Рішення № 90565247, 24.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.07.2020Справа № 910/3548/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО" вул.Гонча буд.40,Чернігів,14000

до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" вул.Кирилівська буд.85, м. Київ, 04080

про стягнення 266206,30 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення 266 206,30 грн., а саме 248 391,41 грн. основного боргу, 15569,53 грн. пені, 1734,41 грн. процентів річних та 510,95 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається неналежне виконання відповідачем умов Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, до якого відповідач приєднався на підставі Заяви - приєднання від 22.12.2018 року, в частині своєчасної оплати послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховано пеню, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2020 року, за результатами розгляду заяви позивача № 20 від 19.03.2020 року щодо усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/3548/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також клопотання позивача про розгляд справи в спрощеному провадженні, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду та відповідних клопотань сторін, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/3548/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, через канцелярію суду від відповідача 26.06.2020 року надійшов відзив на позовну заяву № 44/22-612 від 23.06.2020 року, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність можливості розрахуватись за отримані послуги з розподілу електричної енергії з незалежних від нього причин та зважаючи на діючий на даний час Порядок розподілу коштів з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання постачальника «останньої надії» та операторів системи розподілу, затверджений Постановою НКРЕКП №26 від 18.01.2019 року, оскільки кошти від споживачів надходять на рахунки зі спеціальним режимом використання та автоматично перераховуються до Оптового ринку електричної енергії. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Від позивача через канцелярію суду 06.07.2020 року надійшла відповідь на відзив № 43 від 30.06.2020 року, в якій АТ "Чернігівобленерго" вважає викладені у відзиві заперечення відповідача необґрунтованими з огляду на наявність зобов`язань відповідача, що виникли на підставі спірного договору, та об`єктивне усвідомлення останнім ризиків, пов`язаних з веденням господарської діяльності. Окрім цього позивач зазначає про подання відповідачем відзиву поза межами строку, встановленого судом та законодавством. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань з процесуальних питань, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем на час розгляду справи суду не надано.

Суд зазначає, що згідно з ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Про відкриття провадження у справі № 910/3548/20 та про його право подати відзив на позов відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105471306904, та з урахуванням строків, встановлених частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (16.04.2020 року), які також визначені судом в ухвалі від 08.04.2020 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву до 05.05.2020 включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно з ч. 8ст. 165 Господарського процесуального кодексу Українивідзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 251 ГПК України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

В свою чергу судом прийнято до уваги, Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 215 від 16.03.2020 року "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", постановою від 25.03.2020 №239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 343 від 04.05.2020 року установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на усій території України карантин.

Також судом враховано положення постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 500 від 17.06.2020 року карантин на усій території України продовжено до 31.07.2020 року, та з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 424 від 29.05.2020 року, № 477 від 12.06.2020 року, № 480 від 12.06.2020 року та № 522 від 25.06.2020 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392" передбачено послаблення карантинних обмежень, а також в тому числі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 343 від 04.05.2020 року "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", починаючи з 11.05.2020 року відновлено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 435 від 03.06.2020 року з 22.05.2020 року відновлено роботу громадського транспорту, а з 25.05.2020 року - роботу метрополітенів.

Крім того, відповідно до частини 4 розділуX Прикінцевих положень ГПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, метою яких є недопущення перетворення судового розгляду у безладний процес.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що встановлений судом на підставі ч. 8 ст. 165 ГПК України строк подання відзиву, який наставав після законодавчої зміни процесуальних строків, не сплинув і продовжений на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин, за висновками суду процесуальний строк подання відзиву у даній справі № 910/3548/20 не був пропущений відповідачем,а отже відзив приймається судом до розгляду та спір вирішується з його урахуванням.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно до ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно п. 2 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 року № 312 "Про затвердження Правила роздрібного ринку електричної енергії укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії" (далі - Правила) відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 року № 1023-р Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" постачальником "останньої надії" з 1 січня 2019 р. до 1 січня 2021 р., територією провадження діяльності зазначеного підприємства визначено територію України, крім території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Відповідно до п. 3.4.2 Правил постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником Правил ринку, Правил ринку НДН та ВДР, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання (припинення) договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених цими Правилами.

Згідно п. 1.2.9 Правил № 312 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", який розробляється постачальником "останньої надії" на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (додаток 7 до цих Правил) та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Як встановлено судом за матеріалами справи, 22 грудня 2018 року Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" підписано заяву-приєднання до договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, копія якої наявна в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Оскільки зміст правочину між сторонами зафіксований у вищеперерахованих документах, доказів існування якихось інших «Умов та правил надання банківських послуг», крім тих, що розміщені на сайті позивача, на які позивач посилається в позові, і згоду на використання яких власноручно надав відповідач 1, суду не подано, відповідно сторони не порушили вимог ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України щодо письмової форми укладання правочинів між юридичними особами, та у відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України досягли домовленості з усіх його істотних умов.

За таких обставин судом встановлено, що шляхом надання заяви-приєднання до договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, згідно ст. 634 Цивільного кодексу України, враховуючи положення вищезазначених норм закону між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (постачальник за договором, відповідач у справі) таПублічним акціонерним товариством "Чернігівобленерго" (оператор системи за договором, позивач у справі), найменування якого згідно рішення загальних зборів від 16.04.2019 року змінене на Акціонерне товариство "Чернігівобленерго", 22 грудня 2018 року укладено Договір електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору він є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови передачі (розподілу) електричної енергії споживачам Постачальника як послуги Оператора системи. Договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання Постачальника до умов цього Договору.

Розділами 2-10 Договору сторони погодили предмет договору, ціну, оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, зобов`язання та права сторін, їх відповідальність, строк договору та інші умови тощо.

Згідно з пунктом 2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)(далі - Правила), датою початку дії Договору є наступний робочий день від дня отримання Оператором системи розподілу заяви-приєднання.

Згідно п. 9.1 Договору останній набирає чинності з дня приєднання постачальника до умов цього Договору і діє протягом року, якщо інший строк не зазначено в заяві - приєднанні.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

У відповідності до п.2.1Договору оператор системи забезпечує недискримінаційний доступ постачальника до мереж оператора системи з метою реалізації постачальником як суб`єктом роздрібного ринку своїх прав та виконання обов`язків та функцій постачальника електричної енергії по відношенню до споживачів, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території здійснення ліцензованої діяльності оператора системи.

Оператор системи надає послуги з розподілу електричної енергії споживачам постачальника, які входять в балансуючу групу постачальника згідно з реєстром за ЕІС кодами споживачів та їх точок вимірювання.

Відповідно до п.п.5 п.1 ст.1 Закону України "Про ринок електричної енергії" балансуюча група - об`єднання учасників ринку, що створюється на підставі договору про створення балансуючої групи, у межах якого визначений договором учасник ринку, який входить до такого об`єднання, несе відповідальність за баланс електричної енергії всіх інших учасників ринку, що входять до такого об`єднання.

У відповідності до п. 66 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону постачальник "останньої надії" - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.

Згідно п.1.2.6 Правил у разі постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг або «останньої надії» послугу з розподілу (передачі) електричної енергії для потреб споживачів, електроустановки яких приєднані на території діяльності відповідного оператора системи, оплачує відповідний електропостачальник за усією сукупністю зазначених споживачів, постачання яким здійснює постачальник універсальних послуг або «останньої надії».

За умовами п.4.1 Договору оператор системи зобов`язується виконувати умови цього договору та надавати постачальнику дискримінаційний доступ до електричних мереж на території здійснення ліцензованої діяльності оператора системи з метою постачання електричної енергії споживачам.

Згідно п.6 Додатку № 1 до Договору за підсумками розрахункового періоду до 12-00 9- го числа місяця, що є наступним за розрахунковим місяцем, оператор системи розподілу надає, а постачальник узгоджує фактичні обсяги купівлі електричної енергії, сумарно та в розрізі споживачів. Оператор системи розподілу складає та надає на погодження постачальнику Акт виконаних робіт з послуг з розподілу електричної енергії та Акт виконаних робіт з додаткових (інформаційних) послуг.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, ПАТ "Чернігівобленерго" на підставі фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку було складено Акти про прийняття-передавання наданої послуги з розподілу електроенергії за серпень - жовтень 2019 року від 31.08.2019 року на суму 3613,48 грн., від 30.09.2019 року на суму 2400,73 грн., від 31.10.2019 року на суму 242 377,20 грн., всього на суму 248 391,41 грн., на підставі яких також складено рахунки за послугу з розподілу електроенергії № 8_факт від 31.08.2019 року на суму 3613,48 грн., № 9_факт від 30.09.2019 року на суму 2400,73 грн., № 10_факт від 31.10.2019 року на суму 242 377,20 грн., та які разом з актами направлено на адресу ДПЗД "Укрінтеренерго" супровідними листами № 20/5668/01-13 від 25.09.2019 року, № 20/6305/01-13 від 21.10.2019 року, №20/6818/01-13 від 14.11.2019 року. Факт надсилання актів та рахунків на адресу відповідача підтверджується матеріалами справи.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем в серпні - жовні 2019 року було надано, а відповідачем прийнято послуги з розподілу електричної енергії споживачам постачальника "останньої надії", що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін вищезазначеними Актами прийняття - передавання наданої послуги з розподілу електроенергії від 31.08.2019 року, від 30.09.2019 року та 31.10.2019 року на загальну суму 248 391,41 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт прийняття послуг з розподілу електричної енергії згідно вказаних актів відповідачем підтверджується підписом представника ДПЗД "Укрінтерненерго" на зазначених актах.

При цьому, як вбачається із наданих позивачем актів, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку постачальника відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання актів прийняття - передавання наданих послуг, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаних актах, до суду не надходило.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг з розподілу електричної енергії споживачам постачальника "останньої надії" у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах прийняття - передавання наданої послуги, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

В свою чергу факт надання послуг та прийняття їх постачальником "останньої надії" на час підписання актів наданих послуг сторонами не заперечується.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що ціна договору складає вартість послуг з розподілу (передачі) за сукупністю споживачів балансуючої групи постачальника.

Згідно п.2.2 Договору постачальник здійснює оплату послуг з розподілу (передачі) згідно з умовами глави 3 Договору та інші послуги оператора системи згідно з порядком розрахунків, який є додатком 1 до Договору.

Відповідно до п.3.2 Договору Постачальником здійснюється оплата послуг з розподілу (передачі) за сукупністю споживачів, яким згідно з договорами про постачання електричної енергії, розподіл (передачу) забезпечує Постачальник.

Розрахунковим періодом для цілей цього Договору є календарний місяць (п.3.3 Договору).

Оплата послуг з розподілу (передачі) здійснюється постачальником у формі попередньої оплати (п.3.4 Договору).

На виконання п.4.2 Договору постачальник зобов`язаний виконувати умови цього Договору та здійснювати оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у повному обсязі згідно з умовами глави 3 цього Договору та інших платежів, необхідність яких випливає з умов цього Договору.

Так, відповідно до п.7 Додатку 1 до Договору Постачальник здійснює остаточний розрахунок з Оператором системи розподілу за попередній розрахунковий період протягом п`яти банківських днів після отримання Акту виконаних робіт. У випадку порушення термінів остаточного розрахунку Оператор системи розподілу має право нарахувати пеню у розмірі 0,2 % від суми прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання Постачальником своїх зобов`язань.

Докази того, що сторони узгодили інший строк оплати наданих послуг за Договором в матеріалах справи відсутні.

Згідно наявних в матеріалах справи витягів з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження поштових відправлень та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, акти прийняття - передавання наданої послуги з розподілу електроенергії за серпень - жовтень 2019 року отримані відповідачем 30.09.2019 року, 24.10.2019 року та 18.11.2019 року.

Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (п. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з надання послуг відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є акти прийняття - передавання наданої послуги з розподілу електроенергії, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість наданих послуг (виконаних робіт).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, в порушення зазначених умов Договору відповідачем оплата наданих позивачем послугз розподілу електроенергії в обсязі та на суму, передбачені Договором, актами прийняття - передаваннята рахунками, здійснена не була.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу Українивизначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, підписання постачальником (відповідачем) актів прийняття - передавання наданої послуги, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та умов Договору є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані позивачем послуги з розподілу електричної енергії споживачам постачальника "останньої надії".

Проте, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов`язання щодо сплати Акціонерному товариству "Чернігівобленерго" грошових коштів в сумі 248 391,41 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно дост. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, до якого відповідач приєднався на підставі Заяви - приєднання від 22.12.2018 рокута/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості за надані позивачем послуги з розподілу електричної енергії за Договором на підставі наданих позивачем доказів.

При цьому заперечуючи проти позову відповідач посилається на дію Порядку розподілу коштів з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання постачальника «останньої надії» та операторів системи розподілу, затвердженого Постановою НКРЕКП №26 від 18.01.2019 року, та на відсутність можливості розраховуватися з оператором системи розподілу під час дії Порядок розподілу коштів, оскільки кошти від споживачів надходять на рахунки зі спеціальним режимом використання та автоматично перераховуються до Оптового ринку електричної енергії, а також наявність заборгованості ДПЗД "Укрінтернерго" перед ДП "Енергоринок" в розмірі 632 млн. грн. та обтяжливі умови укладеного між сторонами спірного Договору і його дискримінаційний характер.

Суд вважає за необхідне зазначити, що майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

При цьому між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже сторони, здійснюючи господарську діяльність, мають передбачити пов`язані із цим ризики, в тому числі можливість неналежного виконання зобов`язань та наступне понесення витрат.

Суд констатує, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Згідно частини 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер, що закріплено у ч.2 ст. 61 Конституції України, отже позивач повинен відповідати лише за свої дії або бездіяльність, проте, за свого контрагента як постачальника "останньої надії" позивач як оператор системи не несе відповідальності.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Тобто відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних надходжень грошових коштів від споживачів електроенергії, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання за Договором, яке не припинилось відповідно до приписів глави 50 Цивільного кодексу України.

Окрім цього суд наголошує, що згідно одного із принципів господарського судочинства, а саме диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).

Згідно ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Отже, враховуючи зміст позовних вимог та передбачений ст. 204 ЦК України принцип презумпції правочину суд зазначає, що встановлення відповідності умов укладеного між сторонами спірного Договору не входить до предмету доказування у даній справі, позаяк перш за все предметом доказування у справах про стягнення грошових коштів за надані послуги є насамперед факт отримання таких послуг та подальше використання результату.

Враховуючи вищенаведене, а також ті обставини, що, як встановлено за матеріалами справи та зазначено вище, в процесі виконання спірного Договору сторонами не надано будь - яких заперечень щодо його змісту та/або порядку виконання, в тому числі щодо визнання недійсними положень останнього, заперечення відповідача проти позову судом до уваги не приймаються.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати наданих позивачем послуг з розподілу електричної енергії споживачам постачальника "останньої надії" відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 248 391,41 грн. оплати за надані за вказаним Договором послуги підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 ст.546 та ст.547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996 року № 543-96-ВР передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.7 Додатку № 1 до Договору у випадку порушення термінів остаточного розрахунку оператор системи розподілу має право нарахувати пеню у розмірі 0,2 % від суми прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання постачальником своїх зобов`язань.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування ч.2 ст.625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі №916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18.

Як встановлено судом та зазначено вище, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк оплату наданих позивачем послуг з розподілу електричної енергії не здійснив належним чином, а отже за приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання щодо оплати послуг в строк, визначений умовами Договору, позивачем на підставі пункту 7 Додатку № 1 до Договору нараховано відповідачу штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 15569,53 грн. за період з 06.10.2019 року по 15.02.2020 року та на підставі ст. 625 ЦК України проценти річних в сумі 1734,41 грн. за період з 06.10.2019 року по 15.01.2020 року та втрати від інфляції в сумі 510,95 грн. за період 06.10.2019 року - 15.01.2020 року, які позивач просить суд стягнути згідно наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або обґрунтованих заперечень щодо наданого позивачем розрахунку.

У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ст. 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як встановлено судом, при визначенні періоду прострочення позивачем визначено граничним строком виконання зобов`язання зі сплати боргу за серпень, вересень, жовтень 2019 року дати 05.10.2019 року, 29.10.2019 року та 23.11.2019 року відповідно та визначено початком періоду прострочення 06.10.2019 року, 30.10.2019 року та 24.11.2019 року, в той час як за висновками суду період прострочення починається з 08.10.2019 року, 01.11.2019 року та 26.11.2019 року, з урахуванням вихідних днів та умов Договору щодо строку оплати протягом п`яти банківських днів після отримання акту.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення з відповідача пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору, встановить 15168,27 грн. пені, 1691,01 грн. процентів річних та 502,79 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, процентів річних та втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 15168,27 грн. пені, 1691,01 грн. процентів річних та 502,79 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів`суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основіКонституціїі законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосуваннястатті6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення`рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно достатті 129 Господарського процесуального кодексу Українивитрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст.73-80,86,129,233,236,237,238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, м.Київ, вул. Кирилівська, 85, код ЄДРПОУ 19480600) на користь Акціонерного товариства "Чернігівобленерго" (14000, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Гонча, 40, код ЄДРПОУ 22815333)248391,41 грн. (двісті сорок вісім тисяч триста дев`яносто одну грн. 41грн.) боргу, 15168,27 грн. (п`ятнадцять тисяч сто шістдесят вісім грн. 27 коп.) пені, 1691,01 грн. (одну тисячу шістсот дев`яносто однугрн. 01 коп.) процентів річних, 502,79 грн. (п`ятсот дві грн. 79 коп.) втрат від інфляціїта 3986,31 грн. (три тисячі дев`ятсот вісімдесят шість грн. 31 коп.) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 24.07.2020 року.

Суддя А.М. Селівон