Рішення № 90620009, 27.07.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4488/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Токмілової Л.М.

за участі:

секретаря судового засідання - Сердюк І.С.,

представника позивача - Шевченко М.В.,

представник відповідача - Литвиненко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Овідіопольської районної державної адміністрації (адреса: 67801, Одеська обл., смт. Овідіополь, вул. Т.Шевченка 169, код ЄДРПОУ 04057209) про визнання розпорядження щодо звільнення протиправним, зобов`язання поновити на посаді,-

На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21 липня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Овідіопольської районної державної адміністрації, у якому позивачка просить:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 05.05.2020 року № 9/к-2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління аграрної політики та економічного розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації.

- зобов`язати Овідіопольську районну державну адміністрацію Одеської області поновити ОСОБА_1 на займаній посаді.

- стягнути з Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області середньомісячний заробіток за д/с вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Овідіопольською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління аграрної політики та економічного розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації. Пунктом другим розпорядження доручено сектору фінансово - господарського забезпечення апарату Овідіопольської райдержадміністрації провести розрахунок ОСОБА_1 виплатити вихідну допомогу та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки з поміткою після отримання Рішення суду у справі № 522/6995/19. Підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження зазначено - попередження про зміну істотних умов праці та можливе вивільнення ОСОБА_1 від 18.12.2019 року, погодження Одеської обласної державної адміністрації від 04.05.2020 року № 3621/1/01-43/3307/2-20. Позивач зазначає, що про своє звільнення позивач довідалась з листа який отримано її батьками 07.05.2020 року поштою. В отриманому батьками листі від 05.05.2020 року № 01/01-31/1006 їй було повідомлено про звільнення та викладено прохання з`явитись до Овідіопольської районної державної адміністрації для отримання трудової книжки. В зв`язку з знаходженням на лікуванні позивач не мала можливості з`явитись до відповідача. Щодо порушення своїх прав позивач зазначає, що не отримувала від відповідача попередження про зміну істотних умов праці та можливе наступне вивільнення від 18.12.2019 року, у відповідності до норм трудового законодавства, про яке зазначає відповідач як на підставу звільнення ОСОБА_1 , тобто вона не була попереджена про вивільнення за два місяці. Відповідачем не виконано вимог закону, щодо запропонування позивачу рівнозначної або взагалі будь якої іншої посади. Позивачку звільнено під час тимчасової непрацездатності. Відповідачем не враховано переважне право позивача на залишення на роботі в зв`язку з утриманням нею двох дітей. Відповідачем в розпорядженні про звільнення зазначено посилання на номер судової справи взагалі з незрозумілих мотивів та підстав.

Ухвалою суду від 28 травня 2020 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

19.06.2020р. за вх.№23588/20 від відповідача до суду надійшло заперечення на адміністративний позов, в якому зазначено, що пунктом 13 розпорядженням тимчасово виконуючим обов`язки голови Овідіопольської районної державної адміністрації «Про упорядкування структури та встановлення граничної чисельності працівників структурних підрозділів Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області» припинено шляхом ліквідації управління аграрної політики та економічного розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області зі статусом юридичної особи публічного права та пунктом 21 підпунктом першим цього розпорядження скорочено посаду начальник управління аграрної політики та економічного розвитку - 1 штатна одиниця. Керуючись нормами законодавства та у зв`язку зі скороченням чисельності та штату державних службовців Овідіопольської районної державної адміністрації, розпорядженням тимчасово виконуючого обов`язки голови Овідіопольської районної державної адміністрації від 05.05.2020 року № 9/к-2020 «Про звільнення ОСОБА_1 », ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління аграрної політики та економічного розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації, 05 травня 2020 року. Враховуючи вищевикладене, Овідіопольська районна державна адміністрація при виданні оскаржуваного розпорядження діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні 21 липня 2020 р. представник позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити позовну заяву.

В судовому засіданні 21 липня 2020 р. представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 01.06.2018 року по час звільнення працювала на посаді начальника управління аграрної політики та економічного розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації (а.с. 8).

17 вересня 2019 року Приморським районним судом м. Одеси розглянуто клопотання військової прокуратури Одеського гарнізону у кримінальному провадженні №42019161010000116 від 05.04.2019 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 . Ухвалою суду відносно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 17 вересня 2019 року Приморським районним судом м. Одеси також було задоволено клопотання про відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади строком на два місяці до 15 листопада 2019 року (а.с. 16-19).

В подальшому кримінальне провадження № 42019161010000116 від 05.04.2019 року за кваліфікацією ч. 4 ст. 190 КК України передано до Приморського районного суду м. Одеси для розгляду по суті. Судовій справі призначений номер 522/6995/19. На протязі судового розгляду по справі приймались рішення про продовження відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою (а.с.20-23).

18.12.2019р. відповідачем складено попередження про можливе наступне вивільнення ОСОБА_1 на підставі розпорядження тимчасово виконуючого обов`язки голови Овідіопольської районної державної адміністрації від 22.11.2019 року № 506/А-2019 «Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.04.2007 року № 347», від 17.12.2019 року № 30/к-2019 «Про упорядкування структури та встановлення граничної чисельності працівників структурних підрозділів Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області» у зв`язку із зміною істотних умов державної служби.

Листом №5/6 - 1635 від 30.01.2020р. Державна установа «Одеський слідчий ізолятор» направила Овідіопольській районній державній адміністрації акт про відмову в поверненні попередження з Овідіопольської районної державної адміністрації відносно ОСОБА_1

03.03.2020року Ухвалою Одеського апеляційного суду запобіжний захід відносно ОСОБА_1 був змінений. Суд Апеляційної інстанції ухвалив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт з забороною залишати житло в період часу з 21 години до 06 години. Також, серед іншого, судом був покладений на ОСОБА_1 обов`язок не відлучатись із м. Одеси без дозволу суду. Термін дії запобіжного заходу встановленого Апеляційним судом відносно позивача сплив 03.05.2020 року (а.с.24). Інших запобіжних заходів на час подання позову судом не встановлювалось.

Під час дії міри запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту Позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні: з 06.03.2020р. по 13.03.2020р., а також на лікарняному в зв`язку з хворобою дитини, з 06.04.2020р. по 17.04.2020р., на час звільнення позивач перебувала на лікарняному з 21.04.2020р. по 09.05.2020 р. включно (а.с. 25-28).

Розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації № 9/К-2020 від 05.05.2020р. ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління аграрної політики та економічного розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації, 05.05.2020 року. Пунктом другим доручено сектору фінансово - господарського забезпечення апарату Овідіопольської райдержадміністрації провести розрахунок ОСОБА_1 виплатити вихідну допомогу та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки з поміткою після отримання Рішення суду у справі № 522/6995/19. Підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження зазначено - попередження про зміну істотних умов праці та можливе вивільнення ОСОБА_1 від 18.12.2019 року, погодження Одеської обласної державної адміністрації від 04.05.2020 року № 3621/1/01-43/3307/2-20.

Положеннями ст. 43 Конституції України визначено, що кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно - технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Законом України «Про державну службу» врегульовані відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначається правовий статус державного службовця.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. №889-VIII (далі Закон № 889-VIII) визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону № 889-VIII зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов`язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

За правилами ч. 4 ст. 43 Закону № 889-VIII про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 30 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 30 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.

Якщо протягом 30 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

Одночасно з цим, підстави для припинення державної служби визначено ст. 83 Закону № 889-VIII, якими серед іншого є припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (ст. 87 цього Закону); у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (ст. 43 цього Закону).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст.2 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Станом на час прийняття оскаржуваного наказу Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX абз. 2 ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Натомість, внесено відповідні зміни, зокрема, до ст.ст. 22 та 87 Закону України "Про державну службу", якими врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Так, п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII в частині підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення доповнено фразою: статті 87, 87-1 цього Закону», окрім існуючої: «статті 87 цього Закону».

