Рішення № 90580204, 21.07.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 року м. Житомир справа № 240/1622/20

категорія 106030100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Черноліхова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Рудченко К.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Литвинчук Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), Ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про визнання незаконними та скасування наказів, зобов`язання поновити на посаді, стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:

- визнати незаконними і скасувати накази Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 24 грудня 2019 року № 2383/1 та № 6/3 від 20 січня 2020 року;

- зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного територіального управління юстиції у Житомирській області поновити її на посаді головного спеціаліста відділу з питань нотаріату;

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо нездійснення її працевлаштування після звільнення з посади;

- зобов`язати Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції прийняти її на державну службу шляхом видання наказу про призначення на посаду головного спеціаліста відділу нотаріату у Житомирській області в порядку переведення;

- стягнути з Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 21 січня 2020 року по день фактичного поновлення на посаді;

- відшкодувати моральну шкоду у розмірі 18252, 00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що спірними наказами її було звільнено з посади головного спеціаліста відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Житомирській області з 20 січня 2020 року. Таке звільнення вважає протиправним, оскільки фактичного скорочення чисельності або штату працівників у відповідачів не було, їй безпідставно було відмовлено у переведенні до новоствореного органу - Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Її заява від 24 грудня 2019 року про призначення на посаду головного спеціаліста відділу з питань нотаріату у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не розглядалася, що свідчить про допущення протиправної бездіяльності з боку відповідача. Незаконним звільненням позивачеві було завдано значну моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження і призначено підготовче засідання на 03 березня 2020 року.

03 березня 2020 року підготовче засідання відкладено на 19 березня 2020 року за клопотанням представника відповідача.

19 березня і 09 квітня 2020 року підготовче засідання не відбулося через вжиття органами державної влади посилених обмежувальних заходів щодо попередження ситуації з можливим розповсюдженням вірусу Covid-19. Наступне засідання призначено на 05 травня 2020 року.

05 травня 2020 року підготовче засідання не відбулося у зв`язку з відпусткою судді. Наступне засідання призначено на 19 травня 2020 року.

19 травня 2020 року у підготовчому засіданні оголошено перерву до 02 червня 2020 року для витребування додаткових доказів.

02 червня 2020 року у підготовчому засіданні оголошено перерву до 11 червня 2020 року.

11 червня 2020 року підготовче засідання відкладено на 16 червня 2020 року.

16 червня 2020 року закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду на 16 липня 2020 року.

16 липня 2020 року у судовому засіданні оголошено перерву до 21 липня 2020 року.

Від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, в яких вони позовні вимоги не визнають. Зазначають, що позивача було правомірно звільнено із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Житомирській області. Вона була попереджена про звільнення за два місяці. Вважають, що Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції створено на підставі наказу Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2019 року, яким не передбачено перехід майнових прав та обов`язків ліквідованого Головного територіального управління юстиції у Житомирській області. Також в силу вимог Закону України "Про державну службу" переведення державного службовця на іншу посаду здійснюється за ініціативою суб`єкта призначення. Таке ініціювання переведення позивача для проходження державної служби в Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції не здійснювалося.

02 квітня 2020 року ОСОБА_1 направила відповідь на відзив, в якій зазначила, що фактично було змінено назву юридичної особи, але основні завдання та функції залишилися такими ж. Оскільки в даному випадку мова йде про реорганізацію установи, тому Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції повинне було її працевлаштувати, як і було зроблено з іншими працівниками.

10 квітня 2020 року представник відповідачів надала заперечення на відповідь на відзив, в якому акцентувала увагу на тому, що відбувається саме ліквідація Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, а не реорганізація. Враховуючи те, що від Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції будь-яких пропозицій щодо звільнення позивача в порядку переведення для подальшої роботи в ньому не надходило, тому підстав для видання відповідного наказу не було. Крім того, працівник не в праві вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Суд, розглянувши позовну заяву, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи доказами, дійшов наступних висновків.

Встановлено, що 24 грудня 2019 року головою Ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області видано наказ № 2383/1 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Житомирській області з 27 грудня 2019 року відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".

До вказаного наказу наказом від 20 січня 2020 року № 6/3 було внесено зміни щодо дати звільнення, а саме: "27 грудня 2019 року" замінено на "20 січня 2020 року".

З даними наказами позивач не погоджується, у зв`язку з чим звернулася з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини між сторонами у даній справі щодо порядку розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, власником або уповноваженим ним органом у випадку ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, регулюються правовими нормами Кодексу законів про працю України, Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Як зазначено у пункті 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, ліквідація державного органу є самостійною підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законами, а саме Законом України "Про центральні органи виконавчої влади", де, крім іншого, у статті 5 визначені повноваження Уряду щодо реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади, її територіальних підрозділів.

Судом встановлено, що ліквідація Головного територіального управління юстиції у Житомирській області була зумовлена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2019 року №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції України".

Разом з тим, відповідно до вимог пункту 3 цієї ж постанови КМУ №870 Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) є правонаступником, окрім інших, Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.

В зв`язку з цим, суд вважає безпідставними і такими що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства доводи представника відповідачів щодо відсутності правонаступництва при ліквідації Головного територіального управління юстиції у Житомирській області та утворення Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Як зазначено у частині 1 статті 4 Закону №889-VIII, державна служба здійснюється з дотриманням принципу верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави та забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження.

Згідно з статтею 5 Закону №889-VIII, відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно зі статтею 5-1 Кодексу законів про працю України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Зазначене свідчить, що процедура вивільнення державних службовців з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу чи його реорганізації, регулюється законодавством про працю, зокрема, Кодексом законів про працю України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №816/979/17 (провадження №К/9901/3920/17) і в силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права для спірних правовідносин в даній справі.

У зв`язку з цим суд враховує, що за приписами статті 36 Кодексу законів про працю України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40).

При цьому у частині 2 статті 40 Кодексу законів про працю України прямо передбачено, що таке звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При звільнені роботодавець повинен був дотриматись вимог частини 2 статті 40 та статті 49-2 Кодексу законів про працю України, в частині процедури звільнення працівника, а саме: запропонувати іншу роботу, а також завчасно сповістити виборний орган профспілкової організації про звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією підприємства (частина 3 статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Крім цього, при звільненні ОСОБА_1 не було розглянуто питання її переважного права на залишення на роботі відповідно до статті 42 Кодексу законів про працю України як працівника, який має тривалий безперервний стаж, на неї неодноразово покладалися обов`язки начальника відділу з питань нотаріату, що підтверджується відповідними наказами, не враховано відмінну оцінку результатів службової діяльності за 2019 рік.

Також не розглянуто Центрально-Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції заяву ОСОБА_1 від 24 грудня 2019 року про призначення її на посаду головного спеціаліста відділу з питань нотаріату у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності.

У матеріалах справи відсутні будь-які обґрунтування відповідачів щодо критеріїв визначення кола працівників для переводу до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Відповідно до вимог Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" гарантується недопущення дискримінації у всіх сферах суспільних відносин, в тому числі на державній службі.

Одночасно слід зауважити, що Верховний Суд України ще у постановах від 4 березня 2014 року у справі №21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі №21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, відповідно до якої ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.

Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Більше того, відповідно до частини 5 статті 22 Закону №889-VIII, у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних наказів Головного територіального управління юстиції у Житомирській області щодо звільнення позивача, оскільки вони прийняті не на підставі вимог чинного законодавства, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, упереджено та без дотриманням принципу рівності перед законом. За таких обставин, суд вважає за необхідне їх скасувати, а позовні вимоги у цій частині задовольнити.

Також суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір, порушене відповідачем право на проходження публічної служби підлягає відновленню шляхом її поновлення на попередній посаді.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді головного спеціаліста відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Житомирській області з 20 січня 2020 року.

Разом з цим, задоволенню не підлягає позовна вимога про зобов`язання Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийняти позивача на державну службу шляхом видання наказу про призначення її на посаду головного спеціаліста відділу нотаріату у Житомирській області в порядку переведення як така, що не грунтується на нормах трудового законодавства.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП, при винесенні рішення про поновленні на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт "з" пункту 1).

З урахуванням норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Згідно з довідкою від 15 червня 2020 року № 6.2/38/2020/223, а також враховуючи положення Порядку судом встановлено, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу із 20 січня 2020 року по 21 липня 2020 року становить 58083,48 грн (126 робочих днів х 460,98 грн. - середньоденна заробітна плата).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про стягнення з Ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 58083,48 грн.

Також зважаючи на те, що заява позивача від 24 грудня 2019 року про призначення її на посаду головного спеціаліста відділу з питань нотаріату у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відповідачем не розглянута та позивачу не надано жодної відповіді щодо заявлених у ній вимог, суд, у відповідності до вимог частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, для повного захисту порушених прав позивача виходить за межі позовних вимог і визнає протиправною бездіяльність Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо такого нерозгляду та зобов`язує відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 24 грудня 2019 року з урахуванням висновків, викладених в даному судовому рішенні.

Визначаючись щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункт 3 вказаної постанови).

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, позивач вказує, що внаслідок незаконного звільнення їй було завдано моральної шкоди в грошовому еквіваленті у сумі 18252,00 грн.

На переконання позивача моральна шкода полягає в тому, що після звільнення вона перенесла психологічний стрес, погіршився стан її здоров`я, внаслідок чого вона проходить лікування. Розпочала страждати безсонням, відчуває постійну нервову напругу, підвищену втомлюваність, виникли проблеми у сім`ї та із знайомими. Щоденно відчуває дискомфорт, неможливість задоволення своїх фінансових потреб, бажань і вподобань.

Суд вважає, що незаконним звільненням позивачу було завдано душевних переживань, вона перенесла стрес, після звільнення ОСОБА_1 залишилася без засобів існування, що поставило її в пригнічене положення, призвело до приниження таким чином честі, гідності та ділової репутації перед колегами і знайомими. За таких обставин суд вбачає підстави для стягнення на користь позивача 10000, 00 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Водночас, суд зазначає, що рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, підлягає негайному виконанню відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Володимирська, 91, м. Хмельницький, 29000, код ЄДРПОУ 43316784), Ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (майдан Соборний, 1, м. Житомир,10014, код ЄДРПОУ 34900660) про визнання незаконними та скасування наказів, зобов`язання поновити на посаді, стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконними і скасувати накази Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 24 грудня 2019 року № 2383/1 та № 6/3 від 20 січня 2020 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Житомирській області з 20 січня 2020 року.

Стягнути з Ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 січня 2020 року по 21 липня 2020 року у сумі 58083, 48 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 24 грудня 2019 року.

Зобов`язати Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції розглянути заяву ОСОБА_1 від 24 грудня 2019 року з урахуванням висновків, викладених в даному судовому рішенні.

Стягнути з Ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на користь ОСОБА_1 10000, 00 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Житомирській області з 20 січня 2020 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Черноліхов

Повне судове рішення складене 24 липня 2020 року