Рішення № 90580168, 08.07.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2020 р. Справа№200/4281/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А. за участі секретаря судового засідання Гуменної В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення невиплачених сум та середнього заробітку за весь час затримки з дня звільнення по день фактичного розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення невиплачених сум та середнього заробітку за весь час затримки з дня звільнення по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що він з листопада 2015 року (після проведення реформи МВС та створення Національної поліції України) був призначений на посаду слідчого у Дружківському відділенні поліції Краматорського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області. Позивач зазначає, що на вказаній посаді він працював до 03.04.2019, після чого був звільнений за власним бажанням на підставі п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

З метою перевірки правильності виплат усіх належних позивачу грошових коштів та компенсацій, його представником на адресу відповідача був скерований відповідний адвокатський запит, отримавши відповідь на який позивачу стало відомо про проведення не усіх належних йому сум виплат та компенсацій.

На підставі викладеного позивач просить суд стягнути із відповідача на його користь:

доплату за роботу в умовах режимних обмежень за листопад – грудень 2015 року, січень – травень 2016 року, січень - грудень 2017 та 2018 років, січень – березень 2019 року (загалом 34 місяці) у сумі 12 240, 00 грн;

індексацію грошового забезпечення із листопада 2015 року по листопад 2017 року (включно);

компенсацію за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку позивачем, як учасником бойових дій за 2017, 2018 та частину 2019 років (загалом 32 дні) у сумі 20 769, 28 грн;

компенсацію за невикористану частину оплачуваної основної щорічної відпустки загальною кількістю 5 діб за 2015 , 2017 та 2019 роки у сумі 3 245, 20 грн;

компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, тобто середній заробіток за весь час затримки виплати з дня звільнення по день фактичного розрахунку та встановити обов`язок щодо відповідача у місячний термін з дня набрання законної сили рішенням суду подати до суду звіт про його виконання.

Відповідачем надано письмовий відзив на позовну заяву. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами Головне управління Національної поліції в Донецькій області зазначає, що 05.01.2016 року наказом Дружківського ВП Артемівського ВП ГУНП в Донецькій області № 6 позивачеві наданий доступ до секретної інформації із ступенями секретності «цілком таємно» і «таємно». Відповідач вказує, що установлення поліцейським надбавки за службу в умовах режимних обмежень здійснюється наказом керівника органу (міжрегіонального органу) поліції на підставі мотивованих рапортів керівників структурних або відокремлених підрозділів органу поліції, погоджених з режимно- секретним підрозділом цього органу, за умови надання йому допуску та доступу до державної таємниці та постійної роботи з відомостями, що становлять державну таємницю. Відповідно до довідки Дружківського ВП Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області Фоміним Є.В. було опрацьовано документів з грифом секретності «таємно»: у 2016 році: 15 березня - 1 клопотання; 13 квітня - 1 доручення; 04 травня - 3 клопотання; 21 червня - 3 доручення та 14 липня - 1 клопотання; у 2017 році: 07 червня та 13 грудня відповідно по 1 клопотанню; у 2018 році: 18 січня - 1 доручення; 01 червня - 2 клопотання; 05 липня - 1 клопотання та 10 грудня - 1 доручення; у 2019 році - 07 лютого - 2 клопотання. Ураховуючи виконання та опрацювання позивачем за стислий період часу (з березня по травень 2016 року включно) 5 документів, що містять відомості, що становлять державну таємницю, на підставі мотивованого рапорту керівника підрозділу, наказом ГУНП в Донецькій області від 14.06.2016 ОСОБА_1 , як слідчому Дружківського відділення поліції Краматорського відділу поліції ГУНП в Донецькій області, встановлено надбавку в розмірі 15 % до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень, яку він отримував з 14.06.2016 по 31.12.2016 року. У подальшому, після встановлення ОСОБА_1 вказаної вище надбавки, з червня 2016 року по березень 2019 року, тобто за 34 місяці, позивач опрацював лише 13 документів, що містять відомості, що становлять державну таємницю. Вказане, на думку відповідача, свідчить про те, що позивачем у зазначений період часу робота, пов`язана з відомостями, що становлять державну таємницю, постійно не виконувалась, у зв`язку з чим, мотивовані рапорти керівник структурного підрозділу до ГУНП в Донецькій області для встановлення відповідної надбавки не надавав, а тому виплата надбавки за службу в умовах режимних обмежень позивачеві з 2017 року не провадилась.

Стосовно вимоги позивача про стягнення індексації грошового забезпечення з листопада 2015 року по жовтень 2017 року (включно) відповідач зазначає наступне. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення. Підкреслює, що Порядком не було передбачено проведення індексації грошового забезпечення поліцейських. Проте з метою проведення індексації грошового забезпечення поліцейських, постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 року № 782, яка набрала чинності 24.10.2017 року, внесено зміни до пункту 2 Порядку та до об`єктів індексації віднесено грошове забезпечення поліцейських. Отже, з моменту набрання чинності даного нормативно-правового акту поліцейські отримали право на індексацію грошового забезпечення. З урахуванням вимог законодавства з листопада 2017 року ОСОБА_1 здійснювалась виплата індексації грошового забезпечення.

Щодо вимоги позивача про стягнення індексації за листопад 2017 року, то дана виплата в сумі 373, 85 грн включена до суми індексації за грудень 2017 року – 831, 97 грн, яка виплачена ОСОБА_1 , а тому зазначена позовна вимога, на думку відповідача, задоволенню не підлягає.

Вимогу позивача стягнути на його користь грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідач також вважає такою, що не підлягає задоволенню, оскільки вказана вище додаткова відпустка, на його думку, не належить до щорічних, а тому, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України «Про відпустки»). Така відпустка, зазначає відповідач, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем. Отже, підсумовує відповідач, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (крім осіб, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи ОСОБА_2 І групи) законодавством не передбачена. Відповідач звертає увагу суду на той факт, що ОСОБА_1 під час проходження служби з питання надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій протягом 2017-2019 років до нього не звертався.

Також відповідач вважає посилання позивача на рішення Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/18, помилковим, оскільки в даній справі, на його думку, мова йдеться про компенсацію невикористаних календарних днів додаткової відпустки військовослужбовцю, якому така компенсація визначена ч. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». ОСОБА_3 проходив службу в Національній поліції на посаді слідчого слідчого відділення Дружківського відділення поліції Краматорського відділу поліції ГУНП в Донецькій області, а не в органах спеціального призначення, під час служби перебував у кадрах поліції та не відносився до категорії військовослужбовців, тому дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на позивача, як на поліцейського, не розповсюджується. Також відповідач зазначає, що положення Кодексу Законів про працю України та Закону України «Про відпустки» до спірних правовідносин не застосовуються. Правовідносини, що виникають при проходженні та звільненні публічного службовця, на думку відповідача, регулюються спеціальним законодавством, у даному випадку Законом України «Про Національну поліцію» та іншими нормативно-правовими актами в цій сфері. Оскільки пріоритетними є норми спеціального законодавства, відповідач вважає цю позовну вимогу також безпідставною.

Стосовно вимоги позивача щодо компенсації за невикористану частину чергової відпустки за 2015, 2017 та 2018 роки, відповідач зазначає наступне. За обліками управління кадрового забезпечення ГУНП в Донецькій області ОСОБА_1 використав: чергову відпустку за 2016 рік з 13.10.2016 року до 15.11.2016 року; чергову відпустку за 2017 рік з 06.02.2017 до 11.03.2017 року; частину чергової відпустки за 2018 рік з 19.01.2018 року до 28.01.2018 року; частину чергової відпустки за 2018 рік з 01.08.2018 року до 25.08.2018 року; частину чергової відпустки за 2019 рік з 12.02.2019 року до 26.02.2019 року. Відповідач вказує, що невикористана позивачем частина чергових відпусток складає: за 2015 рік – 3 доби, за 2017 рік – 1 добу, за 2018 рік – 1 добу. Відповідно до наказу ГУНП в Донецькій області від 03.04.2019 року ОСОБА_1 зайво використав відпустку за 2019 рік у кількості 6 діб за фактично відпрацьований час. На думку відповідача, виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції. У 2019 році позивач скористався своїм правом на відпустку. Таким чином, звертає увагу суду відповідач, законодавчі підстави для виплати позивачеві в 2019 році компенсації за невикористані ним дні чергової відпустки у 2015, 2017 та 2018 роках відсутні.

Позовну вимогу ОСОБА_1 щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, тобто середнього заробітку за весь час затримки виплати з дня звільнення по день фактичного розрахунку відповідач вважає передчасною та похідною від питання розгляду права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та невикористаної частини чергової відпустки, оскільки відсутні правові підстави для її виплати.

Підсумовуючи відповідач також заперечує проти встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, оскільки дана вимога є не обґрунтованою та передчасною. На підставі зазначеного вище відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 04.05.2020 року відкрив провадження у справі та прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення невиплачених сум та середнього заробітку за весь час затримки з дня звільнення по день фактичного розрахунку. Розгляд справи суд вирішив проводити за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 20.05.2020 року о 16 год 00 хв.

Суд відклав ухвалою від 20.05.2020 року підготовче засідання до 15 год 00 хв 17.06.2020 року за клопотанням представниці відповідача з метою запобігання поширенню серед населення України гострих респіраторних захворювань та коронавірусу.

Суд виніс ухвалу від 17.06.2020 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10 год 30 хв 08.07.2020 року.

Позивач, представник позивача та представник відповідача на судове засідання не прибули, про місце, дату та час проведення судового засідання повідомлялись судом належним чином.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту серії НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11-12).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.01.20017 року позивач є учасником бойових (а.с. 14).

Як встановлено судом на підставі матеріалів справи позивач з 07.11.2015 року був призначений слідчим слідчого відділення Дружківського відділення поліції Краматорського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області (а.с. 1, 19, 75).

03.04.2019 року ОСОБА_1 на підставі наказу № 131 о/с від 03.04.2020 року був звільнений зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) (а.с. 29).

06.03.2020 року з метою перевірки правильності виплат усіх належних ОСОБА_1 грошових коштів та компенсацій на адресу відповідача представником позивача був скерований адвокатський запит (а.с. 15-16).

Листом від 16.03.2020 року № 11аз/26/03-2020 відповідач повідомив представника позивача про суми грошових виплат та компенсацій з посиланням на відповідні довідки, які були додані до зазначеної відповіді (а.с. 17-19).

Як вбачається із довідки «Про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 » за період з 07.11.2015 року по 31.12.2016 року, що видана ГУНП в Донецькій області 16.03.2020 року № 260, позивачеві було виплачено, зокрема, надбавку до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень за липень 2015 року – 564, 00 грн, серпень 2015 року – 360, 00 грн, за вересень 2015 року – 360, грн., за жовтень 2015 року – 360,00 грн, за листопад 2015 року – 360,00 грн, за грудень 2015 року – 360,00 грн. Нараховано премію з 06.11.2015 року по 30.11.2015 року в сумі 576,00 грн (15 %), з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року в с умі 1 050, 00 грн (21, 88%) та нараховано премію з 01.02.2016 року по 29.02.2016 року в сумі 2 001, 60 грн (41,7%), з 01.03.2016 року по 31.03.2016 року в сумі 1 526, 40 грн (31, 88 %) (а.с. 20).

Як вбачається із довідки від 13.03.2020 року № 997/12/03-2020 згідно з обліками управління кадрового забезпечення ГУНП в Донецькій області ОСОБА_1 використав: чергову відпустку за 2016 рік з 13.10.2016 року по 15.11.2016 року, чергову відпустку за 2017 рік з 06.02.2017 року по 11.03.2017 року, частину чергової відпустки за 2018 рік з 19.01.2018 року по 28.01.2018 року; частину чергової відпустки за 2018 рік з 01.08.2018 року по 25.08.2018 року, частину чергової відпустки за 2019 рік з 12.02.2019 року до 26.02.2019 року. Також у довідці зазначено, що відповідно до наказу ГУНП в Донецькій області від 03.04.2019 № 131 о/с старший лейтенант поліції ОСОБА_1 зайво використав відпустку за 2019 рік у кількості 6 діб за фактично відпрацьований час. Не використана частина чергових відпусток, відповідно до зазначеної довідки склала за 2015 рік – 3 доби, за 2017 рік – 1 доба та за 2018 рік – 1 доба (а.с. 27, 71).

У довідці відповідача від 13.03.2020 року № 998/12/03-2020 зазначено про те, що згідно з обліками управління кадрового забезпечення ОСОБА_1 протягом 2017 -2019 років додаткові відпустки, як учасник бойових дій не використовував. Рапорти щодо надання додаткових відпусток, як учаснику бойових дій ОСОБА_1 залишених без розгляду не має (а.с. 28, 72).

Довідкою «Про кількість опрацьованих документів з грифом секретності «Т» підтверджено опрацювання слідчим СВ Дружківського ВП Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області ст. лейтенантом поліції Фоміним Є.В. у період з 2015 року по 2019 рік, а саме: 15.03.2016 року – 1 клопотання, 13.04.2016 року – 1 доручення, 04.05.2016 року – 3 клопотання, 21.06.2016 року – 3 доручення, 14.07.2016 року – 1 клопотання, 07.06.2017 року – 1 клопотання, 13.12.2017 року – 1 клопотання, 18.01.2018 року – 1 доручення, 01.06.2018 року – 2 клопотання, 05.07.2018 року – 1 клопотання, 10.12.2018 року – 1 доручення та 07.02.2019 року – 2 клопотання (а.с. 73).

Як вбачається із довідки відповідача «Про розмір надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень ОСОБА_1 за період з 14.06.2016 року по 31.12.2016 року, останньому було виплачено: у липні 2016 року – 564,00 грн, у серпні 2016 року – 360,00 грн, у вересні 2016 року – 360,00 грн, у жовтні 2016 року – 360 грн., у листопаді 2016 року – 360,00 грн та у грудні 2016 року – 360,00 грн (а.с. 74).

Згідно з інформацією, що міститься у довідці від 13.05.2020 року № 383, у квітні 2019 року з ОСОБА_1 було утримано за зайво використану відпустку за 2019 рік (6 діб) суму у розмірі 2 646, 32 грн (а.с. 75).

Відповідно до витягу з наказу від 14.06.2016 року № 150 о/с старшому лейтенантові поліції ОСОБА_1 встановлено надбавку в розмірі 15 відсотків до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень (а.с. 76-77).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати передбачених законодавством надбавок, компенсацій, доплат та індексації і, відповідно, затримки за час розрахунку таких виплат, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Для зручності у зв`язку з численними позовними вимогами судом буде розглянута кожна вимога ОСОБА_1 окремо.

Так, стосовно позовної вимоги про доплату за роботу в умовах режимних обмежень за листопад – грудень 2015 року, січень – травень 2016 року, січень - грудень 2017 та 2018 років, січень – березень 2019 року (загалом 34 місяці) у сумі 12 240, 00 грн, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом на підставі відповіді відповідача від 16.03.2020 № 11аз/26/03-2020 та відзиву на позовну заяву, згідно наданої інформації управлінням режиму та технічного захисту інформації допуск до державної таємниці за формою 2 ОСОБА_1 був наданий УСБУ в Донецькій області (висновок від 14.10.2010 № 1485). 05.01.2016 року наказом Дружківського ВП Артемівського ВП ГУНП в Донецькій області № 6 Фоміну Є.В. надано доступ до секретної інформації із ступенями секретності «цілком таємно» і «таємно».

Наказом ГУНП в Донецькій області від 14.06.2016 № 150 о/с встановлено надбавку в розмірі 15 відсотків до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень (а.с.76-77).

Також з довідки відповідача вбачається, що слідчим СВ Дружківського ВП Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області старшим лейтенантом Фоміним Є.В. у період з 2015 року по 2019 рік було розглянуто: за 2016 рік – 5 клопотань та 4 доручення, за 2017 рік – 2 клопотання, за 2018 рік – 2 доручення та 3 клопотання та за 2019 рік – 2 клопотання.

Довідкою відповідача про розмір надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень підтверджується виплата вказаної надбавки позивачу у розмірі 15 відсотків до посадового окладу за період з 14 червня по 31 грудня 2016 року включно.

Як зазначає у відзиві відповідач, у подальшому після встановлення позивачу вказаної вище надбавки з червня 2016 року по березень 2019 року, тобто за 34 місяці, позивач опрацював лише 13 документів, що містять відомості, що становлять державну таємницю. Тому виплата надбавки за службу в умовах режимних обмежень ОСОБА_1 з 2017 року не проводилась.

Проте суд не погоджується з вказаною позицією відповідача виходячи з наступного.

Надання допуску до державної таємниці передбачає визначення необхідності роботи особи із секретною інформацією. Зокрема, така необхідність виникає, якщо виконання службових/посадових обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Тобто, якщо обсяг функціональних обов`язків за певною посадою, зокрема в державному органі, передбачає, що під час їх виконання в особи виникне чи може виникнути необхідність доступу до державної таємниці (як-от ознайомлення з документами та/чи іншими матеріальними носіями інформації, засекреченими у встановленому законодавством порядку), така особа з огляду на таку службову необхідність повинна отримати у встановленому порядку допуск до державної таємниці відповідної форми, яка відповідно до статті 22 Закону України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 року № 3855-ХІІ (далі - Закон № 3855-ХІІ) залежить від ступеня секретності.

Відсутність у посадової особи допуску до державної таємниці (встановленої форми) унеможливлює виконання нею посадових обов`язків, відтак і саме перебування на посаді, яка за обсягом покладених на неї завдань вимагає доступу до державної таємниці і умовою призначення на яку (перебування на якій) є наявність/необхідність оформлення допуску до державної таємниці.

Робота в умовах режимних обмежень покладає на особу, якій у встановленому порядку надано допуск до державної таємниці встановленої форми, певні зобов`язання та обмеження. Якщо така робота зумовлена виконанням професійних обов`язків (зокрема за відповідною посадою у державному органі), це означає, що в умовах режимних обмежень особа працює постійно, у зв`язку з чим у неї відповідно до статті 30 Закону № 3855-ХІІ виникає право на отримання компенсації.

Відповідно до статті 30 Закону № 3855-ХІІ у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог закону Кабінет Міністрів України постановою від 15 червня 1994 року № 414 затвердив Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці (далі - Положення № 414).

У пункті 1 Положення № 414 зазначено, що воно визначає види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (далі - особи, які працюють в умовах режимних обмежень).

Згідно з пунктом 2 Положення № 414 особам, які працюють в умовах режимних обмежень, установлюється надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «особливої важливості», - 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно», - 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «таємно», - 10 відсотків.

Відповідно до пункту 5 Положення № 414 такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов`язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.

Згідно з пунктом 6 Положення № 414 персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи.

Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.

За змістом пункту 2 Положення № 414 компенсація надається у виді надбавок до посадових окладів (тарифних ставок) у відсотковому відношенні, розмір якого залежить від ступеня секретності інформації, до якої оформлено допуск. Зокрема, за допуск до відомостей та їх носіїв, що мають ступінь секретності «цілком таємно» встановлюється п`ятнадцятивідсоткова надбавка.

Виплата надбавки у відповідному розмірі до посадового окладу особі, яка працює в умовах режимних обмежень, здійснюється на підставі наказу керівника відповідного органу, у якому особа працює/проходить службу. Водночас умови, за яких особа має право на отримання такої надбавки, а також її розмір визначають Закон № 3855-ХІІ та прийняте урядом на його виконання Положення № 414.

За такого правового врегулювання положення статті 30 Закону № 3855-ХІІ, пунктів 2, 5 Положення № 414 слід розуміти так, що необхідною умовою отримання компенсації у зв`язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), а також виконання робіт/завдань та/або посадових обов`язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі.

Якщо особа отримала у встановленому порядку допуск до державної таємниці, працює, зокрема, в державному органі, і характер умов її праці, з огляду на займану посаду, передбачає режимні обмеження, пов`язані з доступом до державної таємниці, керівник відповідного органу зобов`язаний призначити їй надбавку у розмірі, визначеному Положенням № 414, про що видати відповідний розпорядчий документ.

На виконання вимог закону наказом ГУНП в Донецькій області від 14.06.2016 № 150 о/с встановлено надбавку в розмірі 15 відсотків до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень.

Факт невиплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень не є і не може бути свідченням невиконання роботи, пов`язаної з доступом до державної таємниці.

Відповідачем не доведено, що в спірний період, а саме після винесення наказу про встановлення надбавки позивачу, останній не виконував роботи в умовах режимних обмежень та не мав права на надбавку за роботу з державною таємницею в розмірі 15 %.

Навпаки відповідач надав довідку про виконання позивачем роботи в умовах режимних обмежень.

Проте суд вважає, що стягненню з відповідача підлягає доплата за роботу в умовах режимних обмежень, починаючи з січня 2017 року, оскільки наказ про встановлення надбавки позивачу був винесений 14.06.2016 року, та з 14.06.2016 року по 31.12.2016 року вказана надбавка позивачу була виплачена.

Тобто не підлягають задоволенню періоди з листопада по грудень 2015 року у зв`язку з невиконанням в цей період позивачем роботи, пов`язаної з доступом до державної таємниці, та з січня по травень 2016 року у зв`язку з відсутністю наказу про встановлення надбавки позивачу до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень та виплатою вказаної надбавки позивачу з 14.06.2016 року по 31.12.2016 року.

Розраховуючи суму 15 відсоткової надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень, суд виходить з наступного.

Так, з довідок про розмір грошового забезпечення позивача за період з 2016 року по 2019 рік вбачається, що посадовий оклад позивача за цей період був незмінним та становив 2 400, 00 грн. Отже розмір надбавки на місяць складає 360 грн (2 400, 00 грн /15 %). Кількість місяців становить 27 (2017, 2018 року та січень-березень 2019 року)/360 грн = 9 720, 00 грн.

Стосовно позовної вимоги про стягнення індексації грошового забезпечення із листопада 2015 року по листопад 2017 року (включно), суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Проходження служби в поліції регулюється Законом України «Про Національну поліцію» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону № 580).

Положеннями Закону № 580 встановлено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України (п. 4 ч. 10 № 580) .

Статтею 94 Закону № 580 обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова № 988) грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Статтею 2 Закону № 1282 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Приписами статті 4 Закону № 1282 передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток). Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Положеннями статті 5 Закону № 1282 встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону № 1282 порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, з метою реалізації цих положень Закону № 1282 Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).

Порядок № 1078 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей (п. 2 Порядку).

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку № 1078).

Так, пунктом 6 Порядку № 1078 встановлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи зі служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з 1 листопада 2017 року, а саме після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 «Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», якою абз. 5 п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, після слова «військовослужбовців» доповнено словом «поліцейських». Вказана позиція є неприйнятною, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону № 580-VIII та Закону № 1282.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Оскільки право на індексацію грошового забезпечення позивача, передбаченого Законами № 580-VIII та Закону № 1282, відповідачем порушено, воно підлягає відновленню в судовому порядку.

Більш того, в силу положень ч. 2 ст. 8 Закону № 1282 за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.

Поряд з цим суд зазначає, що в матеріалах справи містяться довідки про грошове забезпечення позивача, згідно з інформацією в яких суд вбачає, що позивачеві за листопад 2017 року виплачена індексація в сумі 373,85 грн, яка була включена до суми індексації за грудень 2017 року – 831, 97 грн, а тому позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачеві протиправно не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення з листопада 2015 року по жовтень 2017 року (включно).

Щодо позовної вимоги про компенсацію невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та частину 2019 року (загалом 32 дні) у загальній сумі 20 769, 28 грн суд зазначає таке.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом № 3551-ХІІ, особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 94 Закону України № 580-VІІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі за текстом - Порядок № 260).

Порядок № 260 визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

За приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

За приписами абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Отже, у випадку звільнення поліцейського - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

Право учасників бойових дій на отримання компенсації при звільненні визнано у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Не зважаючи на те, що позивачем у зразковій справі був військовослужбовцем, суд вважає на можливе застосувати висновки Верховного Суду в цій справі, оскільки позивач також має статус учасника бойових дій та на нього розповсюджується дія Закону № 3551-ХІІ.

Тож суд вважає вірним обрати спосіб порушеного права позивача на компенсацію при звільненні за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2017, 2018 та частину 2019 року аналогічний обраному Верховним Судом у наведеній вище зразковій справі.

А саме, підлягає визнанню протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та частину 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 03 квітня 2019 року з зобов`язанням відповідача нарахувати та виплатити позивачу невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та частину 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 03 квітня 2019 року.

Щодо стягнення компенсації невикористаної частини оплачуваної основної щорічної відпустки загальною кількістю 5 діб за 2015, 2017, 2019 роки у сумі 3 245, 20 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 92 Закону № 580-VІІІ поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 93 Закону № 580-VІІІ встановлено обчислення тривалості відпусток поліцейських. Так, поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Згідно частини другої статті 94 Закону № 580-VІІІ порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Таким чином, відповідно до вимог Закону № 580-VІІІ та Порядку № 260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 808/2122/18 від 31 березня 2020 року.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки за попередні роки, у зв`язку з відсутністю передбаченого законодавством у нього такого обов`язку.

Доводи позивача, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися загальні приписи трудового законодавства, визначені КЗпП України та Законом № 504/96-ВР є помилковими.

За таких умов суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати тобто середнього заробітку за весь час затримки виплати з дня звільнення по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Разом з тим, питання виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку врегульовані Кодексом законів про працю України.

Оскільки позивач та його представник на судове засідання не прибули та просили суд проводити розгляд справи за їх відсутністю, суд позбавлений був можливості з`ясувати що саме просив стягнути позивач з відповідача: компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати чи середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Проте так як позивач вказану позовну вимогу формулює шляхом стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, тобто середнього заробітку за весь час затримки виплати з дня звільнення по день фактичного розрахунку, судом розглядатиметься саме вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою № 988 та Порядком № 260.

Зазначені нормативно-правові акти є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці 2 п. 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Пунктом 1 Постанови № 988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на поліцейських норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 року у справі № 21-389а13), та, беручи до уваги нормативний припис ч.6 ст.7 КАС України, суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.

Позивач в обґрунтування позовних вимог в зазначеній частині зазначає, що всупереч приписів вищезазначених норм відповідач своєчасно не провів з ним остаточний розрахунок при звільненні.

Суд зауважує, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, яка була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Судом встановлено під час розгляду цієї справи, що на даний час відповідачем не проведено розрахунок із позивачем з урахуванням виплати грошової компенсації в частині доплати за роботу в умовах режимних обмежень, індексацію грошового забезпечення, компенсацію за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку.

Для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплачених сум, день фактичного розрахунку та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, в матеріалах справи відсутні розрахунки невиплачених позивачу при звільненні сум, оскільки, на переконання відповідача, заявлені позовні вимоги взагалі не підлягають задоволенню.

Суд також зазначає, що обчислення індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку позивача належить до дискреційних повноважень відповідача.

Судом встановлено, що останнім днем перебування позивача на службі було 03.04.2019 року, що підтверджується копією наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 131 о/с від 03.04.2019 року. Отже, повний розрахунок відповідача з ОСОБА_1 мав бути здійснений 03.04.2019 року.

Проте станом на дату звільнення позивача Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області цей обов`язок щодо проведення повного розрахунку не виконаний.

Отже, враховуючи відсутність в матеріалах справи достовірних відомостей щодо розміру недоплачених позивачу при звільненні сум, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 04.04.2019 року (наступного дня після звільнення позивача) по 08.07.2020 року (день ухвалення судом рішення у цій справі).

Вимога позивача про здійснення стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме по день фактичного розрахунку задоволенню не підлягає, оскільки заявлена на майбутнє. Проте захисту судом підлягають порушені на час розгляду справи права, свободи або законні інтереси особи, яка звернулась до адміністративного суду про їх захист (ч. 1 ст. 5 КАС України.

Стосовно встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом подання до суду в установлений судом термін з дня набрання рішенням суду законної сили звіт про виконання судового рішення, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Аналізуючи вказані нормативно-правові приписи суд дійшов висновку, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком судом.

Враховуючи характер спірних правовідносин та склад учасників адміністративної справи, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження обґрунтованості заявленої вимоги про встановлення судового контролю, суд вважає, що підстави для зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення у справі відсутні.

У зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору в силу вимог пп.1, 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 139, 244-250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: пр. Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517, код ЄДРПОУ 40109058) про стягнення невиплачених сум та середнього заробітку за весь час затримки з дня звільнення по день фактичного розрахунку,- задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 доплату за роботу в умовах режимних обмежень за січень – грудень 2017 та 2018 років, січень – березень 2019 року у сумі 9 720, 00 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження ним служби з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року та компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку ОСОБА_1 , як учасником бойових дій, за 2017, 2018 та частину 2019 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження ним служби з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року та компенсацію за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку ОСОБА_1 , як учасником бойових дій, за 2017, 2018 та частину 2019 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькі області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 04.04.2019 року по 08.07.2020 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 20.07.2020 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Роз`яснити сторонам, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 КАС України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя В.А. Голуб