Рішення № 90580426, 22.07.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2020 року Справа № 280/3666/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3029 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

02 червня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини 3029 Національної гвардії України (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.06.2018 по 15.05.2020 включно;

стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 480118,32 грн. за період з 11.06.2018 по 15.05.2020 включно.

Ухвалою суду від 17.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено розгляд справи без виклику/повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу у ВЧ 3029 НГУ, а з 11.06.2018 виключений із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Проте, позивач вказує на те, що розрахунок при звільненні з ним був проведений не у повному обсязі, а саме не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015 – 2018 роки. Зазначає, що невиплата грошової компенсації стала підставою для звернення до суду з відповідним позовом до ВЧ 3029, який судом було задоволено. Позивач вказує на те, що 15.05.2020 відповідачем на картковий рахунок позивача перерахована компенсація за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 18239,21 грн. За таких обставин, позивач вказує на те, що оскільки у період з 11.06.2018 по 15.05.2020 з ним не було проведено повний розрахунок, то наявні підстави для виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень вказує на те, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини – 11.06.2018, компенсація за невикористану додаткову відпустку позивачу як учаснику бойових дій не нараховувалась та не виплачувалася. Вказує, що лише 27.05.2019 позивач звернувся до військової частини з заявою про виплату відповідної компенсації, проте, йому було відмовлено у виплаті компенсації з посиланням на те, що відповідач вважав відсутніми підстави для виплати відповідної компенсації. Вказує, що рішення суду від 18.09.2019 по справі №280/3855/19 ВЧ 3029 було зобов`язано виплатити позивачу відповідну компенсацію, що і було зроблено. Тобто, відповідач вказує на те, що під час звільнення між позивачем та відповідачем не існувало спору щодо розміру виплаченого грошового забезпечення при звільненні, а обов`язок виплати компенсації встановлений після звільнення позивача з військової служби, у зв`язку з чим відсутні підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази у їх сукупності та взаємозв`язку, встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді фельдшера гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону ВЧ 3029 НГУ, спеціальне звання – прапорщик.

Наказом командира ВЧ 3029 від 11.06.2018 №119 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення.

27.05.2019 позивач звернувся до командира ВЧ 3029 з заявою про проведення розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки.

Листом ВЧ 3029 НГУ від 31.05.2019 №3/29/33-1243 позивача повідомлено про відсутність підстав для виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасникам бойових дій.

Також, судом встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.09.2019 по справі №280/3855/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ВЧ 3029 НГУ, серед іншого зобов`язано військову частину 3029 нарахувати та виплатити прапорщику ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 11 червня 2018 року.

З матеріалів справи встановлено та не заперечувалось представниками сторін, що сума не виплаченої позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку в розмірі 18239,21 грн. перерахована 15.05.2020, в порядку виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.09.2019 по справі №280/3855/19.

Позивач, не погодившись з правомірністю відмови у виплаті середнього заробітку за період з 11.06.2018 по 15.05.2020 включно, звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (далі - Положення).

Також, зазначене Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Відповідно до пункту 34 Положення, контракт припиняється (розривається): у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України).

Згідно пункту 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

З матеріалів адміністративної справи встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу з 11.06.2018, у зв`язку з чим саме 11.06.2018 є останнім днем для проведення відповідних розрахунків з військовослужбовцем.

Разом з тим, як встановлено при розгляді адміністративної справи компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік включно, позивачу виплачена лише 15.05.2020.

Суд зазначає, що Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з військової служби.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, як Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України так і КЗпП України передбачає проведення розрахунків у день звільнення.

В свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач під час звільнення позивача зі служби компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику УБД не нараховував та не виплачував, оскільки вважав, що відсутні підстави передбачені чинним законодавством України для її виплати.

Зазначені обставини встановлені у рішенні суду по справі №280/3855/19, а тому не доказуються під час розгляду даної справи.

Отже, відповідач як на момент проходження позивачем військової служби так і на день виключення його зі списків особового складу вважав відсутніми підстави для проведення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки, у зв`язку з чим остаточний розрахунок з позивачем проведено без урахування такої компенсації.

Позивач, в свою чергу, наказ від 11.06.2018, яким його виключено зі списків особового складу та яким визначено види та розміри грошового забезпечення, які підлягають виплаті у зв`язку із його звільненням з військової служби, не оскаржував, як і не оскаржував правомірність невиплати компенсації протягом проходження військової служби та на дату звільнення.

Лише у серпні 2019 року позивач звернувся до суду з питання вирішення правомірності не виплати компенсації невикористаної відпустки, як учаснику УБД, в свою чергу 15.05.2020 компенсація позивачу виплачена на виконання рішення суду у справі №280/3855/19.

Проаналізувавши вищенаведені правові норми КЗпП України, суд зазначає, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені статті 116 КЗпП України.

При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати/її частини та складових.

Зазначена правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Отже, суд дійшов висновку, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, на підставі частини першої статті 117 КЗпП України, є безпідставним.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічних правових висновків щодо застосування положень статті 116, 117 КЗпП України висловлено ВЕРХОВНИМ СУДОМ у постановах від 27.06.2018 у справі №810/1543/17 та від 18.11.2019 у справі №0940/1532/18, які враховуються судом під час ухвалення рішення у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 78, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до військової частини 3029 Національної гвардії України (69013, м.Запоріжжя, вул.Військбуд, 123, код ЄДРПОУ 08803661) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Новікова