Рішення № 90619601, 28.07.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2020 року № 355/1709/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації, Управління обслуговування громадян Баришівського Відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Баришівського районного суду Київської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до, Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації (відповідач 1), Управління обслуговування громадян Баришівського Відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач 2), у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації щодо відмови у перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2019 рік в розмірі передбаченому ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації Київської області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 - 2019 рік у розмірі передбаченому ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме в п`ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати на момент виплати щорічної допомоги;

- визнати протиправними дії управління обслуговування громадян Баришівського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області по відмові в проведенні перерахунку ОСОБА_1 державної та додаткової пенсії, як інваліду 2 групи з числа ліквідаторів, потерпілих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, починаючи з 01.01.2012 року по 18.11.2019 року;

- зобов`язати управління обслуговування громадян Баришівського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату мені, як особі, яка стала інвалідом другої групи першої категорії внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, державної основної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, за період, починаючи з 01.01.2012 року по 18.11.2019 року включно, з урахуванням проведених виплат.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем 1 в супереч ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не нараховано та не виплачено допомогу на оздоровлення за 2007-2019 рік. Зазначає, що він є особою яка постраждала в наслідок Чорнобильської катастрофи, та відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильскої катастрофи» має право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії та додаткової пенсії за період з 01.01.2012 року по 18.11.2019.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач 1 просив залишити позов без розгляду, оскільки позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду.

Відповідач 2 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову, оскільки пенсію позивачу у спірний період нараховано та виплачено у відповідності до законодавства України.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 22.11.2019 адміністративну справу №355/1709/19 направлено за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду 13.01.2020 адміністративну справу №355/1709/19 прийнято до провадження та відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) учасників справи.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 виданим Баришівським РВ ГУ МВС України у Київській області 23.05.1996 (а.с.12).

Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 виданого 02.08.2012 позивач є інвалідом 2 групи (а.с.14).

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Київській області та отримує пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, як учасник ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС (категорія 1), що підтверджується матеріалами пенсійної справи №136548 ОСОБА_1

Постановою Баришівського районного суду Київської області від 26.11.2007 у справі №2а-1297/2007 зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Баришівської РДА Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік у розмірі передбаченому Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме в розмірі кратному до мінімальної заробітної плати на виплати щорічної допомоги (а.с.15-16).

Згідно листа №04-14/1908 від 27.08.2019 за період з лютого 2007 по квітень 2011 позивачу Управлінням соціального захисту населення Баришівською РДА виплачено щорічну допомогу на оздоровлення у сумі 500 грн. (100 грн. щорічно) , з лютого 2013 по лютий 2019 - 916 грн. (120 грн. щорічно) відповідно до рішення Баришівського районного суду Київської області від 2007 року (а.с.21).

06.08.2019 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року (а.с.17-18).

Листом№1481/І-01 від 25.10.2019 Головне управління ПФУ у Київській області повідомило позивача про відсутність підстав для перерахунку та виплати їй пенсії (а.с.19-20).

Не погоджуючись з таким рішенням пенсійного органу та невиплатою щорічної допомоги, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

IV. Норми права, які застосував суд

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Спірні, у межах даної справи, правовідносини врегульовані: Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту шостого частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, визначення соціального захисту потерпілого населення визначено "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).

Згідно статті 49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до статті 50 Закону №796-XII (в чинній на час призначення позивачу пенсії редакції), особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, зокрема, інвалідам II групи у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Частиною четвертою статті 54 Закону №796-XII (в чинній на час призначення позивачу пенсії редакції), визначено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011 №3491-VI (далі по тексту - Закон №3491-VI), яким розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4 наступного змісту - установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік».

Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) положення пункту 4 розділу VІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік».

Законами України про Державний бюджет України на 2012 рік та на 2013 рік передбачено аналогічні пункту 4 розділу VІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» положення щодо застосування окремих норм, зокрема, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідні роки.

На виконання вимог Закону №796-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, далі по тексту - Порядок №1210).

Відповідно до пункту 13 Порядку №1210, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується у таких розмірах до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: особам, що належать до категорії 1 інвалідам II групи з 1 січня 2012 року - 20 відсотків; з 1 липня 2012 року - 24 відсотка.

Згідно пункту 15 Порядку №1210, підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», здійснюється в таких розмірах: тим, що проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, - 13,2 гривні; тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні; тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.

01.01.2014 набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 №719-VII, прикінцевими положеннями якого не встановлювалось будь-яких обмежень щодо застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статтями Закону №796-ХІІ.

Відповідно до статті 2 Закону №1622-VII цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон №1622-VII набрав чинності 03.08.2014, тобто визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України з 03.08.2014.

Законом України від 31.07.2014 №1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», розділ «Прикінцеві положення» Закону України від 16.01.2014 №719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено пунктом 6-7, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік. Закон №1622-VII набрав чинності 03.08.2014.

У період з 01 січня по 02 серпня 2014 року правове регулювання відносин щодо виплати підвищення до пенсії та додаткової пенсії особам, які мають статус осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, іншими законами, крім Закону №796-XII, не встановлювалось.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовано в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. № 796-XII (далі - Закон № 796-XII ).

Відповідно до вимог ст. 48 Закону №796-XII (у редакції від 09.07.2007), передбачалося, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам другої групи в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат.

Законом України від 28.12.2007 №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни, зокрема, до ст. 48 Закону №796-XII, та викладено цю норму у редакції, згідно з якою, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 р. №76-VIII внесено зміни, зокрема, до ст. 48 Закону №796-XII, та вказану статтю викладено у редакції, згідно з якою щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році. Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", в зазначеній частині цей Закон набирає чинності із 1 січня 2015 р.

VI. Оцінка суду

Згідно статті 49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до статті 50 Закону №796-XII (в чинній на час призначення позивачу пенсії редакції), особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, зокрема, інвалідам ІІ групи у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Частиною четвертою статті 54 Закону №796-XII, визначено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), особою з інвалідністю ІІ групи.

Разом з цим, 14.06.2011 Верховна Рада України прийняла Закон України №3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (далі - Закон №3491-VI), яким розділ VІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4 такого змісту: "Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік".

Положення пункту 4 розділу VІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011.

Відтак, Законом №3491-VI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону №796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На виконання пункту 7 Закону №3491-VI, 06.07.2011 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" №745, яка набрала чинності з 23.07.2011, пунктами 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою.

Наведене правове дає підстави дійти висновку, що оскільки 23.07.2011 набрала чинності постанова №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", якою встановлено розмір основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, положення статей 50, 54 Закону №796-XII підлягають застосуванню лише до 23.07.2011, а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону №3491-VI та постанови №745.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року №1210 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" від 22.12.2011 №4282-VI (набрав чинності 01.01.2012) було установлено, що у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Згідно з абзацом 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема, питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Такий же правовий підхід був закріплений у 2013 році з прийняттям Закону України від 06.12.2012 №5515-VI "Про Державний бюджет України на 2013 рік" (далі - Закон №5515-VI), пунктом 4 Перехідних положень якого встановлено, що у 2013 році норми і положення статей 20 - 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2013 рік.

Наведена норма Закону №5515-VI також неконституційною не визнавалась та її дія у 2013 році не зупинялась.

З правового аналізу вказаних Законів та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та роз`яснень Конституційного Суду України випливає, що в період з 23 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року визначення порядку та розмірів виплат вказаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.

Водночас, 01.01.2014 набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014 №719-VII, прикінцевими положеннями якого жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статтями 50, 54 Закону №796-ХІІ, передбачено не було. Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Лише Законом України від 31.07.2014 №1622-VII "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набрав чинності 03.08.2014, розділ "Прикінцеві положення" Закону України від 16.01.2014 №719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.

Таким чином, лише з 03.08.2014 Законом №719-VII Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону №796-ХІІ, розміри основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Отже, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 правове регулювання правовідносин щодо виплати основної державної пенсії по інвалідності, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру іншими законами, крім Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", не здійснювалося.

При цьому, суд враховує принцип пріоритетності Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210.

Таким чином, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач 2 повинен був нараховувати та виплачувати пенсію позивачу в розмірі, визначеному статтями 50, 54 Закону №796-ХІІ, а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №619/2262/17 (пункти 46-52).

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, вимоги позивача щодо зобов`язання управління обслуговування громадян Баришівського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , державної основної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, за період, починаючи з 01.01.2012 року по 18.11.2019 року підлягають частковому задоволенню, а саме: за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з урахуванням вже виплачених сум.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації щодо відмови у перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2019 рік та зобов`язання відповідача 1 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 - 2019 рік у розмірі передбаченому ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме в п`ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати на момент виплати щорічної допомоги суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 48 Закону № 796-XII (у редакції від 9 липня 2007 р.) передбачалося, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам другої групи в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 р. № 107-VI внесено зміни, зокрема, до ст. 48 Закону № 796-XII, та викладено цю норму у редакції, згідно із якою, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008 таке звуження права осіб на одержання щорічної допомоги на оздоровлення і положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 р. № 107-VI про внесення таких змін до редакції ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визнано неконституційними та зазначено, що Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" діє в попередній редакції, тобто від 9 липня 2007 р., відповідно до якої розмір щорічної допомоги на оздоровлення складав п`ять мінімальних заробітних плат.

У подальшому Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 р. № 76-VIII внесено зміни, зокрема, до ст. 48 Закону № 796-XII, та вказану статтю викладено у редакції, згідно з якою щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році. Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно із Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", в зазначеній частині цей Закон набирає чинності із 1 січня 2015 р.

Отже, починаючи з 1 січня 2015 р. вимоги ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не містить положень щодо виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії у розмірі п`яти мінімальних заробітних плат. Зазначені зміни не визнані неконституційними та є чинними.

На виконання приписів ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Кабінетом Міністрів України визначено порядок та розміри соціальних виплат (допомоги), передбачених цією статтею.

Так, розмір щорічної допомоги на оздоровлення передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до якої розмір щорічної разової грошової допомоги для учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який є інвалідом I і II групи, становить 120 грн.

Як встановлено судом, позивач є особою, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та інвалідом II групи, отже на підставі приписів ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" йому підлягала виплаті щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 120 грн.

Разом з тим, в ході розгляду справи, судом встановлено, що за період з лютого 2007 по квітень 2011 позивачу Управлінням соціального захисту населення Баришівською РДА виплачено щорічну допомогу на оздоровлення у сумі 500 грн. (100 грн. щорічно), з лютого 2013 по лютий 2019 - 916 грн. (120 грн. щорічно) відповідно до рішення Баришівського районного суду Київської області від 2007 року.

Таким чином, відповідачем було правомірно виплачено позивачу за спірний період щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 100 грн. та 120 грн. щорічно у відповідні періоди.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 р. № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

При вирішенні справи судом враховано, що Конституційний Суд України у Рішенні від 17 липня 2018 р. № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) п.п.2-7, 12 та 14 п. 4 розд. I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 р. № 76-VIII, надав висновок щодо неконституційності окремих статей вказаного Закону, проте не зробив жодних висновків щодо невідповідності Конституції України чинної редакції ст.48 Закону № 796-XII. Отже, ця норма є чинною і неконституційною не визнавалася.

Крім того, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні «Великода проти України» від 3 червня 2014 р., законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Відтак, нарахування та виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення Управлінням соціального захисту населення Баришівською РДА Київської області здійснено у розмірі згідно вимог чинного законодавства у спірний період.

При цьому, за висновком суду твердження позивача про невиконання відповідачем 1 постанови Баришівського районного суду Київської області від 26.11.2007 у справі №2а-1297/2007 є необґрунтованими з огляду на наступне.

Із листа Баришівської РДА Київської області №04-14/1908 від 27.08.2019 вбачається, що на виконання рішення Баришівського районного суду Київської області від 2007 року, за період з лютого 2007 по квітень 2011 позивачу Управлінням соціального захисту населення Баришівською РДА виплачено щорічну допомогу на оздоровлення у сумі 500 грн. (100 грн. щорічно), з лютого 2013 по лютий 2019 - 916 грн. (120 грн. щорічно) (а.с.21).

При цьому, суд також враховує, що ст. 14 КАС України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами статті 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відтак, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 р. Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У свою чергу, відповідно до вимог ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Вищезазначені норми процесуального закону мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до вимог статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Таким чином, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 р. у справі № 686/23317/13-а, від 6 лютого 2019 р. у справі № 816/2016/17.

З аналізу предмета спору у цій справі суд дійшов висновку, що він фактично спрямований на виконання іншого судового рішення - постанови Баришівського районного суду Київської області від 26.11.2007 у справі №2а-1297/2007.

Суд зауважує, що саме невиконання постанови Баришівського районного суду Київської області від 26.11.2007 у справі №2а-1297/2007 зазначено позивачем в якості підстави пред`явлення позову в цій частині, у зв`язку з чим такі твердження не можуть бути не взяті судом до уваги чи на власний розсуд розтлумачені як такі, що не пов`язані з виконанням цього судового рішення.

За вказаних обставин, позивачем у цій справі обрано спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій відповідача, вчиненого або не вчиненого на виконання рішення суду. Проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Відтак, спір у справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.

За вказаних обставин, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися її права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання рішення суду (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов.

У зв`язку з цим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 р. у справі №522/10140/17.

Враховуючи наведене правове регулювання, встановлені обставини та те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав, який не матиме наслідком їх поновлення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації щодо відмови у перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2019 рік в розмірі передбаченому ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації Київської області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 - 2019 рік у розмірі передбаченому ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є безпідставними та необгрунованими.

VII. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково.

ІX. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання про відшкодування судового збору не підлягає вирішенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління обслуговування громадян Баришівського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області по відмові в проведенні перерахунку ОСОБА_1 державної та додаткової пенсії, як інваліду 2 групи з числа ліквідаторів, потерпілих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.

Зобов`язати управління обслуговування громадян Баришівського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , як особі яка стала інвалідом другої групи першої категорії внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, державної основної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з урахуванням вже виплачених сум.

У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення: 28 липня 2020р.