Рішення № 90579386, 24.07.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 липня 2020 р. Справа № 120/2032/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 року через систему "Електронний суд" надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 , позивачка) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (надалі також – ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу відповідача № 2-9964/15-20-СГ від 04.05.2020 року про відмову в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та зобов`язання відповідача надати дозвіл згідно клопотання від 21.11.2019 року на розроблення проекту землеустрою щодо одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтованою площею 1 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Заявлені позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона 21.11.2019 р. звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із електронною заявою (клопотанням) за № ЗВ-9300034062019 про надання їй дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 1 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області. Проте, наказом відповідача від 23.12.2019 року їй відмовлено у наданні такого дозволу. Не погоджуючись із вказаним наказом вона оскаржила його до Вінницького окружного адміністративного суду, який своїм рішенням від 02.04.2020 року по справі № 120/284/20-а вищезгаданий наказ скасував та зобов`язав відповідача повторно розглянути її клопотання. На виконання цього рішення відповідачем за результатами повторного розгляду її клопотання прийнято черговий наказ № 2-9964/15-20-СГ від 04.05.2020 року, яким повторно відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою із тих причин, що наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.05.2019 року № 1-7474/15-19-СГ їй уже надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою стосовно відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, що виключає можливість повторного надання такого дозволу в розумінні ч. 4 ст. 116 ЗК України.

На переконання позивачки, оскаржуваний наказ № 2-9964/15-20-СГ від 04.05.2020 року є протиправним, оскільки відповідачем порушено положення ч. 7 ст. 118 ЗК України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою, в переліку яких відсутня така умова як попереднє надання дозволу на виготовлення такої документації. Крім того, позивачка вказує на помилкове посилання відповідача на ч. 4 ст. 116 ЗК України, оскільки надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою не являється підставою для набуття права власності на земельну ділянку.

Ухвалою суду від 25.05.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

03.06.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує на те, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі за № 120/284/20-а від 02.04.2020 року відповідачем повторно розглянуто клопотання позивачки про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1 га, що розташована за межами населеного пункту на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області. За результатами розгляду відповідного клопотання, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області наказом від 04.05.2020 року за № 2-9964/15-20-СГ відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з тим, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян провадиться один раз по кожному виду використання у відповідності до ч. 4 ст. 116 ЗК України. Оскільки, наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.05.2019 року за № 2-7474/15-19-СГ позивачці вже був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тому повторне надання дозволу на декілька земельних ділянок одній особі не може мати місце. Також відповідач звертає увагу, що вимога про зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області. За таких обставин представник відповідача переконаний, що оскаржуваний наказ від № 2-9964/15-20-СГ від 04.05.2020 року прийнятий відповідно до норм чинного законодавства, а тому в задоволенні позовних вимог просить суд відмовити.

09.06.2020 року позивачкою через систему "Електронний суд" подано відповідь на відзив, у якій остання звертає увагу суду на те, що відзив на позовну заяву підписаний, на її думку, особою, яка не підтвердила належним чином свої повноваження на представництво інтересів відповідача, оскільки не діє в порядку самопредставництва. Окрім цього, в цілому вважає доводи ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області безпідставними та необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню. Зокрема, вкотре наголошує на тому, що підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не відповідають положенням частини 7 статті 118 ЗК України.

Суд, вирішуючи питання про можливість прийняття до розгляду відзиву відповідача, зважає на таке.

В силу положень абзацу 2 підпункту 11 пункту 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України з 01.01.2020 представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.

Разом з тим, відповідно до ст. 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Отже, Конституцією України передбачено винятки із загального правила щодо обов`язкового представництва інтересів особи в суді виключно адвокатом, а також представництва органів державної влади та органів місцевого самоврядування виключно прокурорами або адвокатами починаючи з 01.01.2020. Такі винятки поширюються, зокрема, на так звані "малозначні справи".

Згідно з ч. 1, 2 ст. 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник. У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

Частиною першою статті 59 КАС України передбачено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи.

Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами (ч. 3 ст. 59 КАС України).

При відкритті провадження у даній справі суд дійшов висновку про віднесення такої справи до категорії справ незначної складності згідно ч. 6 ст. 12 КАС України, у зв`язку з чим на представництво інтересів сторін у такій справі поширюються положення ч. 2 ст. 57 КАС України.

Відзив на позовну заяву від імені відповідача – ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області підписаний представником – М.О. Тиховським, який на підтвердження своїх повноважень надав суду завірену копію довіреності від 06.03.2020 №0-2-0.6-4162-20. Отже, враховуючи наведені вище правові норми та з огляду на те, що ця справа є малозначною і розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд доходить висновку про можливість прийняття до розгляду відзиву відповідача за підписом його уповноваженого представника, який діє на підставі довіреності.

Правом подання заперечення відповідач не скористався, що не є перешкодою для розгляду даної справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

21.11.2019 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із електронною заявою (клопотанням) за № 3В-9300034062019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1 га, яка розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-25209/15-19-СГ від 23.12.2019 року, позивачці відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Також, з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з`ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, позивачці запропоновано погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у Сальницькій сільській раді та відділі Хмільницького району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

У подальшому, не погодившись із цим наказом відповідача від 23.12.2019 року за № 2-25209/15-19-СГ, ОСОБА_1 оскаржила його в судовому порядку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.04.2020 року у справі № 120/284/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-25209/15-19-СГ від 23.12.2019 року та зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1 га, яка розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, та прийняти обґрунтоване рішення у формі наказу з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.

Однак, на виконання цього рішення суду відповідачем прийнято наступний наказ від 04.05.2020 року за № 2-9964/15-20-СГ, яким ОСОБА_1 знову ж таки відмовлено в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із тих причин, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20.03.2019 року по справі № 120/285/19-а ОСОБА_1 вже було надано наказ про надання їй дозволу на розроблення документації із землеустрою для ведення особистого селянського господарства на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області. При цьому відповідач посилається на положення ч. 4 ст. 116 ЗК України, якими передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у межах норм, визначених кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Вважаючи оскаржуваний наказ від 04.05.2020 року за № 2-9964/15-20-СГ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України "Про Державний земельний кадастр", Законом України “Про землеустрій”.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17.

Так, як зазначалося судом вище, єдиною підставою для відмови у наданні позивачці дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою в оскаржуваному наказі стало те, що ОСОБА_1 вже отримувала дозвіл на розроблення документації із землеустрою стосовно відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, за межами населеного пункту, згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.05.2019 року за № 2-7474/15-19-СГ. Тобто, відповідач вважає, що позивачка використавши своє право на приватизацію земельної ділянки, уже втратила можливість на набуття у власність іншої земельної ділянки того ж цільового призначення згідно ч. 4 ст. 116 ЗК України.

Дійсно, частиною 4 ст. 116 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Однак, на переконання суду, посилання відповідача на вказані положення ЗК України є безпідставними, оскільки відповідна норма стосується обставин передачі у власність земельної ділянки, а не можливості отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою.

При цьому суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, а є лише одним із етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі №815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17, від 22.02.2019 у справі № 813/1631/14, від 23.01.2020 у справі № 0840/2979/18.

Як вбачається зі ст. 79-1 ЗК України, метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками та різними особами.

Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що такий проект в подальшому компетентним органом буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, то такий орган матиме всі підстави відмовити у його затвердженні.

Тому, на переконання суду, звернення позивачки про надання дозволу на розробку документації із землеустрою навіть за наявності іншого наказу відповідача від 15.05.2019 року за № 2-7474/15-19-СГ, не суперечить положенням ч. 4 ст. 116 ЗК України, оскільки сам по собі проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом. Таких обмежень не встановлено і іншими нормами ЗК України.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного наказу відповідача за № 2-9964/15-20-СГ від 04.05.2020 року з мотивів наведених у ньому, а тому позовна вимога про його скасування підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачці згідно її клопотання від 21.11.2019 року на розроблення проекту землеустрою щодо одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтованою площею 1 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, то суд розглядаючи її керується такими мотивами.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такі ж висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 440/793/19, від 02.04.2020 року у справі № 826/568/19, а також від 02.07.2020 року за № 825/2228/18.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі N 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці також неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі N 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі N 826/14016/16 CM, від 11.02.2019 у справі N 2а-204/12).

З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд звертає увагу, що Верховний Суд вже розглядав справи N 812/1312/18 та N 140/1992/18 з подібними правовідносинами (повторна відмова у наданні дозволу без урахування висновків постанови суду) і у постановах від 16.05.2019 та 06.08.2019 відповідно, дійшов висновку, що повторна відмова у формі листа з підстав, не визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України свідчать про відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду. Тому, Верховний Суд визнав, що належним способом захисту порушеного права в цьому випадку є саме зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

Аналогічні висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 30.04.2020 року по справі № 812/1313/18.

Як встановлено судом у даній справі, скасування в судовому порядку з підстав його протиправності першого наказу відповідача від 23.12.2019 року № 2-25209/15-19-СГ про відмову позивачу в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з покладенням на відповідача обов`язку повторно розглянути відповідне клопотання позивачки не мало наслідком бажаного для неї ефекту, а судовий захист виявлявся неповним.

Крім цього, суд вважає за доцільне акцентувати увагу, що відповідачем у кожному із наказів застосовані різні підстави для відмови, що свідчить про ненадання останнім вичерпної повної відповіді і ґрунтовних роз`яснень, згідно чинного законодавства України. При цьому, та підстава яка зазначена в другому наказі, який наразі оскаржується, існувала і на момент первинного розгляду клопотання позивачки від 21.11.2019 року, хоча в першому випадку відповідач про це нічого не згадував.

Тому, беручи до уваги повторюваний характер протиправної відмови, а також те, що позивачка у кожному із двох випадків вимушена звертатися за захистом своїх прав до суду з одного й того ж питання, суд доходить висновку про необхідність врахування положень ст. 13 Конвенції, правових висновків Верховного Суду та вважати в даному випадку належним способом захисту порушеного права саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

Такий спосіб захисту порушеного в повному обсязі відповідає повноваженням суду, визначеним ч. 4 ст. 245 КАС України. При цьому суд враховує, що за встановлених у справі обставин всі умови для прийняття рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, орієнтовною площею 1 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства позивачкою виконані. Інших обставин, що могли б слугувати підставою для відмови в наданні такого дозволу ні оскаржуваний наказ ні відзив на позовну заяву не містить.

Отже, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

З урахуванням вимог ч. 1 ст. 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 840,80 грн. належить стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 9, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.05.2020 року № 2-9964/15-20-СГ "Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл, згідно клопотання від 21.11.2019 року, на розроблення проекту землеустрою щодо одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтованою площею 1 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, буд. 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ: 39767547).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович