Рішення № 90589003, 24.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2020 року м. Київ № 640/13501/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішня торгівля та переробка»

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Зовнішня торгівля та переробка» з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0029521406 від 08.06.2018р. та № 0029531406 від 08.06.2018р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що підстави для висновку про порушення позивачем строку розрахунків у сфері ЗЕД є помилковими, оскільки зобов`язання за зовнішньоекономічними експортними контрактами були припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до угоди від 24.06.2017р. № 2. Відтак прийняті на підставі таких висновків податкові повідомлення-рішення є протиправними, а відтак підлягають скасуванню.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак відсутні підстави для скасування таких рішень та задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.06.2017р. між «TUREKS ITHALAT IHRACAT VE TIKARET A.S.» (покупець) та ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» (продавець) укладено контракт № 01/06 купівлі та продажу за умовами якого продавець продає, а покупець купує ядра насіння соняшникового, для продовольчої переробки, врожаю 2016р., а покупець зобов`язаний прийняти та оплатити товар за ціною та на умовах цього контракту.

Так, загальна вартість товару, що поставляється на умовах CIF, Стамбул, Туреччина, відповідно до Міжнародних правил «Інкотермс-2010», складає 9 122, 50 USD, а відтак загальна сума контракту складає 9 122, 50 USD (+- 10%).

Відповідно до п. 5.1 Контракту, оплата виконується на підставі Інвойсу, наданого продавцем.

Водночас, 02.06.2017р. між «TUREKS ITHALAT IHRACAT VE TIKARET A.S.» (покупець) та ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» (продавець) укладено Додаткову угоду № 1 до Контракту №01/06 від 01.06.2017р. за умовами якої Розділ 5 Пордок та форма оплати доповнено п. 5.5 наступного змісту: «При наявності згоди на переведення боргу кредитора, яким може бути будь-яка із Сторін договору, боржник має право перевести повністю абор частково борг (свої зобов`язання) на нового боржника».

Також, 21.06.2017р. між «TUREKS ITHALAT IHRACAT VE TIKARET A.S.» (покупець) та ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» (продавець) укладено контракт № 21/06 купівлі та продажу за умовами якого продавець продає, а покупець купує ядра насіння соняшникового, для продовольчої переробки, врожаю 2016р., а покупець зобов`язаний прийняти та оплатити товар за ціною та на умовах цього контракту.

Так, загальна вартість товару, що поставляється на умовах CIF, Стамбул, Туреччина, відповідно до Міжнародних правил «Інкотермс-2010», складає 9 122, 50 USD, а відтак загальна сума контракту складає 9 122, 50 USD (+- 10%).

Відповідно до п. 5.1 Контракту, оплата виконується на підставі Інвойсу, наданого продавцем.

Водночас, 22.06.2017р. між «TUREKS ITHALAT IHRACAT VE TIKARET A.S.» (покупець) та ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» (продавець) укладено Додаткову угоду № 1 до Контракту № 21/06 від 21.06.2017р. за умовами якої Розділ 5 Пордок та форма оплати доповнено п. 5.5 наступного змісту: «При наявності згоди на переведення боргу кредитора, яким може бути будь-яка із Сторін договору, боржник має право перевести повністю абор частково борг (свої зобов`язання) на нового боржника».

24.06.2017р. між «TUREKS ITHALAT IHRACAT VE TIKARET A.S.» (Туреччина) (початковий боржник) та «FROFT ALLIANCE S.A.» (новий боржник) укладено договір переведення боргу № 2Т за умовами якого початковий боржник переводить, а новий боржник приймає на себе виконання зобов`язання по заборгованості за товар в грошовому вираженні, яке виникло на підставі контракту № 01/06 від 01.06.2017р. і контракту № 21/06 від 21.06.2017р. уколеного між початковим боржником та ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» (Україна). Так, початковий боржник переводить на нового боржника борг в обсязі та на умовах існуючих на момент цього Договору. Сторони домовились про встановлення грошової оцінки переведеного боргу в сумі 18 245, 00 доларів США, сплата Інвойсу № 3 ВІД 13.06.2017Р, Інвойсу № 4 від 21.06.2017р.

Так, за умовами п. 2.4 Договору переведення боргу від 24.06.2017р. № 2Т, з моменту набрання чинності зазначеним договором новий боржник приймає на себе зобов`язання початкового боржника та стає боржником за контрактом № 01/06 від 01.06.2017р. і контрактом № 21/06 від 21.06.2017р.

24.06.2017р. директором ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» надано згоду на переведення боргу.

Водночас, з огляду на вищевикладене, 24.06.2017р. між ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» та «FROFT ALLIANCE S.A.» укладено угоду № 2 про припинення зобов`язань заліком однорідних зустрічних вимог за умовами якого, сторони дійшли до взаємозгоди про припинення зобов`язань між сторонами у відповідності до контракту № 02К/2011 від 01.06.2011р. сплатити грошову сумув розмірі 18 245, 00 доларів США шляхом заліку зустрічної однорідної вимоги між сторонами у відповідності до договору № 01/06 від 01.06.2017р. та № 21/06 від 21.06.2017р. сплатити грошову сумі в розмірі 18 245, 00 доларів США.

24.06.2017р. директором ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» підписано заяву про припинення зобов`язань заліком зустрічної однорідної вимоги.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі наказу від 08.05.2018р. № 8223 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» з питань дотримання вимог валютного законодавства при розрахунках за зовнішньоекономічними контрактами від 01.06.2017р. № 01/06 з компанією «TUREKS ITHALAT IHRACAT VE TIKARET A.S.» (Туреччина), від 21.06.2017р. № 21/06 з компанією «TUREKS ITHALAT IHRACAT VE TIKARET A.S.» (Туреччина) за період з 01.06.2017р. по 17.05.2018р.

За результатом проведеної перевірки складено акт від 24.05.2018р. № 662/26-15-14-06-05/36614066 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках за зовнішньоекономічними контрактами від 01.06.2017р. № 01/06 з компанією «TUREKS ITHALAT IHRACAT VE TIKARET A.S.» (Туреччина), від 21.06.2017р. № 21/06 з компанією «TUREKS ITHALAT IHRACAT VE TIKARET A.S.» (Туреччина) згідно листа ПАТ «УКРСИББАНК» від 09.01.2017р. № 30-3/2362 (вх. ГУ ДФС у м. Києві від 11.01.2018р. № 1561/10) за період з 01.06.2017р. по 17.05.2018р.» у висновках якого зазначено, що позивачем порушено вимоги:

1. ст. 1 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме:

- не надходження ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» виручки за товар в сумі 9 122, 50 дол. США (еквів. 237 249, 91 грн.) за експортним контрактом від 01.06.2017р. № 01/06 укладеного з компанією «TUREKS ITHALAT IHRACAT VE TIKARET A.S.» (Туреччина);

- не надходження ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» виручки за товар в сумі 9 122, 50 дол. США (еквів. 237 419, 40 грн.) за експортним контрактом від 21.06.2017р. № 21/06 укладеного з компанією «TUREKS ITHALAT IHRACAT VE TIKARET A.S.» (Туреччина).

2. п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. № 15-93, а саме порушено строки декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України, станом на 01.04.2018р.

На підставі вищезазначених висновків відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 08.06.2018р.:

- № 0029521406, яким за порушення ст. 1 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України, ст. 4 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 216 542, 26 грн.;

- № 0029531406, яким за порушення п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. № 15-93 та на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України, п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. № 15-93 та у відповідності до вимог п. 2.7 «Положення про валютний контроль» затвердженого Постановою Правління НБУ від 08.02.200р. № 49 до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 170, 00 грн.

Позивач вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві протиправними звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства, ознайомившись із доводами представників сторін суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Положення статті 42 Конституції України системно пов`язані зі статтею 16 Конституції України щодо однієї із основних функцій держави - забезпечення економічної безпеки України; а також мають безпосередній, органічний зв`язок зі статтею 41 Конституції України щодо змісту та форм права власності, непорушності права приватної власності.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно Законами України.

Отже, конституційно-правова норма, яка декларує право на підприємницьку діяльність, також містить застереження, що сферою його реалізації є тільки ті види діяльності, що не заборонені законом. Законодавець вказав і на засоби обмеження - пряму заборону шляхом відсилання до поточного законодавства, в першу чергу Господарського та Цивільного кодексів України.

Так, Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) у статті 3 констатує свободу підприємницької діяльності серед загальних засад цивільного законодавства, а Господарський кодекс України (далі -ГК України) визначає її одним із загальних принципів господарювання.

Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 ГК України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Наведений вище принцип вільного вибору і самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, перш за все, встановлює можливість для суб`єктів підприємницької діяльності України підтримувати відносини з іноземними суб`єктами господарської діяльності з урахуванням положень Конституції та законів України, а також міжнародних норм і правил. Правове регулювання такої діяльності, а також обмеження щодо її здійснення встановлені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність " від 16.04.1991 №959-ХІІ (далі - Закон №959-ХІІ, тут і далі - у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Закріплення принципу використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд надає право підприємцям самостійно вирішувати питання про долю належної їм частки валютної виручки, тобто прибутку, отриманого від здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності. Проте цей принцип також діє з певними обмеженнями, які, зокрема, встановлені Законом №185/94-ВР.

Одним з таких обмежень, є закріплення статтею 1 Закону №185/94-ВР присічних строків розрахунків при експорті товарів/послуг. Згідно з вказаною нормою виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідальність за порушення наведеної вище вимоги Закону №185/94-ВР передбачена статтею 4 вказаного Закону, яка встановлює, що порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Отже, Закон №185/94-ВР встановлює відповідальність за порушення строків розрахунку в іноземній валюті (надходження виручки) за наслідками виконання зовнішньо-економічних контрактів, і єдиною підставою до звільнення від такої відповідальності визнає наявність висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Водночас, надходження валютної виручки на рахунок можливе лише за дійсним зобов`язанням і не очікується за припиненим.

В такому аспекті слід звернутися до загальних засад зобов`язального права та зауважити, що за своїм обсягом поняття виконання є дещо вужчим, ніж поняття припинення, оскільки останнє охоплює всі випадки ліквідації зобов`язально-правового зв`язку, незалежно від виконання раніше досягнутих домовленостей.

Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Наведені вище норми цивільного законодавства в контексті спірних правовідносин кореспондуються із положеннями частини 4 статті 6 та частини 1 статті 14 спеціального Закону№959-ХІІ, якими передбачено, що суб`єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім прямо або у винятковій формі заборонених законами України. Крім того, всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Так, одним із способів припинення зобов`язань у цивільному праві є зарахування, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, або невстановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги (стаття 601 ЦК України).

Аналогічні положення містяться в частині третій статті 203 ГК України, згідно з якою господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Отже, залік (або зарахування) зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов`язань. Водночас, для проведення зарахування необхідна сукупність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають зі взаємних зобов`язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами.

Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте, воно може здійснюватися за згодою обох сторін - у разі підписання ними угоди про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно, зарахування вважається вчиненим із дати підписання заяви однією стороною або угоди - обома.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що випадки, у яких суб`єктам господарювання забороняється припиняти зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, мають бути визначені виключно в законах України. Однак, жодних обмежень на використання такого способу розрахунку за зовнішньо-економічними операціями законами України не передбачено.

Згідно з пунктом 1.11 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року за № 338/3631 (далі -Інструкція № 136), яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, експортна, імпортна операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов`язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання тощо.

Таким чином, спеціальними законами, зокрема, Законом №959-ХІІ, Законом №185/94-ВР, Цивільним та Господарським кодексами України не заборонено, а окремими з них - навіть прямо передбачено зарахування зустрічних однорідних вимог як вид припинення зобов`язання за зовнішньоекономічними договорами.

Суд наголошує, що чинним законодавством також не заборонено та не обмежено законні форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, що не передбачають, власне, надходження іноземної валюти на рахунок резидента.

При цьому, виконання зобов`язань резидента України перед нерезидентом за зовнішньоекономічним контрактом шляхом зарахування зустрічних грошових вимог за наявності належним чином оформлених документів є підставою для зняття банком із контролю експортно-імпортної операції, вчинюваної ним відповідно до Інструкції №136.

