Рішення № 90621685, 22.07.2020, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/3799/17

2/264/545/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2020 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Іванченко А. М. , за участі секретаря судового засідання Солонської Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому зазначив, що відповідно до укладеного договору б/н від 14.04.2008 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4700 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, станом на 31.05.2017 року вона має заборгованість у сумі 92 534,67 грн., яка складається: 4555,48 грн. - заборгованість за кредитом; 78845,46 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 4 489,22 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 250,00 грн. – штраф (фіксована частина); 4394,51 грн. – штраф (процентна складова). Просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 92 534,67 грн. та судовий збір у сумі 1600,00 грн.

Представником позивача ОСОБА_2 у відповіді на заяву, яка надійшла до суду 15.11.2019 року зазначив, що підчас укладання кредитного договору з відповідачем діяла процента ставка по кредиту в розмірі 3% в місяць, або 36% на рік. Далі процента ставка була змінена на підставі наказів Банку. Таке підвищення відбувалась з певної дати (дати наведеної в наказі), що давало відповідачу можливість, у разі не згоди з новою процентною ставкою погасити наявну заборгованість по раніше встановленою процентною ставкою. Такі зміни узгоджуються з Умовами та правилами надання банківських послуг з яким відповідача було ознайомлено. Пунктом 5.3 кредитного договору передбачено право банку проводити зміни тарифу, а також інші умов обслуговування карткового рахунку, про що інформує клієнта шляхом надсилання виписки по картковому рахунку. При підключені клієнта до системи internet- ІНФОРМАЦІЯ_1 (Приват24) або mobile-banking надання виписок чи інформації по рахунку здійснюється через дані комплекси. За п.6.3 кредитного договору до обов`язків клієнта входить отримання таких виписок про стан карткового рахунку. Такі умови діяли під час укладання кредитного договору, тому відповідач мав можливість з ними ознайомитися та, у разі не згоди з ними відмовитися від його підписання. Відповідно до п.6.4 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт зобов`язаний у разі незгоди зі змінами Умов та Правил/або Тарифів Банку надати письмову заяву про розірвання кредитного договору і погасити заборгованість. Такої заяви від відповідача не надійшло, що підтверджує прийняття діючих умов договору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив розгляд справа провести без її участі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надав суду заяву з проханням справу розглядати без його участі за участю його представника адвоката Бірюкової І.А.

Представник відповідача адвокат Бірюкова І.А. надала суду письмові пояснення в яких виклала доводи щодо часткового визнання вимог банку. Зазначила, що в наданій позивачем копії анкети-заяві відсутні будь-які умови, які є істотними для кредитного зобов`язання: зокрема, документ не містить відображення волевиявлення відповідача щодо процентної ставки, умови підвищення процентної ставки. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування процентів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 14.04.2008 року, посилався на Тарифи обслуговування кредитних карт та Умови та правила надання банківських послуг, розміщених на сайті:www.privatbank.com.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладання відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633 та 634 ЦК України, вважає, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Позивачем не надано підтвердження, що саме ці тарифи та Умови і правила надання банківських послуг розумів відповідача, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до вказаних Умов та Правил, а також те, що вказані документи на момент отримання кредитних коштів взагалі містили умови про розмір і порядок сплати процентів за користування кредитними коштами. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом, тому не може підтверджувати існування боргу. Відсутні підстави вважати, що банком при укладання договору зі ОСОБА_1 було дотримано вимоги, передбачені ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та повідомлено споживача про умови кредитування та узгодження з останнім саме тих умов щодо сплати процентів, які вважав узгодженими банк. Тому у частині позивних вимог банку щодо стягнення заборгованості по процентам та комісії передбачених Умовами та Правилами надання банківських послуг відмовити.

01.06.2020 року представник відповідача надала суду заяву про застосування до позовних вимог Банку строків позовної давності.

Справу просила розглянути за її відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14 квітня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. (а.с.7).

У заяві зазначені персональні дані відповідачки, виявлено нею бажання отримати платіжну карту «Універсальна» разом з наданням згоди з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Також обумовлені умови щодо розміру процентної ставки по кредиту, яка становить 3% в місяць на остаток заборгованості (а.с.7).

Відповідачка під час розгляду справи не заперечувала факту укладання з позивачем кредитного договору та отримання кредитних коштів.

До кредитного договору банк додав Умови та Правила надання банківських послуг, які не містять відомостей щодо ознайомлення відповідача з ними та під час підписання нею договору про приєднання саме до цих Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.8-13).

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за договором №б/н від 14.04.2008 року станом на 31.05.2017 року становить 92 534,67 грн, з яких: 4555,48 грн - заборгованість за кредитом, 78845,46 грн – заборгованість по процентам за користування кредитом, 4489,22 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 4644,51 грн. – Штраф (прострочена складова). В період з 13.10.2008р. по 31.12.2012 року була встановлена процента ставка в розмірі 36% річних; в період з 01.01.2013 року по 31.08.2014 року була змінена процента ставка до 30% річних; в період з 01.09.2014 року по 31.05.2015 року була змінена процента ставка до 34,80% річних; в період з 01.04.2015 року по 31.05.2017 року була змінена процента ставка до 43,20% річних (а.с.4-6).

