Рішення № 90580257, 23.07.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року м. Житомир справа № 240/4645/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0281 про визнання неправомірними дії, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними дії Військової частини А0281 щодо невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2019 році та зобов"язати відповідача провести виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

В обґрунтування позову зазначив, що в період проходження військової служби у червні 2019 року, звертався до відповідача із рапортом про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік. Разом з тим, при звільненні 27.08.2019 таку допомогу не виплачено, про що й зазначено у наказі про виключення зі списків особового складу. За результатами звернення із заявою у жовтні 2019 про виплату матеріальної допомоги та на адвокатський запит отримав відповідь від відповідача про те, що рішення про виплату допомоги було прийнято після звільнення та така не є обов"язковою виплатою. Зазначає, що оскільки виплату матеріальної допомоги за 2019 було призначено про що зазначено у протоколі засідання комісії , відповідач зобов"язаний був її виплатити.

Ухвалою від 30.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи.

24.04.2020 на адресу суду надійшов відзив на позов. В обґрунтування відзиву зазначено, що позивач був виключений зі списків особового складу військової частини 28.08.2019. Рішення про виплату матеріальної допомоги було прийнято 06.09.2019, тобто уже після виключення із списків військової частини. Отже на момент прийняття рішення позивач уже не був військовослужбовцем, тому підстав для виплати такої допомоги у військової частин немає.

Ухвалою від 09.06.2020 справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 23.06.2020.

23.06.2020 розгляд справи відкладено до 16.07.2020.

Позивач в судове засідання не з"явився, повідомлений про розгляд справи належним чином, причини неявки невідомі.

В судове засідання 16.07.2020 з"явився представник відповідача, проти позову заперечував, з підстав, викладених у письмовому відзиві.

У відповідності до ч.1 ст.205 неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Усною ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 16.07.2020 суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач проходив військову службу у військовій частині А0281.

Матеріали справи свідчать, що 16.07.2019 позивач подав рапорт на ім"я командира військової частини, в якому просив дозволу на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у зв"язку з з особистим захворюванням та хворобою батька. До рапорту додав довідку ВЛК, довідку про потребу у лікуванні батька. (а.с.55)

Наказом Командувача десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 09.07.2019 №76 ОСОБА_1 звільнено з військової служби та наказом командира військової частини А0281 від 27.08.2019 №200 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 27.08.2019.

В наказі зазначено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 за 2019 не отримав.

01.10.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік. (а.с.11)

10.01.2020 відповідач направив позивачу лист №111, в якому повідомив, що рішення про виплату матеріальної допомоги було прийняте після звільнення з військової служби. Матеріальна допомоги для вирішення соціально-побутових питань не є обов"язковою виплатою.

Позивач вважає, що відповідач протиправно не виплатив матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, тому звернувся до суду для захисту порушеного права.

Надаючи оцінку діям відповідача, суд виходить з наступного.

Так, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є тЗакон України від20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 розділу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 7 розділу ХХIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними посадами.

Згідно з пунктом 9 розділу ХХIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Відповідно до пункту 7 наказу Міністерства оборони України від 25.01.2019 №30 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік" одноразові додаткові види грошового забезпечення виплачувати в розмірах, визначених нормативно-правовими актами.

Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород).

Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 5 цього наказу, після розгляду заяв військовослужбовців.

У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та з інших соціально-побутових питань), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.

Інші одноразові додаткові види грошового забезпечення виплачувати в розмірах, визначених нормативно-правовими актами.

З аналізу вищевикладених норм випливає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань та у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Наказом командира військової частини А0281 від 29.03.2019 "Про порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2019 році" створено комісію для розгляду клопотань військовослужбовців на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік".

Наказом Командувача Десантно-штурмових військ ЗСУ від 20.03.2019 №178 створено комісію для розгляду клопотань військовослужбовців військових частин Десантно-штурмових військ ЗСУ на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

16.07.2019, в період до виключення зі списків особового складу військової частини позивач подав рапорт на ім"я командира військової частини, в якому просив дозволу на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у зв"язку з особистим захворюванням та хворобою батька. До рапорту додав довідку ВЛК, довідку про потребу у лікуванні батька. (а.с.55)

Рапорт позивача був розглянутий на засіданні комісії військової частини А0281 по розгляду клопотань на виплату матеріальної допомоги, за результатами чого складено протокол №4 від 13.07.2019. (а.с.51-54)

Відповідно до протоколу засідання комісії, на порядок денний було поставлено питання про розгляд та затвердження клопотань про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, за результатами розгляду яких вирішено в першу чергу задовольнити рапорти військовослужбовців пов"язані з важкою хворобою військовослужбовця та його рідних.

Згідно переліку осіб, рапорти яких рішенням комісії задоволено, під номером 17 міститься прізвище ОСОБА_1 (підстава-особисте захворювання та хвороба батька).

Однак, наказом Командувача десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 09.07.2019 №76 ОСОБА_1 звільнено з військової служби та наказом командира військової частини А0281 від 27.08.2019 №200 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 27.08.2019.

При звільненні, позивач матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 за 2019 не отримав, про що зазначено в наказі.

06.09.2019 на засіданні Комісії по розгляду клопотань на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань Військова частина А3771 вирішено задовольнити, в тому числі, рапорт ОСОБА_1 військовослужбовця Військової частини А0281, у розмірі 80% місячного грошового забезпечення.(а.с.61-63)

Таким чином, Комісія по розгляду клопотань на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік прийняла рішення про виплату позивачу матеріальної допомоги, однак таку не виплачено, оскільки позивач на час прийняття зазначеного рішення був звільнений з військової служби, тобто не був військовослужбовцем, як стверджує відповідач.

Разом з тим, суд не погоджується з діями відповідача щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, оскільки, позивач виконав усі необхідні дії з метою її отримання, зокрема, подав за підпорядкуванням рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у якому зазначив конкретні причини для такої виплати, та до рапорту додав відповідні документи, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Крім того, за відсутності підстав для її виплати, зміни до наказу про виключення зі списків особового складу позивача відповідачем внесено не було.

При вирішенні даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену, у тому числі, в постанові від 21.11.2018 у справі №824/166/15-а, відповідно до якої держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Так, Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), у рішенні по справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 р. зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (див. mutatis mutandis, рішення у справі "Бурдов проти Росії" №59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III) (пункти 23, 26).

У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі "Будченко проти України" від 24.04.2014 р., вказано, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП] заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-І) (пункт 40).

Отже, як пояснив Європейський Суд з прав людини, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Суд погоджується, що повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є саме дискреційними повноваженнями відповідача, які регулюються вимогами Порядку №260. Разом з тим звертає його увагу, що відповідач зобов`язаний, за наявності визначених умов, виплатити таку допомогу та не вправі вирішувати це питання на власний розсуд, у випадку виконання військовослужбовцем для отримання такої допомоги всіх залежних від нього дій.

Як встановлено судом, позивач виконав усі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме, подав за підпорядкуванням рапорт, а також відповідав вимогам, що ставились в умову її отримання.

Прийняття рішення про виплату позивачу матеріальної допомоги після звільнення зі служби, на підставі його рапорту, поданого в період її проходження, не позбавляє особу права на її отримання.

При цьому, суд не приймає доводи відповідача, що факт звільнення та виключення позивача зі списків військової частини і всіх видів забезпечення є підставою для відмови у виплаті матеріальної допомоги, оскільки у випадку встановлення судом факту порушення прав позивача, що мало місце під час проходження ним військової служби, захист цього права здійснюється судом незалежно від того, що на день звернення до суду такий позивач звільнений у запас.

З аналізу матеріалів справи та норм права, висновку про протиправність дій військової частини А0281 щодо не нарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, який виконав для її отримання всі залежні від нього дії.

Відповідно статті 2 КАС України основним завдання адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.4 ст.245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Враховуючи викладене, оскільки відповідачем не доведено суду правомірність своїх дій та відсутність підстав для виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, з метою ефективного захисту прав позивача та забезпечення відновлення його порушеного права, суд вважає за можливе зобов"язати військову частину провести нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, з огляду на що, позов задовольняє повністю.

Керуючись статтями 242-246,295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини А0281 (пр.Миру,39, м.Житомир, 10004, код ЄДРПОУ 08104621) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Зобов"язати Військову частину А0281 (пр.Миру,39, м.Житомир, 10004, код ЄДРПОУ 08104621) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос