Рішення № 90578966, 22.07.2020, Генічеський районний суд Херсонської області

Справа № 653/496/20

Провадження № 2/653/504/20

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

22 липня 2020 року

Генічеський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Берлімової Ю.Г.

за участю секретаря Волвенко А.О.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Генічеськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позов мотивує тим, що він є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . У даному будинку зареєстрований його попередній власник – ОСОБА_2 , її чоловік ОСОБА_3 та син – ОСОБА_4 .

Зазначає, що на непоодинокі його прохання до відповідачів про їх зняття з реєстрації місця проживання у вказаному будинку, він отримав відмову у зв`язку з неможливістю останніх прибути з АР Крим, де вони проживають останні 8-10 років.

Вказує, що такі дії відповідачів створюють перешкоди у здійсненні його права власника нерухомості, він не може вільно розпоряджатись належним його майном. Крім того, реєстрація відповідачів у спірному будинку створює перешкоди в оформленні субсидії на комунальні послуги. До того ж, комунальні служби міста вимагають з нього, як власника нерухомості, оплати комунальних послуг за трьох зареєстрованих у його будинку сторонніх осіб, які фактично не проживають і послуги не отримують.

У зв`язку із цим, просить суд визнати відповідачів, такими що втратили право користування житловим приміщенням, а саме будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1

У судовому засіданні позивач – ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові. Проти проведення заочного розгляду справи та постановлення по справі заочного рішення не заперечував.

Відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи через оголошення на веб-сайті «Судова влада України», до судового засідання не з`явились, від них не надійшло повідомлення про причини неявки та відзиви, тому суд ухвалив слухати справу на підставі наявних у справі доказів, у відсутність відповідачів, згідно ст. 280 ЦПК України.

Суд, вислухавши позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу житлового будинку від 28 березня 2019 року, витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 березня 2020 року № 161341371.

Згідно довідки Виконавчого комітету Генічеської міської ради від 03 лютого 2020 року № 387 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані, зокрема, ОСОБА_3 , 1961 року народження, ОСОБА_2 , 1972 року народження, ОСОБА_4 , 1996 року народження.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , пояснила, що відповідачі є колишніми власниками даного будинку та близько одного року не проживають у ньому, оскільки постійно проживають в АР Крим.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , пояснив, що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , приблизно рік не проживають.

Встановленим судом фактам відповідають правовідносини, які регулюють питання власності, питання набуття і втрати права на користування житловим приміщенням.

За приписами ч. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за свою волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до положень ст. ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлений законом.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналізуючи наведені вище норми цивільного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 34 постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла.

Відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Відповідно до ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Частинами 1, 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Перевірка достовірності доказів проводиться судом у процесі дослідження доказів. Суд визнає достовірними докази, якщо за результатами перевірки та дослідження цих доказів підтверджується правильність відомостей, які в них містяться.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності .

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивачем належними, допустимими та достовірними доказами доведено обставини (факти), якими обґрунтовуються його позовні вимоги, зокрема те, що він є власником житлового будинку, в якому зареєстровані відповідачі, останні більше шести місяців у даному будинку не проживають, факт реєстрації місця проживання відповідачів порушує права позивача, як власника даного будинку та призводить до несення ним додаткових витрат.

За таких обставин, враховуючи встановлення вищевказаних фактів, які ходять до предмету доказування у даній справі, суд приходить до висновку, що з метою захисту майнового права позивача, відповідачів необхідно визнати такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Крім того, згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З огляду на те, що позивач у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» був звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги, які були задоволені, то з відповідачів у рівних частках слід стягнути судові витрати у розмірі 840 грн. 80 коп. на користь держави.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 71, 72 ЖК УРСР, ст. ст. 316, 317, 319, 321, 383, 391 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 12, 76-81, 141,258-259, 263-265, 280, 282, 352, 354-355 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ). ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) на користь держави судовий збір (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, форма і зміст якої, повинні відповідати вимогам ст. 285 ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду до Генічеського районного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви відповідача про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене до Херсонського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду до Генічеського районного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 24 липня 2020 року.

Суддя Генічеського районного суду Ю. Г. Берлімова