Рішення № 90572925, 16.07.2020, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/6544/19

Провадження №2/333/592/2020

РІШЕННЯ

Іменем України

16 липня 2020 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Холода Р.С.,

за участю секретаря судового засідання Єрохіної А.Б.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя позовну заяву ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 до Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» (код ЄДРПОУ 14313317, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 3) про стягнення середнього заробітку за час затримки здійснення виплати остаточного розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

13.11.2019 року ОСОБА_1 звернулась із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку із звільненням. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебувала у трудових відносинах з ЗДП «Радіоприлад» та з 29.09.2010 року працювала на посаді бухгалтера у відділі бухгалтерського обліку та звітності. 28.08.2018 року позивач розірвав трудовий договір відповідно до ст. 38 КЗпП України, але в день звільнення заборгованість сплачено не було. Загальна сума боргу складала 32 789 грн. 07 коп. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.06.2019 року на користь позивача із Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» було стягнуто заборгованість по заробітній платі. Рішення набуло законної сили 05.08.2019 року.

Всупереч вимогам законодавства, відповідач не здійснив остаточного розрахунку при звільненні, тому просить суд стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку у зв`язку із звільненням у сумі за період з 28.08.2018 року по 28.10.2019 року у сумі 90 355 грн. 07 коп.

Ухвалою суду від 15.11.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

03.12.2019 року до суду від ЗДП «Радіоприлад» надійшов відзив на позовну заяву. Свої заперечення відповідач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 просить стягнути суму середнього заробітку у розмірі 90 355 грн.07 коп., яка розрахована в період з 28.08.2018 року по 28.09.2019 року при сумі середньомісячної заробітної плати 324 грн. 22 коп. (середньоденна). Нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку здійснюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. На підприємстві застосовується робота по неповному робочому часу відповідно до ст. 56 КЗпП та п. 3.5 Колективного договору. Відповідно до фактичних даних за 2018 рік та 1 півріччя 2019 року робочий тиждень для 1-го штатного працівника склав в середньому 28,5 год. Крім того, 29.08.2019 року ЗДП «Радіоприлад» здійснило погашення заборгованості по заробітній платі. Отже, з 28.08.2018 року по 29.08.2019 року – 53 тижні х28,5 год. = 1510,5 год./8 год.=189 роб. дня.

Розрахунок виплати середнього заробітку за час затримки визначається шляхом множення середньоденного заробітку на кількість робочих днів протягом усього часу затримки, що становить 261,00 грн. х 189 робочих дні = 49 329,00 грн. за виключенням податків та зборів, що підлягає виплаті фізичній особі.

16.12.2019 року на підставі ч. 11 ст. 187 ЦПК України за клопотанням представника ЗДП «Радіоприлад» позов залишено без руху (у зв`язку з несплатою позивачем судового збору), надано строк для усунення недоліків.

26.12.2019 року до суду представником позивача – ОСОБА_2 надано квитанцію про сплату судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп. (а.с.47).

21.01.2020 року представником позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 до суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що суд у рішенні повинен зазначати суму стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утримання податків та обов`язкових зборів. Тобто, сума яка підлягає стягненню становить: 324,22 (середньоденна заробітна плата) х 258 днів (21,5 середні робочі дні х 12 місяців затримки)= 83 592,00 грн. Також, до суду була надана квитанція про доплату судового збору у розмірі 68 грн. (а.с.55).

05.02.2020 року до суду від представника ЗДП «Радіоприлад» надійшов відзив на письмові пояснення, в якому представник відповідача зазначила, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Отже, сума середнього заробітку визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів затримки, а не місяців. З 28.08.2018 року по 29.08.2019 року – 53 тижні х28,5 год. = 1510,5 год./8 год.=189 роб. дня. Тобто, розрахунок виплати середнього заробітку за час затримки буде таким: 261,00 грн. х 1890 робочих дні = 49 329,00 грн. за виключенням податків та зборів, що підлягає виплаті, або 324,22 грн. х 189 робочих дні = 61 277 грн. 58 коп. без утримання податків.

17.02.2020 року до суду надійшов уточнений позов. ОСОБА_1 зазначила наступне. Сума середнього заробітку підтверджується довідкою та складає 324,22 грн. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Сума, яка підлягає стягненню становить: 324,22 грн. (середньоденна заробітна плата) х 258 днів (21,5 середні робочі дні х 12 місяців затримки) = 83 592,00 грн., яку і просить позивач стягнути з ЗДП «Радіоприлад» за період з 28.08.2018 року по 29.08.2019 року.

10.03.2020 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на уточнений позов, в якому вказані заперечення проти позову, аналогічні викладеним у відзиві від 05.02.2020 року.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити, стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку із звільненням у сумі за період з 28.08.2018 року по 29.08.2019 року (включно) у сумі 83 592 грн. 00 коп., витрати понесені при розгляді справи: суму сплаченого судового збору, витрати на правову допомогу в розмірі 4708 грн. 20 коп., яка включає гонорар в розмірі 4600 грн. 00 коп. та відшкодування поштових витрат - 108 грн. 20 коп. Також, представник позивача – ОСОБА_2 зазначив, що при визначення суми стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд повинен вказувати суму без утримання податків та обов`язкових зборів відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 359/10023/16-ц від 18.07.2018 року.

Представник відповідача ОСОБА_3 позов визнала частково, підтримала заперечення, викладені у відзиві на позовну заяву. Додатково зазначила, що існує Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року. Розрахунок виплати середнього заробітку за час затримки викладено у відзиві, а сума, яка підлягає виплаті складає 61 277 грн. 58 коп. без утримання податків. Також, просить врахувати, що на підприємстві був скорочений робочий тиждень. Скорочення робочого часу передбачено колективним договором, який і був затверджений вже після звільнення ОСОБА_1 і вона з ним не ознайомлювалася, але вказане скорочення відбувалося у той період, про який зазначає у позові остання.

Крім того, просить суд з урахуванням того, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.07.2009 року порушено провадження у справі № 26/48/09 про банкрутство ЗДП «Радіоприлад» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку і стягнути 32 798 грн. 07 коп., тобто суму не більшу ніж була наявна заборгованість по заробітній платі. Заперечує проти стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 4 600 грн., так як розмір витрат завищено, судовий розгляд неодноразово було відкладено на підставі заяв представника позивача, при цьому, до суду було подано уточнені позовні вимоги, тривалий час позивачем усувались недоліки, а саме сплачувався судовий збір.

Суд, заслухавши сторони, думки представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізував зібрані та досліджені докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Нормами ст.ст. 12,13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно із ст.7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Положеннями ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала у ЗДП «Радіоприлад». 28.08.2018 року наказом № 212-к від була звільнена на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 6).

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.06.2019 року стягнуто з ЗДП «Радіоприлад» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 32 789 грн. 07 коп. Рішення набуло законної сили 05.08.2019 року (а.с. 4-5).

29.08.2019 року ЗДП «Радіоприлад» виконало рішення суду від 25.06.2019 року та виплатило ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 32789 грн. 07 коп.

Згідно довідки № 116-1998 від 21.08.2019 року, виданої ЗДП «Радіоприлад» ОСОБА_1 звільнена 28.08.2018 року, середньоденна заробітна плата складає 324 грн. 22 коп. (261 грн. 00 коп. за вирахуванням НДФЛ та військового збору) (а.с. 6, зворот). Вказана сума не оспорюється сторонами у справі.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як роз`яснено у п. 21 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 р. при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 р.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 вказаного Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, при цьому день звільнення працівника та день остаточного проведення з ним розрахунків у цей період не включаються.

Позивачем надано до суду розрахунок суми середнього заробітку за час затримки здійснення виплати остаточного розрахунку при звільненні: 324,22 грн. х 258 днів = 83 592 грн, де середньоденна заробітна плата складає 324, 22 грн. (без відрахувань), а затримка виплати заборгованості по заробітній платі складає 258 днів (за період з 28.08.2018 року по 29.08.2019 року);

На думку представника відповідача сума середнього заробітку визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів затримки.

На підприємстві відповідно до ст. 56 КЗпП та п. 3.5 Колективного договору застосовується робота по неповному робочому часу. За 2018 рік та 1 півріччя 2019 року (тобто за період прострочення виплати заробітної плати позивачу) робочий тиждень для 1–го штатного працівника склав в середньому 28, 5 год.

З 28.08.2018 року по 29.08.2019 року – 53 тижні х 28, 5 год. = 1510, 5 год./8 год. = 189 робочих днів.

Отже, 261,00 грн. (середньоденна заробітна плата з відрахуванням податків та зборів) х 189 робочих дні = 49 329 грн. 00 коп. за виключенням податків та зборів, що підлягає виплаті фізичній особі., або 324,22 грн. х 189 робочі дні = 61 277 грн. 58 коп. без утримання податків.

Суд, перевіривши розрахунки суми середнього заробітку за час затримки здійснення виплати остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , вважає, що вони не відповідають діючому на момент виникнення правовідносин законодавству та мають арифметичні помилки.

Судом з довідки, наданої відповідачем, встановлено, що розмір середньоденного заробітку позивача складає 324 грн. 22 коп. (без вирахування НДФЛ та військового збору), (а.с.6, зворот).

З моменту звільнення позивача до проведення повного розрахунку з ним, а саме з 28 серпня 2018 року до 29 серпня 2019 року за час затримки у виплаті заробітної плати минуло 249 робочих дні, отже середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає:

249 робочих днів х 324 грн. 22 коп. = 80 730 грн. 78 коп. (без вирахування НДФЛ та військового збору).

При цьому, суд не знаходить підстав для звільнення відповідача від сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у невиплаті належних позивачу сум у день звільнення. Сама по собі проблема у ЗДП «Радіоприлад» з відсутністю грошових коштів, а також наявність рішень суду про банкрутство підприємства не виключає його відповідальності.

Таким чином, позивач, при наданні розрахунку допустила арифметичну помилку в установленні кількості робочих днів з моменту її звільнення і до повного розрахунку з неї по заборгованості заробітної плати.

Суд не приймає до уваги і розрахунок представника відповідача, виходячи з таких підстав.

Відповідно службової записки № 179-226 від 18.11.2019 року, наданої представником відповідача під час судового розгляду, у 2018 році та 1 півріччі 2019 року робочий тиждень для 1 - го штатного працівника склав в середньому 28, 5 год. (а.с. 14-16). Тобто, позиція представника відповідача полягає у тому, що суд повинен врахувати, що у період затримки виплати заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 підприємство працювало не повний робочий тиждень, звідси меншу кількість робочих днів необхідно застосовувати при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачу. При цьому, представник позивача підтверджує той факт, що такі зміни робочого часу не застосовувалися при роботі ОСОБА_4 на підприємстві.

Таку позицію представника відповідача суд вважає хибною, тому що під час розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні застосовуються дані, що стосуються безпосередньо звільненого працівника, тобто: його середньоденна заробітна плата та час затримки виплати заборгованості по заробітній платі. У даному випадку, представник відповідача вважає за необхідне застосувати дані (кількість робочих днів), що фактично не відносяться до позивача, так як остання до свого звільнення працювала на підприємстві повний робочий тиждень.

Також, суд не погоджується з позицією представника відповідача щодо визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з вирахуванням обов`язкових платежів, тобто НДФЛ та військового збору. Фактично сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є доходом ОСОБА_4 , і відповідно до вимог ст.163 Податкового кодексу України вказана сума є об`єктом оподаткування.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Така правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №910/4518/16.

Отже, на думку суду, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні необхідно вираховувати з обов`язковими платежамим, тобто НДФЛ та військового збору, які повинен сплатити відповідач.

Щодо клопотання представника відповідача про зменшення суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Отже, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Вказаний правовий висновок був викладений Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

З огляду на вказані критерії, у цій справі встановлено, що:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати ОСОБА_1 при звільненні складає 32 789 грн. 07 коп.;

- позивач була звільнена 28.08.2018 року, а позов щодо стягнення простроченої заборгованості подала до суду 17.05.2019 року, тобто майже через 8 місяців;

- рішення Комунарського районного суду про стягнення заборгованості з Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» на користь ОСОБА_1 набуло законної сили 05.08.2019 року, а видано останній 08.08.2019 року;

- позивач з виконавчим листом про стягнення заборгованості звернулася до виконавчої служби 21.08.2019 року, а виплата заборгованості відбулася 28.09.2019 року, тобто через місяць після відкриття виконавчого провадження.

Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат, ОСОБА_1 суду не надано.

Для визначення добросовісності реалізації сторонами спору своїх прав важливою є їх реалізація в межах розумного балансу взаємних прав та обов`язків цих сторін, пов`язаних прав третіх осіб, що у свою чергу й забезпечує виконання вимог статті 13 ЦК України.

Справедливість ґрунтується, в тому числі, на співмірності між негативними наслідками порушення роботодавцем вимог трудового законодавства щодо працівника та грошовою компенсацією, яка стягується з порушника. Разом з тим співмірність не визначається лише формальними ознаками, а має встановлюватись з урахуванням конкретних обставин справи, в тому числі дій сторін спору.

Таким чином, враховуючи вказані обставини (у т.ч. дату звернення позивача до суду після звільнення, суму простроченої заборгованості), принципи справедливості та співмірності, суд дійшов до висновку, про можливість зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні затримки за період з 28.08.2018 року по 29.08.2019 року з 80 730 грн. 78 коп. до 65 578 грн. 14 коп. (без врахування обов`язкових платежів), тобто до подвійного розміру простроченої заборгованості.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1-6 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У судовому засідання представник позивача ОСОБА_2 надав до суду договір про надання правової допомоги від 11.05.2019 року, копії квитанцій АТ «Укрпошта» про сплату коштів за пересилання кореспонденції, акт прийому-передачі від 16.11.2020 року, квитанцію № б/н від 16.07.2020 року на суму 4600 грн. 00 (гонорар), 108 грн. 20 коп. (інші витрати).

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується відповідними документами, а саме: свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордером, серії ЗП № 040808 від 11.05.2019 року, договором № б/н від 11.05.2019 року про надання професійної правничої допомоги, актом прийому-передачі про надання професійної правничої допомоги від 16.11.2020 року, квитанцією до прибуткового касового ордера № б/н від 16.07.2020 року, ОСОБА_4 у зв`язку з розглядом справи, понесла судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 600 грн. Суд не приймає до уваги суму у розмірі 108 грн. 20 коп. як витрати на правову допомогу, так як ці витрати пов`язані з поштовими відправленнями і не є правовою допомогою у цьому розумінні.

Суд враховує, що представником позивача складено запит до ЗДП «Радіоприлад» від 25.06.2019 року, позовну заяву від 11.11.2019 року, уточнений позов 12.02.2020 року, письмові пояснення від 15.01.2020 року та ОСОБА_2 приймав участь у судових засіданнях – 05.12.2019 року (тривалість 4 хв. 9 сек.), 16.12.2019 року (тривалість 9 хв.), 14.01.2020 року (тривалість 6 хв. 10 сек), 11.02.2020 року (тривалість 19 хв.), 12.03.2020 року (тривалість 11 хв.), 20.03.2020 року, 17.04.2020 року та 07.05.2020 року судові засідання не відбулись у зв`язку із запровадженням карантинних заходів, 02.06.2020 року у судовому засіданні участь приймала позивач без свого представника.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених до стягнення витрат, суд у відповідності до положень ч.3 ст.141 ЦПК України, з урахуванням обсягу наданих робіт та послуг, складності справи, вважає, що витрати на правничу допомогу є неспівмірними.

Враховуючи вказані критерії, час, витрачений представником позивача на складання процесуальних документів та час перебування у судових засіданнях під час розгляду у суді, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки до 3 000 грн.

Частиною 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відносяться і витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково, у пропорційному співвідношенні це 78,45 %, тому на підставі ч. 2 ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне і розрахувати витрати, понесені ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, виходячи з вказаної пропорції: (3 000х78,45% (відсоток задоволених позовних вимог):100) = 2 353 грн. 50 коп. і саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача як сума витрат на правничу допомогу, пов`язану із розглядом справи.

Позивачем при поданні позову сплачений судовий збір в сумі 836,40 грн. Оскільки позов задоволено частково, а саме – на 78,45 %, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно в сумі 656,15 грн. (836,40Х78,45/100).

Керуючись ст.ст. 38, 47, 117, 116, 233 КЗпП України, ст.ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 до Запорізького державного підприємства «Радіоприлад», (код ЄДРПОУ 14313317, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 3) про стягнення середнього заробітку за час затримки здійснення виплати остаточного розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Стягнути з Запорізького державного підприємства «Радіоприлад», (код ЄДРПОУ 14313317, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 3) на користь ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2018 року по 29.08.2019 року (включно) у розмірі 65 578 (шістдесят п`ять тисяч п`ятсот сімдесят вісім) грн. 14 коп. без врахування обов`язкових платежів.

Стягнути з Запорізького державного підприємства «Радіоприлад», (код ЄДРПОУ 14313317, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 3) на користь ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 656 (шістсот п`ятдесят шість) грн. 15 коп.

Стягнути з Запорізького державного підприємства «Радіоприлад», (код ЄДРПОУ 14313317, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 3) на користь ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2 353 (дві тисячі триста п`ятдесят три) грн. 50 коп.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо апеляційного оскарженню продовжуються на строк дії карантину.

Повний текст рішення складено 21.07.2020 року.

Суддя Р.С. Холод