При цьому, статтею 87 Закону № 889-VIII передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Внесені Законом від 19.09.2019р. № 117-IX зміни та доповнення до Законів № 3166-VI та № 889-VIII (зокрема ст. ст. 83 та 87-1) значно розширили повноваження суб`єктів призначення в частині звільнення державних службовців (підстав такого звільнення). Натомість, на думку суду, поставивши під загрозу гарантовані конституційні права на працю відповідної категорії осіб, які були призначені за процедурами та у порядку, що діяли до набрання чинності відповідними змінами у законодавстві.

Такі висновки суду обумовлюються обставинами, що є предметом розгляду у цій справі відносно звільнення позивача, який призначався на відповідну посаду у порядку, визначеному положеннями Закону № 889-VIII до набрання чинності вищенаведеними змінами та доповненнями, внесеними Законом від 19.09.2019р. № 117-IX, що надавало йому певні соціальні гарантії, впевненість у майбутньому тощо, проте позивач був звільнений саме на підставі доповненої Законом від 19.09.2019 р. № 117-IX редакції Закону № 889-VIII, яка набрала чинності 25.09.2019р. та визначила додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення, погіршивши становище позивача, яке існувало до прийняття нової норми закону.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 22 Конституції України закріплено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Положеннями ст. 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), серед іншого, передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Разом з цим, за правилами ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення із зазначених вище підстав допускається лише, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Таким чином, з системного аналізу та взаємозв`язку ч.ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 87 Закону № 889-VIII, ст.ст. 5-1, 40, 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, у тому числі інші рівноцінні посади державної служби. Тобто вжити заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

За приписами ст. 22 Закону № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Разом з цим, п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону № 889-VIII визначено, що рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Відповідно до ч.1 ст. 51 Закону № 889-VIII визначено, що з метою встановлення розмірів посадових окладів державні органи поділяються за такими рівнями:

1) Апарат Верховної Ради України, Секретаріат Кабінету Міністрів України, постійно діючий допоміжний орган, утворений Президентом України, апарати (секретаріати) Ради національної безпеки і оборони України, Рахункової палати, Конституційного Суду України, Верховного Суду, Офісу Генерального прокурора;

2) міністерства, центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом, який встановлений законом, апарати (секретаріати) вищих спеціалізованих судів, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) інші державні органи, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;

4) державні органи, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва та Севастополя;

5) державні органи, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення.

При цьому, звільнення особи відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, та неможливість запропонувати інші, рівнозначні посади, має обумовлюватися вимогами, які ставляться до осіб, які можуть займати такі посади.

Таким чином, відповідач зобов`язаний був запропонувати позивачу усі вакантні посади, у тому числі вакантні посади, які були рівнозначними посаді займаної позивачем та відповідали освіті, кваліфікації та досвіду позивача. Проте, вказаного обов`язку відповідач перед позивачем не виконав, оскільки ним не запропоновано позивачці посаду, у створеному (перейменованому) підрозділі, аналогічну займаній позивачем.

Окремо суд зазначає, що стаття 42 Кодексу визначає, що роботодавцем має бути враховано переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до вимог ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», судам необхідно мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Отже, при звільненні позивача із займаної посади, відповідачем всупереч діючого законодавства не врахованого й того факту, позивач має двох неповнолітніх дітей - утриманців позивача (а.с. 29-30).

Як встановлено в судовому засіданні, відповідачем, всупереч чинного законодавства про працю, не запропоновано позивачу жодної вакантної посади.

Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Крім іншого, під час розгляду справи встановлено, що відповідачем не здійснено нарахування та виплати допомоги, яка надається працівнику при звільненні (скороченні) з відповідними розрахунками відпрацьованого часу, наявних днів відпустки, та ін.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено трудові гарантії позивача при звільненні позивача за п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», ст. 83 Кодексу законів про працю України, у зв`язку із чим повинні бути відновлені шляхом зобов`язання відповідача, поновити ОСОБА_1 на посаді в Овідіопольській районній державній адміністрації Одеської області з 05.05.2020р., яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку вона обіймала станом на 05.05.2020р.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання стягнути з Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області середньомісячний заробіток за д/с вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з ч.2ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету згідно з нормами ст. 13 Закону України «Про оплату праці», здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Разом з цим, згідно з нормами ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі Порядок № 100).

Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку №100 збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься вимушений прогул, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.09.2019р. по справі № 813/1247/17.

Оскільки відповідачем не виконано вимогу суду щодо надання суду довідки про середню заробітну плату за період з березня 2020р по квітень 2020р. за займаною посадою позивача чи за аналогічною посадою, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області середньомісячний заробіток за д/с вимушеного прогулу шляхом зобов`язання Овідіопольської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2020 року, по день ухвалення судом рішення по справі з урахуванням виплаченої вихідної допомоги у відповідності до вимог ч. 2 ст.235 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до п. 3 ч. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Такою подією суд визначає дату звільнення позивача з посади 13.11.2019р.

Таким чином, враховуючи наведене, на користь позивача має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.05.2020 року по 21.07.2020 року

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові по справі №826/6583/14 від 15.02.2019 року, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Тому, стягненню підлягає сума заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання податків та інших платежів.

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні № 2-рп/2008 від 29 січня 2008 року, зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Цей обов`язок зокрема проявляє себе в дії ст. 43 Конституції України, яка гарантує право працівника на працю, а також в дії ст. 41 Конституції України, яка гарантує кожному його право власності, стверджуючи його нерушимість. При цьому право на працю, безпосередньо включає право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне існування людини та її сім`ї. Звідси, особливого значення набуває право на своєчасне одержання винагороди за працю та її правовий захист.

Слід зазначити, що несвоєчасна або неповна виплата відповідних належних людині виплат, зокрема заробітної плати, порушує конституційний принцип, який гарантує забезпечення державою життєвого рівня достатнього для задоволення необхідних життєвих потреб і порушує право власності громадян на такі виплати, згідно позиції Європейського Суду з прав людини це є прямим порушенням статті першої Протоколу №1 Європейської конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", де зазначено: "Всяка фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права."

Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України").

Пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в Овідіопольській районній державній адміністрації з 05.05.2020р., яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом на 05.05.2020р. та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відсутність понесених позивачем витрат по сплаті судового збору та інших витрат, судом не здійснюється розподіл судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Овідіопольської районної державної адміністрації (адреса: 67801, Одеська обл., смт. Овідіополь, вул. Т.Шевченка 169, код ЄДРПОУ 04057209) про визнання розпорядження щодо звільнення протиправним, зобов`язання поновити на посаді - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області (адреса: 67801, Одеська обл., смт. Овідіополь, вул. Т.Шевченка 169, код ЄДРПОУ 04057209) від 05.05.2020 року № 9/к-2020 про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з посади начальника управління аграрної політики та економічного розвитку Овідіопольської районної державної адміністрації.

Зобов`язати Овідіопольську районну державну адміністрацію Одеської області (адреса: 67801, Одеська обл., смт. Овідіополь, вул. Т.Шевченка 169, код ЄДРПОУ 04057209) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на посаді в Овідіопольській районній державній адміністрації Одеської області з 05.05.2020р., яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку вона обіймала станом на 05.05.2020р.

Зобов`язати Овідіопольську районну державну адміністрацію Одеської області (адреса: 67801, Одеська обл., смт. Овідіополь, вул. Т.Шевченка 169, код ЄДРПОУ 04057209) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2020 року, по день ухвалення судом рішення по справі з урахуванням виплаченої вихідної допомоги у відповідності до вимог ч. 2 ст.235 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в Овідіопольській районній державній адміністрації з 05.05.2020р., яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку вона займала станом на 05.05.2020р. та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано судом 27 липня 2020 р.

Суддя Токмілова Л.М.

.