Рішення № 90618608, 24.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2020 року Справа № 160/11666/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

21.11.2019 р. ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № Ф 5164-56/482 від 20.08.2019 р. якою визначено сплатити борг (недоїмку) в сумі - 15337,08 грн. з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність адвоката.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 1998 року являється адвокатом та перебуває на обліку в ГУ ДФС у Дніпропетровській області як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат). В січні 2017 р. позивач припинив незалежну професійну діяльність. Натомість, протягом періоду за який нараховано єдиний внесок він являвся викладачем в Криворізькому економічному інституті ДВНЗ «Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана» і роботодавець при нарахуванні йому заробітної плати сплачував за нього єдиний внесок. Вважає оскаржувану вимогу про сплату заборгованості з єдиного внеску № Ф 5164-56/482 від 20.08.2019 р. протиправною, оскільки ним не здійснювалась адвокатська діяльність, та як наслідок, ним не було отримано доходу від такої діяльності протягом 2019 року, тому сформована вимога є протиправною та підлягає скасуванню. Також зазначає, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року по справі 160/8195/19 визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №Ф-5164-56/482 від 11 травня 2019 року, якою визначено ОСОБА_1 сплатити борг (недоїмку) у розмірі 12582,90 грн. за той самий період (2018 рік), що також свідчить про незаконність оскаржуваного рішення.

Ухвалою суду від 26.11.2019 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу було надано право подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

18.12.2019 р. через канцелярію суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому ГУ ДФС у Дніпропетровській області заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та вважає їх безпідставними. Так, згідно з приписами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VІ, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність (незалежну професійну діяльність), навіть у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року зобов`язані визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої законом. Позивачем протягом 2018 року - I-II кварталу 2019 років сплата єдиного соціального внеску самостійно не нараховувалась і не здійснювалась, у зв`язку з чим, в інтегрованій картці платника податків станом на 31.07.2019 року обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску на суму 15337,08 грн. Відповідачем за наявності недоїмки з єдиного внеску була винесена податкова вимога від 20.08.2019 року №Ф-5164-56/482 на суму 15337,08 грн., яка була направлена на адресу позивача. За таких обставин, спірна вимога була винесена відповідачем правомірно і підстави для її скасування, відсутні.

Згідно з ч. 2 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач є адвокатом з 05.02.1998 р. на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, виданого Кіровоградської обласної КДКА № 175.

З наданого відповідачем Витягу з облікових даних платника податків судом встановлено, що станом на момент розгляду справи позивач перебуває на податковому обліку в ГУ ДФС у Дніпропетровській області як платник податків і зборів за основним місцем обліку, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. Також, позивач зареєстрований платником єдиного соціального внеску, між тим, відомості про подання ним заяви про взяття на облік як платника ЄСВ, відсутні.

20.08.2019 р. ГУ ДФС у Дніпропетровській області на підставі відомостей, що містяться в інтегрованій картці платника податків було сформовано податкову вимогу №Ф5164-56/482, якою позивачу станом на 31.07.2019 р., як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність (адвокат) нараховано борг (недоїмку) в сумі 15337,08 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Як вбачається з наданої відповідачем інтегрованої картки платника податків, недоїмка зі сплати єдиного внеску у сумі 15337,08 грн. нарахована за період: 2018 рік - I - II квартали 2019 року.

Позивачем у позові зазначено про те, що з 2017 року він припинив здійснювати незалежну професійну діяльність як адвокат. Між тим, суд зазначає, що жодного доказу на підтвердження цих обставин ним до суду не надано.

Також, доказів того, що в 2018 - I- II кварталах 2019 позивач працював викладачем в Криворізькому економічному інституті ДВНЗ «Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана» та за нього роботодавцем сплачувався єдиний внесок, сторонами не надано.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 41.1 статті 41 ПК України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI визначено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 13 цього Закону передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Системний аналіз наведених норм доводить, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема адвокати. Разом з тим, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої роботи.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 05.11.2018 року у справі №820/1538/17.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є також особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Системний аналіз норм підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та статей 4, 7 Закону № 2464-VI дає підстави для висновку суду про те, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Як встановлено під час судового розгляду справи, позивач в спірний період працював викладачем в Криворізькому економічному інституті ДВНЗ «Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана». Доказів того, що позивач отримував в цей же період дохід від здійснення незалежної діяльності, відповідачем до суду не надано.

Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 р. по справі №160/2694/19 визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №Ф-5164-56/482 від 19.11.2018 р., якою визначено ОСОБА_1 сплатити борг (недоїмку) в сумі 7371 грн. 54 коп. з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2018 рік, як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність адвоката.

Також судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2019 року по справі № 160/8195/19, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №Ф5164-56/482 від 11 травня 2019 р. якою визначено ОСОБА_1 сплатити борг (недоїмку) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність адвоката на суму у розмірі 12582,90 грн. З мотивувальної частини рішення вбачається, недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 12582,90 грн. виникла за період 2018 - I квартал 2019 року.

Вказані рішення суду набрали законної сили та у відповідності до положень ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені в них, не потребують доказування.

Будь - яких пояснень з приводу того, у зв`язку із чим в інтегрованій катці позивача не було своєчасно відображено результати розгляду справ №160/2694/19 та №160/8195/19та зменшення розміру недоїмки з єдиного соціального внеску на суму боргу (недоїмки) у розмірі 12582,90 грн., відповідачем не надано.

Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Оскільки Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності, а із системного аналізу його норм слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаного Закону позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесені оскаржувані вимоги, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Враховуючи наведене, суд вважає, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф 5164-56/482 від 20 серпня 2019 р. суму 15337,08 грн. не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача.

Враховуючи викладене а також те, що позивачу оскаржуваною вимогою нараховано ЄСВ за 2018 рік - I квартал 2019 року повторно, а також той факт, що відповідачем не надано до суду доказів отримання доходу позивачем від здійснення незалежної професійної діяльності за спірний період - II кварталу 2019 року, суд приходить до висновку, що оскаржувана вимога №Ф5164-56/482 від 11.05.2019 р. про стягнення боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску є протиправною та підлягає скасуванню, а заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що не може прийняти до уваги твердження позивача з приводу того, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування протягом спірного періоду (2 квартал 2019 року) нараховувався та сплачувався за нього работодавцем - Криворізьким економічним інститутом ДВНЗ «Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана», оскільки жодного доказу на підтвердження вказаних обставин ним до суду не подано.

Також, суд критично ставиться до доводів відповідача з приводу того, що визначальним для встановлення фактів несплати (несвоєчасної сплати) позивачем ЄСВ є відомості, відображені в інформаційній системі органу доходів і зборів, а саме, в обліковій картці платника ЄВС, в якій станом на 31.07.2019 року і була наявною інформація про існування недоїмки. Так, рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 р. по справі №160/2694/19 та від 17.10.2019 року по справі №160/8195/19, вимоги про сплату недоїмки, яка виникла станом на 21.01.2019 року та станом на 30.04.2019 року, відповідно, були скасовані. При цьому, обов`язком саме контролюючого органу було правильне відображення в інтегрованій картці платника інформації про рішення судів, що набрали законної сили.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В ході розгляду справи відповідачем не було доведено правомірність винесення оскаржуваного рішення, у зв`язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач на підставі п. 9 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання позову до суду.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС в Дніпропетровській області (м. Дніпро, вул. Сімферопольська буд. 17-А, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № Ф 5164-56/482 від 20 серпня 2019 р. суму 15337,08 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева