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Так, як свідчать матеріали справи, 28.04.2007 р. між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 1115008000 від 28.04.2007 р. укладеного між сторонами, було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В.

За умовами зазначеного договору, позичальник ОСОБА_4 передав банку в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

К вбачається з матеріалів справи 12.12.2011 р. між правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», а саме ПТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 1 за умовами якого позивачу було передано право вимоги, серед іншого, за кредитним договором № 1115008000 від 28.04.2007 р.

Також між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» 12.12.2011 р. укладено і договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки, в тому числі і за договором іпотеки, укладеним 28.94.2007 р. між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В.

У зв`язку із невиконанням позичальником кредитного одговору № 1115008000 від 28.04.2007 р., ТОВ «Кей-колект» в порядку положень ст.ст. 35,36,37 Закону України «Про іпотеку» 13.02.2018 р. було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Встановлені в судовому засіданні обставини, не оспорювались учасниками процесу під час розгляду справи.

Також встановлено, що 12.06.2018 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. було винесено постанову про відмову у вчинення нотаріальної дії, а саме у посвідченні договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 у зв1язку із тим, що в квартирі зареєстровано 2 особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Право користування квартирою має неповнолітня дитина, нотаріусу не надано дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочину, що відповідно до вимог ст. 49 Закону України «Про нотаріат» стало підставою для відмови у вчиненні нотаріальних дій.

Представник позивача зазначає, що в порушення умов договору іпотеки було зареєстровано відповідача та її неповнолітнього сина, а тому, з огляду на положення чинного законодавства України, права власника мають бути захищені обраним позивачем шляхом.

Так, як свідчать матеріали справи, відповідач ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є сином відповідача, були зареєстровані у спірній квартирі 01.11.2011 р., після укладення договору іпотеки між ОСОБА_4 та первісним кредитором.

Приписами ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Приписами ст. 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Разом з тим, слід звернути увагу на висновки, які були зроблені Верховним Судом у постанові 06.05.2020 у справі № 640/15833/16-ц.

Так, Верховний Суд зазначив, що Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Суд касаційної інстанції звернув увагу, що згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Суд нагадав про усталену практику Верховного Суду у спірному питанні, відповідно до якої вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 Житлового кодексу Української РСР. А під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР(постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15).

Судом також зазначено, що зазначив, що за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Враховуючи вимоги як міжнародних договорів, так і національного законодавства, поведінку учасників правовідносин, позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, у задоволенні позовних вимог із урахуванням гарантій, передбачених частиною другою статті 109 ЖК Української РСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам у зв`язку із виселенням Верховний Суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою слід відмовити.

Так, приписами ч. 4 ст. 109 ЦК України визначено, що виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Матеріали справи не містять в собі достовірних відомостей про те, що кредит надавався з метою придбання квартири, яка стала предметом іпотеки.

Копія кредитного договору до матеріалів справи не долучалась.

За положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч. 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В свою чергу відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому положеннями ч. 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, з огляду на висновки Верховного Суду у справі № № 640/15833/16-ц щодо неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, керуючись лише положеннями статті 391 ЦК України, недоведеністю наявності обставин, з якими законодавець передбачає можливість визнати мешканців квартири такими, що втратили право користування житловим приміщенням, суд вважає за можливе відмовмити у задоволенні позову.

Розподіляючи судові витрати, суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст.2-5,11-13,76-81,141,279,352,354 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317,391 ЦК України, ст. 109 ЖК УРСР, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , третя особа: Відділ опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод в праві розпорядження майном залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень цього Кодексу протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.07.2020 року.

Суддя: