Ухвала суду № 90574334, 21.07.2020, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8735/20

Провадження №2/369/3935/20

УХВАЛА

21.07.2020 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Дубас Т.В.,

за участю секретаря Мазурик Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІДКОВА ІНВЕСТБУД» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та договорів пайового інвестування у будівництво в частині покупця/інвестора, визнання майна спільною сумісною власністю, визначення частки у спільній сумісній власності подружжя та визнання покупцем/інвестором 1/2 майна по вказаних договорах позивача,-

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІДКОВА ІНВЕСТБУД» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та договорів пайового інвестування у будівництво в частині покупця/інвестора, визнання майна спільною сумісною власністю, визначення частки у спільній сумісній власності подружжя та визнання покупцем/інвестором 1/2 майна по вказаних договорах позивача.

Разом з позовною заявою позивачем ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення позову.

В своїй заяві позивачка ОСОБА_1 просила суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на:

-нежитлове приміщення громадського призначення, вбудоване в житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею - 80,2 кв.м.;

-нежитлове приміщення громадського призначення, вбудоване в житловий будинок, секції «Б» за АДРЕСА_2 яке буде мати наступні характеристики: загальна площа - 63,4 кв.м.;

-нежитлове приміщення громадського призначення, вбудоване в житловий будинок, секції «Б» за АДРЕСА_2 загальною площею - 92,8 кв.м.;

-нежитлове приміщення громадського призначення, вбудоване в житловий будинок, секції «Б» за №8, яке буде мати наступні характеристики: загальна площа -116.8 кв.м. в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області;

-квартиру АДРЕСА_3 ;

-квартиру АДРЕСА_4 ;

-квартиру АДРЕСА_5 ;

-квартиру АДРЕСА_6 ;

- квартиру АДРЕСА_7 ;

-квартиру АДРЕСА_8 ;

-квартиру АДРЕСА_9 буде мати наступні характеристики: загальна площа 66,4 кв.м, житлова площа - 37,9 кв.м.у житловому будинку АДРЕСА_10 ;

-земельну ділянку кадастровий номер 3222480600:02:031:5004; земельну ділянку кадастровий номер 3222480600:02:031:5003; земельну ділянку кадастровий номер 3222480600:02:032:5014; земельну ділянку кадастровий номер 3222480600:02:032:5008; земельну ділянку кадастровий номер 3222480600:02:032:5025; земельну ділянку кадастровий номер 3222480600:02:032:5010; земельну ділянку кадастровий номер 3222480600:02:032:5015; земельну ділянку кадастровий номер 3222480600:02:032:5009; земельну ділянку кадастровий номер 3222480600:02:032:5016; земельну ділянку кадастровий номер 3222480600:02:032:5036; земельну ділянку кадастровий номер 3222480600:02:032:5029; земельну ділянку кадастровий номер 3222480600:02:032:5011; що належать на праві власності відповідачці ОСОБА_2 , до набрання судовим рішенням у даній справі законної сили.

Заявлені вимоги мотивує тим, що 26.09.2003 між позивачем та третьою особою ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстровано центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва, про що зроблено відповідний актовий запис №2285.

На даний час в Печерському районному суді перебуває справа №757/38597/19 про розірвання шлюбу між ними, рішення поки що не ухвалене через неявку відповідача у судові засідання (у даній справі це третя особа 1) та заявления необгрунтованих відводів судді.

За час перебування у шлюбі з позивачкою, третя особа ОСОБА_3 жив у її квартирі, що знаходиться за адресою кв АДРЕСА_11 , як і їхні спільні діти.

Третя особа ОСОБА_3 , проживаючи у квартирі позивачки, без її відома, за спільні сімейні кошти купував нерухомість (земельні ділянки та приміщення) та оформляв їх на свою матір - відповідачку, щоб не оформляти їх на себе, щоб вказане майно не набуло статусу спільного сумісного майна та позивачка з дітьми не могла претендувати на нього.

За час перебування у шлюбі з позивачкою, третя особа ОСОБА_3 оформив на свою матір 15 земельних ділянок та 12 приміщень (житлових та нежитлових).

Так, повністю у всіх договорах у якості представника інтересів тої чи іншої сторони фігурує третя особа ОСОБА_3 , що доводить, що ці всі правочини де-факто здійснювались саме ним та в його інтересах, а де-юре, стороною в договорах (продавцем/покупцем) оформляв свою матір - відповідачку, щоб вказане майно не набуло статусу спільної сумісної власності, як майно нажите під час перебування у шлюбі з позивачкою.

Так, насправді покупцем/інвестором по всіх договорах є третя особа ОСОБА_3 та позивачка, оскільки фактично майно було придбано за кошти сім "і і для неї, на підставі чого, вказані договори слід визнати недійсним лише в частині, що стосується покупця/інвестора, і покупцем/інвестором за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір, тобто позивачки і третьої особи ОСОБА_3 .

Крім того, позивачка просила суд слід врахувати наступне.

Відповідачка, мати третьої особи 1, є пенсіонеркою 1948 року народження, якій вже понад 70 років;

Згідно відповіді ГУ Пенсійного фонду України у Київській області, відповідачка перебуває на обліку та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Станом па 01.02.2020 розмір пенсії складає 2 929,41 грн.;

Згідно зазначеної вище відповіді ГУ Пенсійного фонду України у Київській області згідно банківських виписок надходжень за придбання нерухомого майна, щодо ОСОБА_2 інформація відсутня;

Відповідачка, хоча і є засновником ТОВ «Сандора М» та отримує дохід від господарської діяльності підприємства, однак, за її доходи можливості купити таку кількість земельних ділянок та приміщень загальною вартістю коло 3 000 000 гри. немає;

Перед укладенням шлюбу (літо 2003 року) позивачка готувалась до весілля, в той час як третя особа ОСОБА_3 все належне йому майно на праві власності відчужив матері і на момент укладення шлюбу у нього на праві власності не перебувало жодного майна, окрім квартири, яку він після народження сина також подарував Відповідачці;

Третя особа ОСОБА_3 за час перебування у шлюбу з позивачкою, користуючись наївністю та довірою до нього матері позивачки - ОСОБА_17 , «підмовив» матір позивачки зробити довіреність на нього, щоб він зайнявся продажем земельних ділянок, що належали їй на праві приватної власності і які вона мала намір продати. Погодившись з тим, що краще б було якби продажем землі зайнявся третя особа ОСОБА_3 , ОСОБА_17 оформила на нього відповідну довіреність, не підозрюючи нічого. В той же час, третя особа 1, який діяв нібито в інтересах матері позивачки, продав земельні ділянки з кадастровим номером 3222480601:10:121:0169 та з кадастровим номером 3222480600:02:032:5023 своїй матері - ОСОБА_2 , не заплативши матері позивачки жодних грошей;

Відповідачка, за час перебування позивачки та третьої особи ОСОБА_3 у шлюбі, вже перепродала 4 об`єкти нерухомості третім особам, що підтверджується наступними договорами:

1) 18 липня 2014 року між ОСОБА_2 (продавець) від імені якої діяв її представник ОСОБА_3 та ОСОБА_18 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого:

-за цим договором продавець передає у власність покупця, а покупець приймає належну продавцеві на праві власності земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Бобрицька сільська рада, та сплачує за неї обговорену грошову суму (п.1.1 договору);

- Кадастровий номер земельної ділянки 3222480600:02:031:5017 (п.1.3 договору);

Відчужувана земельна ділянка належить продавцеві на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 24.04.2013 Коряковою Н. ОСОБА_19 , приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, реєстровий номер 512, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.04.2013, номер запису про право власності 782315, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №2874922 від 24.04.2013. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 49348132224 (п.1.4 договору);

Договір посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Нікітенко В.В. та зареєстровано в реєстрі за №232.

2) 23.02.2013 між ОСОБА_2 (продавець), в інтересах якої діяв ОСОБА_3 та ОСОБА_20 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого:

-на умовах передбачених цим договором, продавець передає у власність, а покупець приймає у власність земельну ділянку площею 0,1224 га, що знаходиться в АДРЕСА_12 , кадастровий номер 3222480601:01:053:0120, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, і зобов`язується оплатити її вартість за ціною та на умовах, встановлених у цьому договорі (п. 1.1 договору);

Вказана земельна ділянка належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого ОСОБА_21 , державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори 03 червня 2010 року за реєстровим №1-844 та долученого до нього Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №370309, виданого Борбрицькою сільською радою 26 січня 2010 року, зареєстрованого в Поземельній книзі 29.12.2012 за реєстровим №32.224806010105301203002 та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, сформованого державним реєстратором - приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Мурзак С.О. 23 лютого 2013 року, індексний №705810, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 12848332224 (п.2 договору);

3) 14.11.2017 між ОСОБА_2 (продавець) від імені якої діє ОСОБА_3 та ОСОБА_22 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого:

-за цим договором продавець (в особі представника за довіреністю) передає (продає) у власність покупця, а покупець приймає (купує) у власність належну продавцеві на праві власності земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Боьрицька сільська рада та сплачує за неї погоджену сторонами ціну (п.1.1 договору);

-кадастровий номер земельної ділянки 3222480600:02:031:5009 (п.1.3 договору);

-документ, що посвідчує право власності продавця на відчужувану земельну ділянку - договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений 26.04.2013 Коряковою Н.О/, приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, реєстровий номер 549, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.04.2013 тим же нотаріусом, номер запису про право власності 820619, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 51703932224, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №3015800 від 26.04.2013 (п.1.4 договору);

Продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчинюється за 27 000 грн., які представник продавця отримав повністю від покупця, готівкою до підписання цього договору. Представник продавця заявляє, що остання відома ринкова вартість земельної ділянки на вторинному ринку у Києво-Святошинському районі Київської області, цей договір не вчиняється під впливом тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах. На момент підписання цього договору сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо проведення розрахунків (п.2.1 договору);

Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського’ районного нотаріального округу Київської області Нікітенко В.В.

4) 06.10.2018 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_23 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого:

-за цим договором продавець продав, а покупець купив у приватну власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_13 , загальна площа 66,4 кв.м., житлова площа 37,9 (п.1.1 договору);

-квартира, що відчужується, належить продавцю, що підтверджується актуальною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1530550732224, номер запису про право власності: 25713384, зареєстроване 10.04.2018, приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Саєнко О.О., реєстрація в державному реєстрі речових прав нанерухоме майно про реєстрацію права та їх обтяжень, підтверджується витягом: 120618287, від 13.04.2018за домовленістю сторін продаж квартири вчиняється за суму 518 000,00 грн., яку покупець сплатив продавцю повністю до підписання та нотаріального посвідчення цього договору. Підписання цього договору продавцем є підтвердженням повного розрахунку за продану вищевказану квартиру та свідчить про відсутність у ній по відношенню до покупця будь-яких претензій фінансового характеру (п.2.1 договору).

Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Юровою О.Є та зареєстровано в реєстрі за №1429.

Так, нерухоме майно, на яке позивачка просить суд накласти арешт, є безпосереднім предметом спору між позивачкою і відповідачкою та у випадку відчуження зазначеного нерухомого майна третім особам, виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог може бути істотно ускладнено.

Заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно не спричинить їй жодних збитків та не призведе до інших порушень прав чи законних інтересів відповідачки, окрім тимчасового обмеження її у праві розпорядження таким майном та убезпечить від подальших перепродажів цього майна третім особам до набрання рішенням суду у даній справі законної сили.

Спосіб забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності відповідачці, прямо передбачений чинним законодавством та є співмірним заявленим вимогам.