Листом №30.1.0.0/2-20170731РВ0000001378 від 06.11.2019 року та довідки АТ КБ «ПриватБанк» повідомив суд про те, що за умовами кредитного договору №б/н від 14.04.2008 року ОСОБА_1 отримала картки № НОМЕР_1 строком дії до 04/12; НОМЕР_2 строком дії до 03/16, № НОМЕР_3 строком дії до 03/16 (а.с.83, 117).

Згідно виписки про рух коштів по рахунку основна картка № НОМЕР_1 на відповідачку, ОСОБА_1 активно користувалась наданою їй кредитною карткою (зняття кредитних коштів через банкомат, оплата товарів, поповнення рахунку тощо) до вересня 2013 року (а.с. 105 зворотній бік - 111).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року №342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлена від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розроблюються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений».

Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі на стадії прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник.

У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято споживачем - позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому.

Конструкція договору приєднання, викладена у ч.1 ст.634 ЦК України, полягає не у тому, що споживач зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що споживач може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни тощо. Проте сама воля споживача на приєднання до певних умов такого договору має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком.

У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 та 2 ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За змістом ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, комісію та штраф.

Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 14 квітня 2008 року, позивач посилався на Умови та Правил надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи Банку розміщених на сайті: www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

У заяві позичальника від 14 квітня 2008 року визначена базова процентна ставка в розмірі 3% в місяць на остаток заборгованості. Умов щодо підстав та порядку її зміни анкета-заява не містить.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідачка, ознайомлювалася та погоджувалася з ним, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Посилання позивача на те, що відповідач підписуючи анкету-заяву визнала Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи Банку розміщених на сайті: www.privatbank.ua (якими передбачено зміна Тарифу, процентної ставки тощо), є складовою кредитного договору не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеної у постанові від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) про те, що умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (14 квітня 2008 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (серпень 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Відповідно до положень ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.62 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційної гарантією (ст.129 Конституції України), що передбачено і ст.12 ЦПК України.

На суд покладається обов`язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд вважає занеобхідне зазначити, що стороною відповідача по справі клопотань про призначення судово-бухгалтерської експертизи не заявлялось, а тому суд при розгляді справи буде опиратись на докази, що знаходяться в матерілах справи.

За змістом ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Враховуючи наведене, надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, оскільки вони не підписані та не визнаються позичальником.

Суд вважає, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг які не підписані відповідачкою, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14 квітня 2008 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому наявні підстави вважати, що сторонами обумовлені тільки ті умови, що містяться в анкеті-заяві.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтями ст.ст.257-258 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а щодо окремих видів вимог, зокрема про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність строком в один рік.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст.257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст.261 ЦК України).

Відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору, кінцевий термін виконання кредитного зобов`язання відповідає строку дії картки.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 07 серпня 2017 року, отже, виходячи зі строку дії картки № НОМЕР_2 (31 березня 2016 року), позов пред`явлено в межах строку позовної давності.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату процентів за кредитними коштами в розмірі 3% на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до березня 2016 року включно.

Отже, припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

З розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість по процентам за користування кредитними коштами утворилася з 24 листопада 2008 року, а до суду банк звернувся у серпні 2017 року.

Встановивши наявність кредитних правовідносин між сторонами та наявність заборгованості перед позивачем, суд вважає, що заявлені АТ КБ «ПриватБанк» позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Заборгованість за тілом кредиту в розмірі 4 555,48 грн., яка утворилась внаслідок часткового виконання взятих себе ОСОБА_1 кредитних зобов`язань за договором б/н від 14 квітня 2008 року. Оскільки відповідачкою не оспорюється розмір цієї заборгованості, то вона підлягає стягненню у судовому порядку.

Також, з відповідачки ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість по процентам за користування кредитними коштами за період з 24 листопада 2008 року по 31 березня 2016 року (строк дії договору) (у періоді 1186 днів; тіло кредиту, на яке нараховувались проценти, дорівнює 4555,48 коп.; ставка за рік 36 % (які нараховано виходячи з відсоткової ставки 3% місячних, узгоджену договором (36% річних)) дорівнює 5402,80 грн. (із розрахунку: 4555,48 грн. х 36 % /360 днів х 1186 днів).

Щодо позовних вимог про стягнення пені, комісії та штрафів суд зазначає наступне.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (ст.610, п.3 ч.1 ст.611 ЦПК України)

Відповідно до ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, до проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Про неухильне дотримання вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року неодноразово наголошував банкам України і Національний банк України в своїх листах від 13 жовтня 2014 року №47-411/58939 та 05 листопада 2014 року № 18-112/64483.

Враховуючи, що відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована і постійно проживає у м.Маріуполі Донецької області, нарахування неустойки (пені, комісії та штрафів) за кредитним договором від 14 квітня 2008 року, яка утворилась з 01 червня 2014 року є неправомірним, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню, тому понесені позивачем судові витрати слід стягненню пропорційна задоволеним вимогам в розмірі 172,16 грн.

Керуючись ст. ст. 11,12, 76-81, 141, 259, 263-265, 268 213, 215, 224-226 ЦПК України, ст. ст. 16, 253, 256-259, 509, 526, 527, 530, 610, 612, 614, 615, 625, 1049, 1054 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 14 квітня 2008 року у сумі 9958,28 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 4 555,48 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 5402,80 грн.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) витрати по сплаті судового збору у сумі 172,16 грн.

На рішення може бути подана апеляція до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: А. М. Іванченко