Рішення № 90586245, 01.06.2020, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/4888/19

Провадження № 2/752/1586/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

01.06.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі:

головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.,

за участю секретаря - Воробйова І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про виселення та зняття з реєстраційного обліку, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2019 року представник позивача звернувся до суду у з позовом до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про виселення та зняття з реєстраційного обліку.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначив, що 03.05.2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи» було набуто у власність майно, що складається з квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Правовою підставою для реєстрації права власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на вказану квартиру є відповідне застереження в п.п. 12.3.1. Договору іпотеки від 01.02.2007 року. Таким чином, законним власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є ТОВ «Кредитні ініціативи». Згідно витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні у зазначеній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, але станом на дату подання позовної заяви вимога залишена без задоволення. Такі дії відповідачів створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном.

Враховуючи, що позивач є власником квартири, однак не має змоги ним користуватися через проживання там відповідачів, на підставі вимог ст. 319, 321, 346, 391 ЦК України, просив суд виселити у примусовому порядку відповідачів; зобов`язати відповідачів звільнити від особистих речей квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; зняти з реєстраційного обліку відповідачів, які зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути солідарно з відповідачів витрати по сплаті судового збору.

В судове засідання позивач не з`явився, надав заяву, про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, проти винесення заочного рішення не заперечував.

В судове засідання відповідачі не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку.

Представник третьої особи - Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, суду надав клопотання про залучення висновку, в якому зазначено, що проти задоволення позовних вимог заперечують та вважають позов таким, що суперечить правам та інтересам малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Ухвалою суду від 30.05.2019 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає необхідним відмовити в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із вимогами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Однією з засад судочинства, регламентованої п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Предметом позову в справі є виселення відповідачів з нерухомого майна, належного новому власнику, зі зняттям відповідачів з реєстраційного обліку.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судом встановлено, що між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 2620/0207/88-001-Z-1 від 01.02.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В., зареєстрованого в реєстрі за № 608, яким забезпечується належне виконання Іпотекодавцем вимог Іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 2620/0207/88-001 від 01.02.2007 року.

Пунктом 2 зазначеного іпотечного договору передбачено, на забезпечення виконання основного зобов`язання Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: квартира під номером АДРЕСА_2 .

Пунктом 3 іпотечного договору передбачено, що предмет іпотеки має загальну площу 43,3 кв.м.: житлову площу 28,4 кв.м., і складається з двох кімнат в придатному для житла стані. В п. 5 іпотечного договору прописано, що за згодою сторін предмет іпотеки оцінюється в 469640,47 грн.

Відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Інформаційна довідка № 123164781 від 08.05.2018 року) право власності зареєстроване державним реєстратором Поповою О.В., Комунальне підприємство «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району», Київська обл., Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1544536680000.

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні у зазначеній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом встановлено, що на теперішній час позивач не може вільно розпоряджатися належним йому нерухомим майном у зв`язку з фактичним проживанням там відповідачів, що підтверджено претензією позивача до відповідача від 04 лютого 2019 року, про добровільне звільнення всіма мешканцями приміщення, за адресою: квартира під номером АДРЕСА_2 , звільнити від особистих речей зі зняттям всіх мешканців житла з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб відповідного РВ УМВС України.

Як вбачається з висновку Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації № 100-12501 від 16.08.2019 року, Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація (орган опіки та піклування) заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає позов таким, що суперечить правам та інтересам малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно вимог ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України, передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України «Про іпотеку».

Згідно з частиною третьою статті 33 цього Закону, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою та другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК України.

Відповідно до частини 2 статті 109 ЖК України, громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином частина 2 статті 109 ЖК України, встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку», та частини третьої статті 109 ЖК УРСР, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону № 898-IV, так і частини другої статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду. При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка міститься в постанові від 18 березня 2015 року по справі №6-39 цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1019цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1982цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 та в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 303/1590/15-ц.

Отже квартира, яка розташована у АДРЕСА_3 була передана в іпотеку. Доказів щодо того, що зазначена квартира була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів суду позивачем не надано, так як і договору купівлі-продажу та свідоцтва про право власності, згідно якого квартира з якої позивач просить виселити відповідача разом з його малолітніми дітьми належить йому. Більше того, спірна квартира є для відповідачів єдиним помешканням, іншого житла вони не мають, а жодних доказів протилежного суду не надано.

В задоволенні позову в частині зняття відповідачів з реєстраційного обліку суд вважає необхідним відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до правового висновку, викладеного в Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі 6-57цс11, зазначено, що виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання. Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Законом України «Про охорону дитинства» діти не можуть бути позбавлені житла, у якому вони проживають, посилаючись на ст.12 цього Закону про неприпустимість зменшення або обмеження інтересів дітей при вчиненні правочинів щодо жилого приміщення.

Частиною 3 статті 129 Конституції України, визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми закону, повно та всебічно з`ясувавши вищевказані обставини, які стосуються предмету доказування, та оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами у справі доказів, суд вважає, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» не підлягає задоволенню, суд дійшов висновку про безпідставність, необґрунтованість та недоведеність вимог позивача про виселення відповідачів зі спірної квартири, окрім того за встановлених судом обставин виселення проводитися тільки з наданням іншого житлового приміщення, яке повинно бути зазначене у рішенні суду. Оскільки позивачем заявлено позовні вимоги без зазначення іншого житлового приміщення, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про виселення та зняття з реєстраційного обліку - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Ю.Ю. Мазур