Рішення № 90585177, 08.07.2020, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/5071/18

Провадження № 2-а/643/2/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2020 року м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді -Майстренко О.М. , за участю секретаря судових засідань-Постульга О.Г . розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Слобожанської митниці Держмитслужби про скасування постанови про порушення митних правил № 0198/80700/18 від 19.04.2018 року ,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся з позовом до Слобожанської митниці ДержМитСлужби про скасування постанови Харківської митниці ДФС № 0198/80700/18 від 19.04.2018 року відносно ОСОБА_1 за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 485 Митного кодексу України з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 300 (триста ) відсотків несплаченої суми митних платежів ,що складає 772664,01 гривен .

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що 19 квітня 2018 року Харківською митницею ДФС була винесена постанова в справі про порушення митних правил № 0198/80700/18, якою його визнано винним у вчиненні порушень митних правил, передбачених ст.485 Митного кодексу України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів на суму 772 664,01 грн.

Однак з даною постановою він не погоджується, вважає її незаконною з підстав порушення митницею процедури розгляду справи про порушення митних правил, які полягали у розгляді справи за його відсутності а також у порушенні норм матеріального права при її винесенні.

В судовому засідання позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав. Зазначив що ніколи не мав жодних речових прав на автомобіль AUDI A6, VIN НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , ніколи не бачив та не тримав у руках документи на зазначений автомобіль та ніколи не перетинав кордон на ньому. Зазначений автомобіль він знає лише тому що оглядав його з цікавості, бо йому подобаються автомобілі марки AUDI, але ніколи не виїздив на ньому на шляхи та відповідно ніколи не використовував у власних цілях. Позивач вказав що не знає та не міг знати до розгляду справи про порушення митних правил хто та у який митний режим ввозив AUDI A6, VIN НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 на митну територію України. В судовому засіданні надав клопотання про виклик свідків та про визнання доказів неналежними, недопустимими та недостатніми.

Щодо виклику свідків то судом було задоволено клопотання про виклик ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Справа розглядалася судом досить тривалий час, свідки викликались в судове засіданні значну кількість разів проте жодного разу не з`явились. Зважаючи на це в судовому засіданні 08.07.2020 року позивач прийняв рішення про відмову від свого клопотання про виклик свідків та наполягав на вирішенні справи по суті. Окрім того позивач надавав клопотання про допит його як свідка в судовому засіданні, проте суд прийшов до думки щодо необхідності відмови у зазначеному клопотанні оскільки позивач весь час приймав участь у судовому засіданні що суперечить загальним засадам допиту свідка який не має бути обізнаний з матеріалами справи та не має бути присутнім при судовому розгляді.

Представник позивача Марцонь Д.Г. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги позивача та просив їх задовольнити з мотивів викладених у позові та на підставі порушень матеріального права та процесуальних порушень які допущені при винесені оскаржуваної постанови

Представник відповідача Слобожанської митниці ДержМитСлужби в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала. Посилалась на те що відповідачем було встановлено факт користування позивачем транспортним засобом AUDI A6, VIN НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 а отже це є правомірною основою для накладення штрафу.

Суд, вислухав сторони , дослідивши матеріали справи , вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.526 МК України справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника.

Про час та місце розгляду справи про порушення митних правил органом доходів і зборів цей орган інформує особу, яка притягається до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил.

Справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.

Таким чином, справа про порушення митних правил підлягає розгляду в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, проте у випадку своєчасного її сповіщення про місце і час розгляду справи може бути розглянута за її відсутності, за умови відсутності клопотання про перенесення такого розгляду, а тому відсутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, та/або її представника не є безумовною підставою для відкладення розгляду такої справи.

З матеріалів справи та на підставі пояснень позивача вбачається, що позивач не був присутній на розгляді справи через те що представники відповідача його не допустили на участь. Позивач зазначив що з`явився на розгляд у призначений час, проте посадова особа що здійснювала контроль входу та виходу осіб з приміщення митниця відмовилася допустити позивача до розгляду його справи. Жодних доказів на спростування зазначених тверджень позивача відповідачем надано суду не було. Окрім того в судове засідання декілька разів викликався ОСОБА_2 посадова особа Харківської митниці ДФС яка здійснила розгляд справи про порушення митних правил відносно ОСОБА_1 . Проте жодного разу зазначена посадова особа до суду не з`явилась. Зазначена обставина на думку суду є порушенням загальних принципів відкритого розгляду справи та підтверджує позбавлення позивача всіх прав які надані законодавством особі що притягається до адміністративної відповідальності.

Під час проведення відповідної перевірки відповідачем було встановлено, що згідно АСМО "Інспектор" та ЄАІС транспортний засіб марки AUDI A6, VIN НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 був ввезений на митну територію України громадянином Таджикистану ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) у митному режимі "тимчасове ввезення".

Положеннями ст.380 Митного кодексу встановлено термін, на який може бути тимчасово ввезено даний транспортний засіб.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пп.4, 25, 58 ч.1 ст.4 Митного кодексу України ввезення товарів, транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів, транспортних засобів за межі митної території України - це сукупність дій, пов`язаних із переміщенням товарів, транспортних засобів через митний кордон України у будь-який спосіб у відповідному напрямку.

Митний режим - це комплекс взаємопов`язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення.

Транспортні засоби - це транспортні засоби комерційного призначення, транспортні засоби особистого користування, трубопроводи та лінії електропередачі.

Положеннями п.6 ч.1 ст.70 Митного кодексу України передбачено, що з метою застосування законодавства України з питань державної митної справи запроваджуються митні режими, в тому числі тимчасове ввезення.

Згідно із ч.1 ст.71 Митного кодексу України декларант має право обрати митний режим, у який він бажає помістити товари, з дотриманням умов такого режиму та у порядку, що визначені цим Кодексом.

Відповідно до ст.103 Митного кодексу України тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Особливості тимчасового ввезення громадянами транспортних засобів особистого користування на митну територію України визначено приписами ст.380 Митного кодексу України.

Так, згідно із ч.ч.1, 4-6 ст.380 Митного кодексу України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов`язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.

Тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб.

Транспортні засоби особистого користування, що класифікуються за товарною позицією 8903 згідно з УКТ ЗЕД, можуть використовуватися громадянами, які ввезли їх в Україну, а також громадянами-резидентами та громадянами-нерезидентами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення, за умови використання транспортного засобу від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення.

Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.

Тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування повинні бути вивезені за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог цього Кодексу, або поміщені у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи можуть бути оформлені для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

У разі втрати чи повного зіпсування тимчасово ввезених транспортних засобів особистого користування внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили перебіг строку тимчасового ввезення зупиняється за умови надання органам доходів і зборів власниками таких транспортних засобів достатніх доказів їх втрати чи зіпсування. Дозволяється поміщення таких транспортних засобів у митний режим відмови на користь держави чи знищення або руйнування.

Таким чином, положеннями Митного кодексу України особою, відповідальної за дотримання митного режиму тимчасового ввезення, визначено саме громадянина, яким було ввезено відповідний транспортний засіб на митну територію України.

Також, Митним кодексом України передбачено, що транспортні засоби, ввезені у митному режимі «тимчасове ввезення», можуть використовуватися лише з метою особистого користування і не можуть бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.

Проте, приписами ст.109 Митного кодексу України встановлено можливість передачі права на тимчасове ввезення.

Так, відповідно до ч.1 ст.109 Митного кодексу України за заявою особи, відповідальної за дотримання митного режиму тимчасового ввезення, орган доходів і зборів надає дозвіл на передачу права використання режиму тимчасового ввезення щодо товарів будь-якій іншій особі за умови, що така інша особа: 1) відповідає вимогам, встановленим цим Кодексом; та 2) приймає на себе зобов`язання особи, відповідальної за дотримання митного режиму тимчасового ввезення.

В судовому засіданні ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) допитати не вдалося через його неявку на численні виклики до суду. Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які заяви позивача, якими останній бажає взяти на себе зобов`язання особи, відповідальної за дотримання митного режиму тимчасового ввезення.

Суд погоджується з позивачем та його представником що пояснення від 21 грудня 2017 року не можуть бути взяті до уваги як доказ наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення зважаючи на наступне.

По-перше зазначений документ подано до суду частково на іноземній мові, а саме на російській.

Відповідно до ч.1 ст.10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська мова.

Згідно з ч.1ст. 15 КАС України, судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою. Частиною 1ст. 12 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.1999 у справі №10-рп/99, українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина 5 ст. 10 Конституції України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові та ухвалі Верховного Суду від 06.07.2016 у справі №21-1092а16, від 05.12.2018 у справі №9901/944/18. Крім того, у рішенні "Менцен проти Латвії" (заява № 71074/01) Європейський суд з прав людини зазначив: "… що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (a), (e), Конвенція сама по собі не гарантує права на використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов`язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах. Суд також зазначає, що більшість Високих Договірних Сторін вирішили надати одній або декільком мовам статус офіційної або державної мови та закріпити їх як такі у своїх відповідних конституціях. Таким чином, Суд визнає, що державна мова для цих держав є однією з фундаментальних конституційних цінностей, подібних до території, державного устрою та національного прапору. Мова жодним чином не є абстрактним поняттям. Вона нерозривно пов`язана з тим, як її фактично використовують носії. Отже, зробивши мову своєю офіційною, держава принципово зобов`язується гарантувати своїм громадянам право використовувати цю мову як для передачі, так і для отримання інформації без перешкод не лише в особистому житті, але й у спілкуванні з органами влади. На думку Суду, насамперед, з цієї точки зору слід враховувати заходи, спрямовані на захист певної мови. Іншими словами, уявлення про державну мову - це наявність певних суб`єктивних прав для носіїв цієї мови.

По-друге зазначений документ складено без повідомлення ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень.

По-третє вказані пояснення складені посадовою особою митниці та рівень володіння російською мовою громадянином Таджикистану не був перевірений або підтверджений.

По-четверте, навіть в зазначених поясненнях ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) вказує, що не знає де знаходиться транспортний засіб марки AUDI A6, VIN НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 та хто його використовує (аркуш пояснень номер 3).

Суд приходить до висновку що постанова ДФС в справі про порушення митних правил № 0198/80700/18, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушень митних правил, передбачених ст.485 Митного кодексу України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів на суму 772 664,01 грн. була винесена з порушенням встановленого строку на притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно до положень статті 467 МК України якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 Митного Кодексу розглядаються органами доходів і зборів або судами (суддями), адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше ніж через шість місяців з дня виявлення правопорушення. Строк накладення адміністративних стягнень у справах про порушення митних правил зупиняється на час розгляду таких справ судом.

Відповідно до матеріалів справи, повідомлення до Харківської митниці ДФС від Управління патрульної поліції надійшло 12.10.2017 року. Зазначена обставина була підтверджена в судовому засіданні представником відповідача Колодяжним Г. при відповідях на питання представника позивача. Проте оскаржувана постанова була винесена 19 квітня 2018 року, тобто з перевищенням граничного строку встановленого законодавством на притягнення до адміністративної відповідальності.

В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про реєстрацію вищевказаного транспортного засобу марки AUDI A6, VIN НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , видане уповноваженими органами республіки Литва. Відповідно до зазначеного документу власником транспортного засобу є MB «Feneror» Kaunas, Partizanu g.61-906.

Жоден з доказів наданих відповідачем не спростовує твердження позивача про те що останній не має юридичного відношення до легкого автомобілю: марки AUDI A6, VIN НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , не є та не був його власником або користувачем.

Таким чином, право власності, в тому числі право користування, володіння або розпорядження, позивача на вищевказаний транспортний засіб не підтверджено наявними у матеріалах справи належними доказами.

Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

Згідно зі ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст.318 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Положеннями ст.2 Цивільного кодексу України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Таким чином, усі суб`єкти права власності, в тому числі як громадяни України, так і іноземці чи особи без громадянства, є рівними перед законом.

В той же час, право власності особи на певне майно має бути підтвердженим належним чином.

Право власності, в тому числі право розпорядження, позивача на вищевказаний транспортний засіб не підтверджено наявними у матеріалах справи належними доказами.

В судовому засіданні були відтворені та проаналізовані відео файли які були надані відповідачем разом з відзивом на позовну заяву на лазерному носії. Відповідно до цих відеозаписів на одному з них зафіксовано прибуття невстановленої жінки до певної будівлі, на другому відео файлі взагалі жодних конкретних обставин встановити не вдалося. Наявність позивача чи автомобіля марки AUDI A6, VIN НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 – на вказаних відео файлах встановити не вдалось. В судовому засіданні за клопотанням представника відповідача було відтворено ще один лазерний диск. На ньому було зафіксовано особу схожу на ОСОБА_1 яка пішки пересувалася на вулиці. Автомобіль марки AUDI A6, VIN НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 на зазначеному відео файлі відсутній.

Також заслуговують на увагу твердження позивача щодо того, що звіт про оцінку майна виконаний фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 є недопустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України, оскільки отриманий із порушення процедури, регламентованої чинним законодавством України.

Аналізуючи звіт ОСОБА_4 суд приходить до висновку що його складення відбулося без фактичного огляду транспортного засобу марки AUDI A6, VIN НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 . На сторінці 13 звіту вказано наступне: «Оцінювач не проводив особистого обміру майна…», «Ідентифікація майна проводилась на базі інформації Замовника…», «При проведенні оцінки допускалася відсутність яких-небудь схованих факторів…».

Відповідно до законодавства, визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом (оцінювачем), який складає висновок чи звіт (акт), можливе тільки за рішенням органу (посадової особи), який здійснює судове чи досудове слідство, у разі надання ними даних, необхідних для оцінки» - оцінка проводилась без огляду та без рішення органів який здійснює судове чи досудове слідство, у разі надання ними даних, необхідних для оцінки.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до статті 485 Митного кодексу України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 531 МК України підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил є: відсутність у діях особи, яка притягається до відповідальності, ознак порушення митних правил; необ`єктивність або неповнота провадження у справі або необ`єктивність її розгляду; невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи; безпідставне недопущення до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, або її представника, а також інше обмеження прав учасників провадження у справі про порушення митних правил та її розгляду.

Згідно до статті 530 МК України законність та обґрунтованість постанови митниці у справі про порушення митних правил можуть бути перевірені судом або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, а постанови центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, - судом у зв`язку з поданням адміністративного позову або в порядку контролю. За результатами перевірки центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, що проводив перевірку, приймає одне з таких рішень:

1) про залишення постанови без змін, а скарги - без задоволення;

2) про скасування постанови і надіслання справи на новий розгляд;

3) про скасування постанови та закриття справи;

4) про зміну виду адміністративного стягнення в межах відповідальності, передбаченої за відповідне порушення митних правил, з тим, однак, щоб це стягнення не було посилено.

Згідно до частини 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не доведено факт використання позивачем транспортного засобу марки AUDI A6, VIN НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , не доведено наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення. В судовому засіданні встановлено що позивач не є власником, не є декларантом, не є користувачем вказаного транспортного засобу. Жодних документів які би видавалися позивачу для користування автомобілем в особистих цілях, наприклад довіреність, договір оренди, тощо - суду надано не було.

Суд зазначає, що принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід`ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89).

У справі «Лазаренко та інші проти України» (№70329/12, п. 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Отже, винесена постанова про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 є протиправною, винесеною зокрема із порушенням приписів ст. 526 МК України.

Керуючись ст.ст. 5,12,77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Слобожанської митниці Держмитслужби про скасування постанови про порушення митних правил № 0198/80700/18 від 19.04.2018 року - задовольнити.

Скасувати постанову Харківської митниці ДФС № 0198/80700/18 від 19.04.2018 року відносно ОСОБА_1 за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 485 Митного кодексу України з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 300 (триста ) відсотків несплаченої суми митних платежів ,що складає 772664,01 гривен .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня його проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Майстренко О.М.