Рішення № 90588994, 24.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2020 року м. Київ № 640/13789/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи в ГУТ «Київкомісіонторг» з 09.11.1987р. по 07.07.1992р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в ГУТ «Київкомісіонторг» з 09.11.1987р. по 07.07.1992р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відмова відповідача зарахувати до страхового стажу періоду роботи в ГУТ «Київкомісіонторг» з 09.11.1987р. по 07.07.1992р. є протиправною, оскільки позивачем вчинено всіх можливих заходів для підтвердження запису в трудовій книжці.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що відмова є законною, оскільки наявний в трудовій книжці запис про роботу позивача ГУТ «Київкомісіонторг» не може бути прийнятий до уваги, так як останній завірений печаткою УРСР, яка на дату запису не існувала. З огляду на що просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності.

24.04.2019р. позивач звернулась до відповідача із заявою в якій просила зарахувати до страхового стажу періоду роботи в ГУТ «Київкомісіонторг» з 09.11.1987р. по 07.07.1992р.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 02.05.2019р. № 92339/02/Г-6230 позивача повідомлено про те, що наявний в трудовій книжці запис про роботу позивача ГУТ «Київкомісіонторг» не може бути прийнятий до уваги, так як останній завірений печаткою УРСР, яка на дату запису не існувала.

Позивач вважаючи відмову відповідача в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи в ГУТ «Київкомісіонторг» з 09.11.1987р. по 07.07.1992р. протиправною звернулась до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка.

Аналогічна норма передбачена пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637).

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

З матеріалів справи вбачається, що представником позивача, на підтвердження трудового стажу за оскаржуваний період, надіслано запити до державних органів.

Відповідно до пункту 2 Порядку №637 у разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Таким чином, аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок №58 від 29 липня 1993 року, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту - Інструкція №58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У пункті 2.6 пункту 2 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Судом встановлено, що у трудовій книжці на ім`я позивача містяться записи № 8 про прийняття на роботу 09.11.1987р. на посаду продавця в ГУТ «Київкомісіонторг», № 9 про присвоєння присвоєння кваліфікації продавця другої категорії, № 10 про прийняття по переведенню до КГАПКиКТ та № 12 про звільнення за власним бажанням Запис №12 про звільнення позивача в трудовій книжці завірений печаткою, на відбитку якої зазначено УРСР.

З вищевикладеного вбачається, що трудова книжка позивача містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача в ГУТ «Київкомісіонторг» у період з 09.11.1987р. по 07.07.1992р., а також містить посилання на відповідні накази на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи.

Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність встановлення страхового стажу позивача в порядку, визначеному згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 12.09.1993р. № 637 «Про затвердження порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній».

Також, суд наголошує, що та обставина, що підприємство не змінило свою печатку новою після припинення СРСР, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Висновок відповідача про те, що період роботи з 09.11.1987р. по 07.07.1992р. зарахувати до страхового стажу не можливо в зв`язку з тим, що період роботи в даній організації завірено печаткою УРСР не ґрунтуються на жодній нормі законодавства, оскільки положення Постанови Верховної Ради України від 11.05.1992р. «Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи» № 2318-XII та «Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів», затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993р. № 643 не містять вказівок про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов`язок їх заміни.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 07.02.2018р. у справі № 275/615/17, адміністративне провадження № К/9901/768/17.

Більше того, відповідно пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року № 301 (далі по тексту - Постанова №301) відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.

Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018р. у справі № 677/277/17.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Також, доводи відповідача про наявність підстав для залишення адміністративного позову без розгляду, з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду, суд вважає помилковими, з огляду на таке.

Судом встановлено, що травні 2019р. з листа відповідача від 02.05.2019р. № 92339/02/Г-6230 позивач дізналась, що їй відмовлено в зарахуванні до її страхового стажу періоду роботи в ГУТ «Київкомісіонторг» з 09.11.1987р. по 07.07.1992р., і вже 22.07.2019р. (відповідно до штампу на поштовому конверті) позивач звернулась до суду з даним позовом.

Як вже викладено вище, зазначений період роботи не зараховано пенсійним органом до страхового стажу позивача незаконно, що фактично позбавляє її права на інший вид пенсії.

Суд зазначає, що інститут строків в адміністративному процесі, насамперед, сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

За таких обставин, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 07.02.2018р. у справі № 275/615/17, адміністративне провадження № К/9901/768/17.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи в ГУТ «Київкомісіонторг» з 09.11.1987р. по 07.07.1992р.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в ГУТ «Київкомісіонторг» з 09.11.1987р. по 07.07.1992р.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська