Рішення № 90632946, 10.06.2020, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 761/8572/19

Провадження № 2/752/2107/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

10.06.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі:

головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.,

за участю секретаря - Воробйова І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 30.09.2008 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір «Споживчий кредит під заставу комерційної нерухомості» № 2632/0908/56-037. З метою забезпечення належного виконання ним своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 2632/0908/56-037-Z-1, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором наступне нерухоме майно: приміщення з АДРЕСА_1, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 28.11.2012 року ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відповідно до Договору факторингу № 15 свої права вимоги за зобов`язаннями позивальника за кредитним договором.

На даний час позивач у зв`язку з виниклою у позичальника заборгованістю по договору кредиту має намір використати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, але при зверненні до нотаріуса позивачу стало відомо, що нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, обтяжене арештом на підставі ухвали Голосіївського районного суду м. Києва № 752/15040/13-ц від 04.09.2013 року. Даний арешт іпотечного майна перешкоджає позивачу як іпотекодержателю реалізувати своє право на першочергове задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву до суду про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач повторно не з`явився в судове засідання; був повідомлений належним чином, шляхом направлення рекомендованих листів за адресою зареєстрованого місця проживання, окрім того повідомлений оголошенням опублікованим від 30.10.2019 року, на офіційному веб-сайті судової влади України в мережі Інтернет. Відзив на позов не подав.

Позивач надав згоду на ухвалення заочного рішення. Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідачів, враховуючи, що від відповідачів не надійшли відзиви, а позивач згоден на заочний розгляд справи, ухвалив розглянути справу заочно, згідно ст. 223 та ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

30.09.2008 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір «Споживчий кредит під заставу комерційної нерухомості» № 2632/0908/56-037. Сума кредиту за вказаним договором складає 180000 доларів США, кредит виданий на споживчі потреби; строк повернення кредиту до 30.09.2018 року.

З метою забезпечення належного виконання ним своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 2632/0908/56-037-Z-1, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором наступне нерухоме майно: нежиле приміщення, що складається з АДРЕСА_1 (групи приміщень в № 16а ) (в літ Б), загальною площею 48,20 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В. від 13.07.2006 року № 2613к.

Сторонами договору іпотеки визначено, що на момент укладення договору вартість предмету іпотеки за домовленістю сторін складає 1390781 грн. Договором іпотеки передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі і у спосіб, вказаний позивачем - шляхом набуття права власності на предмет іпотеки; договір іпотеки містить відповідне застереження.

Згідно договору від 30.04.2009 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 сторони дійшли згоди укласти цей Договір № 1 про внесення змін та доповнень до тексту Іпотечного договору № 2632/0908/56-037-Z-1 від 30.09.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З., за реєстровим № 10398. Згідно якого зазначено абз. 2 п.1 Договору іпотеки викласти у такій редакції: «повернення іпотекодавцем іпотекодержателю кредиту у сумі 180000,00 доларів США в строк до тридцятого вересня дві тисячі двадцять третього року» та п. 5 договору іпотеки викласти в такій редакції: «сторони на дату укладення Договору від 30.04.2009 року про внесення змін до Договору іпотеки оцінюють Предмет іпотеки в 192222.00 долара США, що за курсом НБУ на день укладення цього Договору становить у еквіваленті 1480109 грн».

З договору факторингу № 15 від 28.11.2012 року, вбачається, що ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «ФК «Вектор Плюс» право грошової вимоги, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту, укладеним з ОСОБА_1 (сума кредиту і інших платежів, право вимоги щодо яких передається, - в додатку не зазначено), і за договором іпотеки, укладеним з ОСОБА_1 .

Як вбачається з Договору про відступлення права за іпотечними договорами від 28.11.2012 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержавтелю права за Іпотечними договорами, перелік яких наведено у Додатку № 1 до цього Договору.

Порте Додаток № 1 в матеріалах справи не міститься, також актів прийняття-передачі за даним відступленням прав вимоги кредитних та іпотечних договорів (портфелів) позивачем суду не надано.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20.01.2017 року вбачається, що за фактом відступлення від ПАТ «Сведбанк» на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» прав вимоги за договором іпотеки, укладеним з ОСОБА_1 , зареєстровано зміни іпотекодержателя за вказаним договором іпотеки, і відповідно права позивача як іпотекодержателя за даним договором іпотеки зареєстровані у державному реєстрі іпотек.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованого 20.01.2017 року, вбачається наявна в реєстрі інформація про обтяження, а саме: реєстраційний номер запису 11408615, дата: 29.11.2013 року реєстратор: приватний нотаріус Кобелєва Алла Михайлівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ; тип обтяження: арешт майна; підстава обтяження: ухвала суду, серія та номер 752/15040/13-ц, виданий 04.09.2013, видавник: Голосіївський районний суд м. Києва; об`єкт обтяження: 1/5 частина нежилого приміщення, що складається з АДРЕСА_1 (групи приміщень в № 16а) (в літ. Б), загальною площею 48,20 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Інших доказів не надано, тому при розгляді даної справи суд виходить лише з наявних у справі письмових доказів, поданих позивачем, і з того, що саме на позивача згідно ст. 81ЦПК України покладено обов`язок по доказуванню тих обставин, на як він посилається в обґрунтування позовних вимог.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження», від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржнику від інших осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно із ч. 1 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами в першу чергу для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. Частиною 4 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз`яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Позивачем в прохальній частині позовної заяви не зазначено чіткої адреси нерухомого майна, яке позивач просить звільнити з-під арешту, а саме не вказана вулиця.

Окрім того, позивачем не надано жодного документа, згідно якого АКБ «ТАС-Комерцбанк» стало правонаступником ПАТ «Сведбанк».

Не встановлено, (і відповідної інформації та доказів позивачем не надано) хто був стягувачем в ухвалі Голосіївського районного суду м. Києва від 04.09.2013 року, якою накладено арешт і заборону на відчуження.

Враховуючи принцип правомірності дій та рішень (якщо не встановлено протилежне), а також враховуючи, що суду не надано відомостей про оскарження дій державного виконавця первісним іпотекодержателем з приводу накладення арешту на предмет іпотеки в 2008 році або про подання первісним іпотекодержателем до суду позову про виключення арештованого предмету іпотеки з-під арешту, - суд при розгляді даної справи виходить з того, що такі дії державного виконавця були правомірними, у нього були підстави для накладення арешту на майно боржника, державним виконавцем були виконані вимоги частини 4 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», первісний кредитор (іпотекодавець) відповідного позову про виключення майна з-під арешту не подавав, дані дії державного виконавця не оспорив, і, відповідно, з накладенням арешту на вказане майно, в тому числі на предмет іпотеки, погодився.

Згідно роз`яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в Постанові № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», і з системного аналізу норм закону, що регулюють захист права власності чи іншого речового права від порушень, зокрема питання щодо звільнення майна з-під арешту, накладеного державним виконавцем в межах виконавчого провадження, існує два способи здійснення такого права: 1) на рішення та дії державного виконавця стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства (наприклад адміністративного судочинства); 2) особою, яка володіє на підставі закону чи договору майном чи речовим правом на майно, і яка не є стороною виконавчого провадження, подається позов про зняття арешту з майна. Причому відповідачами в справі за позовом про зняття арешту (звільнення майна з-під арешту) є боржник і особа, в інтересах якої накладено арешт на майно; а як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби; на позовні вимоги про зняття арешту з майна поширюється трирічний строк позовної давності, перебіг якого починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про арешт майна.

Оскільки не встановлено іншого, і суд має робити висновки лише з наданих позивачем доказів, то дана обставина можете означати одне з наступного:

1) що кредитором, в інтересах якого було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 , був сам первісний кредитор - іпотекодержатель;

2) або що стягувачем у вказаному виконавчому провадженні була інша особа, відмінна від іпотекодержателя (первісного кредитора).

У першому випадку позивач не є тою особою, яка може подати цивільний позов до суду про звільнення майна з-під арешту в порядку ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній в період накладення арешту), а є особою, яка може як сторона у виконавчому провадженні (або як правонаступник сторони у виконавчому провадженні) оскаржувати дії державного виконавця, на що і первісний кредитор, і позивач вже втратили можливість, пропустивши встановлений законом строк для оскарження таких дій державного виконавця; і у такому разі відсутні підстави для задоволення даного позову, поданого в порядку цивільного позовного провадження; і відповідно позивачем не правильно визначено спосіб захисту його прав.

У другому випадку позивач не дотримався вимог процесуального закону, що регулює питання подання позову про виключення майна з-під арешту, оскільки даний позов про звільнення майна з-під арешту він не пред`явив до двох обов`язкових належних відповідачів, якими мають бути і боржник і кредитор, в інтересах якого накладено арешт на спірне майно.

У разі звернення до суду з даним позовом про звільнення майна з-під арешту у якості захисту речового права від виниклого порушення (за статтями 387, 391, 396 ЦК України) позивач такий позов повинен пред`явити до особи (осіб), від прав та обов`язків яких залежить обсяг, зміна чи припинення його прав, тобто - для даного випадку - так само відповідачем, окрім боржника (власника майна), має бути стягувач, в інтересах якого накладено арешт і який у зв`язку з накладенням арешту набув певні права щодо арештованого майна (право задоволення вимоги за рахунок такого майна в порядку і в черзі, встановленій законом).

У даному випадку позов пред`явлений лише до боржника (власника спірного майна і іпотекодавця); але даний позов не пред`явлений позивачем до відповідача (стягувача), з яким виникли спірні правовідносини, в яких права та обов`язки сторін кореспондують одне одному і в яких зміна прав одної сторони залежить від зміни обсягу прав другої сторони. В даному випадку спір фактично існує саме між двома кредиторами з приводу прав кредиторів на арештоване майно і першочергового права іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок іпотечного майна перед іншими кредиторами, і тому саме стягувач, в інтересах якого накладено арешт на майно, є потенційним носієм прав на отримання задоволення за рахунок арештованого майна в порядку черговості, визначеної законом, тобто після першочергового задоволення вимог іпотекодержателем на ту частину майна (його вартості), яка залишиться після задоволення вимог іпотекодержателем. Тому вирішення даного спору належним чином без участі у справі належного відповідача - стягувача, в інтересах якого накладено арешт (якщо він є відмінним від первісного іпотекодержателя), - на випадок задоволення позову про звільнення такого майна з-під арешту - було б прямим порушенням прав вказаної особи, яка не залучена до участі у справі у якості відповідача, і до якої мав би бути пред`явлений даний позов.

Вказані обставини відносяться до предмету доказування за даним позовом, мають суттєве значення для розгляду справи, і повинні бути доведені позивачем.

Враховую вищевикладене, підстав для задоволення позову, який не пред`явлений до належного відповідача, навіть і у випадку встановлення порушення певного права позивача, - суд не вбачає.

Позов пред`явлений позивачем також до відповідача (позичальника за кредитним договором). Разом з тим позивач не зміг обґрунтувати пред`явлення позову саме до вказаної особи. Виходячи з того, що позивач не довів порушення вказаним відповідачем його прав саме щодо даного предмету спору (предмету іпотеки та його арешту), і не пред`явив будь-яких позовних вимог, за якими б вказана особа була належним відповідачем, то у позові до вказаного відповідача позивачу, слід відмовити за необґрунтованістю позовних вимог.

Крім того, відмовляючи позивачу у позові, суд виходить і з наступного:

Згідно ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, особа може звернутись до суду за захистом порушених, не визнаних, оспорюваних прав та законних інтересів. І суд задовольняє позов у випадку, якщо буде вставлено, що право позивача, на захист якого він звернувся до суду з позовом, порушене.

Згідно положень статей 1, 12 та 33 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Таким чином, для того, щоб суд встановив наявним порушення права позивача, який звернувся до суду за захистом такого порушеного права, у даному випадку мала б бути доведеність сукупності таких обставин: 1) доведення позивачем того, що виникла і є наявною підстава для звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, що є наявною заборгованість позичальника за кредитним договором, а також розмір такої заборгованості - що має значення для визначення співмірності зобов`язання і забезпечення; 2) доведеність того, що існує перешкода для реалізації іпотекодержателем його права на звернення стягнення на предмет іпотеки; 3) наявність порушення пріоритетного права іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки, в тому числі першочергово перед іншими кредиторами (іншим кредитором).

Жодної з даних обставин позивач не довів.

В тому числі, позивач не довів суду: що позичальник та майновий поручитель не виконали грошових зобов`язань, забезпечених іпотекою; що у позичальника є заборгованість перед позивачем за грошовим зобов`язанням, яке забезпечене даною іпотекою. При цьому суд враховує дати укладення договору кредиту, строк повернення кредиту, дату відступлення права вимоги, відсутність будь-яких доказів направлення позичальнику та/або іподекодавцю повідомлень про зміну кредитора у зобов`язанні, доказів направлення вказаним особам вимоги щодо сплати боргу, попередження про намір застосувати процедуру звернення стягнення у певний спосіб (що мало б бути обов`язково виконаним перед зверненням стягнення). При сукупності даних обставин суд робить висновок, що позивач не довів наявності простроченого невиконаного грошового зобов`язання, забезпеченого іпотекою, - як підстави для реалізації права на звернення стягнення і як передумови виникнення порушення його пріоритетного права іпотекодержателя тим фактом, що на предмет іпотеки накладено повторне обтяження у вигляді арешту.

Так само позивач не довів того, що для нього виникли дійсні перешкоди (порушення) у реалізації права на звернення стягнення, та/або що відсутня реальна можливість (через вказану перешкоду) реалізувати пріоритетне право іпотекодержателя відносно даного майна. Позивач не звертався з відповідним позовом до суду (щодо звернення стягнення або про стягнення заборгованості); позивач не звертався до нотаріуса з приводу реалізації права на звернення стягнення на іпотечне майно на підставі застереження у договорі іпотеки, і відповідно йому у здійсненні такого права нотаріусом не було відмовлено. Позивач не звертався до державного реєстратора з приводу реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки на підставі застереження у договорі іпотеки, і відповідно йому реєстратор не відмовляв у проведенні такої реєстраційної дії. Тобто позивач не використав жодного з можливих і передбачених законом способів для реалізації свого пріоритетного права іпотекодержателя, і не довів суду наявність у нього порушення цього права, яке б підлягало судовому захисту, тим більше в межах заявленого позову у даній цивільній справі. Позивач з цього приводу послався на те, що він не використав жодного з вказаних способів, оскільки вважав це недоцільним, виходячи з того, що є запис про арешт майна. Разом з тим, таке посилання позивача не доводить наявності реального порушення його права, яке б підлягало судовому захисту.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Ю.Ю. Мазур