Рішення № 90565476, 14.07.2020, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" липня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/500/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Тарасенко Ю.Г.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Йосипишин Р.В., за довіреністю,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/500/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАСІННЯ» (вул. Предславинська, буд. 34-Б, м. Київ, 03150, поштова адреса: вул. Клінічна, буд. 25, м. Київ, 03110)

до відповідача: Приватного підприємства «АГРОБІЗНЕС-2» (вул. Приморська, буд. 57 В, с. Салгани, Білгород-Дністровський р-н., Одеська обл., 67725)

про стягнення 2 878 176,66грн.,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАСІННЯ» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства «АГРОБІЗНЕС-2» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 2 878 176,66 грн., з яких 2 287 847,04 грн. сума основного боргу, 118 871,80 грн. пеня, 457 569,41 грн. штраф та 13 888,41 грн. 3% річних.

Підставою для подання позову позивач визначив неналежне виконання відповідачем зобов`язань по укладеному між ними договору №2-2801/пр139 від 28.01.2019р. в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до договору №2-2801/пр139 від 28.01.2019р. позивач виконав свої зобов`язання, поставивши на адресу відповідача товар - 3 340 літрів, 1009 кілограм засобів захисту рослин та 96 мішків насіння на загальну суму 3 924 369,84 грн., що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами - видатковими накладними № Н-БК-1403-027 від 14.03.2019 р.; № Н-БП-1503-001 від 15.03.2019 р.; № Н-ВХ-1503-098 від 15.03.2019 р.; № Н-ВХ-1503-099 від 15.03.2019 р.; № Н-ВХ-1503-100 від 15.03.2019 р.; № Н-ВХ-2003-056 від 20.03.2019 р.; № Н-ВХ-0605-166 від 06.05.2019 р.; № Н-ВР-0108-012 від 01.08.2019 р.; № Н-ВХ-0108-050 від 01.08.2019 р.; № Н-ВХ-0108-051 від 01.08.2019 р.; № Н-ВХ-2008-065 від 20.08.2019 р.; № Н-ВХ-2908-036 від 29.08.2019 р.

Крім того, позивач вказує, що згідно умов вищезазначеного договору, а саме пункту 6.1. відповідач зобов`язався сплатити загальну вартість товару у строк встановлений в додатках до договору. Проте, в подальшому відповідач, всупереч умовам договору та положенням закону не виконав свої договірні зобов`язання з оплати поставленого товару у повному обсязі в зазначені строки згідно з додатками №1, №2, №3, №4 від 04.03.2019р. до договору №2-2801/пр139 від 28.01.2019р.

Як стверджує позивач, на виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару згідно договору відповідач сплатив лише 1 636 522,80 грн. згідно витягів з банківських виписок, тому залишок основного боргу з оплати вартості поставленого товару складає 2 287 847,04 грн., який відповідачем наразі не погашений.

Додатково позивач зазначає, що укладаючи договір №2-2801/пр139 від 28.01.2019р. сторони пунктами 11.2. та 11.4. встановили, що за порушення строків виконання зобов`язань передбачена відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України нарахованої на суму заборгованості за кожен день прострочки, а в разі ухилення від оплати вартості товару понад п`ятнадцять днів покупець, крім пені, сплачує продавцеві штраф в розмірі 20% від несплаченої вартості товару. Також у пункті 11.7. договору сторони установили, що нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором становить 3 роки.

Так, позивачем нараховано штрафні санкції за неналежне виконання зобов`язання, а саме: пеню, штраф та 3% річних відповідно до умов договору та ст. 625 ЦК України.

18.06.2020р. відповідачем подано до господарського суду відзив на позовну заяву (вх. № 15675/20) де заявлені ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАСІННЯ» позовні вимоги визнає частково, проте вважає, що позовні вимоги в частині нарахування штрафних санкцій є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідач зазначив, що ПП «Агробізнес-2» повністю визнає та підтверджує своє зобов`язання перед позивачем щодо здійснення оплати за поставлений товар за договором № 2-2801/пр139 від 28.01.2019 року на суму 2 287 847,04 грн., однак суми штрафних санкцій не визнає в повному обсязі, оскільки така кількість штрафних санкцій не передбачена чинним законодавством.

Крім того, як вказує відповідач, ПП «Агробізнес-2» не змогло в повному обсязі виконати свої зобов`язання перед ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАСІННЯ» за укладеним договором через форс-мажорні обставини, а саме через те, що іншими суб`єктами господарювання не виконані фінансові зобов`язання перед відповідачем, на які останній розраховував виконати зобов`язання перед позивачем та сплатити залишок грошових коштів. Також, через неврожай минулого року відповідач не мав достатньо коштів для повного розрахунку з позивачем.

Водночас, відповідач стверджує, що він не має на меті затягувати проведення повного розрахунку, однак через скрутне становище та через форс-мажорні обставини, які не залежать від його волі, а також через ситуацію в країні, зокрема, введення карантину на території України, відповідач не має фінансової змоги наразі повністю погасити заборгованість перед позивачем.

Також, причинами відсутності коштів для погашення заборгованості перед позивачем, відповідач зазначив посуху та не врожайність минулого року, у зв`язку із чим ПП «Агробізнес-2» зазнало збитків та не отримало прибутків аби мати змогу розрахуватись з ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАСІННЯ».

Таким чином, на думку відповідача, підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з нього розміру штрафних санкцій відсутні, оскільки обставини, які склались з відповідачем, не залежали від його волі та унеможливлюють виконання зобов`язань за договором №2-2801/пр139 від 28.01.2019 року.

30.06.2020р. до суду позивачем подано відповідь на відзив (вх. № 16930/20), де позивач зазначає, що відповідачем в обґрунтування своїх доводів, не надано ані жодних доказів настання форс-мажорних обставин, ані Сертифікату Торгово-промислової палати України, що засвідчує настання таких форс-мажорних обставин, як передбачено чинним законодавством. Крім того, відповідач не повідомив позивача в письмовій формі про настання і припинення згаданих вище обставин негайно, однак не пізніше 3 днів з моменту їх настання, як встановлено п.12.2 договору.

Водночас, позивач заперечує проти доводів відповідача про невиконання договірних зобов`язань у зв`язку з введенням карантину на території України, оскільки відповідач допустив порушення вказаних зобов`язань, а позивач нарахував штрафні санкції до запровадження карантинних заходів. Також, позивач заперечує проти посилання відповідача на невиконання фінансових зобов`язань інших суб`єктів господарювання перед відповідачем та вважає, що не отримання запланованого прибутку відповідачем не може слугувати підставою звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Отже, всі доводи відповідача, на думку позивача є необґрунтованими та безпідставними, а позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2020р. позовна заява вх.№518/20 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

26.02.2020р. ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву /вх.№518/20/ до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу №916/500/20 за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов із врахуванням вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України.

Копії ухвали про відкриття провадження по справі були направлені на юридичні адреси сторін.

19.03.2020р. до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення судового засідання у зв`язку із запровадженням Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. карантину через спалах у світі коронавірусу (COVID-19) з 12.03.2020р.

24.03.2020р. ухвалою суду, в зв`язку з неявкою учасників справи, враховуючи клопотання відповідача та у зв`язку з оголошеним на державному рівні карантином, відкладено судове засідання у справі № 916/500/20 на 14.04.2020р. о 11:40 год.

30.03.2020р. відповідачем повторно подано до господарського суду клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із запровадженням Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. карантину через спалах у світі коронавірусу (COVID-19) з 12.03.2020р.

14.04.2020 року ухвалою Господарського суду Одеської області продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та відкладено підготовче засідання на 05.05.2020р. о 12:40 год.

05.05.2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу №916/500/20 до судового розгляду по суті, судовий розгляд по суті призначено на 26.05.2020р. об 11:20 год.

26.05.2020 року в судовому засіданні по суті протокольно оголошено перерву до 23.06.2020р. о 12:00 год., про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлено відповідача ухвалою суду від 23.06.2020р. в порядку ст. 120 ГПК України.

23.06.2020р. в судовому засіданні судом оголошено протокольно перерву з огляду на встановлення карантину та враховуючи положення ч. 4 Розділ Х "Прикінцеві положення" ГПК України, зокрема, щодо продовження строку розгляду справи по суті (ст. 195 ГПК України) на строк дії карантину, до 14.07.2020р. об 11:30 год., про що відповідача по справі було повідомлено ухвалою суду від 23.06.2020р. в порядку ст. 120 ГПК України.

Представник позивача 14.07.2020р. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Відповідач Приватне підприємство «Агробізнес-2» про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином за юридичною адресою, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, наявне в матеріалах справи (вх. №29663/20 від 14.07.2020р.), свого представника до суду не направив, причини неявки суду не повідомив.

Згідно ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

14.07.2020 судом закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення після виходу із нарадчої кімнати.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

28.01.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАСІННЯ» (Продавець) та Приватним підприємством «Агробізнес-2» (Покупець) укладено договір № 2-2801/пр139.

Відповідно п.1.1 Договору Продавець зобов`язується в строки, визначені договором, передати у власність Покупця (поставити) насіння сільськогосподарських культур та/або засоби захисту рослин (Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його вартість.

Згідно п. 1.2 Договору найменування Товару визначається в Додатках до цього договору, які складають його невід`ємну частину.

Розгорнутий асортимент та кількість Товару, що постачається, визначаються у Додатках до цього договору (п. 2.1 Договору).

Ціна за одиницю Товару кожного найменування в національній валюті наводиться у Додатках до цього договору. Загальна вартість Товару з ПДВ визначається шляхом складання вартості окремих партій Товару, визначених у Додатках до цього Договору. Сторони, крім встановлення ціни та загальної вартості Товару в гривні, додатково визначають грошовий еквівалент ціни та загальної вартості Товару в іноземній валюті, використовуючи середньозважений курс продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту. Сторони погодили, що для обрахування такого грошового еквіваленту в іноземній валюті використовують курс продажу відповідної іноземної валюти, що склався па час закриття торгової сесії в банківський день, що передує даті оформлення відповідного Додатку до договору. За згодою сторін у Додатку (Додатках) до договору грошовий еквівалент ціни та загальної вартості Товару в іноземній валюті може бути обрахований з використанням курсу продажу іноземної валюти, відмінного від середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту (п. 5.1 Договору)

Згідно п. 6.1 Договору загальна вартість Товару повинна бути сплачена Покупцем у строк, встановлений в Додатках до цього договору.

Оплата здійснюється в гривнях у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця (п. 6.2 Договору).

Поставка здійснюється на умовах та в місці поставки, визначених в Додатках до цього Договору. Насіння поставляється партіями. В разі поставки Товару на умовах самовивозу Покупець зобов`язується прибути у строки, передбачені цим договором, на склад Продавця, прийняти Товар та за власний рахунок здійснити транспортування Товару за межі складу Продавця.

У випадку поставки Товару на умовах доставки Покупець зобов`язаний письмово повідомити Продавця про готовність прийняти Товар, визначений цим договором, не пізніше, ніж за 5 календарних днів до його поставки.

У разі наявності Товару, Продавець має право повідомити Покупця (шляхом направлення листа на електронну адресу) про готовність відвантажити/поставити Товар, а Покупець в такому випадку зобов`язаний прибути/прийняти Товар протягом 7 календарних днів з моменту направлення такого повідомлення. У випадку якщо Покупець не прибув та/або не прийняв Товар у вищезазначені строки, Продавець має право змінити строки поставки Товару в односторонньому порядку (не більше 14 календарних днів від граничного строку, зазначеного у Додатках до договору). При цьому вказане не буде вважатись порушенням Продавцем зобов`язань стосовно строків поставки, визначених Додатками до договору (п. 7.1 Договору).

Згідно п. 7.2 Договору перехід права власності на Товар відбувається в момент фактичної передачі Товару та підписання видаткових накладних на Товар.

Вартість тари та пакування входить до ціни Товару (п. 8.2 Договору).

За змістом п. 9.1 Договору передача-приймання товару здійснюється у пункті поставки товару, вказаному в Додатку до цього договору.

Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється в порядку, що визначається цим договором та чинним законодавством України. Приймання товару за кількістю та видимим недоліками здійснюється Покупцем в день його отримання від Продавця. Покупець зобов`язаний перевірити комплектність, цілісність тари (упаковки), пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність наявних ознак пошкодження товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово заявити Продавцю. При відсутності такої заяви Товар вважається прийнятий Покупцем, як належний.

Підписання Покупцем видаткової накладної також засвідчує факт передачі разом з Товаром усієї товаросупровідної документації, в тому числі сертифікатів якості (п. 9.2 Договору).

Відповідно п. 10.1 договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та засвідчення печатками сторін. Строк дії договору становить 12 місяців, але у будь-якому разі, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно п. 11.1 Договору за порушення умов договору винна сторона відшкодовує спричинені нею збитки, у тому числі упущену вигоду у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

За порушення строків виконання зобов`язань за цим договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочки (п. 11.2 Договору).

У разі ухилення від оплати вартості Товару понад 15 календарних днів Покупець, крім пені, сплачує Продавцю штраф в розмірі 20% від загальної вартості неоплаченого Товару (п. 11.4 Договору).

Відповідно до п.11.7 договору нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором припиняється через 3 (три) роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором становить 3 (три) роки.

04.03.2019р. між сторонами підписано Додаток № 1 до Договору №2-2801/пр139 від 28.01.2019, в якому сторонами визначено найменування, кількість, ціна та термін поставки товару, а саме зазначено, що Товар повинен бути поставлений Покупцю в строк до 01.03.2019р. на загальну суму 2 269 453,08 грн. і сплачується Покупцем в наступні строки: 10% загальної вартості в строк до 05.03.2019р., 90% загальної вартості в строк до 10.12.2019р.

04.03.2019р. між сторонами підписано Додаток № 2 до Договору №2-2801/пр139 від 28.01.2019, в якому сторонами визначено найменування, кількість, ціна та термін поставки товару, а саме зазначено, що Товар повинен бути поставлений Покупцю в строк до 01.03.2019р. на загальну суму 404 460,00 грн. і сплачується Покупцем в наступні строки: 10% загальної вартості в строк до 05.03.2019р., 90% загальної вартості в строк до 10.12.2019р.

04.03.2019р. між сторонами підписано Додаток № 3 до Договору №2-2801/пр139 від 28.01.2019, в якому сторонами визначено найменування, кількість, ціна та термін поставки товару, а саме зазначено, що Товар повинен бути поставлений Покупцю в строк до 01.04.2019р. на загальну суму 160 653,96 грн. і сплачується Покупцем в наступні строки: 10% загальної вартості в строк до 05.03.2019р., 90% загальної вартості в строк до 10.12.2019р.

04.03.2019р. між сторонами підписано Додаток № 4 до Договору №2-2801/пр139 від 28.01.2019, в якому сторонами визначено найменування, кількість, ціна та термін поставки товару, а саме зазначено, що Товар повинен бути поставлений Покупцю в строк до 01.04.2019р. на загальну суму 41 580,00 грн. і сплачується Покупцем в наступні строки: 10% загальної вартості в строк до 05.03.2019р., 90% загальної вартості в строк до 10.12.2019р.

В подальшому між сторонами було підписано Додаток № 5 від 03.05.2019р., Додаток №6 від 01.08.2019р., Додаток № 7 від 01.08.2019р., Додаток № 8 від 01.08.2019р., Додаток № 9 від 20.08.2019р., Додаток № 10 від 29.08.2019р.

На виконання умов Договору та Додатків до нього позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 3 924 369,84 грн, а саме: на суму 41580,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № Н-БК-1403-027 від 14.03.2019р.; на суму 160 653,96 грн., що підтверджується видатковою накладною № Н-БП-1503-001 від 15.03.2019р.; на суму 404 460,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Н-ВХ-1503-098 від 15.03.2019р.; на суму 828 218,76 грн., що підтверджується видатковою накладною № Н-ВХ-1503-099 від 15.03.2019 р.; на суму 921 484,32 грн., що підтверджується видатковою накладною № Н-ВХ-1503-100 від 15.03.2019р.; на суму 519 750,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Н-ВХ-2003-056 від 20.03.2019р.; на суму 286 092,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Н-ВХ-0605-166 від 06.05.2019р.; на суму 135 303,48 грн., що підтверджується видатковою накладною № Н-ВР-0108-012 від 01.08.2019р.; на суму 94 819,68 грн., що підтверджується видатковою накладною № Н-ВХ-0108-050 від 01.08.2019р.; на суму 146 115,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № Н-ВХ-0108-051 від 01.08.2019р.; на суму 141 780,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № Н-ВХ-2008-065 від 20.08.2019р.; на суму 244 112,04 грн., що підтверджується видатковою накладною № Н-ВХ-2908-036 від 29.08.2019р.

Зазначені накладні підписані та скріплені печаткою відповідача. У матеріалах справи відсутні докази складання актів у зв`язку з наявністю претензій відповідача по кількості чи якості товару.

Факт отримання відповідачем Товару за вказаними видатковими накладними підтверджується довіреністю №2 від 14.03.2019р., довіреністю № 3 від 14.03.2019р., довіреністю № 4 від 14.03.2019р., довіреністю № 5 від 18.03.2019р., довіреністю № 21 від 01.08.2019р., довіреністю № 23 від 20.08.2019р., довіреністю № 25 від 29.08.2019р., які видані директору ПП «Агробізнес-2» Якименко В. О . на отримання товару від ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАСІННЯ».

Суд встановив, що відповідачем було повністю виконано зобов`язання з оплати Товару, поставленого на виконання Додатків №№ 5-10 до Договору та частково виконано зобов`язання з оплати Товару, поставленого на виконання Додатків №№ 1-4 до Договору (залишок боргу 2 287 847,04 грн.), що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позивача.

Доказів оплати поставленого товару станом на дату розгляду справи в матеріалах справи немає, отже за відповідачем рахується заборгованість в сумі 2 287 847,04 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань позивачем нараховано та заявлено до стягнення 118 871,80 грн. пені, 13 888,41 грн. 3 % річних та штраф в сумі 457 569,41 грн.

Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.

4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1 ст.691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Положеннями ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч.ч.1, 2, 3 ст.237 ЦК України).

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

У відповідності до приписів ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Пунктом 1 ст.547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до п.п.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу ч. 1 ст. 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Згідно статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписи ч.4 ст.74 ГПК України визначають, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (ч.5 ст.13 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 28.01.2019р. між сторонами укладено договір №2-2801/пр139, за умовами якого продавець зобов`язується в строки, визначені договором, передати у власність покупця засоби захисту рослин, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість.

Сторонами у розділі 6, зокрема п.6.1, п.6.2, договору погоджено, що загальна вартість товару повинна бути сплачена покупцем у строк, встановлений в додатках до цього договору. Оплата здійснюється в гривнях у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 3 924 369,84 грн.. Підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує здійснення господарських операцій і є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідні видаткові накладні, подані позивачем як докази, підписані в двосторонньому порядку представниками позивача та відповідача, скріплені печатками юридичних осіб. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару на час його прийняття матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про виконання позивачем своїх зобов`язань згідно з договорами, а тому продукція вважається прийнятою без зауважень.

Однак, відповідач сплатив лише 1 363 522,80 грн. згідно банківських виписок: від 05.03.2019р. на суму 227 000,00 грн.; від 12.03.2019р. на суму 4 200,00 грн.; від 12.03.2019р. на суму 16 100,00 грн.; від 12.03.2019 р. на суму 41 000,00 грн.; від 03.05.2019р. на суму 29 000,00 грн.; від 05.07.2019р. на суму 257 092,00 грн.; від 01.08.2019р. на суму 135 303,48 грн.; від 20.08.2019р. на суму 94 819,68 грн.; від 20.08.2019р. на суму 146 115,60 грн.; від 29.08.201р. на суму 141 780,00 грн.; від 21.11.2019р. на суму 244 112,04 грн.; від 28.11.2019р. на суму 200 000,00 грн.; від 06.12.2019р. на суму 100 000,00 грн.

Відтак суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення заявленої позивачем суми основного боргу в розмірі - 2 287 847,04 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Окрім того, у зв`язку з неналежним та несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань позивач на підставі положень договору №2-2801/пр139 від 29.01.2019р., ч.2 ст. 625 ЦК України нарахував до стягнення окрім основного боргу, 118 871,80 грн. - пені, 457 569,41 грн. - штрафу та 13 888,41 грн. - 3% річних.

Як вбачається з позовної заяви, позивач нарахував відповідачу 3% річних за період з 10.12.2019р. по 21.02.2020р. При перевірці правильності нарахування трьох відсотків річних, суд прийшов до висновку, що позивачем обраховано останні в межах максимально можливого строку та розміру, а тому вимога про стягнення 13 888,41 грн. 3% річних підлягає задоволенню.

Через нездійснення відповідачем повної оплати за поставлений по договору поставки №2-2801/пр139 від 29.01.2019р. товар позивач нарахував до стягнення з відповідача 118 871,80 грн. пені за період з 10.12.2019р. по 21.02.2020р., 457 569,41 грн. 20% штрафу.

Відповідно до п. 11.2., п. 11.4., п. 11.7. Договору, сторони передбачили, що за порушення строків виконання зобов`язань за цим Договором Сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій Стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочки. У разі ухилення від оплати вартості Товару понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів Покупець, крім пені; сплачує Продавцю штраф в розмірі 20% (двадцять відсотків) від загальної вартості неоплаченого Товару. Нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором припиняється через 3 (три) роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок штрафу, суд встановив, що його зроблено арифметично вірно, у зв`язку з чим позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 20% штрафу в сумі 457 569,41 грн. обрахована правомірно та в межах максимального розміру за заявлений період.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення пені в системі «Ліга Закон», за період визначений позивачем, суд виявив помилку в розрахунку позивача. Таким чином, з врахуванням арифметичної помилки, загальна сума пені складає 119 010,58 грн., однак, оскільки позивачем заявлено до стягнення меншу суму - 118 871,80 грн., то позовна вимога про стягнення пені підлягає судом задоволенню саме в заявленій позивачем сумі 118 871,80 грн.

Виходячи з встановлених обставин справи, аргументи, наведені позивачем, щодо наявності підстав для задоволення позову приймаються судом, оскільки відповідають фактичним обставинам справи, умовам укладеного сторонами Договору та вимогам законодавства.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, а також повинен врахувати інші інтереси сторін.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій, суд, крім розміру збитків, повинен також враховувати: ступінь виконання зобов`язання, майновий стан сторін, не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, тобто суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Суд також може зменшити розмір штрафних санкцій у разі наявності інших обставин, які мають істотне значення, однак, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а є його правом і виключно у виняткових випадках.

У контексті зазначеного, зменшення заявленого штрафу та пені, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2019 по справі № 910/143/19, від 21.10.2019 по справі № 910/1005/19.

Суд також враховує правову позицію викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013, згідно якої у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати на нього непомірним тягарем і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Суд при цьому враховує, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013).

Суд приймає до уваги, що розмір пені та штрафу, який обґрунтовано заявлений позивачем до стягнення, разом становить 576 441,21 грн. В той же час матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння позивачу збитків в розмірі, співмірному із сумою заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Також суд враховує, що крім пені та штрафу позивач нарахував відповідачу та заявив до стягнення 3% річних. Нарахування і стягнення вказаних сум є способом захисту майнового права й інтересу позивача, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від відповідача, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити позивачу.

Усі вищевказані обставини дають підстави для висновку про відсутність збитків внаслідок прострочення оплати товару відповідачем та неспівмірність вимог про стягнення пені та штрафу в порівнянні з вартістю переданого та неоплаченого товару за договором. Тому суд вважає за можливе зменшити заявлений до стягнення розмір пені та штрафу на 50%.

Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні ч.3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила ч.3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст.86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення штрафних санкцій, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Судом враховано те, що позивачем не подано доказів того, що порушення зобов`язання завдало йому збитків, а відповідачем визнано суму основної заборгованості в повному обсязі, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені та штрафу на 50%, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 59 435,90 грн. пені та 228 784,71 грн. штрафу (правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 14.08.2018 у справі №903/827/17, від 13.06.2018 у справі №904/9781/17, від 10.05.2018 у справі № 921/43/17-г/5, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, № 920/1013/18 від 23.09.2019).

При цьому, розмір, до якого пеня підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Оцінюючи подані докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за договором №2-2801/пр139 від 28.01.2019 підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає задоволенню в сумі 2 589 956,06 грн. заборгованості, в т.ч.: 59 435,90 грн. пеня, 13 888,41 грн. 3% річних та 228 784,71 грн. штрафу. В решті позову слід відмовити.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно ч.1, ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Крім того, суд зазначає, що в позовній заяві позивачем надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, де зазначено 43 172,65 грн. - судового збору та 30000,00 грн. - гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи.

Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору в частині відсотків за користування товарним кредитом та неустойки (пені, штрафу), розмір яких зменшено судом відповідно до статті 233 ГК України, відшкодовуються за рахунок відповідача, в сумі сплаченій за такими вимогами, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. Тобто за рахунок відповідача мають бути відшкодовані судові витрати по сплаті судового збору в сумі 43 172,65 грн.

Суд не вбачає правових підстав для вирішення питання щодо розподілу між сторонами витрат позивача на правову допомогу, орієнтовний розмір якої визначено в позовній заяві в сумі 30000,00грн, за відсутності в матеріалах справи на момент винесення рішення в справі будь-яких доказів на підтвердження фактичних (реально понесених) витрат позивача в цій частині.

Проте, суд зазначає, що згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов - задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «АГРОБІЗНЕС-2» (вул. Приморська, буд. 57 В, с. Салгани, Білгород-Дністровський р-н., Одеська обл., 67725, код ЄДРПОУ 33467965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАСІННЯ» (вул. Предславинська, буд. 34-Б, м. Київ, 03150, поштова адреса: вул. Клінічна, буд. 25, м. Київ, 03110, код ЄДРПОУ 30674952) суму основної заборгованості у розмірі 2 287 847 (два мільйони двісті вісімдесят сім тисяч вісімсот сорок сім) грн. 04 коп., суму 3% річних в розмірі 13 888 (тринадцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн. 41 коп., пеню в розмірі 59 435 (п`ятдесят дев`ять тисяч чотириста тридцять п`ять) грн. 90 коп., штраф в розмірі 228 784 (двісті двадцять вісім тисяч сімсот вісімдесят чотири) грн. 71 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 43 172 (сорок три тисячі сто сімдесят дві) грн. 65 коп.

3.В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 24 липня 2020 р.

Суддя О.В. Цісельський