Рішення № 90581965, 23.07.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року справа № 580/1899/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАВОД СМІЛЯНСЬКА ХОЛОДНЯ” про стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

01.06.2020 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (18000, м.Черкаси, вул.Благовісна, буд.269/105; код ЄДРПОУ 21368023) (далі – позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАВОД СМІЛЯНСЬКА ХОЛОДНЯ” (19500, Черкаська обл., Смілянський р-н, с. Холоднянське, вул.Ржевська, буд.24-Б, оф.1; код ЄДРПОУ 40817035) на його користь адміністративно-господарських санкцій в сумі 142961,97грн. за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2019 році та пені у розмірі 1887,16грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач не виконав у 2019 році норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, що має наслідком сплату адміністративно-господарських санкцій, які відповідач у добровільному порядку не сплатив.

Ухвалою суду від 03.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк, тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву, повідомлено про строки для надання клопотань про розгляд справи з викликом у судове засідання. Згідно з даними рекомендованих повідомлень вказану ухвалу позивач отримав 05.06.2020, а відповідач – 16.06.2020.

25.06.2020 відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказував, що до 31.05.2019 включно на підприємстві було забезпечено норматив робочих місць щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. Також 16.05.2019 відповідач подав територіальному органу служби зайнятості звіт про наявність вільних вакансій форми 3-ПН із зазначенням про допустимі умови праці для осіб з інвалідністю. 05.11.2019 вакантну посаду було заповнено. Отже, вчинив усі заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

01.07.2020 суд ухвалою залишив без задоволення клопотання позивача про розгляд за правилами загального позовного провадження.

17.07.2020 позивач подав суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що факт звернення до органів Державної служби зайнятості не є підставою звільнення від сплати штрафних санкцій за невиконання встановленого законом нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Оскільки обґрунтованих клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх викликом суду не надходили, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з даними поданого 25.02.2020 відповідачем позивачу звіту форми 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) на підприємстві відповідача у 2019 році складала 76 осіб. У графі щодо середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, зазначено 2 особи.

Листом від 26.02.2020 №496/01-27 позивач повідомив відповідача про необхідність сплати ним адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця в сумі 142961,97грн.

Оскільки добровільно такі кошти відповідач не сплатив, позивач звернувся в суд зі вищевказаним позовом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість їм вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі – Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Частиною 3 ст.18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

На підставі ч.3 ст.19 № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Отже, на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.

Оскільки згідно з даними поданого відповідачем звіту форми №10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2019 році становила 76 осіб, нормативом робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для позивача є 3 штатних одиниці. Отже, зазначена ним у згаданому вище звіті кількість таких осіб зазначена невірно.

Перевіряючи фактичне виконання позивачем нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, суд встановив, що у 2019 році у відповідача працювали особи з інвалідністю:

ОСОБА_1 (інвалід 3 групи згідно з довідкою МСЕК серії 12 НОМЕР_1 ) з 12.12.2018 (наказ №380-К) до 26.04.2019 (наказ №138-К);

ОСОБА_2 (інвалід 3 групи згідно з посвідченням від 10.11.2014 серії НОМЕР_2 ) з 01.02.2017 (наказ №4-К) до 05.02.23019 (наказ №39-К) та з 27.05.2019 до 31.07.2019 (наказ №307-К);

ОСОБА_3 (інвалід 2 групи згідно з довідкою МСЕК серії 10 ААА НОМЕР_3 242199) з 15.11.2018 (наказ №353-К) до 22.04.2019 (наказ №151-К);

ОСОБА_4 (інвалід 2 групи згідно з довідкою МСЕК серії НОМЕР_4 ) з 14.09.2018 (наказ №286-К) до 17.01.2019 (наказ №2-К);

ОСОБА_5 (інвалід 3 групи згідно з довідкою МСЕК серії 12 ААА НОМЕР_3 870222) з 05.09.2018 (наказ №127-К) до 18.07.2019 (наказ №263-К).

Доводи відповідача, що у періоди з 01.06.2018 до 31.01.2019 та з 13.03.2019 до 01.10.2019 у нього працювала особа з інвалідністю (а саме ОСОБА_6 ) не підтверджені належними доказами в частині наявності такого статусу. Надана копія посвідчення від 20.05.1999 серії АА №269203 підтверджує наявність у неї статусу ветерана війни – учасника бойових дій, та не є достатнім доказом вважати особу такою, що має інвалідність.

Відповідно до п.3.2 розділу 3 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року №286 (далі – Інструкція №286), середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.

Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з`явились або не з`явились на роботу.

Згідно з абз.1 п.3.2.1 розділу 3 Інструкції №286 середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого – по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Пунктом 3.4 Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) “Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів”, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42, визначено, що дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількості інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення).

З урахуванням викладених норм Інструкції та фактично відпрацьованого часу вищевказані особи з інвалідністю загалом відпрацювали у позивача 20 місяців. Водночас з 26.04.2019 до 27.05.2019 на підприємстві позивача працювала 1 особа з інвалідністю ( ОСОБА_5 ), з 27.05.2019 до 18.07.2019 – 2 особи ( ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ), з 18.07.2019 до 31.07.2019 – 1 особа ( ОСОБА_2 ).

Отже, норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю з урахуванням нормативної середньооблікової кількості штатних працівників та часу відпрацьованого особами з інвалідністю відповідач не виконав.

Згідно з висновком Верховного Суду (далі – ВС) у постанові від 31.07.2019 №817/724/17 у подібних правовідносинах, що відповідно до ч.5 ст.245 КАС України обов`язковий для врахування судами нижчих інстанцій, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

ВС у постанові від 21.08.2018 №816/675/17 у подібних правовідносинах зазначив, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

Абзацом 2 п.4 ч.3 ст.50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI “Про зайнятість населення” (далі – Закон №5067-VI) визначено обов`язок роботодавця своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до п.3 Розділу 1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)”, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (далі – Порядок №316), форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

На підставі п.5 Розділу Порядку №316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Суд встановив, що відповідач 23.05.2019 подав Смілянському міськрайонному центру зайнятості звіт форми № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” про наявність двох вільних вакансій охоронця. У коментарях до цих вакансій зазначено про можливість працевлаштування осіб з інвалідністю. З 18.07.2019 після звільнення ОСОБА_5 на підприємстві не працювало жодної особи з інвалідністю. Водночас у встановлений п.5 Розділу Порядку №316 триденний строк відповідач відповідних звітів про наявність вільних вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю центру зайнятості не подавав.

Згідно з даними листа Смілянського міськрайонного центру зайнятості від 08.05.2020 №05-16/224 вакансія охоронця згідно з вищевказаним звітом укомплектована особою з інвалідністю 05.11.2019. Отже, у період з 23.05.2019 до 05.11.2019 осіб з інвалідністю у відповідача не працювало, а з 05.11.2019 працювала 1 особа.

Отже, законодавчо встановленого нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю відповідач не дотримався, не виконав обов`язок з інформування територіального органу Державної служби зайнятості про наявність всіх вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю з метою забезпечення такого нормативу.

Неповідомлення про наявність вакансій уповноважених органів, установ, організацій (у тому числі місцевого центру зайнятості, спілки організацій інвалідів, тощо), відсутність розміщення таких повідомлень в засобах масової інформації (у тому числі друкованих) підтверджують порушення вимог “Стандартних правил забезпечення рівних можливостей для інвалідів”, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН 20 грудня 1993 року, а також Державної типової програми реабілітації інвалідів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 року №1686.

ВС у постанові від 21.08.2018 №816/675/17 вказав, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст.238 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-ІV (далі – ГК України) адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання.

Частини 1-2 ст.218 ГК України передбачають, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частинами 1-2 ст.20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції згідно з ч.4 ст.20 Закону №875-ХІІ розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно з даними звіту форми №10-ПІ, наданого відповідачем до Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньорічна заробітна плата штатного працівника за 2019 рік становила 142961,97грн. Тому сума адміністративно-господарських санкцій становить 142961,97грн. Останнім днем сплати адміністративно-господарських санкцій є 15 квітня 2019 року, у зв`язку з чим відповідачу нарахована пеня за прострочення термінів сплати у розмірі 1887,16грн. (8% (облікова ставка НБУ)*120/100/366*44(кількість днів прострочення)* 142961,97грн.).

Докази добровільної сплати вказних коштів суду не надані.

Тому суд дійшов висновку про обгрунтованість і доведеність заявлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки доказів понесення позивачем вказаного сиду судових витрат суду не надано, відсутні підстави для їх розподілу.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 138-139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення коштів задовольнити повністю.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД СМІЛЯНСЬКА ХОЛОДНЯ" (19500, Черкаська обл., Смілянський р-н, с. Холоднянське, вул. Ржевська, буд.24-Б, оф.1; код ЄДРПОУ 40817035) на користь Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (18000, м.Черкаси, вул.Благовісна, буд.269/105; код ЄДРПОУ 21368023) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році в розмірі 142961,97грн. (сто сорок дві тисячі дев`ятсот шістдесят одна гривня дев`яносто сім копійок) та пені у розмірі 1887,16грн. (одна тисяча вісімсот вісімдесят сім гривень шістнадцять копійок).

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 23.07.2020.