Ухвала суду № 90569865, 24.07.2020, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/3941/19

Провадження № 2/346/1307/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2020 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі:

головуючого Веселова В.М.,

секретаря Максим`юк М.А.,

представника позивача – ОСОБА_1

позивачки – ОСОБА_2

представника відповідачки – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия заяву про відвід, подану представником відповідача ОСОБА_4 – адвокатом Атаманюка В. по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , обслуговуючого кооперативу «Аквамарин» про визнання права власності на речове право, визнання недійсним рішення засідання членів правління кооперативу та зборів засновників кооперативу, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок злочину,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з даним позовом, в якому вказала, що ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.05.2019 року було задоволено клопотання ОСОБА_5 про звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 364, ч.1 ст.366 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, в результаті чого судом було звільнено ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження закрито. По даному кримінальному провадженні позивачка була потерпілою,оскільки вказаними злочинами їй було спричинено шкоду. Просить суд визнати недійсними протокол №5/13 зборів засновників обслуговуючого кооперативу «Аквамарин» від 01.08.2013 р; протокол №5 від 28.07.2013 р. та протокол №25 від 21.12.2013 р. засідання членів правління кооперативу «Аквамарин». Скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.05.2018 р. індексний номер: 41292331, а саме на квартиру АДРЕСА_1 . Визнати за нею право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 .Стягнути з ОСОБА_5 на її користь моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн. та судові витрати.

24 липня 2020 року до суду поступила заява представника відповідачки адвоката Атаманюка В. про відвід судді Веселову В.М.,в якій він вказує на те,що суддя має особисту неприязнь до нього як до адвоката. Перераховує справи,в яких суддя висловлювався некоректно в його сторону,а такаж неможливість оскарження рішень по цих справах.

Вважає,що в даному випадку суддя проявив упередженість до сторін,які він представляв, відповідно судді слід заявити відвід.

Представник позивачки заперечив заяву про відвід,вважає,що відвід є необгрунтований.

Розглянувши письмову заяву представника відповідача, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч.1 ст.36 ЦПК України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об`єктивності та неупередженості судді. Згідно ст.40 ч.2 ЦПК України. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

У відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до ст.4 ЦПК України - суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України,застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України та застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім`я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

П.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) (яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України, ст.ст.3,4 ЦПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом.

Так у відповідності до п.п. 49-54 рішення Європейського Суду з прав людини, Справа "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9.11.2006 року, яке є остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції:

«49. Відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 and 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п. 38).

50. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).

53. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26). Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).

Наявність безсторонності, відповідно до п.1 ст.6 Конвенції, має визначатись за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Згідно з об`єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності (вісник ВСУ № 4/2008 стор. 31).

Крім цього, в п.п.66,67,69,70 Рішення ЄСПЛ «Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року № N 4785/02, зазначено,що: «…п.66. Згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції , за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи

забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria), рішення від 24 лютого 1993 року, серія A, N 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. the United

Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).

67.Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 43).

69. Застосовуючи об`єктивний критерій, слід з`ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 44, та рішення у справі "Феррантеллі та

Сантанджело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), рішення від 7 серпня 1996 року, Reports 1996-III, с. 951-952, п. 58).

70. У цьому зв`язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або, іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), рішення від 26 жовтня 1984 року, серія A, N 86, с. 14, п. 26). Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), там само, та рішення у справі "Кастільо Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3116, п. 45).

Таким чином, наявність безсторонності визначається фактором, чи забезпечення судом умов, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності , про що і зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Білуха проти України від 9 листопада 2006 року та Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року.

Так, в провадженні суд є цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , обслуговуючого кооперативу «Аквамарин» про визнання права власності на речове право, визнання недійсним рішення засідання членів правління кооперативу та зборів засновників кооперативу, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок злочину. Справа слухалась з серпня 2019 року і в зв`яку з тим ,що відповідачі зловживали своїми обов`язками в суд не з`являлись, 31 березня 2020 року було винесено заочне рішення по справі, яким позовні вимоги було задоволено частково.

Адвокат Атаманюк В. , який представляє відповідачку ОСОБА_4 , подав клопотання про перегляд заочного рішення, яке було задоволено. Ухвалою від 26 червня 2020 року заочне рішення було скасовано,справу було призначено до розгляду на 24 липня 2020 року.

Однак, адвокат Атаманюк скористався своїм правом та подав заяву про відвід судді в зв`язку з тим,що головуючий по справі ставиться до нього упереджено. Так, адвокат Атаманюк аргументує свою позицію тим, що по кримінальному провадженню №12019090180000469, ухвалу судді Веселова В.М. було скасовано,як незаконну. А в справах №346/2962/17, 346/5963/19, 346/2530/20, 346/2248/20 суддя приймав рішення,в яких відмовляв стороні,яку представляв адвокат Атаманюк. В.

Дійсно за кримінальним провадженням №12019090180000469 дійсно було скасовано ухвалу слідчого судді Веселова В.М., однак засідання було проведено у відповідності до норм КПК України, сторони отримали процесуальний документ негайно після проголошення, відповідно скористались своїм правом на оскарження. Тобто пройшов оптимальний процес слухання-оскарження і скасування ухвали, що проходить щоденно з іншими ухвалами,постановами , рішеннями і вироками любого іншого судді.

Що стосується перерахованих адвокатом справ №346/2962/17, 346/5963/19, 346/2530/20, 346/2248/20, то я ,як головуючий по цим справам задавав запитання, вислоховував відповіді, оцінював докази і приймав рішення у відповідності до встановлених норм, передбачених чинним процесуальним законодавством. Зауважу,що по всім цим справам адвокат Атаманюк В. не залишався навіть на зачитування рішення, ухвали чи постанови, з незрозумілих для мене причин, він, після виходу суду в нарадчу кімнату, більше в судове засідання на зачитування і отримання кінцевого процесуального документу не повертався, цим самим грубо ігноруючи не тільки інтереси свого клієнта, а ще і не поважаючи суд такими діями. Більше того, чинним процесуальним законодавством передбачено оскарження винесених процесуальних документів, однак адвокат Атаманюк В. своє право на оскарження з невідомих причин не реалізує, всі рішення по вищевказаним справам набрали законної сили. Так, всі кінцеві процесуальні документи містять наступне речення: «Рішення,постанова,ухвала може бути оскаржена протягом відповідно протягом 30, (10,чи 15 днів) з дня винесення». Тому , вислів адвоката про те,що процесуально він не мав права на оскарження постанови, рішення чи постанови є беззмістовними і нелогічними і можуть бути пов`язані виключно з відсутністю аргументів на оскарження по даним справам.

Зауважу , що адвокат Атаманюк В. представляв інтереси відповідача по справі № 346/5700/17, оскаржував рішення до Верховного Суду, однак касаційна інстанція залишила рішення суду в силі , при чому розгляд справи проводився прозоро і відкрито, жодних претензій у адвоката винесене рішення не на його користь по цій справі не викликав.

Таким чином, всі дії судді по розгляду вищезгаданих та перерахованих адвокатом в заяві про відвід справ були максимально відритими ,прозорими і не провина суду, що адвокат ,будучи представником по вищевказаних справах не використовував належних засобів доказування при захисті інтересів сторони, не відпрацьовував тактику та стратегію своєї поведінки в судовому засіданні, не доводив належними та допустимими доказами правоту та інтереси сторони, яку він представляє.

Вважаю, що хоча подана представником відповідача заява є безпідставна, однак її слід задовольнити, оскільки представник відповідачки, таким чином чинить тиск та вплив на мене,як головуючого по справі з метою отримання потрібного йому рішення, відповідно за таких обставин суд не зможе чітко, законно та неупереджено розглянути дану справу.

У відповідності до ст.126 Конституції України вплив на суддю в будь-який спосіб забороняється.

Отже, зважаючи на те, що в заяві про відвід містяться неправдиві відомості та перекручування фактів, виривання з контексту висловів , однак з метою уникнення конфлікту інтересів при розгляді даної справи, керуючись принципом доброчесності і добросовісності,та на підставі викладеного і керуючись ст.ст.36,39,40,41 ЦПК України, вважаю,що заявлений відвід слід задовольнити.

Будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід. Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові №277/599/15-к від 17 вересня 2019 року.

Вищенаведені дані дають мені підстави і право керуючись ст.ст.36,39,40,41 ЦПК України задовольнити заяву про відвід по даній справі.

Враховуючи наведене, приходжу до висновку, що для забезпечення умов, за яких у сторін не виникало б будь-яких сумнівів щодо розгляду справи безстороннім та неупередженим судом (чи безсторонності судді при розгляді даного позову), заявлений відвід слід задовольнити.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Рішення Конституційного Суду № 19-рп/2004 від 01.12.2004, ст. ст.36,39,40,41 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», рішення Європейського Суду з прав людини, Справа "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9.11.2006 року, Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року № N 4785/02, правовий висновок Верховного Суду в постанові №277/599/15-к від 17 вересня 2019 року, -

ухвалив:

Заяву про відвід судді Веселову В.М. подану адвокатом Атаманюком В. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , обслуговуючого кооперативу «Аквамарин» про визнання права власності на речове право, визнання недійсним рішення засідання членів правління кооперативу та зборів засновників кооперативу, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок злочину - задовольнити.

Передати справу до канцелярії суду на новий розподіл.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Веселов В. М.