Рішення № 90597148, 27.07.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2020 року справа № 580/2078/20

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Гаращенко В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 13.04.2020 у справі 971010133190 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по втраті годувальника;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника з 28.11.2019, на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ у розмірі 70 відсотків суми заробітку, який зазначений в довідці господарського суду Черкаської області від 22 січня 2019 року №02/727/2019, а також виплатити різницю між нарахованими та фактично отриманими сумами.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 28.11.2019 ОСОБА_1 отримує пенсію по втраті годувальника, внаслідок смерті чоловіка ОСОБА_2 . Позивач вважає, що має право на перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника з дати її призначення, на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ) у розмірі 70 відсотків суми заробітку чоловіка

За твердженням позивача ОСОБА_2 , як на момент призначення довічного грошового утримання, так і на момент смерті (18.04.2019) мав право на одержання пенсії державного службовця відповідно до частини першої статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

Відповідно до частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 37 Закону № 3723-ХІІ у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

Оскільки на момент смерті чоловіка позивач вважається непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника та відповідає вимогам, які передбачені статтею 37 Закону № 3723-ХІІ, тому на її думку вона набула право на перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника з дати її призначення.

При вирішенні спору просила врахувати правову позицію викладену Верховним Судом у постанові від 9 листопада 2018 року у справі №236/3193/16-а.

На підставі наведеного вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідачем подано відзив на позов у встановлений ухвалою суду час, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, та просив в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, аргументуючи свою позицію тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) за померлого ОСОБА_2 , який вийшов у відставку 24.11.2015 та отримував довічне грошове утримання судді у відставці.

Відповідач вважає, що базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону №1058-ІV є розмір пенсії зі віком померлого годувальника. Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається саме на підставі Закону №1058-ІV, розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника.

Щодо поширення норм ст. 37 Закону України «Про державну службу» на правовідносини, пов`язані з призначенням пенсії по втраті годувальника, відповідач зазначив, що особи які були на утриманні державного службовця, не визначені як такі, що мають право на пенсію по втраті годувальника.

За твердженням відповідача, померлий годувальник ОСОБА_2 отримував довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI, тому в даних спірних правовідносинах підлягає застосуванню саме Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нормами якого встановлено право особи на призначення (перехід) пенсії у зв`язку із втратою годувальника.

Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 у справі №580/2168/19 відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 щодо призначення пенсії по втраті годувальника на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 50% пенсії довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 на момент його смерті.

Відповідач звернув увагу, що завдання, покладені на органи Пенсійного фонду України, в тому числі щодо прийняття рішення про призначення (перерахунок) пенсії із зазначенням її розміру, за своєю правовою природою, є їх виключною компетенцією (дискреційними повноваженнями), тобто втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

У відповіді на відзив позивач не погодилась із доводами відповідача та зазначила, що норми Закону №1058-ІV до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки в даному випадку спеціальними нормами на підставі яких позивач має право на призначення пенсії по втраті годувальника є норми ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.

Позивач наголосила, що норми ч. 13, 14 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ передбачають виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї саме із заробітку померлого годувальника, а не в залежності від розміру його пенсії та стосуються непрацездатних членів сім`ї.

ОСОБА_2 право на відставку та на щомісячне грошове утримання судді отримав ще у 2003 році, яке реалізував, шляхом одержання поряд із заробітною платою щомісячного грошового утримання, яке йому виплачувалося по 01.01.2012. ОСОБА_2 , як на момент призначення довічного грошового утримання, так і на момент смерті (18.04.2019) мав право на одержання пенсії державного службовця відповідно до частини першої статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

В свою чергу після смерті годувальника - ОСОБА_2 позивач вважає, що набула право на перерахунок пенсії на підставі норм статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

Щодо посилання відповідача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 у справі №580/2168/19, позивач зазначила, що у вказаній справі позов подавався з інших підстав, зокрема з підстав, визначених нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 50% довічного грошового утримання та предметом спору виступало призначення пенсії. Натомість в даному випадку позивачем заявлено вимоги про перерахунок вже призначеної пенсії по втраті годувальника.

Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду прийнята 19.11.2019, тоді як пенсія по втраті годувальника призначена 28.11.2019, тобто підстави позову та предмет спору є зовсім іншими, тому наполягала на безпідставності доводів відповідача та просила позовні вимоги задовольнити.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області, як пенсіонер та з 28.11.2019 отримує пенсію по втраті годувальника, внаслідок смерті чоловіка ОСОБА_2 .

07.04.2020 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про перерахунок пенсії по втраті годувальника, в якій просила здійснити перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника з дати її призначення, на підставі статті 37 Закону №3723-XI у розмірі 70 відсотків суми заробітку, який зазначений в довідці господарського суду Черкаської області від 22 січня 2019 року №02/727/2019 та з урахуванням фактично виплаченої пенсії.

Листом №2300-0303-8/15263 від 16.04.2020 відповідач повідомив позивача, що відділ з питань перерахунків пенсій № 1 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області 13.04.2020 прийняв рішення у справі 971010133190 про відмову у призначенні пенсії по втраті годувальника.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що у відповідності до частини першої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-УІ (в редакції, чинній до лютого 2015 року) судді який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку, виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ) або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Відповідно до частини другої статті 138 вищевказаного закону суддя який не досяг пенсійного віку, отримує щомісячне довічне утримання. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на отримання щомісячного грошового утримання чи за його вибором призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.

Пунктом 10 статті 37 Закону № 3723-ХІІ передбачено, що в разі смерті особи в період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї в розмірі 70% суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на 2-х і більше членів сім`ї - 90% відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

У лютому 2015 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIII від 12 лютого 2015 року, розділ 10 якого визначав статус судді у відставці.

Згідно статей 141-142 цього Закону суддя у відставці мав право на призначення йому пенсії на умовах передбачених статтею 37 Закону № 3723-ХІІ, або за його вибором право на отримання щомісячного довічного утримання.

Аналогічним чином визначав право судді у відставці на пенсійне забезпечення, а також права утриманців померлого судді у відставці на отримання пенсії на випадок втрати годувальника Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02 березня 2015 року, яким змінено назву статті 37 Закону України «Про державну службу» на нову назву «Пенсійне забезпечення державних службовців».

Відповідно до змісту частини десятої статті 37 № 3723-ХІІ право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, які отримували або мали право на пенсію за цим законом.

Закон № 3723-ХІІ втратив чинність на підставі Закону України «Про державну службу» №889- VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон № 889-VIII) за винятком статті 37 Закону України № 3723-ХІІ, яка повинна застосовуватися до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу 11 Закону № 889 -VIII.

Згідно із пунктами 10 і 12 розділу 11 Закону № 889 -VIII та Закону № 2453-VІ державні службовці, які на момент набрання законної сили цим законом мають стаж роботи на державній службі 10 або 20 років на посадах віднесених до відповідних категорій державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.

При цьому, пункт 13 розділу 11 Закону № 889 -VIII передбачає, що за особами, які на день набрання чинності цим Законом, перебувають у відставці, відповідно до вимог статті 31 Закону №3723-ХІІ зберігаються гарантії, передбачені цією статтею.

Про реалізацію права судді на відставку за нормами Закону №2453-VI передбачено і в пункті 25 частини другої розділу 12 «Остаточних і перехідних положень Закону №1402-VІІІ.

З 08 червня 2016 року у зв`язку з ухваленням Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», визнано неконституційними окремі норми статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зокрема частиною четвертою резолютивної частини Конституційний Суд України вказав наступний порядок виконання рішення: частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягай віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

З аналізу вищенаведених вимог нормативно правових актів слідує висновок, що право судді у відставці на отримання за його вибором щомісячного довічного грошового утримання або пенсії на підставі норм частини першої статті 37 Закону №3723-ХІІ, збереглось навіть після набрання чинності нормами Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIII від 12 лютого 2015 року.

Згідно відомостей, які містяться в матеріалах справи, 15 січня 2015 року ОСОБА_2 досяг шістдесяти п`яти річного віку.

Постановою ВРУ від 12 листопада 2015 року №788-VІІІ «Про звільнення суддів» відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України ОСОБА_2 звільнений з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

24 листопада 2015 року головою господарського суду Черкаської області виданий наказ №145-к «Про відрахування судді ОСОБА_2 зі штату господарського суду Черкаської області» у зв`язку із звільненням з посади судді у відставку.

01 грудня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням тієї обставини, що на дату звернення мав стаж роботи безпосередньо на посаді судді 32 роки 9 місяців 10 днів.

У зв`язку з відмовою в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 звернувся до суду.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 22.02.2016 у справі №712/988/16-а, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016, яке набрало законної сили 28.04.2016, встановлено, що ОСОБА_2 , право на відставку та на щомісячне грошове утримання судді отримав ще у 2003 році, яке реалізував, шляхом одержання поряд із заробітною платою щомісячного грошового утримання, яке йому виплачувалося, по 01.01.2012.

Цим рішенням суду зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області прийняти рішення про призначення та виплату судді у відставці щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 у розмірі 90 % грошового утримання судді господарського суду Черкаської області згідно довідки господарського суду Черкаської області від 30.11.2015 №02/14225/2015, починаючи з 01 грудня 2015 року.

З наведеного суд підсумовує, що ОСОБА_2 на момент виходу у відставку відповідав критеріям віку та стажу для призначення пенсії державних службовців, тому мав право на її призначення на підставі частини першої статті 37 Закону №3723-ХІІ.

Відповідно до частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 37 Закону № 3723-ХІІ у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

Тобто, норми статті 37 Закону № 3723-ХІІ визначають можливість призначання пенсії у зв`язку з втратою годувальника не тільки члену сім`ї померлої особи, яка отримувала пенсію, а й особи, яка мала право на пенсію за цим Законом.

Названі норми частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 37 Закону № 3723-ХІІ визначають право членів сім`ї державного службовця на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника у разі його смерті.

При цьому, норма статті не містить вимог щодо перебування померлого державного службовця на тому чи іншому виді пенсії, тому суд відхиляє доводи відповідача щодо необхідності призначення пенсії ОСОБА_2 саме на підставі Закону № 3723-ХІІ, як на підставу призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 .

В даному випадку пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається не від розміру пенсії померлого годувальника, а від розміру його заробітку і норми Закону № 3723-ХІІ є спеціальними для вирішення питання про призначення пенсії члену сім`ї померлого годувальника.

Розмір заробітку ОСОБА_2 зазначений в довідці господарського суду Черкаської області від 22 січня 2019 року №02/727/2019, копія якої наявна в матеріалах справи.

Під час вирішення питання про призначення ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника з 28.11.2019 відповідач не звернув уваги на вищенаведені положення законодавчих актів, оскільки на момент смерті чоловіка ОСОБА_1 вважалась непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника та відповідала вимогам, які передбачені статтею 37 Закону № 3723-ХІІ, тому набула право на перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника з дати її призначення, тобто з 28.11.2019 на підставі статті 37 Закону №3723-ХІ у розмірі 70 відсотків суми заробітку, який зазначений в довідці господарського суду Черкаської області від 22 січня 2019 року №02/727/2019 та з урахуванням фактично виплаченої пенсії.

Аналогічна правова позиція щодо застосування у спірних правовідносинах положень статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ викладена Верховним Судом у постанові від 9 листопада 2018 року у справі №236/3193/16-а.

Частиною 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також звертає увагу, що з 28.11.2019 ОСОБА_1 вже призначена пенсія у зв`язку з втратою годувальника, тому позивач звернулась до відповідача із заявою від 07.04.2020, в якій просила здійснити перерахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі вищенаведених вимог закону та не просила призначати їй пенсію, тому відповідач помилково розглядав її заяву, як підставу для призначення іншого виду пенсії.

Наведені обставини в їх сукупності є підставою для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 13.04.2020 у справі 971010133190 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по втраті годувальника.

Щодо посилання відповідача на обставини встановлені Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 у справі №580/2168/19, суд звертає увагу, що у вказаній справі позов подавався з інших підстав, зокрема з підстав, визначених нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 50% довічного грошового утримання та предметом спору виступало призначення пенсії. Натомість в даному випадку позивачем заявлено вимоги про перерахунок вже призначеної пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

У справі №580/2168/19 позивач ставила вимоги про призначення пенсії на підставі норм Закону №1058, натомість у справі №580/2078/20 позивач просить здійснити перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника з 28.11.2019, на підставі інших норм закону, а саме: статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ.

Отже, предмети спору у вказаних справах є різними, також є різними предмети правового регулювання спірних правовідносин та підстави для перерахунку пенсії, тому доводи відповідача в цій частині судом відхиляються.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пункті 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відтак, законодавець наділив суд повноваженнями спонукати суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження).

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даному випадку повноваження відповідача є не дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Зокрема, необхідно врахувати правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», в якому суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Враховуючи, що відповідачем відмовлено у перерахунку пенсії позивача, з підстав, які визнані судом неправомірними, а інших підстав для відмови у перерахунку пенсії не передбачено, суд вважає, що для відновлення порушених прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника з 28.11.2019, на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ у розмірі 70 відсотків суми заробітку, який зазначений в довідці господарського суду Черкаської області від 22 січня 2019 року №02/727/2019, а також виплатити різницю між нарахованими та фактично отриманими сумами.

В даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача є достатньою гарантією того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 13.04.2020 у справі 971010133190 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника з 28.11.2019, на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ у розмірі 70 відсотків суми заробітку, який зазначений в довідці господарського суду Черкаської області від 22 січня 2019 року №02/727/2019, а також виплатити різницю між нарахованими та фактично отриманими сумами.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» та п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя В.В. Гаращенко