Рішення № 90617153, 15.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.07.2020Справа № 910/793/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Яценко Я.М., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/793/20

за позовом Приватного акціонерного товариства "Домобудівний комбінат № 4"

(04074, м. Київ, вул. Лугова, буд. 13; ідентифікаційний код: 05503160)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітібудсервіс"

(01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 18, літера "В", прим. № 204; ідентифікаційний код: 37025544)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"

(08131, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 63; ідентифікаційний код: 00849296)

про визнання правочину недійсним

Представники учасників справи:

від позивача: Макаренко Ю.О., довіреність від 27.12.2019;

від відповідача: Іванов О.В., довіреність від 22.11.2019;

від третьої особи: Сергієнко Ю.Р., ордер серії КС № 696619 від 17.06.2020.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Домобудівний комбінат № 4" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітібудсервіс" (далі - відповідач) про визнання правочину недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Додаткова угода від 07.12.2017 до Договору від 19.11.2014 суперечить нормам чинного законодавства України, а також містить положення, які суперечать одне одному, та оскільки від відповідача не надходило пропозицій щодо внесення змін до вказаної Додаткової угоди, хоча позивач повідомляв відповідача про наявність її недоліків, на думку позивача, з огляду на положення статей 215, 216 Цивільного кодексу України, укладена сторонами Додаткова угода має бути визнана судом недійсною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 7 днів з дня вручення цієї ухвали.

29.01.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/793/20, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.03.2020.

13.02.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує, вказує, що за умовами укладеного сторонами Договору від 19.11.2014 відповідач отримав право на набуття права власності на нерухоме майно, а не право власності, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач вважає помилковими посилання позивача на те, що побудований будинок є спільною частковою власністю сторін. Відповідач зазначив, що дії позивача, який ще у 2014 році уклав з відповідачем Договір, а також Додаткові угоди до Договору від 12.07.2016 та від 07.12.2017 та стверджує про неукладення Договору з підстав відсутності погодження сторонами істотних умов Договору, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними. Відповідач заперечує щодо доводів позивача про ухилення відповідача від внесення змін до Додаткової угоди від 07.12.2017, оскільки позивач в односторонньому порядку ухилився від виконання її умов. У відзиві на позовну заяву відповідач також просив суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця".

19.02.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява з поясненнями, які позивач просив суд врахувати при розгляді справи.

02.03.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, зазначає, що умови Додаткової угоди від 07.12.2017 не передбачали відчуження майнових прав на квартири. Позивач вважає безпідставними посилання відповідача як на підставу заперечень проти позову на укладення Додаткової угоди від 12.07.2016 до Договору, оскільки вказану угоду було укладено до завершення будівництва, тоді як оспорювана Додаткова угода від 07.12.2017 була укладена після завершення будівництва. За доводами позивача, сторони мали передбачити в Додатковій угоді від 07.12.2017 конкретний перелік квартир, які передаються відповідачу, чого зроблено не було, відтак вказана Додаткова угода також не відповідає нормам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

04.03.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування доказів та відкладення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 04.03.2020 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 04.03.2020 судом було прийнято до розгляду відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, заяву позивача залишено без розгляду, розгляд клопотання позивача про витребування доказів відкладено до наступного підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні 04.03.2020 судом було розглянуто заяву відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 задоволено заяву відповідача та залучено Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, підготовче засідання відкладено на 01.04.2020.

06.03.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява з доказами направлення третій особі позовної заяви та відповіді на відзив.

06.03.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло заперечення щодо відповіді на відзив, відповідно до якого відповідач заперечує проти доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, та повторно наголошує на ухиленні позивача від виконання зобов`язань за Додатковою угодою від 07.12.2017.

06.03.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача також надійшло заперечення на клопотання позивача про витребування доказів.

27.03.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшло пояснення на позовну заяву, відповідно до якого третя особа заперечує проти задоволення позову, зазначає, що в результаті невиконання позивачем зобов`язань за Додатковою угодою від 07.12.2017, відповідач не передав третій особі 3 046,05 кв.м. житла. З огляду на виконання позивачем умов Договору від 19.11.2014, третя особа вказує на відсутність правових підстав для визнання Додаткової угоди від 07.12.2017 недійсною.

Підготовче засідання, призначене на 01.04.2020 на 15:15 год., не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці.

16.04.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на пояснення третьої особи, відповідно до якої позивач стверджує, що викладені у поясненні третьої особи доводи не свідчать про відсутність підстав для визнання Додаткової угоди від 07.12.2017 недійсною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче судове засідання у справі № 910/793/20 призначено на 17.06.2020.

11.06.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло доповнене та уточнене клопотання про витребування доказів та відкладення підготовчого засідання.

17.06.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові заперечення на клопотання позивача про витребування доказів.

У підготовче засідання 17.06.2020 з`явилися представники учасників справи.

У підготовчому засіданні 17.06.2020 судом було прийнято до розгляду заперечення відповідача щодо відповіді на відзив, відповідь позивача на пояснення третьої особи.

Судом було також відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, з огляду на його безпідставність, зокрема, позивачем в порушення ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду, які саме обставини можуть підтвердити витребувані позивачем докази, зважаючи на предмет доказування у цій справі.

У підготовчому засіданні 17.06.2020 присутніми представниками учасників справи надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 15.07.2020.

У судове засідання 15.07.2020 з`явились представники учасників справи.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи надали суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечували.

У судовому засіданні 15.07.2020 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітібудсервіс" (далі - Сторона-1, відповідач) та Приватним акціонерним товариством "Домобудівний комбінат № 4" (далі - Сторона-2, позивач) було укладено Договір від 19.11.2014 (далі - Договір), предметом якого, відповідно до п. 2.1 Договору, є правове регулювання участі сторін щодо організації будівництва об`єктів нерухомого майна (об`єкт будівництва) на земельній ділянці, площею 7,3 га, що розташована за адресою: м. Київ, Подільський район, відділення центральне, масив № 3, кадастровий номер якої 8000000000:85:227:0300, його подальшого введення в експлуатацію, з метою отримання кожною із сторін своєї частини в збудованому об`єкті будівництва та/або коштів в порядку та на умовах, визначених у Договорі.

Згідно з п. 2.2 Договору право забудови земельної ділянки, яке належить Стороні-1, на підставі Договору № 0503-ІД/13 від 05.03.2013, укладеного з ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (далі - землекористувач, третя особа), Сторона-1 передає Стороні-2, а Сторона-2 приймає від Сторони-1 функції забудовника щодо всіх дій, необхідних для проектування, будівництва та введення в експлуатацію об`єкта будівництва в момент підписання цього Договору.

За умовами п. 3.4 Договору після укладення цього Договору та передачі функцій забудовника Стороні-2, Сторона-2 отримує у свою власність майнові права на 100% (сто відсотків) загальної площі об`єкта будівництва.

Як зазначає позивач, об`єкт будівництва було побудовано та прийнято в експлуатацію, що підтверджується сертифікатами Державної архітектурно-будівельної інспекції України відповідності закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) від 30.12.2016, від 06.04.2017, від 24.11.2017.

Згідно з розпорядженнями Подільської районної в місті Києві державної адміністрації № 123 від 24.02.2017, № 495 від 21.07.2017, № 907 від 18.12.2017 побудованим житловим будинкам присвоєно поштові адреси: м. Київ, вул. Сергія Данченка, 1, 3, 5 (з відповідними корпусами).

12.07.2016 сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди внести зміни до Договору та викласти пункти 3.3 та 3.4 Розділу 3 Договору в наступній редакції:

"3.3 Для виконання Стороною-1 своїх зобов`язань за Договором № 0503- ІД/13 від 05.03.2013 перед ДП "НДВА "Пуща-Водиця", який є землекористувачем земельної ділянки, площею 7,3 га (сім цілих три десятих гектара), що розташована за адресою: м. Київ, Подільський район, відділення центральне, масив № 3, за кадастровим номером 8000000000:85:227:0300 та враховуючи передачу функцій замовника будівництва Стороні-2 для будівництва на цій земельній ділянці об`єктів, загальною площею 251 112 кв.м., в яких площа житла складає 173 153,54 кв.м. на підставі п. 2.2. Договору від 19.11.2014, Сторона-2 передає Стороні-1 5611,63 кв.м. (п`ять тисяч шістсот одинадцять цілих шістдесят три сотих метрів квадратних), а Сторона-1 в свою чергу зобов`язана передати ДП "НДВА "Пуща-Водиця" площу житла в обсязі не менше ніж 5611,63 кв.м. (п`ять тисяч шістсот одинадцять цілих шістдесят три сотих метрів квадратних). Передача Стороною-2 площ житла Стороні-1 виконується по кожному Об`єкту будівництва окремо на підставі Актів готовності Об`єктів до експлуатації.

3.4 Сторони погодили, що після укладення цього Договору та передачі функцій забудовника Стороні-2, Сторона-2 отримує у свою власність майнові права на решту загальної площі Об`єкта будівництва".

За твердженнями позивача, відповідно до умов Додаткової угоди від 12.07.2016 до Договору, відповідач отримав свою частину житла в об`єкті будівництва, загальною площею - 5 620,70 кв.м., що підтверджується наявними у матеріалах справи Актами розподілу площ в об`єкті за Договором від 23.01.2017 (1 862,9 кв.м.), від 11.08.2017 (1 884,5 кв.м.), від 20.03.2018 (1 873,30 кв.м.), передача вказаних площ житла від позивача до відповідача, а також наступна їх передача третій особі підтверджується наявними у матеріалах справи листами відповідача від 14.03.2017, від 16.08.2017 та від 21.03.2018, а також листами третьої особи.

07.12.2017 сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору від 19.11.2014, відповідно до якої сторони дійшли згоди внести зміни до Договору та викласти пункт 3.3 Розділу 3 Договору в наступній редакції:

"3.3 За виконання Стороною-1 своїх зобов`язань за Договором, із збудованого житла площею 173 153,54 кв.м., Сторона-2 зобов`язується передати на користь Сторони-1 квартири, загальною площею 8 657,68 кв.м. (вісім тисяч шістсот п`ятдесят сім цілих шістдесят вісім сотих квадратних метрів).

Сторони погодились та розуміють, що із вказаної вище площі 8 657,68 кв.м, станом на 07.12.17 Стороною-2 розподілено на користь Сторони-1 5 611,63 кв.м. (п`ять тисяч шістсот одинадцять цілих шістдесяти три сотих квадратних метрів). Решту площі - розміром 3 046,05 кв.м. Сторона-2 зобов`язується найближчим часом передати на користь Сторони-1 наступним чином:

- 1 000,00 кв.м. (одну тисячу квадратних метрів) Сторона-2 передає Стороні-1 із збудованого житла, з об`єктів, які будуються на даний час і буде передано після підписання цього договору;

- решту площі, розміром 2 046,05 кв.м. (дві тисячі сорок шість цілих п`ять сотих квадратних метрів) Сторона-2 передає Стороні-1 із перших нових проектів будівництва, які будуть реалізовуватись за участю Сторони-2.

В свою чергу, на виконання Стороною-1 своїх зобов`язань за Договором №0503-1Д/13 від 05.03.2013 перед ДП "НДВА "Пуща-Водиця", яке є користувачем земельної ділянки, площею 7,3 га (сім цілих три десятих гектара) Сторона-1 зобов`язана передати на користь ДП "НДВА "Пуща-Водиця" 8 657,68 кв.м. (вісім тисяч шістсот п`ятдесят сім цілих шістдесят вісім сотих квадратних метрів).

Площа 3046,05 кв.м. повинна бути врахована при майбутніх розрахунках з ТОВ "Сітібудсервіс", згідно з відповідним договором та меморандумом".

За твердженнями позивача, всупереч досягнутим домовленостям з розподілу житлових площ у об`єкті будівництва, які були повністю виконані позивачем, 07.12.2017 сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору, яка передбачала передачу позивачем на користь відповідача додаткової площі квартир - 3 046,05 кв.м.

Як зазначає позивач, станом на дату укладення оспорюваної Додаткової угоди всі житлові будинки в об`єкті будівництва були побудовані, перед прийняттям в експлуатацію проведена їх технічна інвентаризація (в тому числі квартир у будинках) та прийняті в експлуатацію, що підтверджуються Актами готовності об`єкта до експлуатації від 14.12.2016, від 29.03.2017 та від 16.11.2017, довідками КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" щодо показників на житловий, громадський чи виробничий будинок, господарські будівлі, захисні споруди, технічними паспортами на окремі квартири в житлових будинках.

За доводами позивача, відповідно до положень чинного законодавства України, а також враховуючи п. 5.4.3 Договору, для можливості укладення сторонами правочину з передачі квартир відповідачу, спочатку мало бути зареєстровано право власності на такі квартири за позивачем, та оскільки, станом на 07.12.2017, за позивачем право власності на вказані житлові площі зареєстровано не було, що підтверджується Довідкою позивача №23-779 від 30.08.2019 та Інформаційною довідкою з реєстру речових прав на нерухоме майно №178147737 від 20.08.2019, Додаткова угода від 07.12.2017 до Договору не відповідає положенням Цивільного кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Крім того, позивач вказує, що Додаткова угода від 07.12.2017 до Договору містить положення, що суперечать одне одному, а також пункту 2.1 Договору, що, на думку позивача, свідчить про відсутність між сторонами згоди з істотних умов Договору, зокрема щодо визначення конкретного майна, яке має передаватися відповідачу, а її зміст не відповідає іншим нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

У листі № 23-6887 від 19.07.2019 позивач повідомив відповідача, що умови Додаткової угоди від 07.12.2017 до Договору не відповідають нормам законодавства України, суперечать одне одному, що свідчить про неврегульованість сторонами умов щодо конкретного майна, яке має передаватись відповідачу, внаслідок чого вказана Додаткова угода не може бути виконана.

З огляду на вище викладене, оскільки, на думку позивача, укладена сторонами Додаткова угода від 07.12.2017 до Договору суперечить нормам законодавства України, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить суд визнати вказану Додаткову угоду недійсною з моменту її укладення.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Тлумачення статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18, від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17, від 05.05.2020 у справі № 911/1634/19.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічні положення містяться в статті 180 Господарського кодексу України.

Суд звертає увагу, що правові наслідки щодо недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору визначені ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

З огляду на вищенаведене, суд відхиляє як безпідставні посилання позивача на недосягнення сторонами в оспорюваній Додаткові угоді згоди з усіх істотних її умов.

Конструкція ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину, відтак суд відхиляє посилання обох сторін як на підставу своїх вимог та, відповідно, заперечень щодо виконання сторонами умов оспорюваної Додаткової угоди, в тому числі щодо направлення відповідачем позивачу вимоги в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України з передачі площі із збудованого житла, після 07.12.2017, оскільки вказані обставини не стосуються предмета доказування у цій справі.

Стосовно доводів позивача про те, що умови Додаткової угоди від 07.12.2017 до Договору суперечать ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 331, ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 3, п. 1 ч. 1 ст. 4, ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і надалі у редакції станом на дату укладення оспорюваної Додаткової угоди) будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягає право власності.

Частинами 1, 2 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Зі змісту оспорюваної Додаткової угоди не вбачається, що сторонами було погоджено перехід права власності на вказані в Додатковій угоді житлові площі збудованих квартир від позивача до відповідача.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Разом з тим, за умовами Додаткової угоди від 07.12.2017 сторонами, як вірно вказує відповідач у своїх заявах по суті справи, було погоджено передачу майнових прав на нерухоме майно, а не право власності на вказані в оспорюваній Додатковій угоді житлові площі збудованих квартир.

Доводи позивача щодо переходу права власності на нерухоме майно від позивача до відповідача за умовами оспорюваної Додаткової угоди також спростовуються змістом укладеного сторонами Договору від 19.11.2014, предметом якого є правове регулювання участі сторін щодо організації будівництва об`єктів нерухомого майна (об`єкт будівництва) на земельній ділянці, його подальшого введення в експлуатацію, з метою отримання кожною із сторін своєї частини в збудованому об`єкті будівництва та/або коштів в порядку та на умовах, визначених у Договорі.

Статтею 190 Цивільного кодексу України передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Згідно з ч. 3 ст. 331 Цивільного кодексу України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва.

Позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не доведено, що умови укладеної сторонами Додаткової угоди від 07.12.2017 суперечать вищевказаним положенням Цивільного кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відтак доводи позивача щодо неможливості (незаконності) вчинення ним дій з передачі житлових площ у об`єкті будівництва без першочергової реєстрації права власності за позивачем на вказані квартири є безпідставними.

Підстави для застосовування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.05.2018 та від 06.08.2019 у справі № 826/14183/16 відсутні, оскільки предмети доказування у вказаній справі та справі, що розглядається, є різними, при цьому позивачем при розгляді цієї справи не спростовано доводів відповідача про те, що проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу майнових прав на такі об`єкти після введення в експлуатацію багатоквартирного будинку не суперечить законодавству України.

Щодо форми правочину, а саме відсутності нотаріального посвідчення Додаткової угоди від 07.12.2017, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 367 Цивільного кодексу України договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Статтею 876 Цивільного кодексу України передбачено, що власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Частинами 1, 2 ст. 358 Цивільного кодексу України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Зі змісту Додаткової угоди від 07.12.2017 вбачається, що сторони обумовили порядок і механізм передачі певних площ квартир позивачем відповідачу, водночас умовами оспорюваної Додаткової угоди не передбачено, що майнові права на вказані площі квартир є спільною частковою власністю сторін, відтак доводи позивача щодо недотримання сторонами нотаріальної форми правочину є безпідставними.

Суд також визнає безпідставними посилання позивача в обґрунтування заявлених вимог на наявність положень Додаткової угоди, які суперечать одне одному, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною 1 статті 43 Господарського кодексу України передбачено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відтак, будь-які тлумачення сторони правочину його умов, виходячи з наведених вище положень законодавства щодо здійснення підприємницької діяльності на власний ризик та свободи договору, не можуть бути підставою для визнання цього правочину недійсним.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Очевидно, що сторонами було узгоджено умови Договору від 19.11.2014 та Додаткових угод до нього, Договір виконувався обома сторонами, що підтверджується матеріалами справи та свідчить про волевиявлення сторін на укладення вказаного Договору, а відтак позовна вимога про визнання недійсною Додаткової угоди від 07.12.2017 свідчить про те, що позивач діє всупереч своїй попередній поведінці.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування учасників справи, зазначені в їхніх заявах по суті справи, судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Наявність передбачених законом підстав для визнання Додаткової угоди від 07.12.2017 недійсною позивачем не доведено і під час розгляду справи судом не встановлено.

Також судом не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладення з відповідачем оспорюваної Додаткової угоди.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись cтаттями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження, визначений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України, продовжується на строк дії такого карантину.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 27.07.2020

Суддя О.В. Нечай