Ухвала суду № 90602138, 24.07.2020, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/15914/13-ц

4-с/357/53/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2020 року cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бондаренко О. В. оглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Білоцерківського міського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Михайленко О.В. стягувач: Публічне акціонерне товариство «Дельта банк», -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даною скаргою 14.07.2020 року та просив визнати дії державного виконавця неправомірними та такими, що порушують права скаржника в частині накладення арешту на майно боржника, а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23.12.1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Мельничук І.М., реєстровий №6905, зобов`язати державного виконавця Білоцерківського міського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Михайленко О.В. усунути порушення – скасувати арешт квартири, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23.12.1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Мельничук І.М., реєстровий №6905 накладений на підставі постанови про арешт майна боржника ВП №48823033 від 04.05.2017 року.

16.07.2020 року винесено ухвалу про залишення скарги без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: заявнику необхідно було зазначити докази поважності причин пропуску строку звернення до суду зі скаргою, оскільки, оскаржувана постанова винесена державним виконавцем Білоцерківського міського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) щодо арешту на майно боржника ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а скаргу заявником подано до суду 14.07.2020 року та подати клопотання про поновлення пропущеного строку на подання скарги до суду з доказами поважності причин його пропуску.

21.07.2020 року ОСОБА_1 подав заяву про усунення недоліків скарги, в якій просив поновити пропущений строк на звернення до суду зі скаргою та зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 (його дружина) звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу (справа №357/12034/19). Справа була розглянута 28 лютого 2020 р. рішення по ній набрало законної сили. Як наслідок, виникло питання щодо розподілу майна подружжя, однак, як виявилось майно неможливо поділити у зв`язку з наявним арештом. Таким чином, про наявність оскаржуваної постанови від травня 2017 року йому стало відомо лише у березні 2020 р. у зв`язку з поділом майна подружжя. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» на території України встановлено карантин. Крім того, Законом України від 30.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ XII «Прикінцеві положення» ЦПК України було доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371. 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину». Зважаючи на зазначене вище, враховуючи особливий режим роботи суду, він звернувся до суду зі скаргою 14 липня 2020 року.

Суд, оглянувши скаргу, матеріали скарги, прийшов до наступних висновків.

Так, відповідно до ст.. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

За змістом статті 447 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинне бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів « 2,4,7 та 11 до Конвенції (далі Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статі 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 12970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року.)

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року, «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).

У справі «Юніон Аліментаріа Сандерс ОСОБА_5 .А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа «Олександр Шевченко проти України» 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).

У п. 47 рішення у справі «Устименко проти України» суд зазначив, що рішення про поновлення строку на оскарження може порушити принцип правової визначеності та свобода розсуду судів при вирішенні питання про поновлення не є необмеженою. У кожному випадку суди мають встановлювати, чи виправдовують причини поновлення строку на оскарження втручання у принцип остаточності судового рішення.

Згідно ст. 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому суд звертає увагу на те, що норми ЦПК України не містять вичерпного переліку поважних причин, які можна враховувати при вирішенні питання про поновлення пропущеного процесуального строку, так як вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Згідно ч. 3 ст.. 127 ЦПК України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Також, необхідно зазначити, що судом вбачаються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

З роз`яснень пункту 16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» убачається, що скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, а при оскарженні постанови про відкладення провадження виконавчих дій - у триденний строк, які обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Заявник посилається як на підставу пропуску строку те, що він дізнався про існування постанови про накладення арешту на майно від 04.05.2017 року, лише в березні 2020 року, коли вирішувалося питання щодо проділу майна подружжя, однак, доказів звернення до суду з позовною заявою про поділ майна подружжя саме в березні 2020 року до суду не надано, як і не надано інших доказів в підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду зі скаргою. Крім того, посилання як на поважність причин пропуску строку – на карантинні заходи встановлені в України є недоречними, оскільки, строк визначений законом для звернення до суду зі скаргою щодо скасування постанови про арешт майна боржника від 04.05.2017 року, закінчився до початку встановленого в Україні карантину, а тому обґрунтування пропуску процесуальних строків із-за наведеного, є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що заявником не надано доказів, які були об`єктивно непереборними на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду зі скаргою, відповідно викладені скаржником обставини не є поважними та не можуть слугувати підставою для поновлення строку на звернення до суду зі скаргою в порядку статтей 447,449 ЦПК України, тому клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для звернення до суду зі скаргою, задоволенню не підлягає.

Статтею 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом, а документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 та 8ст. 127 ЦПК про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.

Оскільки розділом VII ЦПК України не врегульовано наслідки, які настають в результаті пропуску процесуального строку звернення до суду зі скаргою, суд керується положеннями ч. 2 ст.126 ЦПК України, за якими документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, враховуючи те, що скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця Білоцерківського міського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Михайленко О.В. стягувач: Публічне акціонерне товариство «Дельта банк», подана після закінчення процесуальних строків, визначених у ст. 449 ЦПК України, така скарга підлягає залишенню без розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст. 126,127,353,447-450 ЦПК України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити ОСОБА_1 в поновленні пропущеного строку на звернення до суду зі скаргою.

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Білоцерківського міського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Михайленко О.В. стягувач: Публічне акціонерне товариство «Дельта банк», залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.

Ухвалу складено 24.07.2020 року.

СуддяО. В. Бондаренко