Рішення № 90594386, 14.07.2020, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2020 року Справа № 923/193/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. за участю секретаря судового засідання Борхаленко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Харків Полімер", м. Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАЛТЕЯ ТРЕЙД", м.Херсон

про стягнення заборгованості у розмірі 301 595,40 грн.

представники сторін не з`явились

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство "Харків Полімер" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАЛТЕЯ ТРЕЙД" про стягнення відповідно до Договору купівлі-продажу № 50 від 20 жовтня 2017 суми 301 595, 40грн. що складається з 36% процентів річних у сумі 141 919, 23 грн., пені у сумі 138 644, 25грн , інфляційного збільшення заборгованості у сумі 21 031,92 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланнями на умови договору купівлі-продажу № 50 від 20.10.2017р. та на положення ст.ст. 530, 536, 547, 610, 612, 625, 692, ЦК України та ст.ст. 193, 198, 218, 219, 230, 231, 232 ГК України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2020, справу розподілено судді Ярошенко В. П.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 28 лютого 2020 відкрито провадження у справі № 923/193/20, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Судове засідання у справі призначено на 31 березня 2020 о 10:00.

23.03.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить в задоволенні вимог в частині стягнення пені в розмірі 138 644,25 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4 356,14 грн. відмовити, надавши при цьому суду свій контр розрахунок інфляційних втрат. Крім того просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до розумного розміру.

Ухвалою суду від 27.04.2020 продовжено строк проведення підготовчого засідання на 30 днів.

04.05.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача, відповідно до якої позивач наполягає на задоволенні позовних вимог, вважає доводи відповідача необґрунтованими та не доведеними.

15.05.2020 до суду від відповідача надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву, в яких він додатково просить відмовити в стягненні 141 919,23 грн. відсотків річних.

Крім того, 15.05.2020 суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, з аналогічними поясненнями, які містяться у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою від 21.05.2020 суд закрив підготовче провадження у справі № 923/193/20 та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.06.2020.

18.06.2020 в судовому засіданні оголошена перерва до 14.07.2020.

13.07.2020 до суду від відповідача надійшли пояснення щодо розрахунку інфляційних витрат.

В судове засідання 14.07.2020 представники сторін не з`явились, належним чином повідомлені про дату наступного судового засідання під розписку при оголошенні перерви 18.06.2020, про причини неявки суд не повідомили.

Суд долучає до матеріалів справи вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд

встановив:

Матеріали справи свідчать, що 20 жовтня 2017 року між ПП "Харків Полімер" (надалі - позивач або постачальник) і ТОВ "АМАЛТЕЯ ТРЕЙД" (надалі - відповідач або покупець) був укладений договір купівлі-продажу №50 (надалі - договір).

Відповідно до умов п.1.1. договору постачальник зобов`язався передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його на умовах визначених договором товар (партію товару) в кількості, асортименті та по цінах, вказаних в видаткових накладних.

Сторони визнають, що видаткова накладна, підписана сторонами є погодженням асортименту товару, його кількості та ціни, прирівнюється до Специфікації і є невід`ємною частиною договору (п.1.2. договору).

Право власності на товар (партію товару) переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару (партії товару), що підтверджується підписами покупця у видатковій накладній (п.1.3. договору).

Оплата товару здійснюється на умовах - відстрочення платежу протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару на умовах погашення курсової різниці згідно п.3.3.1. договору. Партією товару вважається товар, поставлений за однією видатковою накладною (п.5.1. договору).

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв товар без зауважень, що підтверджується видатковою накладною №110 від 31.10.2018 року на суму 337176,00 грн. та видатковою накладною №111 від 31.10.2018 року на суму 591552,00 грн., а всього на суму 928728,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач розрахувався за поставлений товар частково. Через несвоєчасне виконання зобов`язання щодо оплати вартості товару позивачем було подано до господарського суду Херсонської області позов про стягнення заборгованості, річних, пені та інфляційних витрат.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 вересня 2019 у справі № 923/62/19 було стягнуто з ТОВ "АМАЛТЕЯ ТРЕЙД" на користь ПП "Харків Полімер" основний борг в розмірі 600 000,00 грн., пеню (за період з 08.11.2018 по 15.01.2019) - 40 832,88 грн., 36 % річних (за період з 08.11.2018 по 15.01.2019) - 40 832,88 грн., інфляційні втрати (за період з 08.11.2018 по 15.01.2019) - 14 922,54 грн.

В своєму позові позивач зазначив, що бажає донарахувати штрафні санкції за порушення оплати за товар до моменту його остаточної оплати та нарахував суму до стягнення 301 595, 40 грн. що складається з 36% процентів річних у сумі 141 919, 23 грн., пені у сумі 138 644, 25грн , інфляційного збільшення заборгованості у сумі 21 031,92 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1-3 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Установлені судом обставини наявності укладеного договору, свідчать про виникнення між його сторонами майново-господарських зобов`язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов`язань (майново-господарських зобов`язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на його підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим у відповідності до ч. 1 статті 692 того ж Кодексу, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Щодо стягнення інфляційних витрат, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України "боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом".

Сплата інфляційних та річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач нарахував інфляційні втрати в розмірі 21 031,92 грн. однак дослідивши наданий розрахунок, господарський суд зауважує, що розрахунок інфляційних втрат має помилки, оскільки Позивачем невірно розраховано сукупні індекси інфляції.

Судом перевірено контррозрахунок інфляційних втрат та встановлено, що він здійснений відповідачем арифметично та методологічно вірно та підлягає задоволенню в розмірі 16 675,78 грн.

Щодо стягнення пені, суд зазначає наступне.

Вирішуючи правомірність нарахованої та заявленої до стягнення 138 644,25 грн. пені, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме "пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання" (частина 3).

Разом з тим, у відповідності до приписів частини 2 статті 551 того ж Кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 7.3. Договору передбачено, що "у разі невиконання та/або неналежного виконання покупцем зобов`язань по оплаті за чинним договором, покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період її нарахування, за кожний день прострочки до дня фактичної оплати…"

Поряд з цим, відповідач як у відзиві, так і у судовому засіданні вказує на те, що позов про стягнення, зокрема, пені в розмірі 138 644,25 грн. було подано до суду 25 лютого 2020, позовна давність за відповідними вимогами спливла, у зв`язку з чим просить відмовити в цій частині застосувавши строки позовної давності.

Згідно з ч. 2 ст. 252 КЦ України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК України для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову особою, право якої порушене.

Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Відповідно до п. 5.1. Договору, строк для оплати товару, отриманого по накладним № 110 від 31.10.2018 на загальну суму 337 176,00 грн. та № 111 від 31.10.2018 на загальну суму 591 552,00 грн. настав 07 листопада 2018. З 08 листопада 2018 було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду (справа № 923/62/19). Рішенням Південно-західного апеляційного господарського суду від 26 вересня 2019 було стягнуто з відповідача 696 588,30 грн., в тому числі і пеню за період з 08.11.2018 по 15.01.2019 в розмірі 40 832,88 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовна давність за вимогами позивача щодо донарахування та стягнення з відповідача пені за невиконання зобов`язання по Договору купівлі-продажу № 50 від 20.10.2017 у розмірі 138 644.25 грн. сплив 08 листопада 2019.

Суд також зазначає, що якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України). Так, за частиною 4 названої статті "сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові".

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в частині стягнення пені в розмірі 138 644.25 грн.

Суд критично оцінює твердження позивача, викладених у відповіді на відзив стосовно строків позовної давності відносно пені.

Так, у відповіді на відзив позивач посилається на ч. 6 статті 232 ГК України якою визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Поряд з цим зазначає, "інше" встановлено зазначеним пунктом 7.3. Договору, яким сторони встановили, що пеня нараховується за кожен день прострочення до дня фактичної оплати.

Суд зазначає, що наведеною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Суд констатує, що умовами Договору не передбачено інший строк позовної давності в межах якого може звернутися позивач з вимогами про стягнення пені в розумінні ст. 258 ЦК України.

Щодо стягнення 36% процентів річних, суд зазначає наступне.

В силу приписів ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов`язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов`язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Плата за користування товарним кредитом не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

У 7.3 Договору купівлі - продажу №50 від 20.10.2017 р. встановлено, що у разі прострочки оплати товару більш як на три календарні дні Покупець зобов`язується оплатити Продавцю відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі тридцять шесть відсотків річних від вартості неоплаченого в строк товара (партії товара) з дня, коли настав строк оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати.

Як слідує з розрахунку відсотків річних, який додано до позовної заяви, останні нараховано позивачем за кожен день прострочення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Таким чином, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення виконання зобов`язання й до того дня, доки зобов`язання не буде виконано.

Водночас частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Надавши оцінку Договору суд приходить до висновку, що проценти, передбачені пунктом 7.3 Договору, останні за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно статті 549 ЦК України частина третя якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу пунктом 7.3 Договору сторони вже передбачили нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня фактичної оплати.

Суд зазначає, що відсотки передбачені п. 7.3 Договору за своєю правовою природою відносяться до пені. Крім того, вказаний пункт Договору міститься в розділі "Відповідальність сторін", а не в розділах "Ціна Товару та загальна вартість Договору", "Умови купівлі - продажу" та "Оплата" і цим пунктом фактично сторони погодили відповідальність Покупця за прострочення виконання зобов`язання по оплаті товару, а не розмір процентів як плати за правомірне користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що умовами Договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12.12.2011 р. у справі № 3-132/гс-11, від 24.12.2013 р. у справі М3-37гс13, від 01.07.2014 р. у справі № 3-31гс14. від 01.07.2014 р. у справі № 3-32гс14, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2018 р. у справі № 927/1091/17.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в частині стягнення 36% річних в розмірі 141 919,23 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 525,00 грн., то суд при вирішені даного питання виходить з наступного.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Згідно ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, законом, обов`язок сплачувати витрати на надання правничої допомоги, покладається саме на клієнта, яким є позивач, а не на відповідача по справі, обов`язок з "відшкодування" витрат на правничу допомогу покладається лише в тому разі, якщо такі витрати були реально здійснені. Докази реального здійснення витрат позивача на надання правничої допомоги, також не надано до суду.

Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, оскільки обов`язок сплачувати витрати за надану правничу допомогу адвокатом Джамалли Р.Х. покладається саме на ПП "Харків Полімер", яким є позивач, а не на відповідача у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволені вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 525,00 грн.

Відповідачем було укладено з адвокатом Волковою Світланою Григорівною договір № 02-01/2020 абонентського юридичного обслуговування від 02.01.2020 р.

Відповідно до п. 1.1. Договору, виконавець в порядку и на підставах договору зобов`язується виконувати абонентські юридичні обслуговування замовника, а замовник зобов`язується прийняти надані в рамках юридичного обслуговування послуги і сплатити їх.

Відповідно до п. 4.1. Договору, вартість юридичного обслуговування складає - 17 000 грн. Розмір витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі гонорар за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу виконавця, пов`язаною з судовою справою, узгоджується сторонами окремо при підписанні позовної заяви або клопотання про стягнення цих витрат. Вартість цих витрат входить в вартість юридичного обслуговування.

02.03.2020 між відповідачем та адвокатом Волковою Світланою Григорівною укладено додаткову угоду № 1 до Договору абонентського юридичного обслуговування від 02.01.2020 р. відповідно до якої сторони визначили виплату фіксованої суми гонорару за надання Адвокатом юридичної допомоги по справі № 923/193/20 за позовом ПП "Харків Полімер" 4 900 за надання Адвокатом юридичної допомоги по справі № 923/193/20 визначений сторонами з врахуванням складності справи, виходячи з принципів розумності и з врахуванням часу (строку), в продовж якого Доручення має бути виконаним.

При розрахунку витрат на правову допомогу відповідач та його представник керувалися ст. 126 ГПК України, а саме: складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідної роботи (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для відповідача.

Відповідно до виписки за період з 02.03.2020 по 02.03.2020 ТОВ "АМАЛТЕЯ ТРЕЙД" на виконання умов договору 02-01-2020 від 02.01.2020 перерахувала 12 000 грн.

Статтею 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За вказаних обставин, письмове клопотання відповідача від 23.03.2020 про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 900,00 грн., підлягає частковому задоволенню, пропорційно розміру позовних вимог в задоволенні яких відмовлено судом (4 900,00:301595,40х16 675,78=270,93 грн., витрати відповідача на професійну правничу допомогу пропорційні позовним вимогам в задоволенні яких відмолено).

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на позивача та на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 129, 232-240 ГПК України, суд

у х в а л и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАЛТЕЯ ТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 36130219, м. Херсон, вул. Пилипа Орлика, 32) на користь Приватного підприємства "Харків Полімер" (код ЄДРПОУ 37189421, м. Дніпро, вул. Симиренківська, 4 А, кім. 202-1) інфляційні втрати в розмірі 16 675,78 грн. та суму судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 250,14 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Харків Полімер" (код ЄДРПОУ 37189421, м. Дніпро, вул. Симиренківська, 4 А, кім. 202-1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАЛТЕЯ ТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 36130219, м. Херсон, вул. Пилипа Орлика, 32) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 270,93 грн.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).

Дата складання повного тексту рішення - 27.07.2020

Суддя В.П.Ярошенко