Рішення № 90620283, 27.07.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2641/20Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Подільського відділення Головного Управління пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

25 травня 2020 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Подільського відділення Головного Управління пенсійного фонду України в Полтавській області, відповідно до якої просить:

- викладену у листі № 5954/Г-02 від 27 листопада 2019 року Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відмову у виплаті ОСОБА_1 боргу пенсійної виплати за період з 28 лютого 2018 року по 01 травня 2019 року у сумі 15998,80 грн визнати протиправною;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Подільське відділення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 заборговану відповідачами пенсію за період з 28 лютого 2018 року по 01 травня 2019 року у сумі 15998,80 грн.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою. У травні 2018 року позивачу призупинено виплату пенсії та поновлено у березні 2019 року, у зв`язку з чим виник борг зі сплати пенсії у сумі 15998,80 грн. На звернення позивача із заявою про виплату заборгованості ГУ Пенсійного фонду України в Полтавській області листом від 27.11.2019 № 5954/Г-02 повідомило, що кошти за період з 01.05.2018 по 28.02.2019 в сумі 15998,80 грн обліковані в органах Пенсійного фонду України та будуть виплачені після прийняття окремого порядку як передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 (в редакції від 21.08.2019 № 788). Позивач вважає відмову ГУ Пенсійного фонду України в Полтавській області у виплаті пенсії, викладену у листі № 5954/Г-02 від 27.11.2019, протиправною та такою, що порушує її права.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

15.07.2020 до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якому відповідач вказує, що нарахування та виплата пенсійних коштів з травня 2018 року призупинена до з`ясування обставин на підставі інформації про перетин позивачкою кордону та тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем тимчасового проживання. На підставі заяви ОСОБА_1 рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 16 від 07.11.2018 позивачу поновлено виплату пенсії, відтак у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити /а.с. 34-35/.

24.07.2020 до суду надійшло клопотання відповідача про долучення документів до матеріалів справи /82-86/.

Дослідивши матеріали позовної заяви, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено копією її паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 / а.с. 3/.

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджено копією пенсійного посвідчення Серії НОМЕР_2 /а.с. 12/.

Копією довідки від 22.10.2014 № 1602000125 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції підтверджено, що ОСОБА_1 у листопаді 2014 року перемістилася з тимчасово окупованої території (с. Центральне, Перевальський район, Луганська область) за адресою: АДРЕСА_2 /а.с. 43/.

З листопада 2014 року ОСОБА_1 взята на облік в управлінні Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві, що підтверджується розпорядженням № 10253 від 30.10.2014 /а.с 38/.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 11.06.2018 № 37 припинено ОСОБА_1 виплату пенсії на виконання підпункту 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат ВПО за місцем їх фактичного проживання/перебування /а.с 70/.

Розпорядженням Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 15.06.2018 ОСОБА_1 припинено виплату пенсії згідно Рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 37 від 11.06.2018 /а.с. 69/.

20.08.2018 ОСОБА_1 звернулася до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про поновлення виплати пенсії /а.с. 79/.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 07.11.2018 № 16 ОСОБА_1 відновлено виплату пенсії на виконання п. 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам /а.с. 81/.

Листом ГУПФ України в Полтавській області від 27.11.2019 № 5954/Г-02 розглянуто звернення ОСОБА_1 з приводу виплати пенсії за минулий період та повідомлено, що виплата поточної пенсії розпочата з березня 2019 року. Пенсійні кошти за період з 01.05.2018 по 28.02.2019 в сумі 15998,80 грн обліковані в органах Пенсійного фонду України та будуть виплачені після прийняття окремого порядку, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 у редакції від 21.08.2019 №788 /а.с. 10/.

Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

А відповідно до статті 46 Основного Закону, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набула чинності для України з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).

Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Частиною третьою статті 4 названого Закону встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 згаданого Закону передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 вказаного Закону, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 1 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи /частина перша статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"/.

Відповідно до частини другої статті 7 названого Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Статтею 14 Закону №1706-VII встановлено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції від 16.09.2017 чинній на момент припинення ОСОБА_1 виплати пенсії) визначено, що припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2016 р., № 47, ст. 1702).

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Відповідно до пункту орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №788 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" пункт 1 постанови №657 доповнено новим абзацом такого змісту: "Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".

Судом встановлено, що з травня 2018 року по лютий 2019 року включно ОСОБА_1 здійснювалося нарахування пенсії у розмірі 1599,88 грн щомісячно, проте відповідачем нараховані суми виплачені не були, у зв`язку з чим утворилася заборгованість по виплаті пенсії ОСОБА_1 у сумі 15998,80 грн /а.с.85/. Факт наявності заборгованості зі сплати пенсії ОСОБА_1 та її розмір за період з травня 2018 року по лютий 2019 року включно відповідачем не заперечується, проте відповідач пов`язує виплату даних коштів з прийняттям окремого порядку, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 у редакції від 21.08.2019 № 788.

При цьому суд зауважує, що позивач просить визнати викладену у листі № 5954/Г-02 від 27 листопада 2019 року Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відмову у виплаті ОСОБА_1 боргу пенсійної виплати за період з 28 лютого 2018 року по 01 травня 2019 року у сумі 15998,80 грн протиправною та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Подільське відділення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 заборговану відповідачами пенсію за період з 28 лютого 2018 року по 01 травня 2019 року у сумі 15998,80 грн. В той же час, позивач згідно тексту позовної заяви та доданих до неї документів обґрунтовував своє право на виплату заборгованості за період з травня 2018 року по лютий 2019 року. Оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що заборгованість зі сплати пенсії ОСОБА_1 виникла за період з 01 травня 2018 року по 28 лютого 2019, суд вважає, що позивачем в частині зазначення періоду з 28 лютого 2018 року по 01 травня 2019 року допущено описку.

З приводу вищевказаних доводів відповідача, суд зауважує, що подібне за змістом положення щодо необхідності визначення Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплати заборгованості з пенсій внутрішньо переміщеним особам наявне у пункті 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам з 12.05.2018, тобто упродовж майже двох років Уряд України не визначив порядку проведення виплати заборгованості пенсії внутрішньо переміщеним особам.

Внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави з проведення таких виплат. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Відсутність відповідного нормативно-правового документа, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період, не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.

Суд зазначає, на час розгляду справи, постанова Кабінету Міністрів України щодо окремого порядку виплати пенсії не прийнята. Крім того, суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Невиплата пенсії, яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.

До того ж, право позивача на отримання пенсії за минулий період чітко закріплено у частині 1 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якою встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Посилання відповідача на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, прямо суперечить наведеній нормі статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та свідчить про застосування до позивача, як до внутрішньо переміщеної особи, дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли наявний єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий час згідно діючого законодавства.

Конституційний Суд України у Рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

У преамбулі до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Таким чином, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд враховує, що Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Крім того, як визначено статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 за заявою №31443/96 у справі "Броньовський проти Польщі" зазначив, що принцип верховенства права, на якому будується Конвенція, та принцип законності, про який ідеться в статті 1 Першого протоколу, вимагає від держав не лише поважати і застосовувати, у передбачуваний і узгоджуваний спосіб, запроваджені ними закони, а ще й - що безпосередньо випливає з цього обов`язку - забезпечувати правові та практичні умови для втілення їх в життя (пункт 184).

Підсумовуючи вищевикладене, суд визнає неприйнятними доводи відповідача про неможливість виплати позивачу заборгованості за період з 01.05.2018 по 28.02.2019 до ухвалення Урядом України окремого порядку проведення таких виплат, адже наведене свідчить про невиконання державою взятих на себе позитивних зобов`язань.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача у цій справі, суд зважає на такі обставини.

ОСОБА_1 у спірний період перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві та в подальшому у Полтавському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області як одержувач пенсії за віком, що відповідач не заперечує.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №628 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" визначено реорганізувати Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлено, що 30.08.2019 до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення юридичної особи Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (код ЄДРПОУ 40383769).

Наказом ГУПФ України в Полтавській області від 31.05.2019 №324 визначено, що ГУПФ України в Полтавській області після завершення процедури реорганізації шляхом приєднання територіальних органів Пенсійного фонду України є правонаступником, зокрема, за Полтавським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області.

Отже, особою, відповідальною за виплату пенсії ОСОБА_1 , наразі є ГУПФ України в Полтавській області.

Позивачем не заявлено самостійних вимог до другого відповідача - Подільського відділення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, відтак позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Подільського відділення Головного Управління пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати викладену у листі № 5954/Г-02 від 27 листопада 2019 року Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) відмову у виплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) боргу пенсійної виплати за період з 01 травня 2018 року по 28 лютого 2019 року у сумі 15998,80 грн протиправною.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) пенсію за період з 01.05.2018 по 28.02.2019 у сумі 15998,80 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г.Ясиновський