Тому на підставі вищевказаного позивачка просила суд задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки невжиття заходу забезпечення позову у даній справі може призвести до відчуження спірних об`єктів нерухомості та земельних ділянок третім особам, що у разі задоволення позову, породить нові спори між особами, за якими буде зареєстровано право власності на спірні об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до частини першої ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заяву позивача ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч.3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Із роз`яснень Верховного Суд України у п. 4 постанови Пленуму від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

При цьому цивільний процесуальний закон не зобов"язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

У відповідності до ч. 1 ст. 149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК заходів забезпечення позову. Тобто, законодавець вказує лише на можливість, а не обов`язок суду забезпечити позов, при чому відповідно до вимог законодавства це можливо за умови, що з матеріалів справи чи самої заяви про забезпечення позову вбачається, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

В силу положень ч.3 ст.150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Тому, не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч. 2 ст. 149 ЦПК.

Судом перевірена аргументованість заяви про забезпечення позову щодо застосовування заходів забезпечення позову, зазначених заявником, і не встановлено реальної небезпеки, за якої невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або неможливості у майбутньому виконати рішення суду. Заявником не надано доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч. 2ст. 149 ЦПК України. Припущення заявника, що вищезазначене майно може бути відчужене відповідачем іншій особі на момент виконання рішення суду не доведене.

Згідно з ч.1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч. 5 ст. 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Відповідно до п.1-3 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; інше.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Метою забезпечення позову є збереження матеріального об`єкта спору до вирішення справи в суді.

Верховним Судом України у постанові від 25.05.2016 року по справі №6-605цс16 зроблено висновок, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Накладання судом арешту на майно особи, безперечно є втручанням зі сторони державного органу у право власності особи, передбачене статтею 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статі 1 Протоколу №1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються і поставленою метою (Рішення ЄСПЛ у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28.07.1999 року, заява №22774\93).

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, є потенційна можливість відчуження відповідачем спірного майна, яке є предметом договору купівлі-продажу, дійсність якого оскаржується.

Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим вимогам, а також мають бути безпосередньо пов`язанні з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Вирішуючи питання про забезпечення позову у даній справі, суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, і доказами, які наведені на їх підтвердження, та положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої права, подаючи позов.

При цьому суд вважає, що позивачем не подано належних доказів на підтвердження того факту, що не накладення арешту на майно може призвести до порушення прав та інтересів позивача, а також до невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

За змістом статті 149 ЦПК України заходи забезпечення позову застосовуються судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Із позовної заяви вбачається, що позивач не заявляє майнових вимог, а отже заявлені заходи забезпечення позову не є по своїй суті засобами запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних інтересів позивача.

Крім того, суд звертає увагу на відсутність зв`язку між заходами забезпечення позову, які просить вжити позивач і предметом позовних вимог. Вказані заходи забезпечення позову не можуть гарантувати реальне виконання рішення суду.

Аналізуючи вищевикладені обставини, беручи до уваги, що майнові вимоги позивачем до відповідача не заявлялись, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду вразі невжиття таких заходів, суд приходить до висновку, що заява позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки, на даний час судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, заявником належним чином необґрунтовано свої вимоги щодо необхідності забезпечення позову.

Одночасно суд роз`яснює, що ця відмова не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку, встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині ухвали.

Крім того, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод як джерело права.

Згідно з ч.1 ст.1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Так зі змісту заяви про забезпечення позову не вбачається, в чому саме полягає необхідність у забезпеченні позову, належним чином не обґрунтовано необхідність застосування виду забезпечення позову у вигляді арешту, не вказано чи співмірна ця вартість ціні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, враховуючи, що заявником не доведено факту унеможливлення чи утруднення виконання рішення суду, у разі невжиття заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку про відмову у забезпеченні позову.

За таких умов, суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність підстав та ризиків, визначенихст.149 ЦПК України, для забезпечення позову.

Керуючись статтями 149-153, 258-261-210 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІДКОВА ІНВЕСТБУД» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та договорів пайового інвестування у будівництво в частині покупця/інвестора, визнання майна спільною сумісною власністю, визначення частки у спільній сумісній власності подружжя та визнання покупцем/інвестором 1/2 майна по вказаних договорах позивача- відмовити.

Копію ухвали невідкладно направити заявнику.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії даної ухвали.

Ухвала набирає законної сили в порядку встановленому ч. 2 ст. 261 ЦПК України.

Суддя: Т.В. Дубас