Рішення № 90580181, 08.07.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2020 р. Справа№200/11922/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А. за участі секретаря судового засідання Гуменної В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0693 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А0693 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що він, уклавши контракт з відповідачем, з 29.05.2016 року проходив військову службу на посаді командира лінейно-кабельного відділення зв`язку 1-го взводу зв`язку центру зв`язку командного пункту польового вузла зв`язку військової частини А0693. На підставі наказу відповідача ОСОБА_1 було звільнено до запасу та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Зазначає, що як вбачається із витягу з наказу командира військової частини А0693 від 29.05.2019 року йому не було виплачено матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, а тому вважає, що оскільки він не є військовослужбовцем строкової військової служби відповідач повинен її йому сплатити. Поряд з цим позивач вважає, що він також має право на отримання компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, оскільки вона йому жодного разу відповідачем не надавалась.

Підсумовуючи позивач також зазначає, що при звільненні відповідач не здійснив з ним повного розрахунку, а тому він має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку. На підставі наведеного вище позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку; зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі його місячного грошового забезпечення; зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити йому грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період його служби з 29.05.2016 року по 29.05.2019 року включно; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 30.05.2019 року по день ухвалення судом рішення у цій справі.

Відповідачем надано письмовий відзив на позовну заяву. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами представник військової частини А0693 зазначає, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивачеві за 2019 рік не виплачувалась у зв`язку із неподанням останнім відповідного рапорту. Відповідач звертає увагу суду на те, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги. Щодо тверджень позивача щодо зазначення в наказі командира про виключення зі списків частини абзацу, що стосується допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідач зазначає, що в наказі про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до Збройних Сил України з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, а також інших державних органів, виплачується матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому такі службовці прибули.

Також відповідач вважає безпідставною позовну вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оскільки станом на день звільнення позивача було розраховано по грошовому забезпеченню в повному обсязі, крім того зазначає, що Кодекс законів про працю України, на який посилається позивач, на військовослужбовців не розповсюджується, а правовою основою військового обов`язку і військової служби є спеціальні закони, які не передбачають будь-яких компенсацій в разі затримки розрахунку під час звільнення.

Підсумовуючи відповідач також заперечує і проти позовної вимоги щодо виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, з тих підстав, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час дії особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям – учасникам бойових дій) не виплачується. У зв`язку із наведеним відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 15.10.2019 року відкрив провадження у справі. Прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А0693 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Розгляд справи суд вирішив проводити за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 13.11.2019 року о 12 год 30 хв.

Суд ухвалою від 13.11.2019 року клопотання позивача про витребування доказів задовольнив. Витребував у військової частини А0693 відомості про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 у 2019 році, у тому числі розміру грошового забезпечення у березні-квітні 2019 року, а також відомості про кількість днів військової служби у березні-квітні 2019 року. Суд оголосив перерву у підготовчому засіданні по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0693 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 14 год 30 хв 11.12.2019 року.

11.12.2019 року суд ухвалою повторно витребував у військової частини А0693 відомості про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 у 2019 році, у тому числі розміру грошового забезпечення у березні-квітні 2019 року, а також відомості про кількість днів військової служби у березні-квітні 2019 року. Суд оголосив перерву у підготовчому засіданні по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0693 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, до 12-00 години 17.01.2020 року. Також суд продовжив строк підготовчого провадження по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0693 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку на тридцять днів з власної ініціативи.

Суд виніс ухвалу від 17.01.2020 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12 год 00 хв 05.02.2020 року.

Проведення судового засідання було відкладено з 05.02.2020 року на 11 год 00 хв 17.02.2020 року.

Ухвалою від 17.02.2020 року суд зупинив провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 810/451/17.

Суд поновив провадження у справі, про що 08.07.2020 року виніс відповідну ухвалу.

Позивач та представник відповідача на судове засідання не прибули, про місце, дату та час проведення судового засідання повідомлялись судом належним чином.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту серії НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9-10).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 24.11.2016 року позивач є учасником бойових (а.с. 11).

Як встановлено судом на підставі пояснень сторін та матеріалів справи позивач 29.05.2016 року уклав контракт «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу» з Міністерством оборони України (а.с. 12-13).

Перебування позивача на військовій службі у військовій частині А0693 у період з 29.05.2016 року по 29.05.2019 року також підтверджено довідкою від 29.07.2019 року № 1299, що видана за підписом командира військової частини А 0693 (а.с. 15).

Витягом із наказу командира військової частини А 0693 від 29.05.2019 року № 155 (по стройовій частині) ОСОБА_1 виключено з 29.05.2019 року зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 30.05.2019 року як такого, що відслужив строк військової служби за контрактом. Позивача направлено для постановки на військовий облік до Кальміусько-Нікольського ОМВК Донецької області (а.с. 14).

При цьому у наказі зазначено, зокрема, що матеріальна допомога за 2019 рік для вирішення соціально-побутових питань, передбачена наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, позивачу не виплачена (а.с. 14).

12.09.2019 року на адресу відповідача представником позивача спрямовано адвокатський запит з метою з`ясування підстав невиплати ОСОБА_1 при звільненні матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік та грошової компенсації за невикористану останнім додаткову відпустку за період військової служби у 2016-2019 роках включно (а.с. 17).

Із довідки військової частини А 0693 від 28.12.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 було нараховано за період з січня 2019 року по травень 2019 року (включно) оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, компенсацію невикористаних днів основної відпустки та індексацію грошового забезпечення (а.с. 51, 55, 64).

Вважаючи, що відповідач своєю бездіяльністю порушив його право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, а також не компенсував невикористану ним додаткову відпустку за період його служби з 29.05.2016 року по 29.05.2019 року, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством

Відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Аналогічна позиція наведена у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), та постанові Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) провадження № 11-550заі19.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та подані сторонами докази, суд доходить висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 29.05.2016 року по 29.05.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме – 29.05.2019 року.

Порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 29.05.2016 року по 29.05.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.05.2019 року.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до розділу XX "Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року № 200, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за № 405/31857 (далі - Інструкція № 200) передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.

Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Склад комісії затверджується наказом командира військової частини.

Матеріальна допомога надається на підставі рапорту в кожному конкретному випадку.

Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується командиром військової частини, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансового підрозділу для виплати матеріальної допомоги.

Матеріальна допомога військовослужбовцям надається за місцем штатної служби.

Із системного аналізу вказаних вище норм суд робить висновок, що надання військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом командира Військової частини А0693, яке він може застосовувати при певних обставинах, у встановленому порядку, а не обов`язком. Тобто, надання допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивачу не є обов`язковою виплатою.

У випадку реалізації свого права на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань стосовно конкретного військовослужбовця, командир Військової частини А0693 приймає рішення, яке реалізовує в наказі по військовій частині на підставі рішення комісії, яке затверджує командир військової частини. Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач звертався до відповідача із відповідним рапортом на отримання матеріальної допомоги з обґрунтуванням поважності причин необхідності в її отриманні.

У зв`язку із тим, що наведені вище правові норми містять в собі необхідну умову для надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме надання військовослужбовцем відповідного рапорту, враховуючи відсутність такого рапорту в матеріалах справи, а також те, що, виплата допомоги є правом Військової частини А0693, а не обов`язком, з урахуванням конкретних обставин та випадків військовослужбовців та у межах асигнувань, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в цій частині.

Оскільки позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення є похідною від позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності в частині невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, вона також задоволенню не підлягає.

Стосовно позовної вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідач у своїх запереченнях проти позову звертає увагу суду на те, що на його переконання, Кодексу законів про працю України на військовослужбовців не розповсюджується, а правовою основою військового обовязку і військової служби є спеціальні закони, які не передбачаєть будь-яких компенсацій в разі затримки розрахунку під час звільнення.

Проти суд вважає наведену відповідачем правову позицію помилковою з огляду на наступне.

Спеціальними нормами права, які регулюють питання проходження військової служби та виплати грошового забезпечення таким особам, питання порядку проведення остаточного розрахунку при звільненні та відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільнені не врегульовані, тому підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗп Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Позивач в обґрунтування позовних вимог в зазначеній частині зазначає, що всупереч приписів вищезазначених норм відповідач своєчасно не провів з ним остаточний розрахунок при звільненні.

Суд зауважує, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, яка була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Таким чином, суд вважає, що періодом, за який на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, є час з 30.05.2019 року (перший робочий день після звільнення з військової служби) по 08.07.2020 року (день ухвалення рішення у справі).

Суд зазначає, що на даний час відповідачем не проведено розрахунок із позивачем з урахуванням виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 29.05.2016 року по 29.05.2019 року.

Для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплачених сум, день фактичного розрахунку та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, в матеріалах справи відсутні розрахунки невиплачених позивачу при звільненні сум, оскільки, на переконання відповідача, заявлені позовні вимоги взагалі не підлягають задоволенню.

Суд також зазначає, що обчислення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки належить до дискреційних повноважень відповідача.

Судом встановлено, що позивача з 29.05.2019 року було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини А0693 (по стройовій частині) № 155 від 29.05.2019 року. Отже, повний розрахунок відповідача з ОСОБА_1 мав бути здійснений 29.05.2019 року.

Проте станом на вказану дату цей обов`язок щодо проведення повного розрахунку відповідачем виконаний не був.

Отже, враховуючи відсутність в матеріалах справи достовірних відомостей щодо розміру недоплачених сум грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період служби позивача з 29.05.2016 року по 29.05.2019 року, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 30.05.2019 року по 08.07.2020 року.

З огляду на викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору в порядку п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як учасника бойових дій, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 133, 139, 242, 244-250, 255, 262, 295, 297, 371, 382 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до військової частини А0693 Міністерства оборони України (місцезнаходження: вул. Чайковського, буд. 8, м. Бахмут, Донецька область, 84506 код ЄДРПОУ 26615169) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0693 Міністерства оборони України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 29.05.2016 року по 29.05.2019 року.

Зобов`язати військову частину А0693 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 29.05.2016 року по 29.05.2019 року.

Зобов`язати військову частину А0693 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.05.2019 року по 08.07.2020 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 20.07.2020 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Роз`яснити сторонам, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 КАС України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя В.А. Голуб