Рішення № 90618330, 27.07.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 липня 2020 р. Справа № 120/1531/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Слізяка Назарія Романовича до військової частини А0201 (відповідач-1), військової частини А0549 (відповідач-2) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Слізяк Назарій Романович з адміністративним позовом до військової частини А0201 (відповідач-1), військової частини А0549 (відповідач-2) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представником позивача зазначено, що на час прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення від 17.01.2018 року №11 (по стройовій частині), відповідачі протиправно не провели усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Ухвалою суду від 13.04.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви.

12.05.2020 року представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 18.05.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

05.06.2020 року на адресу суду надійшли відзиви на позовну заяву, в яких відповідачі просять відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.

Позивач маючи з 2015 року статус учасника бойових дій мав додаткову пільгу, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захист" - додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В той же час, оскільки позивач в період з 2015 року по 2018 рік продовжував перебувати на військовій службі, то він не мав можливості скористатись цією пільгою, оскільки пункт 19 статті 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захист" забороняє використання додаткових відпусток військовослужбовців під час особливого періоду.

За таких обставин, оскільки позивач не мав права на використання додаткової відпустки під час особливого періоду, то і компенсація за її невикористання є неможливою.

Крім того, у наказі командира військової частини А0201 про виключення позивача зі списків частини №11 від 17.01.2018 року завдання щодо нарахування та виплати даної компенсації не зазначалось.

24.06.2020 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідачів необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.

10.07.2020 року на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких представник відповідача (1) просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Майора ОСОБА_1 , старшого офіцера групи цивільно-військового співробітництва Командування Повітряних Сил Збройних Сил України звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 04 січня 2018 року №4 з військової служби у запас та з 19 січня 2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом із наказу Командира військової частини А0201 (по стройовій частині) №11 від 17.01.2018 року /а.с. 9/.

На час прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідачами протиправно не було проведено із позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2015 року по 2018 рік, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до вимог статті 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи із норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (зі змінами та доповненнями) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.

Згідно з пунктом 19 статті 10-1 цього Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".

Водночас, визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 17 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Вказане рішення набрало законної сили, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (провадження № 11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною третьою статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

В силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов`язковим.

Підсумовуючи, суд зауважує, що в силу вимог чинного законодавства, припинення відпустки під час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із двох способів: 1) безпосереднє надання відпустки особі після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2018 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Разом із тим, як слідує із матеріалів справи, позивачу не проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII, за 2015 - 2018 роки. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Системний аналіз норм пункту 3 розділу І та абзацу 3 пункту 7 Наказу № 260 дає підстави вважати, що підставами для розрахунку та виплати передбачених цим Наказом виплат зокрема і компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є рішення у формі наказу.

Пунктом 8 Наказу № 260 передбачено, що грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Цитована норма дає підстави розмежувати повноваження у процедурі виплати спірної компенсації, та зробити висновок, що рішення про її нарахування та виплату приймається командиром військової частини у якій військовослужбовець проходив військову службу (в/ч А0201), а безпосередньо дії щодо її нарахування та виплати вчиняються військовою частиною за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (в/ч А0549).

Зважаючи на викладене, суд доходить висновку, що військовою частиною А0201 допущено протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення у формі наказу про нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини А0549, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 по 2018 рік, та зобов`язання вчинити певні дії, суд зазначає наступне.

Військова частина А0201 перебуває на усіх видах забезпечення (у тому числі грошовому) у військової частини А0549. Тому, підставою для проведення військовою частиною А 0549 остаточного розрахунку з військовослужбовцем при звільнені є наказ командира військової частини (по стройовій частині), що перебуває в неї на забезпеченні.

Як зазначалося, військовою частиною А0201 допущено протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення про нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки.

Відсутність такого рішення стало причиною невчинення військовою частиною А0549 дій щодо нарахування та виплати позивачу оспорюваної компенсації, що виключає протиправний характер бездіяльності військової частини А0549.

Однак, з урахуванням встановленого факту порушення прав позивача, з метою забезпечення ефективного їх захисту суд вважає, що наявні підстави для зобов`язання військової частини А0549 нарахувати та виплати грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Судом встановлено, що в підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано копію договору про надання правничої допомоги від 07.03.2020 року №LE-11, акт №1 здачі-приймання робіт (надання послуг) за договором №LE-11 про надання правничої допомоги від 07.03.2020 року, додаткову угоду №1 від 22.06.2020 року до договору №LE-11 про надання правничої допомоги, квитанцію №0.0.1650518034.1 від 16.03.2020 року про сплату ОСОБА_1 1000 грн. та квитанцію №ПН1733 від 22.06.2020 року про сплату ОСОБА_1 4000 грн.

07 березня 2020 року між адвокатським об`єднанням "ВІНПАРТНЕРС", в особі керуючого партнера ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги №LE-11 /а.с. 13/.

Пунктом 1 цього договору вказано, що виконавцем цього договору призначається: адвокат Слізяк Назарій Романович та помічник адвоката Слізяк Мар`яна Миколаївна.

За змістом пункту 2 вказаного договору, виконавець приймає на себе зобов`язання щодо надання наступної правничої (правової) допомоги замовнику - захисту прав і охоронюваних законом інтересів замовника в органах виконавчої влади та в органах місцевого самоврядування, в цивільних (адміністративних, господарських) судах усіх рівнів та інстанцій, що включає:

а) складання та подання до суду (органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування) процесуальних документів; надання запитів для одержання інформації; представництво і захист інтересів замовника з правами сторони та повноваженнями передбаченими ст.ст. 43, 49, 64 ЦПК (44, 47, 60 КАС України, 44, 47 КУпАП) без обмежень.

Відповідно до пункту 4 договору, замовник сплачує виконавцю аванс у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень. Остаточний розмір вартості надання послуг правничої допомоги (гонорару), буде визначений додатково, відповідно до мінімальної заробітної плати на час підписання акту виконаних робіт виходячи із погодинної оплати. Сторони погоджуються, що вартість 1 (однієї) години роботи адвоката становить 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень.

Як вбачається із квитанцій №0.0.1650518034.1 від 16.03.2020 року та №ПН1733 від 22.06.2020 року ОСОБА_1 сплачена сума гонорару адвокату в розмірі 5000 грн.

Із акту №1 здачі-приймання робіт (надання послуг) за договором №LE-11 про надання правничої допомоги від 07.03.2020 року вбачається, що адвокатом надано позивачеві такі юридичні послуги:

- юридичний аналіз документів замовника, аналіз судової практики та підготовка позовної заяви від 06.04.2020 року про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії (2,5 год.);

- підготовка відповіді на відзив від 16.06.2020 року (50 хв.).

Загальна вартість роботи становить 5000 грн.

Однак, на переконання суду, вказані витрати є неспівмірними та завищеними.

Дослідивши адміністративний позов, який складає 4 аркуші та в більшій частині дублює текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18, враховуючи, що дана справа має ознаки типової адміністративної справи, ознайомившись із змістом відповіді на відзив, суд вважає завищеною кількість витраченого часу на виконання відповідних робіт (послуг) адвокатом.

За наведених обставин та враховуючи позицію відповідача про неспівмірність витрат на правничу допомогу наданим адвокатом послуг, суд при визначенні суми відшкодування приходить до висновку зменшити розмір заявлених сум витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд приходить до висновку про стягнення з військової частини А0201 на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 1000 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору питання про розподіл судового збору у справі не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, ст. 4, 6, 7, 8, 16-2 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР, ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року, ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року, ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року, суд-

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0201 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 січня 2018 року.

Зобов`язати військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 січня 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) гривень за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А0201.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 /місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач (1): Військова частина А0201 (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, 21007, ЄДРПОУ 24981451);

Відповідач (2): Військова частина А0549 (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, 21007, ЄДРПОУ 08540799).

Суддя Свентух Віталій Михайлович