Аналізуючи обставини, що склалися у даній справі, суд констатує, що зі змісту імпортного та експортного контрактів, наявних первинних документів, а також з Угоди про зарахування вбачається, що між двома суб`єктами господарювання виникли зустрічні вимоги, які є грошовими, тобто однорідними, між сторонами відсутній спір щодо характеру зобов`язань, їх змісту, умов виконання, а умови проведення розрахунків за експортним та імпортним контрактами, вони відповідають критеріям, зазначеним, зокрема, у п.1.11 Інструкції № 136, дотримання яких є передумовою для визнання зарахування зустрічних однорідних вимог та зняття цих розрахунків банком з валютного контролю.

З урахуванням наведеного сторони зовнішньоекономічних операцій, здійснюючи експортно-імпортні операції, обґрунтовано виходили з того, що законами України передбачено їх право на застосування такої форми розрахунків як зарахування (залік) зустрічних однорідних (грошових) вимог та обґрунтовано виходили з того, що таке право не може бути скасоване підзаконними актами.

В свою чергу, податковий орган приймаючи оскаржуване рішення про нарахування позивачу пені за порушення строків розрахунків за контрактами, укладеним позивачем з фірмою - нерезидентом та констатуючи порушення ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» вимог ст. 1 Закону № 185/94-ВР, не врахував, що наведена норма Закону регламентує строки зарахування валютної виручки резидентів на їх рахунки в уповноважених банках за результатами безпосередньо виконання зовнішньо-економічних контрактів, чого в даному випадку не відбулось.

Так, законодавство України не дає правового визначення терміну "валютна виручка", проте, виходячи із рекомендацій Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»» від 17 грудня 2004 року №04-5/3360 під валютною виручкою слід розуміти суму грошових коштів, яка підлягала отриманню на рахунок за фактично реалізовану суб`єктом господарювання - резидентом продукцію (роботи, послуги).

Моментом же одержання виручки у іноземній валюті за експортовану продукцію вважається дата надходження коштів на валютний рахунок резидента в уповноваженому банку України (абз. 2 п.5 Інструкції про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті за експортно-імпортними операціями на умовах відстрочки платежів чи поставок, затвердженої Наказом Національного банку України від 14 червня 1994 року N 85).

Однак, у справі, що розглядається, припинення відповідних зобов`язань відбулось не у грошовій формі, тобто без зарахування валютної виручки на рахунок резидента в уповноваженому банку.

За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

В даному випадку, податковим органом не доведено наявності підстав, з яким Закон № 185/94-ВР пов`язує застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 такого Закону.

На доповнення, щодо обмежень, запроваджених Постановами Правління НБУ №386 та №410, суд зазначає таке.

Практика обмежень щодо зняття з валютного контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті вперше була запроваджена Постановою Правління НБУ від 20.08.2014 №515 «Про врегулювання ситуації на валютному ринку України».

Метою такого обмеження було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на валютному ринку України та контролю валютних операцій. Їх норми адресовані уповноваженому банку, що здійснює валютний контроль за експортною операцією. Саме у контексті мети введено в дію обов`язковий продаж на міжбанківському валютному ринку України частини надходжень у визначеному розмірі.

В подальшому, дія таких обмежень пролонгувалась Правлінням НБУ шляхом прийняття типових постанов, в т. ч. і постанов Правління НБУ №386 та №410, у пунктах 4 яких встановлено, що уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора/російських рублях (незалежно від суми операції).

Водночас, вказані обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені Постановами Правління НБУ №386 та №410, адресовані виключно уповноваженим банкам. Обов`язок продажу валютної виручки у певному розмірі сам по собі не є обмеженням для сторін у здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами шляхом зарахування зустрічних грошових вимог.

Крім того, вказані положення актів НБУ не регулюють підприємницької діяльності суб`єктів господарювання, не встановлюють форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами та, як підзаконні акти, не можуть обмежувати дію норм Законів України, положення яких судом наведено вище, та якими передбачено вільний вибір сторонами контракту форми розрахунків.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновк про те, що резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 Закону № 185/94-ВР. Припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.

Вищевикладене узгоджується з праовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 31.01.2020р. у справі №1340/3649/18, адміністративне провадження №К/9901/20383/19.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішня торгівля та переробка» - задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 08.06.2018р. № 0029521406 та від 08.06.2018р. № 0029531406.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішня торгівля та переробка» судові витрати за сплату судового збору в розмірі 3 250, 68 грн. (три тисячі двісті п`ятдесят гривень 68 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська