Рішення № 90594683, 27.07.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 липня 2020 р. Справа № 120/1648/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду, з адміністративним позовом до Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку (далі - відповідач), у якому просив суд:

визнати протиправними дії Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.08.2017 року, з урахуванням вимог пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, зокрема абзаців 2 - 5 зазначеного пункту;

зобов`язати Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.08.2017 року, з урахуванням вимог пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, зокрема абзаців 2 - 5 зазначеного пункту;

визнати протиправними дії Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;

зобов`язати Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 28.08.2017 року по дату винесення рішення у даній справі;

допустити рішення суду за результатами розгляду даної справи до негайного виконання.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до наказу начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України Збройних Сил України (по особовому складу) від 07.07.2017 за № 58 його звільнено з військової служби за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом начальника Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 28.08.2017 року за №178 позивача виключено із списків особового складу з 28.08.2017 року.

При цьому, на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу із позивачем не проведено розрахунку по усім видам грошового забезпечення, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 21.04.2020 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву.

Ухвалою суду від 26 червня 2020 року витребувано у Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку наступну інформацію: щодо того чи виплачувалась ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.08.2017 року; якщо виплачувалась, то який місяць і рік враховувався як базовий; коли та згідно, якого нормативно - правового акту відбулось чергове підвищення посадових окладів військовослужбовцям Збройних Сил України; надати довідку про фактично отримане позивачем грошове забезпечення, починаючи з 01.01.2015 року по день звільнення з військової служби, з урахуванням усіх складових грошового забезпечення щомісячно (посадовий оклад за військове знання, посадовий оклад, надбавка за вислугу років, надбавка за виконання особливо важливих завдань, таємність, премія тощо); коли та згідно якого нормативно-правового акту в період з 01.01.2008 року до 01.03.2018 року відбулось підвищення тарифних ставок, окладів) за посадою (офіцера відділення спеціального призначення Військової служби правопорядку) на якій позивач проходив військову службу (коли та на підставі яких документів було змінено, змінювався базовий місяць для нарахування позивачу індексації у період З 01.01.2008 року по 28.08.2017 року).

20.07.2020 року на виконання ухвали суду від 26.06.2020 року надійшла відповідь, згідно якої: інформація щодо виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 року по 28.08.2017 року у Вінницькому зональному відділі ВСП відсутня; підвищення посадових окладів військовослужбовцям Збройних Сил України відбулося з 01.01.2016 року та з 01.03.2018 року; інформація про грошове забезпечення позивачу до 01.01.2016 року передана на зберігання до Львівського архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства Оборони України; надано інформацію про грошове забезпечення позивача з 12.04.2016 року по 28.08.2016 року

Дослідивши матеріали справи та оцінивши інші докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді старшого офіцера відділення спеціального призначення Військової служби правопорядку Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку Південного територіального управління Військової служби правопорядку.

Наказом начальника Головного управління - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 07.07.2017 року № 58 позивача звільнено у запас за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) ч. 6 ст. 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням вимог підпункту « ї» пункту 1 ч. 8 цієї самої статті.

Наказом начальника Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 28.08.2017 року за №178 позивача виключено із списків особового складу зонального відділу 28.08.2017 року.

08.02.2020 року позивач звернувся до відповідача з листом про надання інформації щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.08.2017 року із розрахунку базового місяця січень 2008 року.

Також позивач просив повідомити:

коли та згідно, якого нормативно - правового акту відбулось чергове підвищення посадових окладів військовослужбовцям Збройних Сил України;

надати довідку про фактично отримане позивачем грошове забезпечення, починаючи з 01.01.2015 року по день звільнення з військової служби, з урахуванням усіх складових грошового забезпечення щомісячно (посадовий оклад за військове знання, посадовий оклад, надбавка за вислугу років, надбавка за виконання особливо важливих завдань, таємність, премія тощо);

коли та згідно якого нормативно-правового акту в період з 01.01.2008 року до 01.03.2018 року відбулось підвищення тарифних ставок, окладів) за посадою (офіцера відділення спеціального призначення Військової служби правопорядку) на якій позивач проходив військову службу (коли та на підставі яких документів було змінено, змінювався базовий місяць для нарахування позивачу індексації у період з 01.01.2008 року по 28.08.2017 року).

