Рішення № 90619646, 27.07.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/1777/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Знам`янський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач (через представника) звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-97867-53 від 06.11.2019 р. про стягнення недоїмки у розмірі 21327,90 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки з 2004 р. позивач підприємницькою діяльністю не займається, з 06.10.2015 р. по теперішній час працює на посаді молодшої медичної сестри КНП "Знам`янська міська лікарня імені А.В. Лисенка" Знам`янської міської ради Кіровоградської області. У період з 09.08.2018 р. по 10.12.2019 р. на вказаному підприємстві не працювала. Відповідно до наказу від 09.12.2019 №01/171-ос її було знову прийнято в той самий заклад на посаду молодшої медичної сестри. При цьому, сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою-підприємцем буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ. Також, представник у позові посилається на недійсність свідоцтва про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця.

Представник відповідача у поданому до суду відзиві позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. Також, заперечував щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу адвоката (а.с.66-68).

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що згідно з даними податкового обліку позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець. Дата державної реєстрації позивача як ФОП - 14.03.2003 року. Дата взяття її на облік - 18.03.2003 року, відомості стосовно припинення підприємницької діяльності - відсутні.

Зі змісту інтегрованої картки платника податку - позивача встановлено, що за платежем 71040000 "Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування, осіб та які проводять незалежну професійну діяльність"за нею обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску, яка виникла за період 2018-2019 та, станом на 31.10.2019, становить 26539,26 грн. (а.с.77-86).

На підставі вказаної вище обставини, відповідачем 06.11.2019 р. винесено вимогу № Ф-97867-53 про сплату позивачем боргу (недоїмки) в загальній сумі 26539,26 грн. (а.с.77).

Не погоджуючись з прийнятим контролюючим органом рішенням, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Згідно п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до п.п.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За правилами п.3 і 10 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до вимог абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно п.4 ч.1 ст.4 Закону № 464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством було встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, особа, яка провадить підприємницьку діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення Закону 2464-VI щодо необхідності сплати ЄСВ фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату(безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), що враховується судом, відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України.

З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки та індивідуальних відомостей про застраховану особу - ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) (форми ОК-7) судом встановлено, що за період, зокрема з 01.01.2016 р. по 09.08.2018 р., з 10.12.2019 р. по 31.12.2019 р. позивач перебувала у трудових відносинах з КНП "Знам`янська міська лікарня ім. А.В. Лисенка" Знам`янської міської ради (код ЄДРПОУ - 01111227), яке сплачувало відповідні страхові внески (а.с.21-22, 25-26).

Стосовно періоду з вересня 2018 по листопад 2019 відсутні будь-які записи про працевлаштування позивача, інших доказів про працевлаштування суду не надано та ним не встановлено, отже у вказаний період позивач не перебував в трудових відносинах з роботодавцями.

Водночас, у даному випадку неможливо стверджувати, що у період, зокрема 2017-2019 рр. позивач взагалі була суб`єктом справляння єдиного внеску як фізична особа-підприємець.

Так, в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 24.07.2020 р. відомості стосовно реєстрації позивача як фізичної особи за критерієм пошуку - "РНОКПП НОМЕР_1 " та " ОСОБА_1 " відсутні.

Як зазначено представником позивача, у 2004 році позивач подала заяву про припинення діяльності як фізична особа-підприємець, а тому вважала, що державна реєстрація припинення такої підприємницької діяльності відбулася за її рішенням.

Слід зазначити, що у 2004 р. порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням був визначений ст.47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 року №755-IV (далі - Закон №755-IV).

Відповідно до ч.ч.7, 8, 9 ст.47 Закону № 755-IV, державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, без розгляду зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цих документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення щодо припинення нею підприємницької діяльності та передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про внесення такого запису.

З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису щодо рішення про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем забороняється проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, щодо якої прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності.

Для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням; свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця; довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття фізичної особи - підприємця з обліку як платника податків; довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку; довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку.

Відповідно до ч. 15 ст. 47 Закону № 755-IV за відсутності підстав для залишення документів, які передбачені частиною тринадцятою цієї статті, без розгляду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

За правилами ч. 17 ст. 47 Закону № 755-IV, державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем повинен видати або надіслати заявнику копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця із спеціальною відміткою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 цього Закону, державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня від дати державної реєстрації припинення фізичної особи - підприємця у порядку, визначеному статтями 47-50 цього Закону, зобов`язаний надіслати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем та відомості реєстраційної картки про проведення державної реєстрації припинення фізичної особи - підприємця.

Таким чином, порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем не передбачав вчинення будь-яких активних дій з боку фізичної особи, яка прийняла рішення про припинення нею підприємницької діяльності, щодо повідомлення відповідних державних як про таке рішення, так і про фактичне припинення підприємницької діяльності після внесення до Єдиного державного реєстру відповідного запису.

Крім того, згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що саме органами доходів і зборів, до яких входить відповідач, ведеться облік платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців.

Тобто, саме відповідач повинен володіти інформацією щодо дати реєстрації позивача у якості фізичної особи-підприємця, дати припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, дати взяття її на облік, як платника єдиного внеску. Після припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця саме органи доходів і зборів повинні провести перевірку та остаточні розрахунку та зняти з обліку особу, підприємницьку діяльність якої припинено.

Доказів отримання позивачем доходів від провадження підприємницької (господарської) діяльності відповідачем до суду не надано.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Враховуючи ненадання суду доказів того, що у визначений контролюючим органом період позивач була суб`єктом підприємницької діяльності і, як наслідок, суб`єктом плати єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", суд дійшов до висновку про безпідставність формування відповідачем вимоги №Ф-92092-50 від 06.11.2018,

Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувану вимогу не можна вважати правомірною, а тому позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання позовної заяви позивач сплатила судовий збір в розмірі 840,80 грн., а тому такий підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача (а.с.10).

Крім того, представник позивача також просив стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн..

Вирішуючи питання про відшкодування цих витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15), аналізуючи положення ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Представник відповідача у відзиві заперечував щодо стягнення витрат на правничу допомогу (а.с.66-68).

При цьому, на підтвердження надання правничої допомоги представником позивача надано до суду договір про надання правничої (правової) допомоги №92 від 22.05.2020 разом з додатком (а.с.11-12); акт приймання-передачі правничої (правової) допомоги від 25.05.2020 (а.с.13) та квитанцію від 25.05.2020 про отримання від ОСОБА_1 гонорару в сумі 5000 грн. (складену адвокатом в довільній формі) (а.с.14).

Як вбачається з акту приймання-передачі правничої (правової) допомоги від 25.05.2020 р., адвокатом було надано таку правничу допомогу: 1) ознайомлення з документами та дослідження законодавства, яке регламентує порядок оскарження в судовому порядку притягнення вимоги про сплату боргу (недоїмки) (2 год.) - 1000 грн.; 2) підготовка позовної заяви, оформлення додатків та розрахунків (4 год.) - 4000 грн., всього - 5000 грн. (а.с.13).

Суд вважає, що послуги адвоката як ознайомлення із документами та дослідження законодавства, яке регламентує порядок оскарження в судовому порядку вимоги про сплату боргу (недоїмки) охоплюються і послугою щодо підготовки позовної заяви.

Слід також зазначити, що розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а представник позивача не брав участі в судових засіданнях, підготовка позовної заяви у справі не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, адже, усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви були у позивача в наявності (в тому числі, додані до позовної заяви довідки про працевлаштування позивача датовані 20.03.2020 та 15.05.2020, тобто були складені до підписання договору про надання правничої (правової) допомоги).

Відповідь на відзив представник до суду не подавав.

Отже, з огляду на складність та обсяг виконаної адвокатом роботи щодо підготовки позовної заяви, розумний та справедливий розмір винагороди за надані послуги для цілей включення їх до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, не може перевищувати 1000 грн..

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 року №Ф-97867-53 на суму 21327,90 грн..

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 43142606) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок та витрати на правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) гривень.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Згідно до п.п.15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько