Рішення № 90595118, 27.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2020 року Справа № 160/4599/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

24.04.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якій позивач просить суд (з урахуванням уточнень від 18.05.2020 р.):

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №Ф-116741-17/61У Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в частині визначення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 18918,90 грн.

В обґрунтування позовної заяви вказано, що позивачу безпідставно було нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичні особі - підприємцю за період січень 2017 року, березень 2017 року, з червня 2017 року по 1 квартал 2019 року включно за оскаржуваною вимогою податкового органу, оскільки позивач не отримував жодних доходів як фізична особа- підприємець за вказаний період та не здійснював господарської діяльності взагалі, а працював виключно як найманий працівник в цей період і відповідний роботодавець нараховував, утримував та сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із заробітної плати позивача у розмірі не нижче встановленого мінімального розміру єдиного внеску як для фізичної особи - підприємця. Тобто відповідач допустив подвійне нарахування єдиного внеску позивачу як найманому працівнику та фізичній особі - підприємцю.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/4599/20 передана судді Віхровій В.С.

Згідно ч. 2 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Враховуючи положення ч.4 вказаної статі, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи №№160/4599/20 у спрощеному провадженні.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 261 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 р. позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2020 р. заяву позивача про забезпечення позову задоволено, позов забезпечено шляхом зупинення стягнення за спірною вимогою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2020 р. позовну заяву прийнято до провадження та відкрито спрощене провадження без виклику сторін.

15.06.2020 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не погоджується з вимогами позову, оскільки вважає вимогу законною. Відповідач вказує, що у разі перебування ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 р. по 31.03.2019 р. у трудових відносинах з роботодавцем та відповідного набуття статусу застрахованої особи, інформація щодо заробітної плати, нарахованого єдиного внеску та найменування роботодавця, який здійснював відповідні нарахування обліковується в органах Пенсійного фонду України.

17.06.2020 р. надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої позивач заперечує проти доводів, викладених відповідачем у відзиві та наполягає на задоволенні вимог позову з підстав у ньому викладених.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ГУ ДПС у Дніпропетровській області було нараховано ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до сплати недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 21030,90 грн., про що складено податкову вимогу від 13.05.2019 р. за № Ф-116741-17/61У.

Досліджуючи спірну вимогу на предмет її відповідності нормам закону в частині суми боргу у розмірі 18918,90 грн. суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками ЄСВ є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18), від 03.04.2020 (справа № 140/642/19), та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець у період з 14.10.1999 р. по 26.12.2019 р., що підтверджується витягом з ЄДРПОУ.

Відповідно до листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 19.12.2019 р. № 45149/10/04-36-52-60-22, за оскаржуваною вимогою про сплату боргу позивачу нараховано єдиний внесок за наступні періоди: за 2017 рік - 8448,00 грн.; за 2018 рік - 9828,72 грн.; за 1 квартал 2019 року - 2754,18 грн.

За період січень 2017 року, березень 2017 року, з червня 2017 року по 1 квартал 2019 року позивач працював як найманий працівник та за нього сплачувались роботодавцями єдиний внесок, про що свідчать:

довідка ТОВ «ДЗМК» від 28.02.2020 року № 1 про заробітну плату, згідно якої в період з липня 2018 року по березень 2019 року (1 квартал) ТОВ «ДЗМК» нараховувалась позивачу заробітна плата, з якої сплачувався єдиний внесок у наступному розмірі: липень 18 року - 858,00 грн.; серпень 18 року- 858,00 грн.; вересень 18 року- 858,00 грн.; жовтень 18 року - 858,00 грн.; листопад 18 року - 862,86,00 грн.; грудень 18 року - 870,26 грн.; січень 19 року - 946,00 грн,; лютий 19 року - 946,00 грн.; березень 19 року - 946,00 грн.;

довідка форма ОК-7 Пенсійного фонду України «Індивідуальні відомості про застраховану особу» стосовно позивача, згідно якої: у січні 2017 року позивач отримав заробітну плату на Приватному спеціалізованому підприємстві технічного забезпечення «Інструмент- Центр» (код ЄДРПОУ 20282472) та сплачений у повному обсязі єдиний внесок, про що свідчить відмітка «Так» про сплату в таблиці; у березні 2017 року позивач отримав заробітної плати на Дніпропетровській філії ПАТ «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 25543196) у розмірі 2105,53 грн. та сплачений у повному обсязі єдиний внесок, про що свідчить відмітка «Так» про сплату в таблиці; з червня 2017 року по грудень 2017 року включно позивач працював у ФОП ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та отримував заробітну плату у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 3200 грн., та сплачений у повному обсязі єдиний внесок, про що свідчить відмітка «Так» про сплату в таблиці; з січня 2018 року по червень 2018 року включно позивач працював у ФОП ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та отримував заробітну плату у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 3730 грн., та сплачений у повному обсязі єдиний внесок, про що свідчить відмітка «Так» про сплату в таблиці; з липня 2018 року по березень 2019 року включно позивач працював на ТОВ «ДЗМК» (код ЄДРПОУ 41156706) та отримував заробітну плату у розмірі вище мінімальної заробітної плати - 3900 грн. (у 2018 році) та 4300 грн. (у 2019 році), та сплачений у повному обсязі єдиний внесок, про що свідчить відмітка «Так» про сплату в таблиці.

Отже, вказані роботодавці нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за нього як страхувальник ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, із сум доходу сплачено ЄСВ, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок.

Разом з тим, роботодавцями не було сплачено соціальний внесок у лютому 2017 р., квітні 2017 р., травні 2917 р., шо складає 2112,00 грн. (704,00 грн. х 3).

При цьому, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності суду не надано.

Відсутність доходу у спірний період від провадження підприємницької діяльності також підтвердив і відповідач у відзиві.

Проте, факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 - 2019 рр.), нараховував та частково сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї.

За таких обставин, оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною в частині визначення боргу у розмірі 18918,90 грн. (21030,90 грн.-2112,00 грн.), з огляду на що така вимога підлягає скасуванню в означеній частині.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, правомірність податкової вимоги перед судом не доведена.

При цьому, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин у сукупності, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що вимоги позову є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В порядку розподілу судових витрат, документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо розподілу витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.ч.1, 2 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно положень ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно п.п. 1, 2 ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається зі змісту позову, позивачем заявлено до відшкодування суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., на підтвердження чого до матеріалів справи долучено Договір про надання правничої допомоги від 02.03.2020 р., додаткова угода до даного договору від 06.06.2020 р. та ордер.

Згідно п. 1 Договору про надання правничої допомоги (з урахуванням внесених змін додатковою угодою від 06.05.2020 р.), адвокат зобовязується надавати клієнту правничу допомогу з питань визнання та скасування вимоги про сплату боргу від 13.05.2020 р. №Ф-116741-17/61У в частині нарахування позивачу єдиного внеску у сумі 18918,90 грн., а клієнт зобовязується прийняти та оплатити правову допомогу на умовах, передбачених цим Договором.

Тобто Договором про надання правничої допомоги, сторонами не визначено правове супроводження адвокатом адміністративної справи в Дніпропетровському окружному адміністративному суді, подання адвокатом позовної заяви про оскарження даної вимоги про сплату боргу.

Крім того, жодних доказів на підтвердження понесення позивачем заявленої суми витрат під час судового розгляду справи не надано.

За викладених обставин у сукупності, суд вважає заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн. не підтвердженими та такими, що стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 132, 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу, - задовольнити частково;

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №Ф-116741-17/61У Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в частині визначення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 18918,90 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

В іншій частині вимог позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова