Рішення № 90565581, 24.07.2020, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/435/20

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Караманової Катерини Василівни

до відповідача Сторожівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа 1-2 ступенів - дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області

про стягнення заборгованості в сумі 162 075 грн. 46 коп.

Без виклику сторін.

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів

Фізична особа-підприємець Караманова Катерина Василівна (далі - позивач) звернулася до господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Сторожівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа 1-2 ступенів - дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 162 075 грн. 46 коп., з якої 135 693 грн. 00 коп. основної заборгованості, 20 738 грн. 89 коп. пені, 3 051 грн. 83 коп. 3% річних та 2 591 грн. 74 коп. інфляційних втрат.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 431 грн. 14 коп. та витрат на правову допомогу у розмірі 16 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що відповідачем порушено зобов`язаня щодо повного та своєчасного розрахунку за поставлене згідно з накладною № 12/2019 від 08 серпня 2019 року кам`яне вугілля у встановлений строк, наявністю боргу у сумі 135 693 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 2 591 грн. 74 коп., а також 3% річних у сумі 3 051 грн. 83 коп. Окрім того, позивачем на підставі ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України нараховано пеню в сумі 20 738 грн. 89 коп.

Відповідач не скористався наданим йому законом правами подати письмові заперечення проти позову, або будь-які інші письмові заперечення по суті спору.

Суд зазначає, що до матеріалів справи (до позовної заяви) залучені належні докази виконання позивачем вимог ст. 172 ГПК України - надіслання відповідачу копії позовної заяви та копій доданих до неї документів листом з описом вкладення на адресу місця проживання відповідача, яка також є офіційною адресою його місця проживання згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Судом також були вчинені всі належні дії для повідомлення відповідача про відкриття судом провадження у справі - відповідна ухвала суду надсилалася на адресу місцезнаходження відповідача, яка також є офіційною адресою його місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Факт отримання відповідачем ухвали Господарського суду Рівненської області 18 травня 2020 року про порушення провадження у справі № 918/435/20, підтверджується витягом по трекінг номеру № 3301310635546, відповідно до якого ухвалу суду від 18 травня 2020 року вручено особисто адресату (Сторожівському навчально-виховному комплексу "Загальноосвітня школа 1-2 ступенів - дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області) 22 травня 2020 року.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день поставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З огляду на викладене, Сторожівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа 1-2 ступенів - дошкільний навчальний заклад" Коренцької районної ради Рівненської області вважається повідомленим про розгляд справи № 918/435/20 належним чином, оскільки судом виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач проявив протиправну процесуальну бездіяльність.

Окрім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даного спору, останній не скористався своїм процесуальним правом на подачу відзиву або будь-яких інших пояснень, тому вважає можливим здійснювати розгляд справи по суті.

Заяви та клопотання у справі

15 червня 2020 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшла заява, в якій останній просить суд вирішити питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення.

30 червня 2020 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшла заява, в якій останній просить суд вирішити питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 18 травня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/435/20 за позовною заявою Фізичної особи-підприємця Караманової Катерини Василівни до відповідача Сторожівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа 1-2 ступенів - дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області про стягнення заборгованості в сумі 162 075 грн. 46 коп. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач зазначає, що між Сторожівським навчально-виховним комплексом "Загальноосвітня школа 1-2 ступенів - дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області та Фізичною особою-підприємцем Карамановою Катериною Василівною домовлено про виконання певних зобов`язань у 2019 році, зокрема, на постачання товарів.

На виконання вищевказаних домовленостей між сторонами, позивач поставив відповідачу кам`яне вугілля, що підтверджується накладною № 12/2019 від 08 серпня 2019 року на суму 135 693 грн. 00 коп. Також, позивач зазначає, що вказана накладна містить примітку про те, що претензій щодо кількості та якості відповідач не має.

Отже, позивач зазначає, що оплату за поставлений товар відповідач не здійснив та не виконав зобов`язання у визначений у накладній строк.

Враховуючи викладені обставини та прострочення у розрахунках, позивач просить стягнути з відповідача основний борг, пеню, інфляційні втрати та три проценти річних.

Наведені обставини стали причиною звернення позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.

Джерела права й акти їх застосування

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

При цьому, статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Слід відзначити, що положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов`язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права (частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України) та визначає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76 -78 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Мотивована оцінка аргументів сторін, підстави їх відхилення і висновок суду

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Аргументуючи позовні вимоги позивач вказує на неналежне виконання відповідачем усної домовленості (усного договору поставки) на поставку товару.

В якості доказів вказаних обставини суду надано наступні докази, а саме: копію накладної № 12/2019 від 08 серпня 2019 року.

На підставі вказаних доказів судом встановлено, а саме: факт виникнення між сторонами договірних відносин по поставці товару; факт поставки позивачем товару відповідачу та належне виконання останнім зобов`язання по оплаті; факт виникнення основної заборгованості та нарахування штрафних санкцій у вигляді 3% річних та інфляційних втрат.

Суд зазначає, що з урахуванням вищенаведених обставин та норм права визначених у частині рішення "Джерела права й акти їх застосування", суд відзначає, що між сторонами спору укладено договір поставки у спрощений спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Підписання покупцем (відповідачем) накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаній накладній, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення, вказана накладна підписана представником відповідача та скріплена відтиском печатки.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеною накладною відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем накладної № 12/2019 від 08 серпня 2019 року без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов`язок з його своєчасної оплати.

При цьому, відповідачем поставлений позивачем 08 серпня 2019 року товар не було оплачено у строки, визначені частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази повної сплати заборгованості відповідачем.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечені відповідачем.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Караманової Катерини Василівни до відповідача Сторожівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа 1-2 степенів - дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області в частині стягнення основної суми заборгованості 135 693 грн. 00 коп., підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем та підлягають задоволенню.

Окрім того, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до вказаних норм, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Суд здійснивши власний розрахунок за допомогою системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE встановив, що позивачем вірно нараховано суму 3 % річних.

Щодо розрахунків інфляційних втрат, суд зазначає, що позивачем здійснено останній не вірно, однак сума розрахована судом є більшою ніж заявлено позивачем 3 417 грн. 56 коп. (при заявлених 2 591 грн. 74 коп).

Отже, оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, приймаються розрахунки здійснені позивачем.

Зважаючи на викладене, до стягнення з відповідача підлягають наступні суми, а саме 2 591 грн. 74 коп. інфляційних втрат та 3 051 грн. 83 коп. 3% річних.

Тому позов в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних слід задоволити повністю.

Окрім того, на підставі ст.ст. 230, 231 ГК України та ст.ст. 546, 549 ЦК України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 20 738 грн. 89 коп. пені.

Суд зазначає, що вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 20 738 грн. 89 коп., нарахована позивачем неправомірно. А тому вимога щодо стягнення пені не підлягає до задоволення з посиланням на наступні норми законодавства.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на порушника невигідних правових наслідків, що ґрунтуються на умовах договору або на законі, та, які полягають у позбавленні його певних прав або у заміні невиконання обов`язку новим, або у покладенні на цю особу нового додаткового обов`язку. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Отже, пеня та штраф за договором - це різновиди неустойки (ст. 549 ЦК). А неустойка - один зі способів забезпечення виконання договірних зобов`язань (ст. 546 ЦК). Виходячи з вимог ст. 547 ЦК неустойка (пеня) повинна бути оформлена в письмовій формі. Тому, якщо в договорі про неустойку (пеню) чітко не зазначено, отже, сторони не домовлялися про її стягнення у випадку порушення договірних зобов`язань.

Як встановлено вище, письмового договору між сторонами не укладалося, проте у сторін виникли взаємні права та обов`язки з приводу позадоговірної поставки товару.

Тому, зважаючи на викладені обставини у суду відсутні правові підстави задоволити позов в частині стягнення з відповідача 20 738 грн. 89 коп. пені.

Суд, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача.

З правовою позицією та аргументами позивача суд погоджується частково та приймає останні.

Оцінка аргументам відповідача не надавалась, оскільки відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подачу відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових заперечень.

Отже, підсумовуючи викладене, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову.

Докази відхилені судом

Суд докази надані позивачем не відхиляє, а на їх підставі встановлює факт виникнення у сторін зобов`язань.

Відповідачем докази не подавалися.

Порушені права та інтереси позивача

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Дана справа, яка пов`язана з виконанням правочинів в господарській діяльності відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарського суду.

Невиконання відповідачем зобов`язання відповідно до правочину здійсненого в усній формі порушило інтереси останнього, які полягають у несвоєчасному отриманні оплати за товар та обумовлює настання передбачених законом правових наслідків у вигляді стягнення суми заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних, відтак позивач правомірно звернувся до суду з даним позовом.

Судові витрати

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем по справі у якості судових витрат заявлено сплату судового збору в розмірі 2 431 грн. 14 коп.

Суд зазначає, що сума судового збору сплаченого позивачем є не вірною та становить 2 102 грн. 00 коп. Тобто, позивачем переплачено 329 грн. 14 коп.

Згідно з ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зокрема зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, суд роз`яснює позивачу, що переплачена сума судового збору в сумі 329 грн. 14 коп., може бути повернена останньому на підставі відповідного клопотання.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, та враховуючи, що в результаті неправильних дій відповідача, які призвели до необхідності позивача звертатись до суду та нести додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 1 833 грн. 04 коп. пропорційно задоволеним позовними вимогами, покладається відповідача. Решта судового збору покладається на позивача.

Окрім того, позивач просив суд покласти витрати на правничу допомогу в сумі 16 000 грн. 00 коп. на відповідача.

За ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналогічні приписи викладені у ч. 3 ст. 13 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Однак, позивачем на момент прийняття судом рішення не було надано доказів на підтвердження понесення витрат по оплаті правової допомоги. У якості доказів надання правничої допомоги позивачем надано суду лише оригінал ордера на надання правничої (правової) допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, зважаючи на викладені норми чинного законодавства України, у суду відсутні правові підстави для розподілу 16 000 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. 123, 129, 232, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Сторожівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа 1-2 ступенів - дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області (34714, Рівненська обл., Корецький р-н., с. Сторожів, код. 24173254) на користь Фізичної особи-підприємця Караманової Катерини Василівни ( АДРЕСА_1 , код. НОМЕР_1 ) 135 693 (сто тридцять п`ять тисяч шістсот дев`яносто три) грн. 00 коп. основного боргу, 3 051 (три тисячі п`ятдесят один) грн. 83 коп. 3% річних, 2 591 (дві тисячі п`ятсот дев`яносто один) грн. 74 коп. інфляційних втрат та 1 833 (одна тисяча вісімсот тридцять три) грн. 04 коп. судового збору.

3. В частині стягнення з відповідача 20 738 грн. 89 коп. пені - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24 липня 2020 року.

Суддя Войтюк В.Р.

Віддруковано 3 примірники:

1 - до справи;

2 - позивачу рекомендованим АДРЕСА_1

3 - відповідачу рекомендованим (34714, Рівненська обл., Коренцький р-н., с. Сторожів).