Рішення № 90620213, 27.07.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2588/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

21 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про:

- визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.02.2020 №6017-СГ та від 30.03.2020 №9106-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою";

- зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для надання у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за результатами розгляду відповідачем його заяв про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку статті 118 Земельного кодексу України одержано відмови, мотиви яких не узгоджуються з положеннями Земельного кодексу України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/2588/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (в письмовому провадженні), витребувано докази.

10.07.2020 до суду надійшов відзив ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на позовну заяву /а.с. 46-50/, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, що передача позивачу у власність земельної ділянки за рахунок ділянки, на яку управлінням надано дозвіл на розробку проекту землеустрою іншому суб`єкту, неможлива.

У відповіді на відзив на позовну заяву, що надійшла до суду 01.07.2020, позивач наполягав на протиправності та безпідставності оскаржуваних наказів, з огляду на ненадання управлінням жодного документального доказу, який би підтверджував дійсне надання дозволу на розробку проекту землеустрою на запитувану ним земельну ділянку будь-якій іншій особі /а.с. 41-44/.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

24.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою (вхідний номер Л-5590/0/25-20 від 24.02.2020) /а.с. 57/ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для надання у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області. До заяви позивачем було додано: копію паспорту; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру; копію довідки про участь в АТО; копію посвідчення учасника бойових дій; графічний матеріал (викопіювання), на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копію довіреності, проти чого відповідач не заперечує.

27.02.2020 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ №6017-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: Головним управлінням надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншому громадянину /а.с. 58/.

У подальшому, 16.03.2020 ОСОБА_1 знову звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою (вхідний номер Л-7554/0/25-20 від 16.03.2020) /а.с. 51, 54/ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для надання у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області. До заяви позивачем було додано: копію паспорту; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру; копію довідки про участь в АТО; копію посвідчення учасника бойових дій; графічний матеріал (викопіювання), на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копію довіреності; скрін-шот з Публічної кадастрової карти; копію наказу від 27.02.2020 №6017-СГ; копію заяви Л-5590/0/25-20, проти чого відповідач не заперечує.

30.03.2020 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ №9106-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України /а.с. 55/.

Не погодившись з наказами ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 27.02.2020 №6017-СГ та від 30.03.2020 №9106-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку оскаржуваним наказам, суд дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) відповідно до Положення про нього, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15.

Отже, Держгеокадастр України та його територіальні органи наділені повноваженнями щодо передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише державної власності.

Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Як встановлено судом, 24.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою (вхідний номер Л-5590/0/25-20 від 24.02.2020) /а.с. 57/ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для надання у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області. До заяви позивачем було додано: копію паспорту; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру; копію довідки про участь в АТО; копію посвідчення учасника бойових дій; графічний матеріал (викопіювання), на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копію довіреності, проти чого відповідач не заперечує.

27.02.2020 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ №6017-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: Головним управлінням надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншому громадянину /а.с. 58/.

Однак, у спірному випадку управлінням не надано до суду належних доказів на підтвердження того, що на час прийняття вказаного вище наказу було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення бажаної позивачем земельної ділянки іншій особі, хоча такі докази витребовувалися у відповідача судом ухвалою від 26.05.2020.

Надана до суду копія наказу від 27.02.2020 №6017-СГ не містить ні прізвища, ім`я, по батькові особи, якій, за твердженням відповідача, надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, ні номера та дати прийняття наказу про надання дозволу на розробку проекту землеустрою такій особі.

Відповідачем також не доведено, що запитувана позивачем земельна ділянка включає у себе чи пересікається з будь-якою іншою земельною ділянкою, яка, за твердженням відповідача, надана іншій особі.

Управлінням не надано суду доказів, які б підтверджували право власності чи право користування на обрану позивачем земельну ділянку інших осіб.

Поряд з цим, як встановлено судом, 30.03.2020 наказом в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Полтавській області О. Костирі №9106-СГ відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на запитувану земельну ділянку з підстави невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частини сьомої статті 118 ЗК України.

Таким чином, вказаний наказ містить лише загальні посилання на норму Земельного кодексу України без конкретизації невідповідностей, які відповідач мав на увазі.

Тобто, відповідач у наказі від 30.03.2020 №9106-СГ не зазначив у чому саме полягала невідповідність бажаного позивачем місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам.

Аналіз вказаного наказу дає суду підстави вважати, що відповідачем не надано заявнику обґрунтованих пояснень та не наведено будь-яких конкретних доводів щодо того, що обрана ним земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги закону.

Резюмуючи викладене, суд доходить висновку, що вказані в оскаржуваним наказах від 27.02.2020 №6017-СГ та від 30.03.2020 №9106-СГ підстави відмови не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами у справі.

Суд зазначає, що єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч вимогам даної норми відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних у даній справі наказів.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи, враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку, що оскаржувані накази ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 27.02.2020 №6017-СГ та від 30.03.2020 №9106-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" прийняті відповідачем не на підставі та у не спосіб, що визначені Земельним кодексом України, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для надання у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3 ) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 73 згаданого Кодексу визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи повноваження суду та предмет доказування у цій справі, накази ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 27.02.2020 №6017-СГ та від 30.03.2020 №9106-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" перевірялися судом на предмет правомірності, виходячи лише із тих мотивів, які покладалися відповідачем в основу їх винесення.

Оскільки суд не вправі виходити за межі предмету доказування у цій справи та досліджувати чи є ці мотиви вичерпними та чи існують інші підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, належним способом захисту та відновлення прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяви позивача від 24.02.2020 (вхідний номер Л-5590/0/25-20 від 24.02.2020) та від 16.03.2020 (вхідний номер Л-7554/0/25-20 від 16.03.2020) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для надання у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду.

Така позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.12.2019 у справі №806/2540/17 та у постанові Великої Палати від 06.11.2019 у справі №509/1350/17.

Таким чином, позовна вимога про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для надання у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області задоволенню не підлягає.

Отже, адміністративний позов належить задовольнити частково.

За змістом позовної заяви позивач наполягає на стягненні на його користь судових витрат у розмірі 2181,60 грн, які складаються з витрат на правову (правничу) допомогу - 500,00 грн та судового збору - 1681,60 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин другої - п`ятої статті 134 вказаного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Згідно з частинами першою та дев`ятою статті 139 згаданого Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.

У спірному випадку, позивачем до суду не надано жодного документального доказу на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 500,00 грн, як то договору про надання правової допомоги, переліку послуг, що зобов`язується надати адвокат, попереднього розрахунку вартості послуг адвоката, актів виконаних робіт (наданих послуг), а також документів про оплату гонорару адвокату (квитанції, платіжного доручення тощо).

З огляду на викладене, позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 500,00 грн, у зв`язку з чим сума судових витрат на правничу допомогу розподілу між сторонами не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

А відповідно до частини першої наведеної статті, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Зважаючи на те, що передумовою для виникнення спору є прийняття відповідачем протиправних рішень про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені останньою судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1681,60 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27 лютого 2020 року №6017-СГ та від 30 березня 2020 року №9106-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 24 лютого 2020 року (вхідний номер Л-5590/0/25-20 від 24 лютого 2020 року) та від 16 березня 2020 року (вхідний номер Л-7554/0/25-20 від 16.03.2020) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для надання у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (ідентифікаційний код 39767930) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1681,60 грн (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня шістдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Гіглава