У позовній заяві позивач зазначає, що за результатами вказаного звернення 08.03.2020 року в телефонному режимі його повідомлено про те, що роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України № 252/10/136-16 від 09.06.2016 року, № 220/5140 від 04.07.2017 року, № 10685/0/14-15/10 від 16.07.2015 року, № 78/0/66-17 від 08.08.2017 року та роз`яснення директора фінансового департаменту Міністерства оборони України у яких зазначено, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не передбачено, а тому індексація позивачу не нараховувалась та не виплачувалась за період з 01.01.2016 року по 28.08.2017 року.

Письмової відповіді на звернення позивач не отримав.

Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення протиправними, а тому звернувся до суду із цим позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з ч.2, 3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно з ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Як передбачено ст.6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно зі ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (далі -Порядок №1078), згідно з п.4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абз.8 п.4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відповідно до ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 справа №825/874/17 та від 19.06.2019 справа №825/1987/17.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення жодним чином не вказує на відсутність у позивача права на отримання таких сум підвищення, а відтак дії відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.08.2017 є протиправними і порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

Щодо доводів позивача, які стосуються нарахування належної йому індексації із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січня 2008 року, про що позивач також зазначав і своєму зверненні до відповідача від 08.02.2020 року, та просив здійснити виплату індексації саме з урахуваннями такого базового місяця, слід зазначити наступне.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).

Згідно з п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи.

Під час розгляду даної справи судом встановлено протиправність дій відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Суд звертає увагу, що саме в процесі виконання рішення суду відповідачем, в порядку встановленому Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком №1078, буде визначено базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача.

Таким чином, відповідачем, на теперішній час, не вчинялось будь-яких дій по визначенню базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення позивача, тому відсутні підстави вважати, що має місце порушення прав позивача пов`язаних з визначенням базового місяця для проведення індексації.

Разом з тим, суд зазначає, що захисту підлягає лише вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому.

Зважаючи на наведене, суд вважає необхідним зазначити, що вимога позивача про встановлення базового місяця з якого проводиться індексація грошового забезпечення є передчасною та задоволенню не підлягає.

Що стосується вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 28.08.2017 року по дату набрання рішенням у даній справі законної сили, суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 43 Конституції України визначено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п. 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби.

При цьому, у постанові Верховного Суду України від 17 липня 2015 року (справа №21-8а15), при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, зазначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі

Отже, у даному випадку, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2018 року у справі № 805/977/16-а (провадження №К/9901/8708/18), від 04.04.2018 року у справі № 805/5111/15-а (провадження №К/9901/6929/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З вищевикладеного слідує, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Як встановлено судом, при звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення.

Що стосується виплати середнього заробітку за період з 28.08.2017 року по дату набрання рішенням у даній справі законної сили в зв`язку з невиплатою індексації грошового забезпечення позивачу, то суд звертає увагу, що в даному випадку має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, а вина відповідача у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України.

При цьому, ч.2 ст.117 Кодексу законів про працю покладено обов`язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати індексації буде рішення у даній справі, яким встановлено право позивача на її отримання, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.

При цьому, суд також враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, відповідно до якої для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми недоплаченої індексації грошового забезпечення та довідки з зазначенням середнього заробітку позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача звернути рішення суду до негайного виконання, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Отже, негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної конкретної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.

Враховуючи наведене, суд не вбачає можливості для звернення рішення суду до негайного виконання.

За приписами вимог п. 4 ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Вінницького зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.

Зобов`язати Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.08.2017 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Вінницький зональний відділ Військової служби правопорядку (код ЄДРПОУ - 24290095, вул. Стрілецька, 17, м. Вінниця, 21001)

Повне судове рішення складено та підписано суддею 27.07.2020 року.

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна