Рішення № 90581357, 16.07.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2539/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Лайко О.В.

представника позивача – Бондарець Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

19 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дій та бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.20219 по 30.03.2020 у сумі 168 825,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що при звільненні з військової служби йому не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період проходження служби, у зв`язку з чим рішенням Полтавського окружного адміністративного суду по справі №440/3949/19 зобов`язано Полтавський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.03.2014 по 29.09.2015 та з 26.05.2016 по 02.07.2019. Відповідачем виконано вказане рішення Полтавського окружного адміністративного суду, однак відмовлено у виплаті середньомісячного грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнення. Вважаючи вказану відмову протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.

Стверджує, що при вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку повинні застосовуватися норми трудового законодавства, а саме стаття 117 КЗпП України.

Ухвалою суду від 22.05.2020 провадження по справі відкрито, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалю суду від 01 червня 2020 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

29.05.2020 до суду надійшов відзив відповідача на позов у якому зазначено, що позовні вимоги задоволенню не підлягають оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився надав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Полтавському обласному військовому комісаріаті на посаді начальника відділу територіальної оборони, перебуваючи на фінансовому забезпеченні у Полтавському обласному військовому комісаріаті.

Наказом Полтавського обласного військового комісаріату від 02.07.2019 №145 підполковника ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом командувача військ оперативного командування "Північ" від 15.06.2019 №140, виключено із списків особового складу Полтавського з 02.07.2019.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.11.2019 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Полтавського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Визнано протиправними дії Полтавського обласного військового комісаріату щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період військової служби у Полтавському обласному військовому комісаріаті. Зобов`язано Полтавський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 19.03.2014 по 29.09.2015 та з 26.05.2016 по 02.07.2019. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаного рішення суду, 30.04.2020 на картковий рахунок позивача зараховано грошові кошти в сумі 2752,72 грн. Отже, з часу звільнення позивача з військової служби фактично остаточний розрахунок здійснено 30.04.2020. Разом з тим відповідачем нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в період з 29.09.2015 по 30.04.2020 та з 02.07.2019 по 30.04.2020 проведено не було у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку позовним вимогам суд виходить з наступного.

Статтею 3 Кодексу законів про працю України, встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Системно аналізуючи наведені норми матеріального права суд приходить до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належної звільненому працівникові заробітної плати у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, якою затверджено "Порядок проведення індексації грошових доходів населення" проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Пунктом першим Порядку №100 визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки; виконання працівниками державних і громадських обов`язків у робочий час; переведення працівників на іншу легшу нижчеоплачувану роботу за станом здоров`я; переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу; надання жінкам додаткових перерв для годування дитини; виплати вихідної допомоги; службових відряджень; вимушеного прогулу; направлення працівників на обстеження до медичних закладів; звільнення працівників-донорів від роботи; залучення працівників до виконання військових обов`язків; тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижчеоплачувану роботу; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Суд зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення (у цьому випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку №100.

Позивачем у позовній заяві не зазначено, а матеріали справи не містять доказів щодо наявності інших правових підстав для виплати позивачу середнього заробітку, передбачених Порядком №100.

Поняття "заробітна плата (грошове забезпечення)" та "середній заробіток за час затримки" не є тотожними, а тому при розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення не підлягає включенню індексація, оскільки така проводиться тільки з виплат, які законодавчо визначені як об`єкти виплат, що підлягають індексації згідно вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Крім того, суд зазначає, що позивач був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу. Враховуючи правомірність звільнення позивача та відсутність його поновлення на посаді, своєчасність виплати грошового забезпечення, доводи позивача в частині виплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації є безпідставними, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Полтавського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 21 липня 2020 року.

Суддя С.С. Бойко